14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 206/7142/18
провадження № 61-51св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Самарського районного
суду м. Дніпропетровська від 6 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Сухорукова А. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 6 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю.
В обґрунтування позову вказувала, що з січня 2004 року вона постійно проживає у домоволодінні АДРЕСА_1 , яке належало її батьку ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв'язку з чим відкрилася спадщина.
30 серпня 2005 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Острюк О. В. посвідчено факт того, що спадкоємцем майна ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_4 , яка є матір'ю позивача.
Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» проведено державну реєстрацію права власності на домоволодіння за ОСОБА_4 .
Зазначала, що 9 липня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності. Рішенням суду від 24 липня 2008 року позов задоволено частково.
За таких обставин право власності на домоволодіння
АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності трьом особам, а саме: ОСОБА_4 - 4/6 частки; ОСОБА_1 -
1/6 частки; ОСОБА_2 - 1/6 частки.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
Позивач вважала, що вона є єдиним спадкоємцем після ОСОБА_4 , а отже після проведення державної реєстрації їй має належати 5/6 часток домоволодіння, а саме: 1/6 частка - на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2008 року; 4/6 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
ОСОБА_1 вказувала, що право власності на домоволодіння продовжує бути зареєстрованим тільки за ОСОБА_4 .
При цьому зазначала, що ОСОБА_2 , набувши на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2008 року право власності на 1/6 частку домоволодіння, проігнорував норми цивільного законодавства, які передбачають, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, і не вчинив жодних дій для реального володіння належною йому часткою у майні.
На думку позивача, вона володіє спірним домоволодінням відкрито, дій для приховування цього не здійснює. Тому вважає, що вона набула право власності на 1/6 частку домоволодіння за набувальною давністю, оскільки добросовісно і відкрито користується нерухомим майном більше десяти років. Вказувала, що фактично ОСОБА_2 своїми діями добровільно відмовився від права власності на 1/6 частку домоволодіння, тому визнання за нею права власності за набувальною давністю не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких обставин просила визнати за нею право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська
від 6 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачу відомо про власника 1/6 частки спірного майна і вказане за своєю суттю виключає можливість застосування в даному випадку статті 344 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Суд першої інстанції встановив, що спірне майно має титульного власника, який від нього не відмовився.
Самарський районний суд м. Дніпропетровська вважав, що позивачем не доведено всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, тому вона не є добросовісним набувачем спірного домоволодіння, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 6 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 6 червня 2019 року - без змін.
З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
24 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 6 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 6 грудня 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач більше десяти років добросовісно, відкрито та безперервно володіла спірним майном, тому вона є добросовісним набувачем майна.
На думку заявника, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону, проте ОСОБА_2 не зареєстрував право власності на 1/6 частку домоволодіння на підставі рішення Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 24 липня 2008 року.
За таких обставин заявник вважає, що у ОСОБА_2 право власності на спірну частку домоволодіння ніколи не виникало.
Також підставою для скасування судових рішень зазначає те, що судом апеляційної інстанції належним чином не повідомлено відповідача про судове засідання на 6 грудня 2019 року. За таких обставин позивачем заявлено відвід колегії суддів, який необґрунтовано залишено апеляційним судом без розгляду.
Крім того, заявник вказує, що відповідач ОСОБА_2 помер до ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте суд апеляційної інстанції не вчинив жодних дій, спрямованих на встановлення таких обставин.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 5 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30 серпня 2005 року державний нотаріус Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори видав Волошановській Г. П. свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_3 , згідно з яким вона набула право власності в цілому на домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 700 кв.м.
Суди встановили, що домоволодіння належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 2 листопада 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. за № 2304.
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»
від 6 жовтня 2005 року суди встановили, що право приватної власності на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 6 жовтня 2005 року.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня
2008 року у справі № 2-97/08 частково задоволено позов ОСОБА_2 . Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30 серпня
2005 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою
та зареєстроване за № 3-2237 (спадкова справа № 525/05), за яким ОСОБА_4 набула в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 право власності на домоволодіння
АДРЕСА_1 , частково недійсним
(на 1/6 частку). Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 . Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про усунення від права спадкування. Позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після ОСОБА_3 . Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30 серпня 2005 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване у реєстрі за № 3-2237 (спадкова справа № 525/05), за яким ОСОБА_4 у порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 набула право власності на домоволодіння
АДРЕСА_1 , частково недійсним
(на 1/6 частку). Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 . Вказано, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30 серпня 2005 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване у реєстрі за № 3-2237 (спадкова справа № 525/05), є недійсним на 1/3 частку.
Зі змісту вказаного рішення суди встановили, що спадщину прийняли ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які постійно проживали разом з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, а також ОСОБА_2 , який у шестимісячний строк з дня смерті батька звернувся до нотаріальної контори.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 12 травня 2015 року.
З витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 22 жовтня 2015 року суди встановили, що Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 22 жовтня 2015 року заведено спадкову справу № 1036/2015 після ОСОБА_4 .
Згідно з довідкою № 8660 від 22 жовтня 2018 року суди встановили, що у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані:
- ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка власника
з 21 жовтня 2010 року;
- ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 -14 вересня 2001 року;
Допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили, що позивач з 2004 року проживає у будинку АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 6 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 6 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказувала про неврахування судом апеляційної інстанції того, що ОСОБА_2 помер.
Листом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Южненського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області від 25 серпня 2022 року № 554/24.18-18, наданим до суду касаційної інстанції, підтверджено, що за результатами перевірки відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про смерть від 28 липня 2016 року № 157 на ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_6 , складений Южненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Позов у цій справі ОСОБА_1 пред'явила 27 грудня 2018 року.
У постанові від 1 червня 2022 року у справі № 932/11378/20-ц (провадження № 61-2722св22) Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення судом обставин, які підтверджують, що фізична особа - відповідач у справі помер до пред'явлення позову, потрібно враховувати, що відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.
Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
У частині першій статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Системний аналіз вказаних норм права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої
статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення з позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц
(провадження № 61-33766сво18) міститься такий висновок: «якщо позов пред'явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини першої
статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред'явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі. При цьому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі».
Цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства
(пункти 35, 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року в справі № 473/1433/18, провадження № 14-35цс20).
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року
у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18 та
від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 помер до пред'явлення ОСОБА_1 цього позову, суди зобов'язані були закрити провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
З огляду на викладене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із закриттям провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 414 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня
2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 6 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 6 грудня 2019 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук