Житомирський апеляційний суд
Справа №296/4027/23 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.
Категорія 57 Доповідач Борисюк Р. М.
20 червня 2023 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/4027/23 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав, визнання незаконним рішення та стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 травня 2023 року, постановлену під головуванням судді Маслака В.П. у м. Житомирі,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила визнати незаконними рішення, дії, бездіяльність Виконавчого комітету Житомирської міської ради при розгляді питань із землеустрою та стягнути з Виконавчого комітету Житомирської міської ради на її користь 110 500,00 грн моральної шкоди.
Зазначала, що нею було подано до Голови Житомирської міської ради заяву про надання дозволу на одержання безоплатно у власність земельну ділянку із земель міської ради для будівництва та обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної передачі земельної ділянки у розмірі 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, Житомирська міська рада прийнято рішення від 28.05.2003 № 193 про передачу у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 вважає, що при вирішення питання про передачу у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем порушено вимоги земельного законодавства.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 08 травня 2023 року у відкритті провадження - відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На думку апелянта, ухвала судді суду першої інстанції незаконна, постановлена з істотним порушенням норм процесуального права. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції незаконно було відмовлено позивачу у доступі до правосуддя, чим порушено її право на судовий захист та норми ст.ст.55,56,124 Конституції України, ст.2,ч.1,3 ст.4 ЦПК України та ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.1 ст.15, ст.16, ч.1 ст.27 Цивільного Кодексу України.
У поданому відзиві представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги і ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Також до апеляційного суду надійшла заява від представника відповідача про розгляд справи без її участі.
Належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у її відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. (ч.1 ст.19 ЦПК України).
Відповідно до ч.1ст.15 Цивільного Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст.16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п.1 частини першої ст.4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За правилами п.1 частини першої ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , порушення її конституційних прав обґрунтовує, зокрема тим, що при вирішення питання про передачу у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем порушено вимоги земельного законодавства.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Із наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
У пункті 7 частини першої ст.4 КАС визначено, що суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини п'ятої ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає оскарженню у порядку адміністративного судочинства, якщо рішення органу місцевого самоврядування/органу виконавчої влади, вимоги позивача або ж заперечення відповідача не пов'язані з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб (постанова ВП ВС від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16).
Таким чином, вказаний спір належить до компетенції адміністративного суду, оскільки стосується спору фізичної особи з посадовою особою органу місцевого самоврядування, предметом якого є перевірка законності дій та бездіяльності цієї особи, прийнятих або вчинених нею при здійсненні владних управлінських функцій.
Враховуючи наведене, спір у даній справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
При цьому, вимога про стягнення моральної шкоди також підлягає розгляду адміністративним судом за правилами ч.5 ст.21 КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
З урахуванням наведених вимог закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі наведених норм процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 травня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді