5 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 177/2668/16-ц
провадження № 61-207св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «КристалБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «КристалБанк», в інтересах якого діє адвокат Оленко Наталія Олександрівна, на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2019 року, ухвалене у складі судді Суботіної С. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «КристалБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позову вказувало, що 7 березня 2008 року ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариство (далі - ЗАТ) «Інвест-кредит банк», правонаступником якого є АТ «КристалБанк», укладено кредитний договір
№ 54-Ф/08/10, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 110 000 грн зі сплатою 20% річних з кінцевим терміном погашення 4 березня
2016 року.
Належне виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено укладеним ЗАТ «Інвест-кредит банк», правонаступником якого є АТ «КристалБанк», і ОСОБА_1 договором іпотеки № 19-І/08
від 7 березня 2008 року, за умовами якого остання передала в іпотеку банку
домоволодіння на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 неналежно виконував зобов'язання за вказаним кредитним договором, у зв'язку з чим на 12 грудня 2016 року у нього виникла заборгованість у розмірі 360 440,12 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 80 703,55 грн, процентами за користування кредитом - 2 734,22 грн, простроченими процентами за користування кредитом - 135 518,96 грн, пені
за несвоєчасну сплату процентів - 43 361,62 грн, 3% річних та втрат від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту - 42 219,12 грн і 3% річних та втрат від інфляції за несвоєчасне погашення процентів - 55 902,65 грн.
АТ «КристалБанк» надсилало боржнику та іпотекодавцю вимогу про усунення порушень зобов'язань за кредитним договором, в якій вимагало сплатити заборгованість та попереджало про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість не сплатили, у зв'язку з чим іпотекодержатель вважає за необхідне реалізувати право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Уточнивши позовні вимоги, просило звернути стягнення на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку А-1 загальною площею 91,6 кв.м, житловою площею 66,5 кв.м, літньої кухні-гаражу Д, сараю В, вбиральні-літнього душу Г, воріт 1, огорожі 2, хвіртки 3, огорожі 4, замощення І, водоколонки ІІ, який належить ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів за ціною предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 54-Ф/08/10
від 7 березня 2008 року, яка на 12 грудня 2016 року складає 360 440,12 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області
від 17 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок припинення основного зобов'язання у зв'язку зі сплатою кредиту, процентів і пені, припинилась іпотека, якою забезпечено таке зобов'язання. Місцевий суд врахував, що зобов'язання зі сплати сум, нарахованих відповідно
до статті 625 ЦК України, не можна вважати такими, що забезпечені іпотекою.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу АТ «КристалБанк» залишено без задоволення, а рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 травня
2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з припиненням іпотеки, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2020 року представник АТ «КристалБанк» - адвокат Оленко Н. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення процесуального права, просить скасувати рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована ненаданням судами попередніх інстанцій належної оцінки змісту пункту 1.4 договору іпотеки, яким сторони погодили, що цей договір є забезпеченням виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору та додаткових правочинів до нього, а також, у разі несвоєчасного виконання боржником грошових зобов'язань за договором банк, має право погасити заборгованість, в першу чергу, за рахунок забезпечення.
Вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 910/15276/17, про те, що майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов.
Крім того, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Такий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-340цс15.
На думку заявника, помилковими є висновки судів про повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, оскільки сплата коштів, стягнених рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2016 року, є частиною заборгованості, яка виникла на 5 грудня 2013 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 15 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 7 березня 2008 року ОСОБА_2 та ЗАТ «Інвест-кредит банк», правонаступником якого
є АТ «КристалБанк», укладено кредитний договір № 54-Ф/08/10, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 110 000 грн
зі сплатою 20% річних з кінцем терміном погашення 4 березня 2016 року.
Належне виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено укладеним ЗАТ «Інвест-кредит банк», правонаступником якого є АТ «КристалБанк», і ОСОБА_1 договором іпотеки № 19-І/08
від 7 березня 2008 року, за умовами якого остання передала в іпотеку банку
домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.3 договору іпотеки за згодою сторін вартість предмета іпотеки визначена у розмірі 159 480 грн.
Зі змісту пункту 2.1 договору іпотеки суди встановили, що зобов'язання, забезпечене іпотекою, вважається виконаним, якщо наявне погашення позики в сумі 110 000 грн здійснено боржником у повному розмірі, проценти та витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитним договором № 54-Ф/08/10
від 7 березня 2008 року та додатковими правочинами, сплачені.
Пунктом 4.2 договору іпотеки сторони погодили, що цей договір припиняється у випадку повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, і в інших випадках, передбачених Законом України «Про іпотеку».
Суди встановили, що ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2016 року
у справі № 177/3548/13-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 листопада 2016 року, з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КристалБанк» стягнено заборгованість за кредитним
договором № 54-Ф/08/10 від 27 березня 2008 року, яка виникла на 5 грудня
2013 року в загальному розмірі 162 629,20 грн, з яких: строкова заборгованість
за кредитом - 32 072,00 грн; прострочена заборгованість за кредитом - 48 631,55 грн; проценти, нараховані на строкову заборгованість за кредитом, - 15 522,03 грн; проценти, нараховані на прострочену заборгованість
за кредитом, - 34 611,81 грн, пеня за прострочення погашення процентів за користування кредитом - 9 791,81 грн; штраф за недотримання умов кредитного договору - 22 000 грн.
На виконання вказаного рішення суду 15 грудня 2016 року Криворізьким районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 53157815, яке 31 жовтня 2018 року закінчено у зв'язку із фактичною сплатою боргу у повному обсязі.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «КристалБанк», в інтересах якого діє адвокат Оленко Н. О., на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє
законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (стаття 1054 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 598, стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац 2 частини першої статті 1 Закону
України «Про іпотеку»).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом (стаття 17 Закону України «Про іпотеку»).
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21) викладено висновок, що «з урахуванням того, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 1 листопада 2010 року з особи на користь банку стягнута в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту, вказане судове рішення виконано повністю, що підтверджується постановою від 7 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 25251543, відомості про скасування постанови державного виконавця
від 7 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 25251543 в матеріалах справи відсутні, наявні підстави вважати зобов'язання за кредитним договором виконаним. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що з моменту виконання у повному обсязі зобов'язань, визначених рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 1 листопада 2010 року про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, припинилися зобов'язання позивача як за договором кредиту, так і за договором іпотеки. Зазначене узгоджується з висновком, що міститься у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16 (провадження № 14-88цс19)».
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21) зазначено, що «у справі, яка переглядається, суди встановили, що особа боржник виконав зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення іпотеки та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач скористався своїм правом та достроково стягнув в судовому порядку заборгованість за кредитним договором, у зв'язку з чим змінив строк виконання зобов'язання.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Враховуючи зазначене, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з тих підстав, що забезпечені іпотекою зобов'язання за кредитним договором виконано в повному обсязі, тому зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору, є припиненими.
Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили про відсутність у кредитора права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою
статті 1050 ЦК України.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц
(провадження № 14-154цс18).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Крім того, у постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла висновку, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Отже обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що зобов'язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат не входять до основного зобов'язання за кредитним договором і є додатковим до основного, та не охоплено зобов'язаннями за договором іпотеки.
Висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 3 серпня 2022 року у справі № 724/136/20 (провадження № 61-7399св21).
Доводи касаційної скарги про ненадання належної оцінки пункту 1.4 договору іпотеки не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки вказаним пунктом визначено обсяг зобов'язань позичальника, які забезпечуються іпотекою, та не містить вказівки, що до таких зобов'язань включаються три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати.
Посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 липня 2018 року
у справі № 910/15276/17, є безпідставними, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними правовідносинам, які виникли між сторонами в цій справі.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що у разі якщо боржником буде прострочено виконання основного зобов'язання, а умовами договору передбачено відповідальність за невиконання (неналежне виконання) такого зобов'язання, загальний обсяг суми, яка підлягатиме стягненню з боржника, а, відтак, обсягу зобов'язання, яке повинен виконати майновий поручитель з метою недопущення звернення стягнення на передане ним в іпотеку майно, буде пропорційно збільшуватись в залежності від терміну прострочення.
У справі, яка переглядається, кредитним договором не передбачено відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язання у вигляді нарахування 3% річних та інфляційних втрат і підставою для їх нарахування позивач зазначив статтю 625 ЦК України, що вказує про відсутність підстав для включення зобов'язання з їх виплати до основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою.
Аргументи касаційної скарги про неврахування судами висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 4 листопада 2015 року
в справі № 6-340цс15, про те, що законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання, не мають правового значення, оскільки підставою для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі суди вважали припинення іпотеки.
Доводи касаційної скарги про те, що сплату коштів, стягнених рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 2 березня
2016 року, не можна вважати виконанням основного зобов'язання у повному обсязі, є безпідставними, оскільки позивач скористався своїм правом та достроково стягнув в судовому порядку заборгованість за кредитним договором, у зв'язку з чим змінив строк виконання зобов'язання. Після зміни строку кредитування у банка відсутнє право нараховувати проценти і пеню, тому розмір заборгованості за основним зобов'язанням зафіксований вказаним рішенням суду.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові
рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня
2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «КристалБанк», в інтересах якого діє адвокат Оленко Наталія Олександрівна,залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада
2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук