20 червня 2023 року
м. Рівне
Справа № 570/2005/21
Провадження № 22-ц/4815/712/23
Головуючий у Рівненському районному суді
Рівненської області: суддя Остапчук Л.В.
Рішення суду першої інстанції проголошено
(вступна і резолютивна частини)
о 09 год. 23 хв. 28 березня 2023 року у м. Рівне Рівненської області
Повний текст рішення складено: 06 квітня 2023 року
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач: виконувач обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави;
відповідач1: Олександрійська сільська рада Рівненського району Рівненської області;
відповідач2: ОСОБА_1 ;
відповідач3: ОСОБА_2 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області;
за участі: представників сторін та третьої особи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кхатера Фаді Еліаса на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 28 березня 2023 року у цивільній справі за позовом виконувача обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області; про визнання незаконним та скасування рішення про затвердження проекту землеустрою і передачу земельної ділянки у власність, скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу, повернення земельної ділянки,
У травні 2021 року в суд звернувся виконувач обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Олександрійська сільська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області; про визнання незаконним та скасування рішення про затвердження проекту землеустрою і передачу земельної ділянки у власність, скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу, повернення земельної ділянки. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося про те, що рішенням Олександрійської сільської ради №1004 від 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 0607 га у власність для ведення особистого селянського господарства у с. Олександрія Рівненського району. Рішенням цього ж органу сільського самоврядування №40 від 05 червня 2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0607 га, кадастровий номер: 5624680400:08:035:0381, та передано земельну ділянку у власність відповідачу2 для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначеного рішення 17 серпня 2018 року державним реєстратором Рівненської районної державної адміністрації зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 . Згодом на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 вересня 2019 року, зареєстровано в реєстрі за №6955, право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку припинено та зареєстровано за ОСОБА_2 . Проте рішення щодо затвердження проекту землеустрою і подальша передача земельної ділянки у власність суперечили вимогам закону, адже водоохоронна зона та прибережно-захисна смуга навколо водойми на території Олександрійської сільської ради становить 50 метрів. Тому водоохоронна зона площею 0, 0606 га на земельній ділянці площею 0, 0607 га є прибережно-захисною смугою цієї водойми, яка відповідно до ст.ст. 83, 84 ЗК України не підлягає безоплатній передачі у приватну власність громадянам.
З огляду на наведене позивач звернувся за судовим захистом прав, що порушені Олександрійською сільською радою, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , вимагаючи визнати незаконним і скасувати оспорюване рішення органу сільського самоврядування №40 від 05 червня 2018 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність", скасувати рішення державного реєстратора від 23 серпня 2018 року №42683006 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0, 0607 га, кадастровий номер: 5624680400:08:035:0381, за ОСОБА_1 , визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 17 вересня 2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (зареєстровано в реєстрі за №6955), скасувати рішення державного реєстратора від 17 вересня 2019 року №48723036 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0, 0607 га, кадастровий номер: 5624680400:08:035:0381, за ОСОБА_2 та повернення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0, 0607 га, кадастровий номер: 5624680400:08:035:0381, до земель запасу Олександрійської сільської ради.
Рішенням Рівненського районного суду від 28 березня 2023 року позов задоволено.
Скасовано рішення державного реєстратора від 23 серпня 2018 року № 42683006 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0607 га, кадастровий номер 5624680400:08:035:0381, за ОСОБА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 17 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рибак Ю.В. і зареєстрований в реєстрі за № 6955.
Скасовано рішення державного реєстратора від 17 вересня 2019 року № 48723036 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0607 га, кадастровий номер 5624680400:08:035:0381, за ОСОБА_2
ОСОБА_2 повернути до земель запасу Олександрійської сільської ради Рівненського району земельну ділянку площею 0,0607 га, кадастровий номер 5624680400:08:035:0381.
Стягнуто з Олександрійської сільської ради на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір в сумі 3 783, 34 гривні.
Стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір в сумі по 3 783, 34 гривні з кожного.
У поданій через свого представника - адвоката Кхатера Фаді Еліаса апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права, просить скасувати його та прийняти постанову про відмову в позові.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про помилковість висновків суду щодо ототожнення водоохоронної зони та прибережно-захисної смуги відповідно до вимог Земельного кодексу України і Водного кодексу України (ст.ст. 3, 87-88 ВК України, ст.ст. 58-60 ЗК України, пункт 2 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486). Вважає, що на момент прийняття оспорюваного рішення органом місцевого самоврядування законодавством було закріплено право визначення ширини прибережних захисних смуг у розмірі, меншому ніж у ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України. Вважав, що висновки суду є помилковими, адже залишено без уваги те, що при вирішенні спірних відносин слід застосовувати загальну позовну давність, яку позивачем пропущено. Звертав увагу, що висновком Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 05 квітня 2018 року №3654/82-18 погоджено відповідний проект землеустрою, а зауваження до нього були відсутні. Тобто цей проект відповідає вимогам ст.ст. 118, 1861, ЗК України.
Покликаючись на норму ст. 1861 ЗК України, заявник вказував, що оскільки Олександрійська сільська рада не є компетентним органом у розумінні цієї статті, а відповідний проект землеустрою був розроблений та погоджений в установленому порядку, тому в цього органу сільського самоврядування були відсутні підстави для відмови в затвердженні відповідного проекту землеустрою і подальшої передачі спірної земельної ділянки у власність. Отже, оспорюване рішення є законним.
Заявник не погоджувався із твердженнями суду про порушення при виділі спірної земельної ділянки у недотриманні (невідповідності) містобудівної документації, адже суперечать ст. 19 Конституції України, ст.ст. 19, 20 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про землеустрій", ст.ст. 1, 18, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр", п. 3 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, наказу Державного комітету статистики України від 05.11.1998 №377 "Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№6-зем, 6а-зем, 66-зем, 2-зем)", що зареєстрований Міністерством юстиції України 14 грудня 1998 року за №788/3228. Вважає, що генеральний план не визначає правового статусу земельної ділянки, а є документом, якому повинні відповідати наміри забудови земельної ділянки, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №344/10412/16-а. Також Земельний кодекс України закріплює поділ земель за цільовим призначенням та категорією землі, а тому ці поняття не є тотожні.
Щодо доказів, на яких ґрунтувався суд при ухваленні оскаржуваного рішення, то вказувалося, що вони не є допустимими і належними, адже за їх змістом неможливо ідентифікувати місцезнаходження спірної земельної ділянки на поверхневому плані, а містять лише інформаційне навантаження про знесособлене (неконкретне) її розташування. Хибними вважав і обрані позивачем способи захисту права, оскільки залишено без уваги відмінності між віндикаційним та негаторним позовам. Тому пред'явлення саме негаторного позову є помилковим. Необґрунтованими, на його думку, є повноваження виконувача обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури на звернення до суду з позовом. Так, прокурор жодним чином не повідомляв належний державний орган щодо можливості представництва його інтересів, що суперечить ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та п. 6 Положення про Державну екологічну інспекцію Поліського округу.
Крім іншого, вбачав неврахування судом і принципу належного урядування, зокрема того, що за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, яке прийняте на підставі належно затвердженого проекту землеустрою та належним чином нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки, виникають правомірні очікування особи мирно володіти майном, що і є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також національного законодавства.
У поданому відзиві керівник Рівненської окружної прокуратури, вважаючи оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, рішенням Олександрійської сільської ради № 1004 від 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0607 га у власність для ведення особистого селянського господарства в селі Олександрія Рівненського району Рівненської області за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення органу сільського самоврядування. На підставі договору № 41-О18 від 15 березня 2018 року ПП "Колорит-Земсервіс" за замовленням відповідача2 було розроблено проект землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в с. Олександрія на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
У переліку обмежень у використанні земельної ділянки № 39 від 15 березня 2018 року, що є складовою частиною проекту землеустрою, сертифікованим інженером- землевпорядником встановлено, що на цій земельній ділянці знаходиться водоохоронна зона площею 0,0607 га. Даний проект землеустрою було погоджено Головним управлінням Держгеокадастру в Хмельницькій області, про що свідчить висновок щодо розгляду проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки № 3654/82-18 від 05 квітня 2018 року.
Надалі рішенням Олександрійської сільської ради № 40 від 05 червня 2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0607 га, кадастровий номер: 5624680400:08:035:0381, та передано спірну земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.
На підставі зазначеного рішення 17 серпня 2018 року державним реєстратором Рівненської районної державної адміністрації зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 .
Згодом на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рибак Ю.В. (зареєстровано в реєстрі за № 6955), право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 припинено та зареєстровано за ОСОБА_2 . Цей факт видно із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13 травня 2021 року № 256297190.
Як убачається із листа Державної екологічної інспекції Поліського округу від 12 червня 2020 року №3-03.2429 та акту перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства від 17 червня 2020 року, проведеної Державною екологічною інспекцією Поліського округу, відповідно до схеми зонування території с. Олександрія Олександрійської сільської ради земельна ділянка площею 0,0607 га, кадастровий номер: 5624680400:08:035:0381, знаходиться в 50-метровій рекреаційній зоні озеленених територій загального користування, яка призначена для повсякденного відпочинку населення і включає парки, сквери, сади, бульвари, водойми. Проект землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги в Олександрійській об'єднаній територіальній громаді відсутній.
З листа Управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації № 247/01-17/20 від 12 травня 2020 року у відповідь на запит Рівненської місцевої прокуратури, вбачається, що частина території, вказаної у додатку до запиту відповідно до плану зонування території с. Олександрія Рівненського району Рівненської області, розташована у зоні Р-3 вздовж водного об'єкту та у межах водоохоронної зони шириною 50 м.
Листом Рівненського міжрайонного управління водного господарства № 07/420 від 18 липня 2018 року стверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером: 5624680400:08:035:0381, розташована на лівому березі водосховища. За правилами ст. 88 ВК України ширина прибережної захисної смуги становить 50 м від урізу води.
Також факт розміщення спірної земельної ділянки площею 0,0607 га в межах прибережно-захисної смуги встановлено з інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 26.06.2020 № 10-17-0.4-878/90-20.
Крім іншого, рішенням Олександрійської сільської ради від 03 вересня 2009 року № 697 встановлено охоронні зони навколо ставків в межах населених пунктів шириною 50 м, та вздовж річки Горинь - 100 м.
Рішенням Олександрійської сільської ради від 05 квітня 2012 року № 377 затверджено генеральні плани сіл Олександрія та Пухова, які розташовані на території Олександрійської сільської ради Рівненського району.
В подальшому рішенням Олександрійської сільської ради від 25 травня 2012 року № 556 "Про внесення змін в рішення Олександрійської сільської ради від 05.04.2012 року № 377" затверджено містобудівну документацію "Генеральний план населених пунктів Олександрія та Пухова Рівненського району Рівненської області", який розроблений Рівненською філією Українського державного науково-дослідного інституту "Дніпроміст" з розрахунковим періодом до 2035 року.
З інформації Відділу містобудування, архітектури та будівництва Рівненської районної державної адміністрації видно, що відповідно до Генерального плану та плану зонування території с.Олександрія земельна ділянка з кадастровим номером: 5624680400:08:035:0381, площею 0,0607 га, розміщена в зоні Р-3 - рекреаційна зона озеленених територій загального користування, яка призначена для повсякденного відпочинку населення і включає парки, сквери, сади, бульвари, міські ліси, водойми та інші озеленені території, що активно використовуються населенням для відпочинку, спортивні площадки для дітей та дорослих.
Пред'являючи у травні 2021 року позов в інтересах держави до Олександрійської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконувач обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури вважав, що права Олександрійської сільської ради порушуються тим, щорішенням цього органу місцевого самоврядування №1004 від 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у с. Олександрія Рівненського району. Ця ділянка знаходиться у водоохоронній зоні та прибережно-захисній смузі навколо водойми на території Олександрійської сільської ради, яка становить 50 метрів. Тому водоохоронна зона площею 0, 0606 га на земельній ділянці площею 0, 0607 га, що відведена фізичній особі, є прибережно-захисною смугою цієї водойми, а тому не підлягає безоплатній передачі у приватну власність громадянам. При цьому рішенням Олександрійської сільської ради №40 від 05 червня 2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки площею та передано земельну ділянку у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. З огляду на це рішення 17 серпня 2018 року державним реєстратором Рівненської районної державної адміністрації за ним зареєстровано право власності на земельну ділянку. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 вересня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №6955, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку припинено та зареєстровано за ОСОБА_2 .
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки водоохоронна зона і прибережно-захисна смуга навколо водойми на території Олександрійської сільської ради складає 50 м, у зв'язку з чим водоохоронна зона площею 0, 0607 га на земельній ділянці площею 0, 0607 га є прибережно-захисною смугою цієї водойми і знаходиться у зоні Р-3 (рекреаційна зона озеленених територій загального користування), що призначена для повсякденного відпочинку населення та включає парки, сквери, сади, бульвари, міські ліси, водойми та інші озеленені території, що активно використовуються населенням для відпочинку, спортивні площадки для дітей і дорослих.
Отже, Олександрійська сільська рада, володіючи інформацією про те, що на земельній ділянці площею 0, 0607 га, розташованої на території цього органу місцевого самоврядування, знаходиться водоохоронна зона, не врахувала вимоги затвердженої містобудівної документації і положення закону. Тому відповідач1 діяв не на підставі, в межах повноважень і у спосіб, передбачений законодавством, відповідно до чого повинна була відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а згодом - і в затвердженні цього проекту саме на цій земельній ділянці.
З огляду на наведене визнано незаконним і скасовано рішення Олександрійської сільської ради №40 від 05 червня 2018 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність"; скасовано рішення державного реєстратора від 23 серпня 2018 року №42683006 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0, 0607 га, кадастровий номер: 5624680400:08:035:0381, за ОСОБА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу, що укладений 17 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рибак Ю.В. (зареєстрований в реєстрі за №6955); скасовано рішення державного реєстратора від 17 вересня 2019 року №48723036 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0607 га, кадастровий номер: 5624680400:08:035:0381, за ОСОБА_2 ; ОСОБА_2 повернути до земель запасу Олександрійської сільської ради земельну ділянку площею 0, 0607 га, кадастровий номер: 5624680400:08:035:0381.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Згідно із ст. ст. 83, 58, 60, 118 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед іншого, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.
