Справа № 288/874/23
Провадження № 2-а/288/12/23
14 червня 2023 року смт Попільня
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Зайченко Є. О.,
за участю секретаря судових засідань - Корнієнко Т.М.,
позивача - ОСОБА_1 ,
адвоката - Проценка Ю.М.,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області адміністративну справу у порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: поліцейський СР ПП ВП № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області - Павлов Петро Володимирович про визнання протиправною та скасувати постанову у справі про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - Відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог: поліцейський СР ПП ВП № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області - Павлов Петро Володимирович про визнання протиправною та скасувати постанову у справі про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, в якому зазначає, що 23 березня 2023 року він був зупинений в смт. Попільня Житомирського району Житомирської області по вул. Київська працівниками сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області, і поліцейським патрульної поліції Павловим Петром Володимировичем його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст.126 КУпАП та винесена відповідна постанова серії БАБ № 467542.
Підставою цьому стало те, що 23 березня 2023 року близько 16 год. 34 хв. по вул. Київській, позивач керував транспортним засобом марки ВАЗ 2101, державний номерний знак НОМЕР_1 , з причепом ПГМФ д.н.з. НОМЕР_2 у якого робота зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу, а саме не працювали показники поворотів, сигнали гальмування причіпа при собі не мав поліса обов'язкового страхування цивільної відповідальності наземних транспортних засобів, чим, на думку поліцейського, порушив вимоги п.31.4.3 «а» ПДР України, п.6.1.7.4 ДСТУ 3649 2010 та п.2.1. «ґ» ПДР України.
Позивач не вчиняв вищевказаного правопорушення та дії поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області капрала поліції Павлова П.В., щодо винесення оскаржуваної постанови, були незаконними та такими, що грубо порушили його права, оскільки у постанові не зазначено жодного доказу, що свідчив би про факт вчинення ним зазначеного адміністративного правопорушення, поліцейським не вручено копію оскаржуваної постанови та не роз'яснено порядок оскарження останньої.
Дану постанову Позивач вважає незаконною, та такою що підлягає скасуванню.
З 27 липня 2017 року Позивач є учасником бойових дій.
Під час винесення оскаржуваної постанови Позивач вказував, що являється учасником бойових дій, та пред'являв поліцейському відповідне посвідчення, аргументував, що у зв'язку з цим не потрібно мати поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Позивач як учасник бойових дій є особою, яка звільнена від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а відтак, не зобов'язаний оформляти поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та відповідно,
мати його при собі, під час керування транспортним засобом, на який має реєстраційний документ, а отже в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.126 КУпАП.
Враховуючи викладене Позивач просить, визнати протиправною та скасувати постанову поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Житомирського районного управління поліції ГУНП у Житомирській області капрала поліції Павлова Петра Володимировича від 23 березня 2023 року серії БАБ № 467542 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного штрафу в розмірі 425 грн.. Справу про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Відповідно до ухвали суду від 11 листопада 2021 року по справі відкрито провадження у справі за правилами глави 10 КАС України, у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомлення (виклику) сторін.
В судовому засіданні Позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
Копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками та судові повістки, які направлялись на адресу Відповідача отримано, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідачем Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області протягом строку, встановленого судом, відповідно до положень статті 162 КАС України подано відзив в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав викладених у ньому та розгляд справи здійснювати без участі представника ГУНП в Житомирській області.
Частина 1 статті 205 КАС України визначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно норм частини 3 статті 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Поліцейський СРПП ВП № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області рядового поліції Павлов Петро Володимирович в судовому засіданні зазначив, що постанова винесена на місці вчинення правопорушення та відповідає нормам законодавства.
Клопотань від учасників процесу про розгляд справи у поряду загального позовного провадження не надходило.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд, дослідивши письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи, заслухавши учасників процесу, дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законом України.
Згідно статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В силу частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №467542 від 23 березня 2023 року, 23 березня 2023 року о 16 годині 34 хвилини в смт. Попільня по вулиця Київська, ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ-2101 д. н. з. НОМЕР_3 з причепом ПГМФ д.н.з. НОМЕР_2 у якого робота зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу, а саме не працювали показники поворотів, сигнали гальмування причіпа при собі не мав поліса обов'язкового страхування цивільної відповідальності наземних транспортних засобів,
що є порушенням вимог п.31.4.3 «а» ПДР України, п.6.1.7.4 ДСТУ 3649 2010 та п.2.1. «ґ» ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 126 КУпАП України та на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 425 гривень. Однак, з вказаною постановою Позивач не згоден, так як вважає, що в його діях відсутній склад правопорушення ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 126 КУпАП України.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Нормами статті 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (в тому числі і ч.1 ст.121, ч. 1 ст.126 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП.
Тобто, складення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення є складовою виконання посадовою особою Національної поліції України своїх процесуальних обов'язків передбачених законом.
Пунктом 2 Розділу ІІІ Інструкції визначено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене частиною 1 статті 121, частиною статті 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Вказане підтверджується також нормами статті 276 КУпАП.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи наведених останнім доводів.
Частиною 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно п. 31.4.3 а) Зовнішні світлові прилади: a)кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.
Згідно частини 1 статті 121 КУпАП, керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пунктів 9, 10 Розділу ІІІ Інструкції, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як передбачено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі.
Суб'єкт владних повноважень - відповідач у справі зобов'язаний подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, незалежно від того, на чию користь вони можуть бути використані на користь відповідача чи навіть позивача.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Про це мало бути відомо Відповідачу, так як Позивачем в позовній заяві, яка направлена Відповідачу і яку він отримав, було не визнано свою вину в порушеннях ПДР України і викладено мотиви такої незгоди. Однак, Відповідач, отримавши повістку в суд і матеріали адміністративного позову та ознайомившись з їх змістом, не довів свою правомірність.
Так єдиним доказом вчинення позивачем адміністративних правопорушень є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративні правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм Правил дорожнього руху.
Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядати як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
У відповідності до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Як визначено в статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статті 255 цього Кодексу.
Згідно частин 1, 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 5 статті 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не наддасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
За змістом частини 9 статті 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Так, ч.1 ст.40 Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до роз'яснень, викладених Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Як зазначено у Постанові Верховного Суду від 13.02.2020 в справі №524/9716/16-а, постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити інформацію про будь-яку фіксацію правопорушення.
Матеріали справи містять DVD диск, поданий Відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, який містить запис зупинки автомобіля, спілкування поліцейського з водієм ОСОБА_1 при винесенні оскаржуваної постанови. Однак на відео не відображено, що у причепа ПГМФ д.н.з. НОМЕР_2 , робота зовнішніх світлових приладів не відповідає вимогам конструкції транспортного засобу, а саме, не працювали показники поворотів, сигнали гальмування причіпа.
Жодних інших належних та достатніх доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП відповідачем надано не було.
Суд звертає увагу, що не може бути підтвердженням порушення позивачем ПДР України лише сама постанова серії БАБ № 467542 від 23 березня 2023 року, оскільки лише описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого порушення. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Також, 26.04.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Одночасно суд зауважує, що на виконання вимог ст. 9 КАС України суд вживав заходів необхідних для з'ясування всіх обставин у справі шляхом витребування доказів, однак Відповідачем такі докази суду надані не були.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Жодних фотоматеріалів, пояснень свідків, які вказували б на наявність в діях Позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності, Відповідачем до постанови не долучено та в підтвердження своїх заперечень не надано.
Таким чином, оскільки доказів провини Позивача у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, Відповідачем не надано, тому суд дійшов висновку про відсутність в діях Позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП.
Згідно підпункту «г» п. 2.1. Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Диспозицією ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ст.53 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно ч.3 ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс(сертифікат).Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
Відповідно до ч.1 ст.13.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Згідно посвідчення учасника бойових дій від 27 липня 2017 року серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (а.с.7).
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки ВАЗ 2101, державний номерний знак НОМЕР_1 , який не належить ОСОБА_1 , а іншій особі.
Позивач в обґрунтування позовним вимог посилається на рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2014 року №7- рп2014 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України № 1961-1У від 01 липня 2004 року яким визначено, що транспортними засобами, що належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди, тощо) та зазначає, що керував даним транспортним засобом на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Відповідно до пункту 2.2 ПДР, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно до матеріалів справи, Відповідачем не було встановлено, що Позивач не мав правових підстав для керування транспортним засобом марки ВАЗ 2101, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 23 грудня 2014 р. № 7-рп/2014 дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі.
Позивач керував автомобілем марки ВАЗ 2101, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності іншій особі, проте, при собі Позивач мав технічний паспорт на авто та посвідчення водія, отже, керував автомобілем на законній підставі, а його цивільна відповідальність застрахована державою.
Таким чином, з урахуванням висновку Конституційного Суду України у рішенні від 23 грудня 2014 р. № 7-рп/2014, позиція Відповідача щодо обов'язку Позивача мати при собі чинний страховий поліс є необґрунтованими.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 квітня 2018 року у справі № 686/17029/17.
Відповідно достатті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
При вирішенні спору суд також виходить із загальних засад недопустимості притягнення особи до адміністративної відповідальності на припущеннях та усі сумніви щодо доведеності провини особи тлумачить на її користь (ч.2 ст.62 Конституції України).
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, оскільки під час розгляду справи не доведено наявність в діях Позивача складу адміністративного правопорушення та враховуючи, що місцевий загальний суд як адміністративний має повноваження щодо закриття справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 19, 55 Конституції України; Законом України «Про Національну поліцію»; «Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853; статтями 121, 126, 251, 268, 278, 283, 284 КУпАП; статтями 2, 5, 7, 9, 72, 77, 80, 90, 229, 241-246, 250, 251, 255, 257, 286 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: поліцейський СР ПП ВП № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області - Павлов Петро Володимирович про визнання протиправною та скасувати постанову у справі про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 467542, винесену 23 березня 2023 року, поліцейським СР ПП ВП № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області - Павловим Петровим Володимировичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП, частиною 1 статті 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425 гривень 00 копійок.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121, частиною 1 статті 126 КУпАП - закрити.
Стягнути з суб'єкта владних повноважень Головного управління Національної поліції в Житомирській області (10001, місто Житомир, вулиця Старий Бульвар, 5/37, код ЄДРПОУ: 40108625) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , ( АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 536 гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів із дня його складання в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса у особи відсутня.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Попільнянського
районного суду Є. О. Зайченко