Ухвала
19 червня 2023 року
м. Київ
справа № 639/4440/21
провадження № 61-8536ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова
від 18 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Подорожник Харків» про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними записів у трудовій книжці,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю «Подорожник Харків» (далі - ТОВ «Подорожник Харків») про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними записів у трудовій книжці.
Позов мотивовано тим, що 03 жовтня 2019 року на підставі наказу № 68-к вона була прийнята на роботу з 04 жовтня 2019 року у ТОВ «Подорожник Харків»
на посаду завідувача аптеки № 7 мережі аптек Подорожник, яка знаходиться
за адресою: АДРЕСА_1 . Проте наказом № 74-к
від 20 жовтня 2020 року позивача переведено на посаду завідувача аптеки № 21 мережі аптек Подорожник. У трудову книжку позивача внесено запис № 34 про переміщення ОСОБА_1 на підставі наказу № 74-к від 20 жовтня
2020 року на посаду завідувача аптеки № 21 мережі аптек Подорожник, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі наказу № 79/1-к від 18 листопада 2020 року ОСОБА_1 знову переміщена на посаду завідувача аптеки № 7 мережі аптек Подорожник, про що в її трудову книжку було внесено відповідний запис за № 35.
Вказувала, що наказ № 71-к від 21 жовтня 2020 року про переведення на посаду завідувача аптеки № 21 є незаконним, оскільки згоди на переведення,
у відповідності до вимог частини першої статті 32 КЗпП України, вона не надавала. Крім того, зазначає, що в період з 19 жовтня 2020 року по 31 жовтня 2020 року вона перебувала на лікарняному, а тому надати свою згоду на переведення до іншого структурного підрозділу не могла. Аптека № 7 та аптека № 21 є різними структурними підрозділами ТОВ «Подорожник Харків». Крім того, вони знаходяться у різній місцевості, на різній відстані від місця проживання позивача. Так, аптека № 21 знаходиться на відстані 3,5-3,7 км від її будинку. Зазначала, що має ряд захворювань, тому тривалі подорожі до місця роботи негативно позначились би на її здоров'ї. Також позивач перебуває в групі ризику захворювання COVID-19, як особа старше 50 років, а користування громадським транспортом підвищує ризик захворювання. При оформленні на роботу
та складанні заяви позивач просила прийняти її на роботу завідувачем аптеки
№ 7 ТОВ «Подорожник Харків». Згоди на переведення завідуючим аптеки
№ 21 мережі аптек ТОВ «Подорожник Харків» позивач не надавала. При переміщенні особи відомості про таке переміщення до трудової книжки не вносяться. А отже, записи, які були зроблені в трудовій книжці ОСОБА_1 щодо її переміщення є незаконними.
Ураховуючи викладене, просила суд: визнати незаконними та скасувати накази ТОВ «Подорожник Харків» № 74-к від 20 жовтня 2020 року та № 79/1-к від 18 листопада 2020 року; визнати недійсними записи в трудовій книжці ОСОБА_1 № 34 від 21 жовтня 2020 року та № 35 від 19 листопада 2020 року про переміщення позивачки завідувачем аптеки № 21 та завідувачем аптеки № 7 ТОВ «Подорожник Харків» відповідно; зобов'язати відповідача внести до трудової книжки ОСОБА_1 записи про визнання записів № 34 та № 35 недійсними.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 січня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що переміщення ОСОБА_1 здійснено на тому ж підприємстві, а саме ТОВ «Подорожник Харків», в іншій структурний підрозділ з аптеки № 7 до аптеки № 21, що знаходиться у тій же місцевості, а саме у місті Харкові, на ту ж саму посаду - завідувач аптеки, тому згода працівника на це не потрібна. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 за станом свого здоров'я не може виконувати обов'язки завідувача аптеки № 21, яка розташована в декількох кілометрах від місця її проживання, не надано.
Записи в трудову книжку позивача внесені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58. Оскільки вимоги про визнання недійними записів у трудовій книжці є похідними від позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказів ТОВ «Подорожник Харків» № 74-к від 20 жовтня 2020 року та № 79/1-к від 18 листопада 2020 року про переміщення, суд не знайшов підстав для їх задоволення.
Постановою Харківського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 січня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки іншою місцевістю вважається інший населений пункт за чинним адміністративно-територіальним поділом, а тому зважаючи на те, що згідно з наказом про переміщення без зміни умов трудового договору № 74-К
від 20 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 з 21 жовтня 2020 року переміщено на нове робоче місце у межах тієї ж спеціалізації, кваліфікації та посади, що було обумовлено відкриттям ще однієї аптеки за адресою: АДРЕСА_2 ,
і таке переміщення було пов'язане з виробничою необхідністю та мало тимчасовий характер (на час відсутності нового робітника), тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що зазначені дії роботодавця відповідають вимогам закону.
Апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції, про те що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що їй переміщення протипоказано за станом здоров'я та того, що вона не може виконувати обов'язки завідувача аптеки № 21, яка розташована в декількох кілометрах від місця її проживання.
09 червня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 травня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними записів у трудовій книжці.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня
2018 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання
на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Зазначення у постанові Харківського апеляційного суду від 11 травня 2023 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Подорожник Харків» про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними записів у трудовій книжці, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук
І. М. Фаловська