15 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/17401/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Вронська Г. О.
за участю секретаря судового засідання - Крапивної А. М.
та представників:
позивача - Горобець Д. Г.
відповідача - Монастирський Д. О., Бауліна В. О.
третьої особи 1 - не з'явився
третьої особи 2 - не з'явився
третьої особи 3 - не з'явився
третьої особи 4 - не з'явився
третьої особи 5 - не з'явився
третьої особи 6 - Пріцак І. Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного Банку України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті", Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 (головуючий суддя - Разіна Т. І., судді Тарасенко К. В., Іоннікова І. А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 (суддя - Лиськов М.О.)
у справі № 910/17401/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнікс", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал-Стандарт", 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаборіс", 5) Товариство з обмеженою відповідальністю "Церіс", 6) Національний банк України
про зміну договору та визнання правочину недійсним
1. У зв'язку з відпусткою судді Студенця В. І. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2023.
Короткий зміст позовних вимог
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач), за участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс" (третя особа 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп" (третя особа 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал-Стандарт" (третя особа 3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаборіс" (третя особа 4), Товариства з обмеженою відповідальністю "Церіс" (третя особа 5), Національний Банк України (третя особа 6) про внесення змін до Кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 укладеного між АТ "Приватбанк" та ТОВ "Лайк Сіті".
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17401/21.
4. Також ТОВ "Лайк Сіті" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ КБ "Приватбанк", треті особи: ТОВ "Юнікс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Реал-Стандарт", ТОВ "Фаборіс", ТОВ "Церіс", НБУ про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого письмовим повідомленням АТ КБ "Приватбанк" за вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 з ТОВ "Лайк Сіті"
5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/16668/21.
6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 справи № 910/17401/21 та № 910/16668/21 об'єднано в одне провадження. Присвоєно об'єднаній справі № 910/17401/21.
7. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно розірвав укладений з позивачем кредитний договір № 4Л16089Г від 20.10.2016, а повідомлення № Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 не містить підстав для такого розірвання та є недійсним. Крім того, позивач вказував на наявність підстав для внесення змін до договору в частині пролонгації строку повернення кредитних коштів у зв'язку з істотною зміною обставин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 910/17401/21 позов задоволено частково. Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням АТ КБ "Приватбанк" за вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017, про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 з ТОВ "Лайк Сіті". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
9. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- ініційована та контрольована Національним банком України процедура трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк" була розпочата та проведена на підставі чинних актів Національного банку України, та була завершена укладенням з позивачем Кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016, та передачею відповідачем позивачу коштів для реструктуризації заборгованості старих позичальників;
- на момент направлення позивачем повідомлення вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017, Кредитний договір № 4Л16089Г від 20.10.2016 був чинним, не визнавався недійсним або припиненим, докази нікчемності вказаного договору також відсутні;
- під час розгляду цієї справи суду надані нові докази (відповідні копії постанов Правління НБУ та листування), які підтверджують реалізацію програми реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля Банку та видачу кредиту ТОВ "Лайк Сіті" в межах цієї програми, та які не були предметом дослідження в межах справи № 910/18415/19. Зазначені обставини безпосередньо підтверджуються постановами Національного банку України, листами та відповідями службових осіб Національного банку України та Банку за період жовтня-листопада 2016 року;
- виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами поруки було здійснено за рахунок коштів отриманих останнім на підставі Кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016, про що стверджує позивач, не заперечує відповідач, а матеріали справи не містять доказів зворотного;
- позивачем в повній мірі та належним чином здійснено погашення заборгованості за діючими кредитними договорами, укладеними між відповідачем та старими позичальниками, внаслідок чого зазначені вище кредити є погашеними, а кредитні зобов'язання є виконаними в повному обсязі;
- вказані обставини свідчать про відсутність заборгованості за старими кредитами, укладеними зі Старими позичальниками перед відповідачем, та про перехід до позивача, як поручителя, який здійснив погашення зобов'язання боржника, всіх прав кредитора за вказаними кредитними зобов'язаннями на підставі п.3 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- станом на дату розгляду даної справи Кредитний договір № 4Л16089Г від 20.10.2016, первинні кредити за якими позивачем було здійснено погашення заборгованості за рахунок коштів, отриманих за Кредитним договором № 4Л16089Г від 20.10.2016, а також договори поруки, на підставі яких позивачем здійснювалось вищевказане погашення, є правомірними та дійсними, а матеріали справи не містять доказів зворотного;
- з аналізу повідомлення вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017 вбачається, що відповідач повідомив позивача про одностороннє розірвання з 25.09.2017 кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016;
- враховуючи те, що відповідачем було визначено дату розірвання кредитного договору 25.09.2017 (тобто через 18 днів після отримання позивачем відповідного повідомлення) слідує висновок, що позивач фактично був позбавлений можливості надати відповідачу відповідь на його повідомлення про розірвання Кредитного договору у відповідності до вимог ст.188 Господарського кодексу України (далі - ГК України);
- АТ КБ "Приватбанк" належними та допустимими доказами не доведено обставини порушення позивачем умов Кредитного договору;
- між сторонами не було проведено переговорів щодо юридичної долі Кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016, а також у матеріалах справи відсутні докази відхилення відповідачем пропозиції позивача щодо продовження терміну повернення кредиту за Кредитним договором № 4Л16089Г від 20.10.2016 до 28.10.2028;
- вказане свідчить про передчасність позовної вимоги позивача щодо внесення змін до Кредитного договору шляхом викладення п.А.3. Кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 у новій редакції, із зазначенням терміну повернення кредиту 28.10.2028, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
10. Національний Банк України (третя особа 6, скаржник 1) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021, в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
11. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 901/2104/19 та постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18, від 26.10.2022 у справі № 761/13409/15-ц, від 31.07.2019 у справі № 922/3248/18, від 16.06.2021 у справі № 375/278/20, від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18 та від 25.02.2019 у справі № 909/327/18.
12. Також доводи касаційної скарги мотивовані порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, неналежністю та недопустимістю доказів, на підставі яких ухвалено оскаржувані судові рішення, а також неврахуванням обставин, встановлених у справі № 910/18415/19 щодо недоведеності позивачем участі у трансформації кредитного портфелю АТ КБ "Приватбанк" шляхом укладення спірного кредитного договору.
13. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (позивач, скаржник 2) подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021, в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення про задоволення позову.
14. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17.
15. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник 2 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 652 ЦК України в подібних правовідносинах, а саме чи є істотною зміною обставин в розумінні ст.652 ЦК України недобросовісна та суперечлива поведінка сторони за зобов'язанням.
16. Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач, скаржник 3) подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021, в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
17. У касаційній скарзі скаржник 3 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 24.11.2022 у справі № 916/1591/17, від 08.11.2022 у справі № 904/8119/21, від 06.07.2022 у справі № 904/8118/21, від 09.02.2022 у справі № 922/1372/21, від 24.11.2021 у справі № 357/15284/21, від 26.10.2022 у справі № 761/13409/15-ц, від 16.06.2021 у справі № 375/278/20, від 26.04.2022 у справі № 278/2355/16-ц, від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18 та від 05.02.2019 у справі № 909/327/18.
18. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з порушенням приписів статей 74, 76 та 238 ГПК України, щодо предмета доказування і меж судового розгляду, оскільки зробили ряд висновків та вдалися до оцінки правовідносин, які не стосуються предмету доказування у цій справі. При цьому, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.
19. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо змісту спірних кредитних зобов'язань, сум заборгованості та строків її погашення (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
20. Також вказує, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема зазначає про дослідження судами постанов Національного Банку України та листування посадових осіб Нацбанку і відповідача, які мають гриф "Банківська таємниця", при цьому не дослідивши походження таких документів та підстави їх наявності у позивача (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
21. Окрім цього, доводи касаційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена неповноважним складом суду, сформованим внаслідок впливу позивача, який полягав у безпідставному поданні позивачем заяв про відвід колегії суддів, а також у подальшому заявленні суддями самовідводів у цій справі. Відтак, за доводами скаржника, оскаржувана постанова була ухвалена з порушенням гарантованого відповідачу пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод права на справедливий суд, а також передбаченого статтею 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" права на повноважний суд, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції (пункт 1 частини першої статті 310 ГПК України).
Позиція інших учасників справи
22. Позивач подав відзив на касаційні скарги АТ КБ "Приватбанк" і НБУ, у якому останній заперечив проти доводів зазначених скаржників та просив їх касаційні скарги залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову залишити в силі, а в частині відмови у задоволенні позову ухвалити нове рішення про його задоволення.
23. АТ КБ "Приватбанк" подав відзив на касаційну скаргу ТОВ "Лайк Сіті" у якому останній заперечив проти доводів зазначеного скаржника та просив його касаційну скаргу залишити без задоволення.
24. Також АТ КБ "Приватбанк" подав відзив на касаційну скаргу НБУ у якому останній підтримав доводи зазначеного скаржника.
25. ТОВ "Лайк Сіті" звернулось до Суду з клопотанням про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з посиланням на те, що справа містить виключну правову проблему, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
26. АТ КБ "Приватбанк" подало заперечення проти клопотання ТОВ "Лайк Сіті" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Розгляд касаційної скарги Верховним Судом
27. Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного Банку України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 910/17401/21 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
28. Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 910/17401/21 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
29. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 910/17401/21 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні
30. Верховний Суд ухвалою від 02.03.2023 частково задовольнив клопотання позивача та передав справу № 910/17401/21 разом із касаційними скаргами Національного Банку України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті", Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
31. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29.03.2023 справу № 910/17401/21 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
32. Верховний Суд ухвалою від 19.04.2023 призначив касаційні скарги Національного банку України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 910/17401/21 до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.05.2023.
33. Поряд із цим, частиною четвертою статті 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
34. Так, під час перегляду цієї справи Касаційним господарським судом було встановлено, що Верховний Суд 20.04.2023 прийняв постанову у справі № 910/18029/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого письмовим повідомленням від 07.09.2017 вих.№Е.65.0.0.0/3-106726 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 кредитного договору від 20.10.2016 № 4Б16088Г укладеного між позивачем та відповідачем та про внесення змін до Кредитного договору, який укладений між сторонами даного спору.
35. У вказаній справі Верховним Судом було надано ряд висновків щодо застосування положень нормативно-правових актів у спірних правовідносинах, врахування яких, колегія суддів Касаційного господарського суду, що здійснює касаційний перегляд справи № 910/17401/21 вважає необхідним, оскільки (1) правовідносини у справах № 910/18029/21 і № 910/17401/21 є подібними; (2) у касаційній скарзі піднімається питання правильності застосування правових норм, висновки щодо застосування яких надані у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у справі № 910/18029/21.
36. Таким чином, з метою дотримання єдності судової практики, враховуючи приписи частини 4 статті 300 ГПК України, а також те, що постанова Верховного Суду у справі № 910/18029/21 прийнята після подання касаційних скарг у справі № 910/17401/21, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядає наведені Національним Банком України, Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті", Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" у касаційних скаргах доводи, проте такими доводами та вимогами не обмежена.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
37. 20.10.2016 між АТ КБ "Приватбанк" (позикодавець) та ТОВ "Лайк Сіті" (позичальник) укладено кредитний договір № 4Л16089Г, за умовами п. А. 2, А 3 якого відповідач надає позивачу кредит з лімітом 4 300 000 000,00 грн строком до 28.10.2024. У відповідності до п. А. 6, А. 8 Кредитного договору, за користування кредитом позивач сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних, які сплачуються щоквартально (у грудні, березні, червні, вересні) в період з 25-го числа місяця по останній день місяця.
38. На виконання вказаного Кредитного договору позивачем було отримано від відповідача кредитні кошти в розмірі 4 271 535 872,75 грн.
39. Відповідно до підпункту в) пункту 2.3.2. Кредитного договору відповідач має право у разі настання будь-якої з наступних подій, зокрема, порушення позивачем будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами Кредитного договору, в т.ч. при порушені цільового використання кредиту; у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення/повернення боргу за будь-яким кредитом, укладеним між позичальником і банком, понад 30 календарних днів банк на свій розсуд згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України здійснити однобічне розірвання Кредитного договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за договором. Однобічна відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань.
40. На забезпечення Кредитного договору № 4Л16089Г 20.10.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договір застави № Г.21.1.2.0/5-1993.
41. 26.10.2016 між АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Лайк Сіті" укладено додаткову угоду до Договору застави.
42. Згідно з п.1 Договору застави, з урахуванням змін і доповнень до вказаного договору, внесеними додатковою угодою від 20.10.2016, позивач передав відповідачу у заставу майнові права за договорами поставки № ПТ16-184 від 07.10.2016 на поставку 164 062,500 тон автомобільного бензину марки А-95 Євро 4 та № ПТ16-60/ПГ від 12.10.2016 на поставку 187 404,448 тон палива дизельного підвищеної якості (Євро). Вартість предмета застави, відповідно до п.8 Договору застави, сторони визначили в розмірі 5 820 790 000 гривень.
43. 07.09.2017 відповідачем було надано позивачу письмове повідомлення вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706, у відповідності до якого відповідач повідомив позивача про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору у зв'язку з порушенням останнім підпункту в) пункту 2.3.2. Кредитного договору, а саме простроченням зобов'язань щодо своєчасної сплати відсотків.
44. Суди також встановили, що спірний Кредитний договір укладений між сторонами у зв'язку та в ході так званої реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю АТ КБ "Приватбанк", що була ініційована, організована та контрольована Національним банком України.
45. Вказані обставини підтверджуються копіями наявних у матеріалах справи Постанов правління НБУ № 561/БТ від 11.09.2014, № 162а від 12.09.2014, № 24-од від 13.02.2015, № 260 від 15.04.2015, № 8/БТ від 14.01.2016, № 103/БТ від 23.02.2016, № 323-рш/БТ від 05.10.2016, а також відповідного листування АТ КБ "Приватбанк" та Національного банку України, іншими доказами.
46. На підставі вказаних документів відповідачем в період з лютого по жовтень 2016 року було розроблено Програму фінансового оздоровлення АТ КБ "ПРИВАТБАНК" на 2016 - 2019 роки., яка направлялась Національному банку України, та яка передбачала необхідність погашення (реструктуризації) кредитних зобов'язань ТОВ "Юнікс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Реал-Стандарт", ТОВ "Фаборіс", ТОВ "Церіс" (далі - Первинні боржники).
47. У відповідності до наданого Плану трансформації ТОВ "Лайк Сіті" як новий позичальник мав погасити заборгованості первинних боржників згідно кредитного портфелю Банку.
48. 20.10.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договори поруки, на підставі яких позивач, як поручитель, поручився перед відповідачем за виконання Первинними боржниками своїх зобов'язань за кредитними договорами № 4Ю14262Д від 29.07.2014, № 4Ю14267И від 06.08.2014, № 4И13700Д від 01.11.2013, № 4И13703Д від 04.11.2013, № 4И13708И від 07.11.2013, № 4И14157И від 11.04.2014, № 4И15072И від 26.03.2015, № 4Р13800Д від 13.12.2013, № 4Р13802И від 20.12.2013, № 4Р14139И від 19.02.2014, № 4Р15044И від 17.02.2015, № 4Ф13423И від 04.07.2013, № 4Ф13786Д від 05.12.2013, № 4Ф13787Д від 09.12.2013, № 4Ц14032И від 21.01.2014, № 4Ц14060Д від 10.02.2014, № 4Ц14066Д від 11.02.2014, № 4Ц15020И від 22.01.2015 (далі - Первинні кредити) укладеними з відповідачем.
49. 20.10.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки № 4Ю14262Д/П за умовами якого позивач поручився за виконання ТОВ "Юнікс" своїх зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами № 4Ю14262Д від 29.07.2014, № 4Ю14267И від 06.08.2014.
50. 20.10.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки № 4И13700Д/П за умовами якого позивач поручився за виконання ТОВ "Інвестгруп" своїх зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами № 4И13700Д від 01.11.2013, № 4И13703Д від 04.11.2013, № 4И13708И від 07.11.2013, № 4И14157И від 11.04.2014, № 4И15072И від 26.03.2015.
51. 20.10.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки № 4Р13800Д/П за умовами якого позивач поручився за виконання ТОВ "Реал-Стандарт" своїх зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами № 4Р13800Д від 13.12.2013, № 4Р13802И від 20.12.2013, № 4Р14139И від 19.02.2014, № 4Р15044И від 17.02.2015.
52. 20.10.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки № 4Ф13423И/П за умовами якого позивач поручився за виконання ТОВ "Фаборіс" своїх зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами № 4Ф13423И від 04.07.2013, № 4Ф13786Д від 05.12.2013, № 4Ф13787Д від 09.12.2013.
53. 20.10.2016 між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки № 4Ц14032Д/П за умовами якого позивач поручився за виконання ТОВ "Церіс" своїх зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами № 4Ц14032И від 21.01.2014, № 4Ц14060Д від 10.02.2014, № 4Ц14066Д від 11.02.2014, № 4Ц15020И від 22.01.2015.
54. Окрім вищевказаних договорів поруки укладених з позивачем, в забезпечення Первинних кредитів було укладено також договори застави з компаніями Renalda Investments Limited, Truela Consulting Limited, Valenza Consulting Limited, предметом застави якого були корпоративні права ПАТ "Київгума" , з компаніями Feyen Consulting Limited та Troyon Assets Limited, предметом застави яких були корпоративні права компаній Goiania LDA та Penny Lane LTD, з компаніями Renalda Investments Limited, Truela Consulting Limited, Valenza Consulting Limited, предметом застави якого були корпоративні права ПАТ "Київгума", з компанією Halecart Holdings Limited, предметом застави якого були корпоративні права ТОВ "Ретал Дніпро", з компанією Panikos Symeou, предметом застави якого були корпоративні права компанії Clendon Holdings Inc., з компанією Espert Holdings Limited, предметом застави якого були корпоративні права ТОВ "Ільїчівський морський рибний порт" .
55. В той самий день, 20.10.2016 позивачем, на підставі договорів поруки № 4Ю14262Д/П, № 4И13700Д/П, № 4Р13800Д/П, № 4Ф13423И/П, № 4Ц14032Д/П було здійснено погашення заборгованості Первинних боржників за вказаними вище кредитними договорами, на загальну суму 4 271 535 872,75 грн.
56. Виконання позивачем своїх зобов'язань за Договорами поруки було здійснено за рахунок коштів отриманих останнім на підставі Кредитного договору, про що стверджує позивач, не заперечує відповідач, а матеріали справи не містять доказів зворотнього. Вказані обставини також підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 1368, № 1369, № 1370, № 1371, № 1372, № 1373, № 1374, № 1375, № 1376, № 1377, № 1378, № 1379, № 1380, № 1381, № 1382, № 1383, № 1384, № 1385 від 20.10.2016.
57. Позивачем в повній мірі та належним чином здійснено погашення заборгованості за діючими кредитними договорами, укладеними між відповідачем та Первинними боржниками, внаслідок чого зазначені вище кредити є погашеними, а кредитні зобов'язання є виконаними в повному обсязі. Вказані обставини свідчать про відсутність заборгованості за Первинними кредитами укладеними з Первинними боржниками перед відповідачем, та про перехід до позивача, як поручителя, який здійснив погашення зобов'язання боржника, всіх прав кредитора за вказаними кредитними зобов'язаннями на підставі п.3 ч.1 ст.512 ЦК України.
58. Суди також встановили, що на момент направлення повідомлення вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017 про одностороннє розірвання відповідачем Кредитного договору у позивача було достатньо активів для здійснення погашення за Кредитним договором, у вигляді права вимоги за Первинними кредитами до ТОВ "Юнікс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Реал-Стандарт", ТОВ "Фаборіс", ТОВ "Церіс" а також договорами забезпечення, що перейшли до позивача внаслідок виконання останнім своїх зобов'язань як поручителя вказаних юридичних осіб за кредитними договорами укладеними з відповідачем.
59. Також, з наявного в матеріалах справи листа АТ КБ "Привабанк" № Э.upr 1/3-211124/14660 від 24.11.2021, вбачається, що відповідач, вже після надіслання на адресу позивача повідомлення вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017, щодо одностороннього розірвання Кредитного договору, у відповідь на лист позивача № 4 від 16.01.2020 повідомив останнього про реквізити рахунків, на які позивач повинен здійснювати погашення заборгованості по тілу кредиту та по відсоткам за Кредитним договором.
Позиція Верховного Суду
60. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та відзивах Верховний Суд вважає, що касаційні скарги Національного Банку України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті", Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
61. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
62. Щодо касаційних скарг Національного Банку України (скаржник 1) і Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (скаржник 3) предметом касаційного оскарження у яких є незгода скаржників з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину, Верховний Суд зазначає таке.
63. За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
64. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є Кредитним договором.
65. Згідно з положеннями статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
66. У цій справі місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що відповідач на адресу позивача надіслав письмове повідомлення від 07.09.2017 вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 Кредитного договору у зв'язку з порушенням позичальником своїх зобов'язань в частині своєчасної сплати відсотків за користування грошовими коштами.
67. Суди попередніх інстанцій встановили, що звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Лайк Сіті" вказувало на те, що одностороння дія відповідача про відмову від Кредитного договору, оформлена у формі повідомлення від 07.09.2017 вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706, не відповідає вимогам статті 203 ЦК України.
68. Зокрема, за доводами позивача, вчинений відповідачем правочин є безпідставним та незаконним, таким що порушує законні права позивача, оскільки відповідачем не дотримано порядку одностороннього розірвання Кредитного договору. Повідомлення про одностороннє розірвання кредитного договору в якості відповідної правової підстави визначає статтю 561 ЦК України та статтю 188 ГК України. Вчинений відповідачем односторонній правочин, направлений на припинення зобов'язань за господарсько-правовим договором, є неправомірним, оскільки станом на час його вчинення відсутній факт неналежного виконання своїх зобов'язань позичальником. Водночас факту прострочення позивачем станом на дату вчинення відповідачем оспорюваного правочину, останнім не доведено. Позивач зазначав про те, що він взяв участь у трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", яка була організована та контрольована НБУ та передбачала необхідність погашення (реструктуризації) кредитних зобов'язань ТОВ "Юнікс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Реал-Стандарт", ТОВ "Фаборіс", ТОВ "Церіс" (далі - Первинні боржники). У день укладення Кредитного договору та отримання від відповідача грошових коштів - 20.10.2016 позивачем, на підставі договорів поруки № 4Ю14262Д/П, № 4И13700Д/П, № 4Р13800Д/П, № 4Ф13423И/П, № 4Ц14032Д/П було здійснено погашення заборгованості Первинних боржників за вказаними вище кредитними договорами, на загальну суму 4 271 535 872,75 грн.
69. Так, суди попередніх інстанцій задовольнили вимоги позивача про визнання недійсним одностороннього правочину щодо розірвання договору, господарські суди вважали їх обґрунтованими та доведеними, а отже, такими, що підлягають задоволенню.
70. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з такого.
71. Місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що Кредитний договір між сторонами укладено у зв'язку та в ході програми реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю АТ КБ "Приватбанк", яка була ініційована, організована та контрольована НБУ.
72. За висновками судів, вказані обставини підтверджуються копіями наявних у матеріалах справи Постанов правління НБУ № 561/БТ від 11.09.2014, № 162а від 12.09.2014, № 24-од від 13.02.2015, № 260 від 15.04.2015, № 8/БТ від 14.01.2016, № 103/БТ від 23.02.2016, № 323-рш/БТ від 05.10.2016, а також відповідного листування АТ КБ "Приватбанк" та Національного банку України, іншими доказам. На підставі наведених вище регуляторних документів відповідачем у період з лютого по жовтень 2016 року було розроблено Програму фінансового оздоровлення АТ КБ "Приватбанк" на 2016 - 2019 роки, яка була направлена до Національному банку України та яка передбачала необхідність погашення (реструктуризації) кредитних зобов'язань первинних боржників. У відповідності до наданого Плану трансформації ТОВ "Лайк Сіті", як новий позичальник мав погасити заборгованості первинних боржників згідно кредитного портфелю банку.
73. Суди встановили, що 20.10.2016 (день укладення кредитного договору № 4Л16089Г) та отримання від відповідача грошових коштів - 20.10.2016 позивачем, на підставі договорів поруки № 4Ю14262Д/П, № 4И13700Д/П, № 4Р13800Д/П, № 4Ф13423И/П, № 4Ц14032Д/П було здійснено погашення заборгованості Первинних боржників за вказаними вище кредитними договорами, на загальну суму 4 271 535 872,75 грн. Вказані обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 1368, № 1369, № 1370, № 1371, № 1372, № 1373, № 1374, № 1375, № 1376, № 1377, № 1378, № 1379, № 1380, № 1381, № 1382, № 1383, № 1384, № 1385 від 20.10.2016.
74. З огляду на наведене, суди встановили обставини фактичного здійснення позивачем дій з погашення заборгованості за діючими кредитними договорами, укладеними між відповідачем та первинними боржниками та внаслідок чого кредитні зобов'язання останніх є виконаними в повному обсязі та дійшли висновку про перехід до позивача, як поручителя, який здійснив погашення зобов'язання боржників, всіх прав кредитора за вказаними кредитними зобов'язаннями на підставі статті 512 ЦК України.
75. За висновками судів попередніх інстанцій, оскільки первинні кредити, за якими позивачем було здійснено погашення заборгованості за рахунок коштів, отриманих за Кредитним договором, а також договори поруки, на підставі яких позивачем здійснювалось вищевказане погашення, були укладені в межах здійснення процедури трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", наведені вище правочини підлягають дослідженню та судовій оцінці у своєму сукупному взаємозв'язку.
76. Суди зазначили, що факт прострочення виконання зобов'язання позивачем станом на дату вчинення відповідачем оспорюваного правочину, суду не доведено жодним доказом, у тому числі не доведено і факт наявності простроченої більш як на 30 днів заборгованості.
77. Також судами встановлено, що на момент направлення позивачем повідомлення, Кредитний договір був чинним, не визнавався судом недійсним або припиненим, а строк дії Кредитного договору є таким, що не сплив як на момент вчинення відповідачем оспорюваного одностороннього правочину, так і на момент розгляду спору судом.
78. Суди дійшли висновку, що платіжними дорученнями які подані позивачем до матеріалів справи, підтверджується факт виконання ним як позичальником умов Кредитного договору та сплату кредитних коштів у повному обсязі протягом 2017-2021 років. При цьому суди врахували, що відповідач факт здійснення вищевказаних платежів не заперечує та у своїх заперечення проти задоволення позовних вимог взагалі не вказує про прострочення з боку позивача, як позичальника. Водночас відповідач жодним чином не обґрунтовує наявність підстав для одностороннього розірвання Кредитного договору.
79. Окрім цього, суди виходили з того, що відповідачем не доведено також факт дотримання порядку, встановленого статтею 188 ГК України, у тому числі і дотримання встановленого цією нормою 20 денного терміну, який має обчислюватись з моменту отримання відповідного повідомлення.
80. Враховуючи вищевикладене, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину оформленого повідомленням від 07.09.2017 вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706, з огляду на те, таке одностороннє розірвання кредитного договору вчинено відповідачем з порушенням умов Кредитного договору, тобто без належних фактичних підстав у розумінні статті 561 ЦК України та з порушенням встановленого статтею 188 ГК України порядку.
81. Однак Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, з огляду на таке.
82. Зокрема, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність відповідачем обставин порушення позивачем умов Кредитного договору, які були зазначені в повідомленні від 07.09.2017 вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706.
83. Так, частиною першою статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
84. Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
85. Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов'язків призводить волевиявлення одного суб'єкта цивільного права.
86. За змістом положень частини третьої статті 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.
87. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
88. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
89. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
90. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
91. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
92. Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18 у спорі про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору, згідно з яким:
"У разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи".
93. Скаржники наголошують, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 188 ГК України, статей 525, 651 ЦК України та порушено вимоги положень статті 238 ГПК України, зокрема неправильно встановлено перелік обставин, які є предметом доказування у даному спорі.
94. Так, за приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
95. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом
96. Тобто припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
97. Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
98. Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
99. Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
100. При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20 на яку посилаються скаржники.
101. Разом з тим припинення зобов'язання у зв'язку з односторонньою відмовою відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено як наслідок порушення зобов'язання, лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.
Подібні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 910/11352/17.
102. Верховний Суд зазначає, що аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом).
103. З огляду на наведене Верховний Суд зазначає, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не проаналізували за яких підстав та умов Кредитним договором передбачено право Банку одностороннього розірвання договору.
104. У вирішенні спору про визнання недійсним одностороннього повідомлення про розірвання договору судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити зі встановлених обставин справи та досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, а також обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.
105. Поряд з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не дали оцінки підставам, з урахуванням яких було вчинено АТ КБ "Приватбанк" оспорюваний правочин щодо одностороннього розірвання договору від 07.09.2017 вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706. Також не дали оцінки, як аргументам відповідача, наведеним на обґрунтування правомірності вчинення оспорюваного правочину. Зокрема, суди не надали оцінки самому змісту письмового повідомлення про розірвання договору від 07.09.2017 вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706 та доводам відповідача, що таке повідомлення направлено саме у зв'язку з простроченням позивачем зобов'язань щодо своєчасної сплати відсотків. Як і не надали оцінки доводам відповідача в частині того, що у позовній заяві позивач не заперечує факт наявності прострочення ним зобов'язань за договором. Крім того, висновки судів попередніх інстанцій в частині того, що 20.10.2016, тобто у день укладення Кредитного договору та отримання від відповідача грошових коштів, позивачем, на підставі договорів поруки № 4Ю14262Д/П, № 4И13700Д/П, № 4Р13800Д/П, № 4Ф13423И/П, № 4Ц14032Д/П було здійснено погашення заборгованості первинних боржників за вказаними вище кредитними договорами, на загальну суму 4 271 535 872,75 грн є такими, що зроблені без належного з'ясування змісту та обсягу правовідносин за цими договорами.
106. Верховний Суд зауважує, що загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
107. Відтак, у контексті наведеного, з огляду на предмет і підстави заявленого позову та зміст оскаржуваного правочину, також залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій самі умови укладеного Кредитного договору. Зокрема, в контексті того, що умови Кредитного договору не місять будь яких посилань щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві.
108. Таким чином, доводи касаційних скарг НБУ та АТ КБ "Приватбанк" в частині неврахування судами попередніх інстанцій обставин встановлених у рішеннях у справі № 910/18415/19, зокрема, що Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача і жоден пункт кредитного договору не містить згадок про "так звану трансформацію кредитного портфелю банку", необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову, знайшли часткове підтвердження.
109. Разом з цим, що стосується доводів касаційної скарги АТ КБ "Приватбанк" в частині того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 188 ГК України, Верховний Суд зазначає таке.
110. У статті 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
111. Верховний Суд у розгляді спірного питання звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 29.03.2023 у справі № 910/17401/21, зокрема, що встановлення судом недодержання стороною вимог законодавства на момент вчинення одностороннього розірвання договору здійснюється у кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи, а саме умов кожного конкретного договору, та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.
112. У постанові від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що: "зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
113. Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
114. Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України)".
115. Таким чином виходячи зі змісту положень статті 188 ГК України Верховний Суд зазначає про те, що порядок встановлений у частині третій цієї статті підлягає застосуванню у відносинах про розірвання договору за взаємною згодою сторін, а не шляхом односторонньої відмови від договору. При цьому положення вказаної статті не передбачають обов'язкового застосування двадцятиденного строку у разі вчинення дій з одностороннього розірвання договору на підставі права, встановленого у Договорі та яке не потребує повторної згоди іншої сторони.
116. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій не здійснили належної оцінки всіх встановлених обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв'язку, з урахуванням їх вірогідності, та не дослідили належним чином підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, а також обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи. у розрізі норм матеріального права.
117. Відтак, доводи касаційних скарг, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
118. Що стосується доводів касаційних скарг НБУ та АТ КБ "Приватбанк" про порушення судами попередніх інстанцій положення частини четвертої статті 238 ГПК України та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2021 зі справи №904/2104/19 та у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
119. Так, Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
120. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, і у постановах від 26.02.2019 зі справи №914/385/18, від 05.02.2019 зі справи №914/1131/18 та від 03.11.2020 зі справи №920/611/19, від 24.02.2021 зі справи №910/1873/20.
121. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
122. Згідно з пунктом 1 частини першої статі 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
123. До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (такі висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, на яку посилаються скаржники).
124. Частиною першою статі 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
125. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
126. Водночас слід зазначити, що належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
127. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
128. Згідно зі статтею 77 ГПК України ("Допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
129. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
130. Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19.
131. АТ КБ "Приватбанк" у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції також зазначив пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
132. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
133. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №904/3860/19, від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.
134. Так, відповідач стверджує про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його заперечення щодо недопустимості деяких доказів у справі, зокрема, в частині посилання судів першої та апеляційної інстанцій на постанови НБУ та листування його посадових з посадовими особами АТ КБ "Приватбанк". Водночас вказані документи містять гриф "Банківська таємниця", а тому, як наслідок, оскаржувані судові рішення прийнято на підставі недопустимих доказів. З огляду на відсутність інформації про будь-яке законне джерело, з якого вони могли бути отримані позивачем, такі докази мали бути визнані судом недопустимим і не могли бути покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
135. Відповідач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статті 77 ГПК України та неправильно застосували статті 60, 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у спірних правовідносинах.
136. Так, в контексті доводів касаційних скарг та обставин встановлених судами попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
137. При цьому законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
138. Водночас за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
139. Як вже було зазначено вище, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам положень статей 236, 238 ГПК України, оскільки судами попередніх інстанцій не з'ясовано всіх обставин, які мають значення для справи та не досліджено пов'язані з ними докази.
140. Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції взагалі не аргументував підстави відхилення доводів апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" в частині посилань на те, що документи надані позивачем мали бути визнані недопустимими і не могли бути покладені в основу рішення суду першої інстанції.
141. Верховний Суд наголошує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
142. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
143. Таким чином, у контексті доводів касаційної скарги відповідача щодо порушення вимог статті 77 ГПК України та неправильно застосування статті 60, 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Верховний Суд зазначає, що фактично доводи відповідача в цій частині судом апеляційної інстанції розглянуто не було, тобто такі доводи залишились без належної оцінки та мотивування. Суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо застосування положень статей 60, 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносно наявних у матеріалах справи постанов НБУ та листування посадових осіб НБУ з посадовими особами АТ КБ "Приватбанк".
144. Поряд з цим, Верховний Суд бере до уваги визначені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
145. У контексті наведеного в пунктах 63-144 цієї постанови Суд, в силу приписів частини четвертої статті 300 ГПК України, також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.04.2023 у справі № 910/18029/21, та від якої не вбачає підстав для відступу.
146. Разом з цим, стосовно доводів касаційної скарги ТОВ "Лайк Сіті" (скаржник 2) предметом касаційного оскарження у якій є незгода скаржника з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині внесення змін до Кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 укладеного між АТ "Приватбанк" та ТОВ "Лайк Сіті", Верховний Суд зазначає таке.
147. У своїй позовній заві позивач обґрунтовуючи необхідність внесення змін до Кредитного договору в частині збільшення строку повернення кредиту до 28.10.2028, посилаючись на приписи статті 652 ЦК України зазначає про істотну зміну обставин, якими позивач керувався під час укладання договору. При цьому, обґрунтовуючи істотну зміну обставин, якими позивач керувався при укладанні договору, позивач посилається на непередання відповідачем документів та фактичне унеможливлення реалізувати право вимоги позивача до Первинних боржників після погашення їх заборгованості, а також неможливість звернути стягнення на предмети застави, передані в забезпечення виконання кредитних договорів.
148. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні цієї вимоги зазначили, що направляючи позивачу повідомлення вих. №Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017 про розірвання Кредитного договору відповідачем не було дотримано порядку направлення такого повідомлення згідно вимог статті 188 Господарського кодексу України. Відтак, з наведеного вбачається, що між сторонами не було проведено переговорів щодо юридичної долі Кредитного договору.
149. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази відхилення відповідачем пропозиції позивача щодо продовження терміну повернення кредиту за Кредитним договором до 28.10.2028.
150. Враховуючи наведене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли висновку про передчасність позовної вимоги позивача щодо внесення змін до Кредитного договору шляхом викладення п.А.3. Кредитного договору у новій редакції, із зазначенням терміну повернення кредиту 28.10.2028.
151. Однак Верховний Суд не погоджується із наведеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
152. Частина третя статті 124 Конституції України встановлює, що законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
153. Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
154. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
155. Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
156. Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
157. Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
158. Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
159. Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
160. Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
161. Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України).
162. Правила, передбачені частинами другою-четвертою статті 188 ГК України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов'язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів пункту 6 частини п'ятої статті 174 ГПК України.
163. Частинами другою та третьою статті 188 ГК України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.
164. Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб'єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 ЦК України.
165. Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб'єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб'єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).
166. Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
167. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), а також від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.
168. Так, Верховний Суд зазначає про те, що дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині внесення змін до спірного Кредитного договору через непроведення переговорів щодо юридичної долі Кредитного договору та відсутність доказів відхилення відповідачем пропозиції позивача щодо продовження терміну повернення кредиту, суди попередніх інстанцій не врахували наведеної вище правової позиції, та відповідно, дійшли передчасних висновків щодо відмови у задоволенні позову.
169. Відтак, доводи касаційної скарги ТОВ "Лайк Сіті" з підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
170. Разом з цим, звертаючись з касаційною скаргою підставою касаційного оскарження ТОВ "Лайк Сіті" визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зокрема зазначено про необхідність формування правового висновку щодо застосування положень статті 652 ЦК України в подібних правовідносинах.
171. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
172. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
173. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору, з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
174. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, місцевий господарський суд і суд апеляційної інстанції не надали мотивованої оцінки доводам позивача щодо наявності істотної зміни обставин, якими він керувався при укладанні договору та доказам, на які він посилався на підтвердження цих доводів. Висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності істотної зміни обставин, є загальними та несуть суто декларативний характер, без наведення мотивів відхилення ключових аргументів позивача у відповідній частині.
175. Так, враховуючи наведені вище у цій постанові висновки щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає передчасними доводи скаржника 2 в частині необхідності формування правового висновку щодо застосування положень статті 652 ЦК України в подібних правовідносинах.
176. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційних скаргах, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.
177. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційні скарги Національного Банку України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті", Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" слід задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
178. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
179. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
180. З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційних скарг Національного Банку України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті", Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" шляхом скасування оскаржуваних рішення і постанови, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
181. Під час нового розгляду справи судам слід урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Розподіл судових витрат
182. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Національного Банку України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті", Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі № 910/17401/21 скасувати.
3. Справу № 910/17401/21 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
Г. О. Вронська