14 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 908/1295/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Губорєва Я.А. (адвокат),
відповідача - Благодір Р.В. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 (у складі колегії суддів: Кощеєв І.М. (головуючий), Орєшкіна Е.В., Чус О.В.)
та рішення Господарського суду Запорізької області від 11.01.2023 (суддя Корсун В.Л.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії Придніпровська залізниця АТ "Українська залізниця"
до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"
про стягнення 3 430 211,58 грн,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" (далі - Позивач, Залізниця) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (далі - Відповідач, Комбінат), про стягнення 3 430 211,58 грн, з яких: 1 220 225,64 грн плати за користування вагонами, 2 205 371,64 грн збору за зберігання вантажу в т.ч. збору за зберігання вантажів у двократному розмірі та 4 614,30 грн плати за охорону вантажу.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини невиконання Відповідачем свого обов'язку щодо здійснення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу за час, протягом якого вагони простоювали на коліях станції, а також на станціях підходу до неї, з вини Відповідача.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.01.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі №908/1295/22, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 220 225,64 грн плати за користування вагонами, 2 205 371,64 грн збору за зберігання вантажу в тому числі збору за зберігання вантажу у двократному розмірі, 4 614,30 грн плати за охорону вантажу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що доказів, які б підтверджували відсутність вини Відповідача у затримці спірних вагонів останнім не надано та не доведено, що введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором, що прийняті до перевезення Позивачем спірні вагони були затримані через скупчення на станції призначення вагонів вантажовласником і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, тобто з вини Відповідача.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
3.2. За твердженням скаржника судом апеляційної інстанції не були прийняті до уваги та не застосовані пункти 6, 12 Правил користування вагонами і контейнерами, приписи рішення правління Залізниці від 02.04.2022 (протокол №Ц-54/42 Ком.т) та телеграмного розпорядження №ЦМ-13/693 від 05.04.2022 щодо визначення часу затримки вагонів в період введення воєнного стану в Україні, з урахуванням введення комендантської години та обставин у спірних правовідносинах. При цьому, скаржник зазначив про відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування цих норм.
3.3. Також скаржник зазначає про те, що Позивач в порушення вимог цього рішення правління Залізниці не складав акти загальної форми для засвідчення факту існування комендантської години. Проте, відсутність таких актів не позбавляє Відповідача права на зменшення нарахованої Залізницею плати за користування вагонами за час затримки вагонів в період дії комендантської години, оскільки складання актів загальної форми ГУ-23 не є обов'язком Відповідача та не залежить від його волі; факт існування комендантської години є загальновідомим і підтверджується відповідними розпорядчими документами, тобто є доведеним іншими доказами, ніж акти загальної форми ГУ-23.
3.4. За твердженням скаржника, апеляційний господарський суд не дослідив питання, з яких причин Позивач не склав зазначені акти, а також не взяв до уваги надані Відповідачем докази щодо запровадження та часу дії комендантської години і, як наслідок, неправильно застосував норми Правил користування вагонами і контейнерами та положення рішення правління Залізниці в частині визначення часу затримки вагонів з вини Відповідача, що призвело до стягнення з нього зайво нарахованої плати за користування вагонами.
4. Обставини, встановлені судами
4.1. Взаємовідносини між Залізницею (перевізник) та Комбінатом (замовник) щодо організації перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються договором від 30.06.2020 №40-00191230/2020-0001 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та договором від 30.09.2016 №ПР/М-16-3/1-708-НЮ/20/2016/2889 про експлуатацію залізничної під'їзної колії, яка примикає до станції "Запоріжжя - Ліве"
4.2. Відповідно до п. 1.1 договору від 30.06.2020 №40-00191230/2020-0001, його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або у вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг i проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона Перевізникане є орендною платою.
4.3. Надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п. 1.4 договору).
4.4. Обов'язками замовника, за цим договором, зокрема, є: надання або організація надання місячних замовлень на перевезення відповідно до Правил планування перевезень вантажів через автоматизовану систему планування перевезень вантажів; сплата послуг перевізника та інших платежів, належних перевізнику за договором, з сум внесеної передоплати за кодом платника; відшкодування перевізнику витрати, пов'язані iз затримками вагонів, контейнерів i вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України; оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника; та інше (підпункти 2.1.1, 2.1.4, 2.1.5 договору).
4.5. Відповідно до п. 1 договору від 30.09.2016 №ПР/М-16-3/l708-НЮ/20/2016/2889 (з урахуванням Протоколу узгодження розбіжностей від 03.11.2016), згідно iз Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів i на умовах цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить власнику колії, що примикає до станції 3апорiжжя-Лiве стрiлкою №12 до парку А стрілкою №172 до парку Б яка обслуговується локомотивом власника колії. Межею під'їзної колії є сигнальні знаки "Межа під'їзної колії", які встановлені проти вхідного світлофора "ЧВ" парку "А" станції Запоріжжя-Ліве на відстані 71,7 м від вістря пера стрілки примикання №12та вхідного світлофора "НБ" парку "Б" станції Східна власника колії на відстані 341,5 м. від вістря пера стрілки примикання №172.
4.6. Згідно з п. 6 договору від 30.09.2016 №ПР/М-16-3/l-708-НЮ/20/2016/2889 (з урахуванням Протоколу узгодження розбіжностей від 03.11.2016), вагони для під'їзної колії подаються локомотивом Залізниці: на приймально-відправні колії №№2-11 парку "А" станції Запоріжжя-Ліве; на сортувально-відправні колії №№31-36 парку "Б" станції Запоріжжя-Ліве. Здавання вагонів у технічному і комерційному відношені провадиться на приймально-відправних коліях №№2-11 парку "А", на сортувально-відправних коліях №№31-36 парку "Б" станції Запоріжжя-Ліве. Подальший рух вагонів виконуються локомотивом власника колії.
4.7. Пунктом 14 договору від 30.09.2016 №ПР/М-16-3/l-708-НЮ/20/2016/2889 (з урахуванням Протоколу узгодження розбіжностей від 03.11.2016) визначено, що Власник колії сплачує Залiзницi плату: за користування вагонами - згідно з Правилами користування вагонами i контейнерами та іншими нормативними документами; інші збори i плати за додаткові роботи та послуги, що виконує Залізниця для Власника колії - згідно з діючими нормативними документами. Збори і плати вносяться на підставі ст. 62 Статуту залізниць України по передоплаті через ЄТехПД з відповідними оголошеннями ПАТ "Укрзалізниця" коефіцієнтами підвищення. Плата за користування вагонами по відомості плати форми ГУ-46, підписаними з обмовками Власником колії, стягується Залізницею з Власника колії в претензійному порядку.
4.8. На станцію Запоріжжя-Ліве на адресу одержувача Комбінату прибували вагони з вантажем та порожні вагони (як вантаж на своїх осях) за перевізними документами (накладні).
4.9. Щодо вагонів, які прибули на адресу Комбінату за встановленими судами попередніх інстанцій накладними і своєчасно не забиралися Відповідачем на під'їзну колію, відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами, Позивачем на підтвердження затримки вагонів на станції 3апорiжжя-Лiве в очiкуваннi подачі під вантажні операції з вини Відповідача, складено акти загальної форми ГУ-23 на початок затримки/на кінець затримки: №869 від 10.02.2022 - №874 від 10.02.2022; №1012 від 18.02.2022 - №1014 від 18.02.2022; №984 від 17.02.2022 - №1002 від 17.02.2022; №1027 від 19.02.2022 - №1029 від 19.02.2022; №953 від 15.02.2022 - №1013 від 18.02.2022; №832 від 08.02.2022 - №870 від 10.02.2022; №1239 від 13.03.2022 - №1240 від 14.03.2022; №1060 від 22.02.2022 - №1063 від 22.02.2022; №1189 від 02.03.2022 - №1203 від 03.03.2022; №1061 від 22.02.2022 - №1064 від 22.02.2022; №1058 від 21.02.2022 - №1062 від 22.02.2022; №1046 від 20.02.2022 - №1049 від 20.02.2022; №1050 від 21.02.2022 - №1053 від 21.02.2022; №1066 від 23.02.2022 - №1070 від 23.02.2022; №1074 від 23.02.2022 - №1075 від 23.02.2022; №1067 від 23.02.2022 - №1069 від 23.02.2022; №1109 від 25.02.2022 - №1113 від 26.02.2022; №1133 від 27.02.2022 - №1165 від 01.03.2022; №1119 від 26.02.2022 - №1121 від 27.02.2022; №1124 від 26.02.2022 - №1176 від 02.03.2022; №1028 від 19.02.2022 - №1036 від 19.02.2022; №1158 від 28.02.2022 - №1167 від 01.03.2022; №1065 від 23.02.2022 - №1068 від 23.02.2022; №1073 від 23.02.2022 - №1080 від 23.02.2022; №1078 від 23.02.2022 - №1082 від 23.02.2022; №1085 від 24.02.2022 - №1106 від 25.02.2022; №1086 від 24.02.2022 - №1089 від 24.02.2022; №1056 від 21.02.2022 - №1059 від 22.02.2022; №1092 від 24.02.2022 - №1095 від 25.02.2022; №1107 від 25.02.2022 - №1121 від 26.02.2022; №1111 від 25.02.2022 - №1171 від 01.03.2022; №1146 від 28.02.2022 - №1152 від 28.02.2022; №1150 від 28.02.2022 - №1162 від 01.03.2022; №1094 від 25.02.2022 - №1138 від 27.02.2022; №1097 від 25.02.2022 - №1166 від 01.03.2022; №1117 від 26.02.2022 - №1125 від 26.02.2022; №1112 від 26.02.2022 - №1118 від 26.02.2022; №1145 від 28.02.2022 - №1149 від 28.02.2022; №1173 від 01.03.2022 - №1180 від 02.03.2022; №1134 від 27.02.2022 - №1135 від 27.02.2022; №1141 від 27.02.2022 - №1151 від 28.02.2022; №1170 від 01.03.2022 - №1188 від 02.03.2022; №1215 від 05.03.2022 - №1216 від 05.03.2022; №1223 від 08.03.2022 №1226 від 09.03.2022; №1237 від 12.03.2022 - №1238 від 12.03.2022, №1207 від 03.03.2022 - №1211 від 04.03.2022; №1229 від 10.03.2022, №1230 від 11.03.2022; №1241 від 15.03.2022 - №1242 від 15.03.2022, №1194 від 02.03.2022 - №1219 від 06.03.2022; №1195 від 02.03.2022, №1199 від 03.03.2022; №1177 від 02.03.2022 - №1190 від 02.03.2022; №1168 від 01.03.2022 - №1169 від 01.03.2022; №1212 від 05.03.2022 - №1217 від 06.03.2022; №1200 від 03.03.2022 - №1228 від 10.03.22; №1218 від 06.03.2022 - №1225 від 09.03.2022; №1206 від 03.03.2022 - №1208 від 04.03.2022; №1249 від 16.03.2022 - №1250 від 16.03.2022; №1243 від 16.03.2022 - №1252 від 18.03.2022.
4.10. Засвідчені даними актами загальної форми обставини підтверджено обома сторонами, як представником Залізниці так і представником ПАТ ЗМК Запоріжсталь. Даний час затримки вагонів по станційних коліях було враховано Позивачем в подальшому при нарахуванні плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу, збору за охорону вантажу.
4.11. У зв'язку з тривалим перебуванням деяких вагонів на коліях станції Запорiжжя-Лiве Придніпровської залізниці, Позивачем було застосовано право, передбачене статтею 36 Статуту залізниць України щодо збільшення розміру збору за їх збереження до двократного розміру.
4.12. Так, 05.03.2022 та 06.03.2022 Позивачем видані відповідні накази про застосування ставки збору за зберігання вантажів до двократного розміру, у порядку передбаченому пп. 2.2 р. 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язаних з ними послуг, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, та повідомлено представників Комбінату.
4.13. За час затримки вагонів на коліях станції, на під'їзних коліях станції призначення на підставі актів загальної форми ГУ-23, пам'яток про подавання та забирання вагонів позивачем було нараховано плату за користування вагонами по відомостях плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №№ 15039078, 15039079, 15039080, 15039081, 1503961, 16039092, 15039064, 15039075, 15039067, 15039068, 16039084, 17039096, 16039090, 18039099, 19039106, 19039107, 19039104, 16039089, 21039110, 21039111, 21039112, 21039114, 15039058, 21039108, 29039149, 29039150, 31039162, 29039145, 29039146, 21039113, 31039161, 15039063, 16039087, 16039088, 16039085, 17039097, 16039086, 17039098, на загальну суму 1 220 225,64 грн., збір за зберігання вантажу в т.ч. у подвійному розмірі по накопичувальних картках форми ФДУ-92 №№ 11039019, 11039020, 11039021, 11039022, 11039023, 12039024, 12039025, 18039027, 11039018, 18039026, на загальну суму 2 205 371,64 грн та збір за охорону вантажу по накопичувальним карткам форми ФДУ-92 №№ 11039018, 18039026, у розмірі 4 614,30 грн, на загальну суму 3 430 211,58 грн, з ПДВ.
4.14. Відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки пiдписанi представником Відповідача iз зауваженнями: сплаті не підлягає через настання обставин непереборної сили (форс-мажор), які підтверджені листом ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, про що Залізниця була повідомлена листами №№80/2009773, 80/2009774 від 01.03.2022.
4.15. Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що вагони на адресу Відповідача надходили з 10.02.2022, і нарахування платежів за їх перебування на коліях станції та на під'їзній колії здійснювалось в більшості до початку широкомасштабної військової агресії російської федерації проти України та введення військового стану, тобто до 24.02.2022.
При цьому, приймання вагонів зі станції Запоріжжя-Ліве ПАТ "Запоріжсталь" у спірний період здійснювалось повсякденно.
4.16. Відмова Відповідача здійснити оплату зазначених сум стала підставою для звернення Позивача до суду з позовом у даній справі.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача у частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в іншій частині касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
5.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.3. Як уже зазначалося, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави є: (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, (2) відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.
5.4. Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб'єктний та об'єктний) - додатковими.
Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.
Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
При дослідженні правовідносин на предмет їх подібності необхідно керуватися зазначеними вище критеріями змістовим, суб'єктним та об'єктним. При застосування цих критеріїв слід виходити з такого.
Основний - змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників.
Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
5.5. Проаналізувавши судову практику Верховного Суду у справах з подібними до цієї справи №908/1295/22, що переглядається, правовідносинами, суд касаційної інстанції встановив, що у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебувала справа №904/2019/22 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення плати за користування вагонами за час їх простою з вини відповідача у зв'язку із затримкою їх прийняття відповідачем.
За результатом касаційного розгляду справи №904/2019/22 Верховний Суд ухвалив постанову від 19.04.2023, якою касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" залишив без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2023 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2022 у справі №904/2019/22 про задоволення позову залишив без змін.
Верховний Суд у постанові від 19.04.2023 у справі №904/2019/22 виклав висновок щодо комплексного застосування положень Правил користування вагонами і контейнерами (з додатками), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, а також телеграмного розпорядження АТ "Укрзалізниця" від 05.04.2022 №ЦМ-13/693 та рішення правління АТ "Укрзалізниця" від 02.04.2022 (протокол №Ц-54/42 Ком.т) про затвердження Переліку виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів, від обов'язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та зборів/плат АТ "Укрзалізниця" під час воєнного стану в Україні (далі - Перелік).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.04.2023 у справі №904/2019/22, щодо застосування зазначених Правил користування вагонами і контейнерами та Переліку, затвердженого рішенням правління позивача від 02.04.2022 (протокол №Ц-54/42 Ком.т), згідно з положеннями Переліку обставини, за наявності яких час затримки вагону не включається до часу користування вагоном, мають бути засвідчені актом загальної форми ГУ-23, який складається згідно з додатком 6 до Правил користування вагонами та має містити конкретний опис обставин, що стали підставою для затримки вагонів та складання актів. Саме акт загальної форми ГУ-23, є підставою не враховувати в час користування вагоном час існування обставин, зазначених вище (у тому числі обставин запровадження комендантської години на території, на якій розташована станція відправлення/призначення).
Рішення правління АТ "Українська залізниця" від 02.04.2022 (протокол №Ц-54/42 Ком.т) є локальним (внутрішнім) нормативним актом залізниці, який не вносить змін/доповнень до Статуту залізниць України, Правил перевезень вантажів та укладеного сторонами договору, а тому за відсутності складених залізницею актів про засвідчення відповідних обставин, а саме запровадження комендантської години на території, на якій розташована станція відправлення/призначення, відсутні підстави не враховувати в час користування вагоном час комендантської години. (пункти 5.22., 5.26. постанови).
5.6. Про наявність зазначених вище висновків свідчать також ухвали Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №908/1219/22, від 16.05.2023 у справі №904/2589/22 та від 16.05.2023 у справі №904/2022/22 де колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на те, що Верховний Суд уже сформував та виклав в іншій справі з подібними правовідносинами (справа №904/2019/22) свій висновок щодо застосування Правил користування вагонами і контейнерами та рішення правління АТ "Укрзалізниця" від 02.04.2022 (протокол №Ц-54/42 Ком.т) про затвердження Переліку, дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
5.7. Зі змісту оскаржуваних Відповідачем у справі, що переглядається, судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій встановили, що доказів, які б підтверджували відсутність вини Відповідача у затримці спірних вагонів останнім не надано, Відповідачем не доведено, що введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором, що прийняті до перевезення Позивачем спірні вагони були затримані через скупчення на станції призначення вагонів вантажовласником і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, тобто з вини Відповідача.
Крім того, суди встановили, що відповідно до актів загальної форми ГУ-23 на підставі яких була нарахована плата за користування вагонами, збір за зберігання вантажу та збір за охорону вантажу, вагони на адресу Відповідача надходили з 10.02.2022, і нарахування платежів за їх перебування на коліях станції та на під'їзній колії здійснювалось в більшості до початку широкомасштабної військової агресії російської федерації проти України та введення військового стану, тобто до 24.02.2022.
Також апеляційною інстанцією зауважено, що твердження Відповідача про зупинення виробництва, виведення персоналу в простій, зупинення вантажно- розвантажувальних комплексів та механізмів, локомотивів, систем служб сигналізації та блокування, які забезпечували рух, навантаження та розвантаження залізничних вагонів з 24.02.2022 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються актами загальної форми ГУ-23, з яких вбачається, що здійснення передавальних операцій, а саме приймання вагонів зі станції Запоріжжя-Ліве ПАТ "Запоріжсталь" здійснювалось повсякденно.
5.8. Отже, висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, відповідають (не суперечать) висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.04.2023 у справі №904/2019/22 та від яких (висновків) судова колегія не вбачає підстав відступати, що, у свою чергу, спростовує доводи скаржника про неправильне їх застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин.
5.9. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
5.10. Що стосується посилання скаржника у якості підстави для подання своєї касаційної скарги на неналежне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, то колегія суддів зазначає наступне.
5.11. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.12. При цьому, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.13. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.14. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.15. З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження господарськими судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі №922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі №912/217/18.
5.16. За таких обставин, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
5.17. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.18. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судове рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.
5.19. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
5.20. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.21. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої - п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.3. За змістом пункту 4 частин першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
6.4. Одночасно, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
6.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.6. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.7. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого і апеляційного господарських судів, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, судові витрати судом касаційної інстанції покладаються на скаржника (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження у справі №908/1295/22 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" залишити без задоволення.
3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 11.01.2023 у справі №908/1295/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
В. Суховий