Ухвала
20 червня 2023 року
м. Київ
справа № 461/3130/22
провадження № 61-8203ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення моральної шкоди,
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення моральної шкоди у розмірі 300 000 грн.
Позов мотивований тим, що 11 червня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Пустомитівської міської ради Львівської області, орієнтовною площею 2 га. Зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11 серпня 2020 року йому відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, оскільки, земельна ділянка перебуває в користуванні третіх осіб. Вважає, що рішення відповідача
не ґрунтується на нормах чинного законодавства України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року
у справі № 380/9239/20 його позов задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11 серпня 2020 року № 190-УБД про відмову ОСОБА_1
у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, орієнтовний розмір
2 га, (за межами населеного пункту).
Позивач вказував, що наказом Головного управління Держгеокадастру
від 04 березня 2021 року йому відмовлено у наданні дозволу
на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки 01 березня 2020 року Головним управлінням подано апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/6239/20 від 24 грудня 2020 року, тобто таке не набрало законної сили. Наказ Головного управління позивач оскаржив в судовому порядку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 380/8108/21 його позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 04 березня 2021 року. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року залишено без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року.
Вважав, що у зв'язку із незаконними відмовами у реалізації його права на отримання земельної ділянки, яка на момент звернення була вільною
та могла бути безперешкодно передана у його власність, йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 300 000 грн.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 листопада
2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
02 червня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 листопада
2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня
2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення моральної шкоди. При цьому позовна вимога про стягнення моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі. Тобто ціна позову становить 300 000 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(2 684 грн х 250 = 671 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись
з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять
до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Отже, справа № 461/3130/22 не підлягає касаційному перегляду в силу вимог закону, які відповідають критеріям правової визначеності
та передбачуваності.
При цьому, Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання
на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві
на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України
суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно
тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ,
які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню,
у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Зазначення у постанові Львівського апеляційного суду від 04 травня
2023 року про можливість її оскарження в касаційному порядку
не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Галицького районного суду м. Львова
від 14 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 04 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук
І. М. Фаловська