До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.ст. 1, 4, 88 ВК України уріз води - межа води на березі водного об'єкта (берегова лінія).
До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів.
Згідно зі ст. ст. 1, 2, 4, 5, 16, 17, 18, 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій
Планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів. Містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.
Суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.
Вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.
Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який, після його затвердження, стає невід'ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов'язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
Норми ст.ст.21, 393, 328, 215, 203 ЦК України вказують про обов'язок суду визнати незаконним та скасувати правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.
Зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 2018 року "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" передбачено, що водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті.
З пункту 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року № 434, видно, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст.88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, визнавши незаконним і скасувавши оспорюване рішення Олександрійської сільської ради; скасувавши рішення державного реєстратора від 23 серпня 2018 року №42683006 щодо державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку; визнавши недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки; скасувавши рішення державного реєстратора від 17 вересня 2019 року №48723036 щодо державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку; зобов'язавши ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку до земель запасу Олександрійської сільської ради.
Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо ототожнення водоохоронної зони та прибережно-захисної смуги, то вони є необґрунтованими, а ці обставини жодним чином не впливають на правильність вирішення справи судом попередньої інстанції.
Не можна погодитися через безпідставність і з твердженнями заявника про відсутність зауважень до висновку Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 05 квітня 2018 року №3654/82-18, а тому і відповідність положенням ст.ст. 118, 1861 ЗК України.
Спростовуються аргументи автора апеляційної скарги про законність оспорюваного рішення Олександрійської сільської ради з урахуванням ст. 1861 ЗК України. Так, сама по собі відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому не заслуговують на увагу і посилання адвоката Кхатера Фаді Еліаса на те, що генеральний план не визначає правового статусу земельної ділянки, а є документом, якому повинні відповідати наміри забудови земельної ділянки.
Так само необґрунтованими є доводи заявника про неналежність і недопустимість доказів у справі.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Між тим, відповідачем не було спростовано належним чином вимоги позивача.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні "Рисовський проти України" (заява №29979/04, прийняте 20.10.2011 (набуло статусу остаточного 20.01.2012)) вказував, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обовязків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Цього принципу додержується і Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 28 травня 2020 року у справі №826/17201/17, від 26 лютого 2020 року у справі №804/15772/15 та від 28 лютого 2020 року у справі №П/811/1015/16.
Тому неправильними вважає колегія суддів і доводи автора апеляційної скарги про недодержання судом принципу "належного урядування", оскільки цей принцип має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу "належного урядування" забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип "належного урядування" підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства. Тобто під "врядуванням" розуміється процес прийняття та реалізації певних рішень, проте очевидно, що не судом.
Тому у разі незаконності рішення органу місцевого самоврядування його слід скасувати з наступним похідним захистом порушеного права. Тобто необхідно відновити у судовому порядку права Олександрійської сільської ради на земельну ділянку.
З приводу хибності застосування норм матеріального права, то аргументи заявника про це спростовуються відповідністю їх застосування при вирішенні спірних правовідносин та правильністю висновків суду.
Помилковими є твердження про сплив позовної давності внаслідок неправильно застосованого способу захисту права - замість негаторного слід пред'явити віндикаційний позов, адже доводи заявника є надуманими і не відповідають обставинам справи.
Колегія суддів не погоджується із покликаннями на відсутність правових підстав виконувача обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури як позивача на пред'явлення позову. Ці обставини судом попередньої інстанції обговорювалися і їм було дано об'єктивну правову оцінку.
Згідно із ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а аткож може вступити за своєю ініціативою у справі, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтвоує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
У частині 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Як встановлено, при зверненні із позовом до суду була наявною необхідність захисту інтересів держави, прокурор в позові обґрунтував порушенням інтересів держави, на захист яких пред'явив позов до суду. При цьому прокурором оспорюється рішення Олександрійської сільської ради, саме тому цей орган визначається як один з відповідачів, а також відсутній орган, який може захистити інтереси держави, тому прокурор є належним позивачем. Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.
Решта доводів апеляційної скарги також є необгрунтованими, а тому колегією суддів відхиляються.
§ 58 Рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі Seryavin and others v. Ukraine зазначає про обов'язок судів обґрунтувати свої рішення, однак це не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Підставою для відхилення апеляційної скарги відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кхатера Фаді Еліаса залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 28 березня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В.Боймиструк
С.С.Шимків