20 червня 2023 року
м. Рівне
Справа № 568/1393/22
Провадження № 22-ц/4815/668/23
Головуючий у Радивилівському районному суді
Рівненської області: суддя Троцюк В.О.
Рішення суду першої інстанції ухвалено:
20 березня 2023 року в м. Радивилів
Рівненської області
(фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального
технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України)
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді:Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бондарчук Віти Юріївни на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2023 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі - ТОВ "Вердикт Капітал") пред'явило позов про стягнення на свою користь з ОСОБА_1 55399,99 грн. заборгованості за договором про надання позики №0635012163.
Мотивуючи свої вимоги, покликалось на те, що цей договір було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфінанс" (далі - ТОВ "Інфінанс") і відповідачем 30 травня 2019 року. Йому відповідно до умов договору була надана фінансова послуга з надання коштів у позику, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту за програмою "МоnеуВООМ". Кредит надавався у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20 000 грн. в межах строку дії договору - 36 календарних місяців з дня його підписання з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами. Договір позики укладався в електронній формі на умовах пропозиції (оферти), що акцептувалась позичальником, шляхом підписання електронним підписом (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч.6 і 12 п.1 ст. 3, ст.12, п. 12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію", ч.1 ст.205 ЦК України. При цьому пропозиція на отримання 4 траншу згідно з заявкою-анкетою №2628732049 підписано ОСОБА_1 15.11.2019 електронним цифровим підписом (одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою смс-повідомлення на телефонний номер, зазначений в особистому кабінеті на сайті кредитодавця. Тобто відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому ТОВ "Інфінанс" було перераховано грошові кошти в розмірі 5000 грн. Згодом, 14 липня 2021 року, між ТОВ "Інфінанс" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено Договір факторингу №14-07/21, відповідно до якого ТОВ "Інфінанс" відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" права грошової вимоги до боржників за Договорами позики, у тому числі за Договором позики №0635012163 від 30 травня 2019 року, що укладений між ТОВ "Інфінанс" та ОСОБА_1 .
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вердикт Капітал" заборгованість за договором надання позики, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту №0635012163 від 30 .05.2019, у розмірі 55399,99 грн., яка складається із заборгованості по основній сумі кредиту в розмірі 4999,99 грн. та заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 50400 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вердикт Капітал" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі у розмірі 2 481 грн.
На рішення суду представником відповідача - адвокатом Бондарчук В.Ю. подано апеляційну скаргу, де вона покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм маті реального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось, що позивач не надав на підтвердження своїх вимог жодного належного та допустимого доказу, а саме: первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту в сумі 5000 грн. відповідачу, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, виписки по рахунку та інше, що підтверджувало факт користування грошовими коштами. Також не надано належного розрахунку заборгованості за кредитним договором, з якого убачалося б, яким чином та за який період обчислені складові зазначеної загальної суми заборгованості. Не підтверджено заборгованості за кредитним договором станом на дату купівлі права вимоги. Відсутні у матеріалах справи докази на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 від ТОВ "Інфінанс" кредитних коштів у розмірі 5000 грн. На переконання заявника, надана квитанція не є таким доказом, адже в ній відсутня інформація, яка б могла підтвердити, що карта, на котру перераховано кошти, належить відповідачу. Крім того, виписки по даному картковому рахунку на ім'я боржника, як первинного бухгалтерського документу не надано. Хоча доказами, які можуть ствердити про наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно з нормами ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та п. 2.1.1 Постанови Національного банку України "Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України" від 30.12.1998 № 566, оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Тобто позовні вимоги є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.
З наведених підстав просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. У поданому відзиві представник ТОВ "Вердикт Капітал" - адвокат Змієвська Т.П., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила його залишити без змін, а апеляційну скаргу - відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Судом з'ясовано, що 30 травня 2019 року між ТОВ "Інфінанс" та ОСОБА_1 було укладено Договір надання позики, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту №0635012163, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику фінансову послугу з надання коштів у позику, зокрема на умовах фінансового кредиту, а саме: кошти на умовах фінансового кредиту для власних потреб на умовах Договору, а також згідно з Правилами надання грошових коштів у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту за умовами програми "МоnеуВООМ". (а.с.8-13)
Згідно з п. 1.2. Договору кредит надається позичальнику у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії Договору - 36 місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами у Додатку №1 та Додатку №2 до Договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку №3 та Додатку №4 до Договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов Договору: Додатку №1 та Додатку №2 до Договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку №3 та Додатку №4 до Договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту, тобто до 30 травня 2022 року.
Відповідно до п. 1.5. Договору загальний (максимальний) розмір кредитної лінії - 20000 гривень.
Згідно з п. 1.6. Договору в рамках дії даного Договору сторони погодили наступні загальні умови, а саме: до умов даного Договору застосовується фіксована процентна ставка, порядок обчислення процентної ставки встановлюється цим пунктом Договору та Правилами - максимальний строк (кількість календарних днів користування кредитом (траншем) - 30 календарних днів; діючий ліміт (сума) кредиту 20000,00 грн; максимальна відсоткова ставка, яка нараховується за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості - 1,75%
Пунктом 1.10. Договору передбачено, що строк останнього траншу не може перевищувати строк, вказаний в п. 1.2 Договору.
Відповідно до п. 1.10.2. Договору максимальна реальна річна процентна ставка становить 638,75 %.
Згідно із заявкою-анкетою на отримання кредиту від 15.11. 2019 ОСОБА_1 просив надати йому кредитні кошти в сумі 5000 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 . (а.с.14)
Договір укладено в електронній формі на умовах пропозицій (оферти) на отримання 4 траншу кредиту в рамках Договору надання позики в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0635012163 від 30.05.2019, що акцептована відповідачем (а.с.16).
Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 2895035 від 15.11.2019 року, ідентифікований ТОВ "Інфінанс". Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі ідентифікатора 8g9j9r від 15.11.2019, номер телефону НОМЕР_2 ) (а.с.17).
Згідно з копією квитанції ТОВ "Універсальні платіжні рішення" перерахування грошових коштів на карту НОМЕР_3 було здійснено в системі iPay.ua 15.11.2019 о 15:18, номер операції 42924645 (а.с.18).
Між тим, відповідно до пропозиції надання 4 траншу та акцепту оферти на його отримання згідно з заявки-анкети строк користування кредитом (траншем) становив лише 30 днів, а загальна вартість кредиту складала 2 625 грн. з розрахунку 1,75% за один день користування кредитом.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Тобто розмір нарахованих процентів за користування кредитом в межах строку кредитування становить 2 625 грн. і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми заборгованості за процентами яка підлягає стягнення з відповідача.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства.
На ці обставини суд попередньої інстанції уваги не звернув і прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за процентами поза строком кредитування.
Так, строк дії договору надання позики становить 3 роки, незважаючи на обумовлений строк кредитування строком лише 30 днів, та обумовлено вартість кредиту.
Тому при вирішенні спірних правовідносин колегія апеляційного суду вважає за необхідне застосувати положення contra proferentem.
В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування у тридцять днів, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації (понад десять разів від вартості коштів отриманих в кредит).
Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного роз'яснення положення другої рецензії преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В "Про відповідальність за неплатне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 вказував, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому принципу захисту у відповідних правовідносинах, викликає дію рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено в ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Щодо доводів заявника, які зводяться до того, що позовні вимоги є повністю недоведеними та задоволенню не підлягають, то колегія суддів з ними погодитись не може.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору про надання кредиту електронним цифровим підписом, зокрема позичальником, за допомогою одноразового ідентифікатора, вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", ч. 1 ст. 205 ЦК України.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку ,коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Між тим, будь-яких доказів на обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач, в т.ч. і щодо відсутності вини та зобов'язань, не надав, а матеріали справи їх не містять.
Презумпцію винуватості боржника та факту виникнення між сторонами кредитних зобов'язань не спростовано, а тому порушення суб'єктивних прав правонаступника кредитора є очевидним, що спонукає до задоволення позову, проте частково.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для зміни оскаржуваного рішення та зменшення заявлених до стягнення позивачем відсотків відповідно до п.п. 1, 4 ст. 376 ЦПК України є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бондарчук Віти Юріївни задовольнити частково.
Змінити рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 50 400 гривень, зменшивши суму до 2 625 (дві тисячі шістсот двадцять п'ять) гривень.
В решті рішення суду першої інстанції (про стягнення 4 999, 99 гривень заборгованості за основною сумою кредиту) залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О.Гордійчук
С.С.Шимків