Справа №760/10022/22
2-а/760/493/23
20 червня 2023 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Калініченко О.Б.
при секретарі Соколовській А.А.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора роти № 5 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в мсті Києві Буряна Дмитра Григоровича про скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення, -
05.08.2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ДПП, інспектора роти № 5 батальйону № 2 УПП в мсті Києві Буряна Д.Г. про скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.
З позову вбачається, що позивач оскаржує постанову, складену інспектором Буряном Д.Г., серії ЕАР № 5669024 від 26.07.2022 року, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 3400 грн. за порушення п. 2.4.а) ПДР України, з якою позивач не погоджується та вважає її протиправною.
Пояснює, що 26.07.2022 року він на автомобілі BMB 530D, р.н. НОМЕР_1 , близько 15 год. був зупинений на блокпосту по просп. Леся Курбаса, 19 Б у м. Києві, де у нього невідомі особи почали вимагати документи, що підтверджують особу та право керування транспортним засобом.
Позивач надав документи, після чого, без пояснення, його було затримано (заборонено залишати місце зупинки) більш, ніж на годину. Протягом цього часу до блокпоста прибули 2 екіпажі патрульної поліції і відповідач-2 оформив оскаржувану постанову.
При цьому, відповідач-2 не пояснював позивачу, на яких підставах він вимагає надати документи на право керування транспортним засобом.
Зазначає, що виявленню правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, мали передувати законні дії відповідача-2, а саме наявність підстав для перевірки документів. Однак, оскільки відповідача-2 не перебував на блокпосту в момент зупинки, тому й не був особою, уповноваженою проводити перевірку документів. Жодних інших підстав для перевірки документів не було.
Крім того, встановлені відповідачем-2 обставини адміністративного правопорушення, вказані в оскаржуваній постанові, не можуть бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, якою передбачено відповідальність за керування транспортним особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що об'єктивна сторона вчиненого правопорушення полягає в тому, що позивач, керуючи транспортним засобом, не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п. 2.1. а ПДР. Відповідальність за це правопорушення передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Таким чином, встановлена та зафіксована відповідачем в оскаржуваній постанові об'єктивна сторона адміністративного правопорушення не відповідає диспозиції ч. 2 ст. 126 КУпАП, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.
Позивач також посилається на порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позов та стягнути судові витрати.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15.08.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та визначено відповідачам строк на подання відзиву.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 16.06.2023 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 263-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Частиною 6 цієї статті визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 26.07.2022 року інспектором Буряном Д.І. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАР № 5669024, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 3400 грн. за порушення п. 2.1. а ПДР України.
Згідно з п.п. 3, 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Зі змісту постанови вбачається, що водій, керуючи ТЗ, не мав при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, чим порушив п. 2.1. а ПДР України - керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ.
Так, згідно з п. 2.1 а) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Позивач заперечує свою вину щодо порушення правил дорожнього руху, а оскаржувану постанову вважає такою, що підлягає скасуванню.
З аналізу положення ст. 247 КУпАП випливає, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Натомість, слід звернути увагу, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77).
За твердженнями позивача, він пред'явив на блокпосту уповноваженій особі документ, що посвідчує його особу, а саме паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , копію якого долучено до позовної заяви. Разом з тим, право на керування транспорт засобом, як слідує зі змісту позову, позивач вказаним особам, а також інспектору, який прибув до блокпосту, не надав, мотивуючи відсутністю підстав для перевірки таких документів.
Разом з тим, у відповідності до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» та пунктів 2.1, 2.4 ПДР України водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 року по справі № 444/2115/17 зазначив, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.
Отже, позивач свідомо не надав водійське посвідчення на вимогу інспекторам, що адміністративним порушенням, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП, факт якого наявний.
При цьому, в оскаржуваній постанові мова йде, серед іншого, про керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Доказів наявності у позивача посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії для доведення своїх позовних вимог сторона позивача не була позбавлена можливості надати.
Частиною 2 статті 126 КУпАП встановлено відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, у виді накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, доводи позивача про те, що інспектором не зафіксовано в оскаржуваній постанові об'єктивну сторони адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП, тому й склад такого правопорушення відсутній, не відповідають дійсності.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom», будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог ПДР України.
В справі ЄСПЛ «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року вказано, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставами для сумніву, що відповідач діяв неправомірно. Навпаки, відповідно до п. 2 ст. 90 КАС України, жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. В даному випадку, пояснення позивача вказують лише на його намагання уникнути несприятливих для нього наслідків у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності, але не вказують на неправомірність дій відповідача. Однак суд не є засобом для сторін та не толерує зловживання правами.
Слід також звернути увагу, що порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем не впливає на суть вчиненого правопорушення та не є підставою для задоволення позовних вимог. Аналогічного висновку дійшов Київський апеляційний адміністративний суд в постанові від 30.10.2017 року (справа № 761/4692/17).
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Таким чином, суд вважає, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення доведена та у інспектора були наявні правомірні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову та залишення рішення суб'єкта владних повноважень без змін.
Керуючись ст.ст. 126, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Департаменту патрульної поліції (м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646), інспектора роти № 5 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в мсті Києві Буряна Дмитра Григоровича (м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 9) про скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: