Справа № 459/3258/22
Провадження № 2/459/526/2022
06 червня 2023 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Отчак Н.Я.
з участю секретаря Гук Т.Я., Савіцької Б.Б.
представника позивача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
представника відповідачки ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Червоноградської міської ради Червоноградського району Львівської області в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,-
29.11.2022 представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить: позбавити відповідачку батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачка є одинокою матір'ю малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 19.09.2022 працівниками поліції було виявлено дитину 9 років в умовах, що загрожували життю і здоров'ю дитини за адресою АДРЕСА_1 . Під час виїзду на місце події працівниками сектору реагування патрульної поліції було встановлено, що мати ОСОБА_2 душила дитину, шарпала, в квартирі розпалила вогонь, поводила себе неадекватно, погрожувала фізичною розправою. Згідно акту від 19.09.2022 Червоноградського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області на малолітню ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 поміщено у притулок служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації. Також зазначив, що відповідно до рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради Червоноградського районну Львівської області від 14.12.2021 №180 п. 9 «Про затвердження висновків комісії з питань захисту прав дитини», на обліку та під соціальним супроводом перебувала сім'я ОСОБА_2 . Проте ОСОБА_2 на співпрацю не йшла, тому не можливо було соціальним працівникам в повному обсязі надавати соціальні послуги. Мати не забезпечує базових потреб дитини: не дотримання соціально-гігієнічних норм у помешканні, недостатнє харчування у дитини та відсутність відповідного одягу. Крім того, згідно рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради від 16.11.2022 № 171 п. 3, 7 - надано малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статус дитини, позбавленої батьківського піклування та скеровано на повне державне забезпечення в Комунальний заклад Львівської обласної ради «Великолюбінський багатопрофільний Навчально-реабілітаційний центр». Також зазначає, що ОСОБА_2 двічі перебувала в місцях позбавлення волі. За цей час малолітня перебувала в комунальному закладі Львівської обласної ради «Будинок дитини №1 для дітей з ураженням центральної нервової системи та порушення психіки» та у дитячому будинку сімейного типу міста Самбора. Окрім цього, зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 є обвинуваченою у кримінальному провадженні справа №459/2080/21, справу розглядає Червоноградський міський суд Львівської області, до якої застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою терміном до 60 днів згідно ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 30.09.2022. Відтак просить позов задовольнити.
Ухвалою від 06.12.2022 судом було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
14.03.2023 підготовче провадження закрито.
27.03.2023 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив у позові відмовити повністю, оскільки ОСОБА_2 у судовому засіданні повідомила, що дуже шкодує про те, що вона неналежно виконувала батьківські обов'язки, однак після відбуття нею покарання вона бажає розпочати нове життя. Дитину вона ніколи не ображала та категорично не згідна із позбавленням її батьківських прав, вона любить свою дитину та хоче піклуватись нею. Вважає, що висновки позивача про доцільність позбавлення батьківських прав є помилковими.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та суду пояснив, що відповідачка неналежно виконувала свої батьківські обов'язки по вихованню і утриманню своєї дитини, вела та веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем, є неодноразово раніше судимою особою, і продовжує вчиняти нові злочини, на даний час щодо неї застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Остання долею своєї дитини не цікавиться, залишала її під нагляд сторонніх людей, не забезпечувала необхідним харчуванням, чим своїми діями негативно впливала на фізичний та психологічний розвиток дочки, а тому проживання дитини із матір'ю загрожувало її життю та здоров'ю, а тому дитину було відібрано.
Відповідачка у судовому засіданні просила у позові відмовити повністю та суду пояснила, що бажає стати на шлях виправлення, шкодує, що неналежно виконувала свої батьківські обов'язки по вихованню своєї дитини. Також зазначила, що дитину ніколи не ображала, вона її любить та категорично не згідна із позбавленням її батьківських прав. Обставин, що вона душила дитину не визнала та категорично заперечила. Ствердила, що після звільнення її з місць позбавлення волі вона відразу ж намагалася забрати дитину з дитячого будинку, їздила на засідання комісій, влаштувалася офіційно на роботу у Львові, після чого дитину їй було повернуто. З початком війни в України з дитиною виїхали в Польщу, де були близько трьох місяців, після чого повернулись назад. Крім того, зазначила, що хоче опікуватися своєю дочкою та займатися її вихованням.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників процесу, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідачка є матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_1 від 05.04.2013. Відомості про батька дитини записані відповідно до ч.1 ст. 135 СК України, що стверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00011994418 від 05.04.2013.
Згідно рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради Червоноградського районну Львівської області від 14.12.2021 №180 п. 19 «Про затвердження висновків комісії з питань захисту прав дитини», на обліку та під соціальним супроводом перебувала сім'я ОСОБА_2 .
Згідно рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради від 16.11.2022 № 171 п. 3, 7 - надано малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статус дитини, позбавленої батьківського піклування та скеровано на повне державне забезпечення в Комунальний заклад Львівської обласної ради «Великолюбінський багатопрофільний Навчально-реабілітаційний центр».
Згідно з Актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 19.09.2022 складеного інспектором СЮП ВП Червоноградського РВП ГУ НП у Львівській області Антонів О.Р., 19.09.2022 працівником відділу у справах дітей Червоноградської міської ради, було виявлено дитину 9 років в умовах, що загрожували життю і здоров'ю дитини за адресою АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку поміщено у притулок служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації.
Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 16.06.2022 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та звільнено її від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.
Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 13.10.2022 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 30.09.2022 застосовано до ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою терміном до 60 днів.
Вироком Галицького районного суду м. Львова від 04.07.2018 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України та призначено їй покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18.03.2019 вирок Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2018 року стосовно ОСОБА_2 - змінено. Перекваліфікувано дії ОСОБА_2 з ч.2 ст.307 КК України на ч.2 ст.309 КК України та призначити покарання три роки позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін.
Свідок ОСОБА_5 , який є директором ЧМЦСССДМ, що за адресою: АДРЕСА_2 , суду пояснив, що дитина і сім'я була з 14.12.2021 під соціальним супроводом центру. Дитина проживала з матір'ю на АДРЕСА_1 . Наші працівники оцінку потреб дитини не могли зробити, тому, що ніколи не було в дома. 21.02.2022 бабуся ОСОБА_6 повідомила, що ОСОБА_2 лікується у Львові після ДТП. Ми провели медичні характеристики дитини, вони носили позитивний характер. З лютого по травень ОСОБА_2 з дитиною перебували у Республіці Польща. В кінці травня центр надав їм скерування в благодійний фонд «Разом творимо добро» для отримання допомоги, зокрема продуктів харчування та засобів гігієни. Також повідомив, що умови проживання дитини були незадовільні, в квартирі було не прибрано, санітарні норми були порушені. Крім того, повідомив, що вони не могли встановити місце перебування дитини, після чого дали скерування на комісію з захисту прав дитини, щоб розглянули ситуацію, що склалася однак рішення прийнято не було.
Свідок ОСОБА_8 , яка працює начальником сектору ювенальної поліції Червоноградського РВП ГУ НП у Львівській області суду пояснила, що дану сім'ю знають декілька років, оскільки така опинилась у скрутному становищі. Неодноразово відвідували сім'ю, за місцем проживання, де були погані умови для проживання, брудно стійкий неприємний запах. В червні 2022 року на лінію 102 надійшло повідомлення, про те, що на вулиці мама б'є дитину. Виїхавши на місце події вони побачили ОСОБА_2 , дитина плакала, та вказала, що матір її била. По даному факту було складено протокол про адміністративне правопорушення про вчинення домашнього насильства відносно дитини. Вину свою ОСОБА_2 визнала. Пообіцяла такого більше не робити. У вересні 2022 року знову надійшло повідомлення на лінію 102 від бабусі, про те, що ОСОБА_2 перебуває в стані алкогольного сп'яніння, вчинила сварку і душить свою дитину ОСОБА_9 . Коли прибули працівники поліції, дитина була дуже налякана і сильно плакала, просила її забрати. Після чого поліцією було складено акт про відібрання дитини, що стала жертвою домашнього насильства та поміщено у Львівський будинок дитини.
Надаючи правову оцінку спору суд виходить з наступних правових норм.
Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування.
Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Як вбачається із п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно абзацу 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При вирішенні цього спору суд виходить з інтересів неповнолітньої дитини, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Сімейного кодексу України, згідно змісту яких дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.
Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року - дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини ( 995_021 ) зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції ( 995_004 ) Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім за інтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.
Згідно з Рекомендацією Rec(2006)19 "Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками", прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов'язків. Особливу увагу слід приділяти сім'ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами.
Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України" (Заява N 39948/06) від 18 грудня 2008 року встановлено наступне: «Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (995_004) (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87). Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції (995_004) і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII). Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу "Скоццарі та Дж'юнта проти Італії" (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини" (Haase v. Germany), N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки" (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки" (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, п. 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К.А. проти Фінляндії" (K.A. v. Finland), N 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу "Мозер проти Австрії" (Moser v. Austria), N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської
Республіки", пп. 73-76, та у справі Гавелка та інші, п. 61). Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали за інтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див., mutatis mutandis, ухвали у справах: "Шульц проти Польщі" (Schultz v. Poland), N 50510/99, від 8 січня 2002 року; "Реммо і Узункая проти Німеччини" (Remmo and Uzunkaya v. Germany), N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та "Полашек проти Чеської Республіки" (Polasek v. Czech Republic), N 31885/05, від 8 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (див., наприклад, згадані вище рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97). У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів (див. згадані вище рішення у справах К. і Т., п. 166; Кутцнера, п. 67, та Мозера, п. 70) і має оцінюватися в контексті позитивного обов'язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (див., mutatis mutandis, згадані вище рішення у справах Кутцнера, п. 76-77, та "К. і Т. проти Фінляндії" [GC], п. 179)».
З пояснень відповідачки та відзиву на позовну заяву вбачається, що вона не згідна з позовною заявою. Повідомила, що дуже шкодує про те, що вона неналежно виконувала батьківські обов'язки, однак після відбуття нею покарання вона бажає розпочати нове життя. Дитину ніколи не ображала та категорично не згідна із позбавленням її батьківських прав, вона любить свою дитину та хоче піклуватись про неї. Обставин, що вона душила дитину не визнала та категорично заперечила. Вважає наведені обставини позивачем, не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Як вбачається з матеріалів справи, та пояснень відповідачки, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак на даний час перебуває під вартою, оскільки щодо неї застосовано запобіжний захід у кримінальному провадженні, як обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та утримується у ДУ «Львівська установа виконання покарань».
Як також вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 двічі перебувала в місцях позбавлення волі. За цей час малолітня перебувала в комунальному закладі Львівської обласної ради «Будинок дитини №1 для дітей з ураженням центральної нервової системи та порушення психіки» та у дитячому будинку сімейного типу міста Самбора.
Перевіряючи ставлення відповідачки до дитини суд вважає, що таке не слід вважати в повній мірі зразковим чи належним.
Дійсно, як вбачається із листа органів внутрішніх справ, та постанов Червоноградського міського суду стосовно ОСОБА_2 , мав місце один факт коли відповідачка 26.05.2022 шарпала за одяг свою малолітню доньку ОСОБА_4 , кричала на неї, та вдарила її, чим завдала шкоди її психологічному здоров'ю. А також факт коли 19.09.2022 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за місцем проживання вчинила фізичне насильство відносно доньки, а саме шарпала за одяг та душила, не спричинивши тілесних ушкоджень.
Дійсно такі факти можуть свідчити про певну негативну поведінку відповідачки стосовно її дитини, неналежне ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, однак зазначені два випадки не слід вважати такими, що свідчать про системне, свідоме ухилення відповідачки від виконання своїх материнських обов'язків щодо дитини.
Будь-яких інших доказів, які б вказували на порушення прав дитини відповідачкою, як її мамою настільки, що це б вказувало на необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав - позивачем не представлено та судом не здобуто.
Факт судимості відповідачки не може бути прямим та однозначним доказом про невиконання матір'ю своїх батьківських обов'язків (п.2 ч.1 ст. 164 СК України) без доводів взаємозв'язку цих фактів з виконанням батьківських обов'язків.
З наданих пояснень відповідачки також вбачається, що після звільнення її з місць позбавлення волі вона відразу ж намагалася забрати дитину з дитячого будинку, їздила на засідання комісій, влаштувалася офіційно на роботу у Львові, після чого дитину їй було повернуто. З початком війни в України з дитиною виїхали в Польщу, де були близько трьох місяців, після чого повернулись назад.
Також, суд при вирішенні спору враховує активне намагання матері брати участь у вихованні дитини після відбуття нею покарання у місцях позбавлення волі. Крім цього, відповідачкою зайнята активна позиція заперечення, щодо позбавлення її батьківських прав, що свідчить про її певне усвідомлення своєї негативної поведінки стосовно виконання своїх батьківських обов'язків та намагання таку виправити, уникнувши негативного для себе наслідку при задоволенні позову.
Допитана у судовому засіданні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з участю представника ОСОБА_7 - керівника КЗ ЛОР «Великолюбінський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр» зазначила, що вона проживає з жовтня 2022 року у Великолюбінському центрі. Також зазначила, що у центрі їй добре, вона навчається у школі, але хоче повернутись, до бабусі, оскільки та до неї добре відноситься. Також зазначила, що мама не займалася її вихованням, інколи розмовляє з нею по телефону. Після того, як мати її забрала з дитячого будинку у м. Самбір, з нею жила два дні, після чого жила з бабусею, з якою хоче залишитись і надалі.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.
Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються.
Суд вважає, що неповнолітня ОСОБА_4 не визначилася із своєю позицією щодо даного спору, однак у неї сформувалася думка щодо місця її проживання, зокрема, що вона хоче проживати зі своєю бабусею.
У постанові ВС від 29 липня 2021 року у справі № 487/7241/18 № 686/16892/20 провадження № 61-6807св21 зазначено, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Ураховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у їх сукупності.
Зважаючи на вказане суд вважає, що позбавлення батьківських прав, як крайній захід впливу на неї як на особу, що не у повній мірі здійснювала виконання батьківських обов'язків не слід вважати таким, що відповідатиме інтересам дитини, що має найістотніше значення при розгляді такої категорії справ та не стимулюватиме матір до належного виконання своїх батьківських обов'язків. Підстав застосування такого заходу як такого, що відповідатиме інтересам дитини не наведено і позивачем.
Крім цього, зважаючи на зміст ст. 8 Конвенції про права людини та основоположних свобод, позбавлення батьківських прав слід вважати втручанням у права гарантовані ст. 8 Конвенції особи, відносно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав та таке втручання серед іншого повинно переслідувати мету насамперед захисту інтересів дитини, стосовно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав відповідача. Як вбачається із матеріалів справи жодних доводів з приводу того як позбавлення батьківських прав сприятиме захисту інтересів дитини та яких позивачем не наведено.
Про вказане йдеться і у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року Заява N 39948/06 «Савіни проти України», про що йшлося вище.
Враховуючи вказане підстав вважати обґрунтованими доводи позову, про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав на відповідачку, як на особу, яка, на думку позивача, не виконує батьківських обов'язків та ухиляється від їх виконання - немає.
За таких обставин і міркувань позов є необґрунтованим і безпідставним, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід віднести за рахунок держави, оскільки позивач при поданні позову до суду була звільнена від його сплати за законом.
Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 264-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 19 червня 2023 року.
Суддя: Н. Я. Отчак