Справа № 199/6714/20
(2/199/46/23)
Іменем України
18 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Богун О.О.,
при секретареві Буточкіній М.К.,
за відсутності учасників справи
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна та ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , де треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна та ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 17.08.2007 згідно Рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську Ради від 15.06.2007 за №177/10, зареєстровано в КП МБТІ 21.08.2007 за реєстраційним номером 19971568 позивачу ОСОБА_1 та його колишній дружині ОСОБА_3 належить на праві власності по частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Крім того, на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 жовтня 2003 року позивачу ОСОБА_1 та його колишній дружині ОСОБА_3 належить по частини земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В даному будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані по теперішній час.
В березні 2017 року, позивач тимчасово виїхав на територію Російської Федерації та в цьому ж році, шлюб між ним та ОСОБА_3 було розірвано.
Син позивача - ОСОБА_4 періодично наглядав на будинком та повідомляв позивача про його стан.
На початку квітня 2020 року, син позивача дізнався, що в домоволодінні АДРЕСА_1 проживають незнайомі особи. З бесіди з ними, він дізнався, що вони купили вказане домоволодіння. Після чого син позивача ОСОБА_5 вимушений був звернутися з заявою до АНД ВП ДВП про факт шахрайського заволодіння невідомими особами будинком та земельною ділянкою. За заявою ОСОБА_5 в червні 2020 було відкрите кримінальне провадження за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України. Під час досудового розслідування, за клопотанням слідчого, Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 25.06.2020 накладено арешт на будинок та земельну ділянку та 25.06.2020 зареєстровано обтяження.
Як стало відомо позивачу з отриманої 18.09.2020 інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, будинок АДРЕСА_1 було продано ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2020, посвідченого Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. Крім того, цього ж дня було посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , після укладення ним вказаних договорів, уклав договір позики з іншою особою, а саме громадянином ОСОБА_6 , а вже 08.05.2020, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. було видано виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 певної суми коштів та виконавцем було накладено арешт на спірне нерухоме майно, яке АНД ВДВС у вересні 2021 року намагався виставити на прилюдні торги.
Позивач наголошує на тому, що після виїзду з України з березня 2017 року, він не повертався в Україну, не перетинав кордон, та не перебував на території України та нікого не уповноважував продавати свій будинок та земельну ділянку. Отже, вважає має місце факт шахрайських дій відповідача ОСОБА_2 та інших осіб. З боку позивача волевиявлення на продаж будинку та земельної ділянки були відсутні, таким чином, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
На підставі зазначеного та з урахуванням уточненої позовної заяви позивач просить, визнати Договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 233,2 кв.м., житловою площею 82,4 кв.м., укладений 31.01.2020 між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як продавцями та покупцем - ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. та зареєстрованого в реєстрі під №92 недійсним; визнати Договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 31.01.2020 між між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як продавцями та покупцем - ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. та зареєстрованого в реєстрі під №92 недійсним; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. від 31.01.2020 за індексним номером: 50921539 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. від 31.01.2020 за індексним номером: 50921993 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: будинок АДРЕСА_1 та поновити державну реєстрацію права власності на дане нерухоме майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та стягнути з відповідача судові витрати.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2020, вищезазначена цивільна справа надійшла в провадження судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Богун О.О.
Ухвалою суду від 20.11.2020 відкрито провадження по справі та визначено слухати справу за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 12.04.2021 під час судового засідання встановлено, що позовна заява подана без додержання вимог ч. 2 ст. 175 ЦПК України та позовна заява була залишена без руху. До суду надійшла уточнена позовна заява та продовжено розгляд справи.
Ухвалами суду від 20.05.2022, 01.06.2022, 23.06.2022 визначено проводити розгляд справи в режимі відеоконференції.
Ухвалами суду від 31.05.2022, 22.06.2022 витребувані докази по справі, а саме відомості з Державної прикордонної служби України інформаційну довідку, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перетинали державний кордон України.
Ухвалою суду від 31.05.2023 витребувано у приватного нотаріуса дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. оригінали документів щодо укладення спірних договорів.
Ухвалою суду від 20.07.2022 витребувано з відділення поліції №1 ДРУП ГУНП В Дніпропетровській області оригінали документів, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження №42020042630000215.
Ухвалою суду від 04.08.2022 по справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
Ухвалою суду від 09.01.2023 поновлено провадження по справі. Та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 24.01.2023 забезпечено позов шляхом заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії направленні на відчуження в будь-який спосіб житлового будинку, загальною площею 232,2 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0, 1000 га, за цією адресою, що право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 до розгляду справи по суті.
Ухвалою від 09.02.2023 закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до розгляду по суті позовних вимог.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився про слухання справи повідомлений належним чином. Представник позивача - адвокат Томський О.Ф. у судове засідання не з'явився, надавши заяву про слухання справи у його відсутність, на задоволенні позову наполягав.
Відповідач ОСОБА_2 та Представник відповідача - адвокат Кущ Д.С. у судове засідання не з'явилися, про слухання справи повідомлені належним чином.
Треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна та ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, про слухання справи повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 17.08.2007 згідно Рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську Ради від 15.06.2007 за №177/10, зареєстровано в КП МБТІ 21.08.2007 за реєстраційним номером 19971568 позивачу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить на праві власності по частини домоволодіння АДРЕСА_1 . На підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 жовтня 2003 року позивачу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить по частині земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
31 січня 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , посвідченого Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. та зареєстрованого в реєстрі під №92.
Того дня, а саме 31.01.2020 між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, що на момент укладення Договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на 31.01.2020 року позивач - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували на межами України, та не могли укласти дані договори.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.06.2022, витребувано з Державної прикордонної служби України інформаційну довідку проте, коли громадяни України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перетинали державний кордон України при виїзді кожного з них з України до Російської Федерації на початку березня 2017 року, та чи є відомості про повернення цих осіб до України.
Відповіддю Державної прикордонної служби України від 01.07.2022 зазначено, що в базі даних Державної прикордонної служби України громадян України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не виявлено. (том №1 а.с.235).
Ухвалою суду від 04 серпня 2022 року по справі призначено судову почеркознавчу експертизу. Однак, висновок експертизи судом отримано не було, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не надано вільних зразків підпису і почерку, експериментальних зразків підпису, що підтверджується клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи. (том№2 а.с.5).
Крім того з матеріалів справи вбачається, що 11.05.2020 до АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_4 , сина позивача ОСОБА_1 , про те, що невідома особа заволоділа земельною ділянкою та житловим будинком, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . На підставі заяви ОСОБА_7 , 12.06.2020 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження №42020042630000216 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України та розпочато розслідування. ОСОБА_4 визнано потерпілим та цивільним позивачем по кримінальному провадженню №42020042630000216.
Постановою АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області від 14 грудня 2022 року, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020042630000216 від 12.06.2020 закрито, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Не погодившись з Постановою АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області від 14 грудня 2022 року, ОСОБА_4 , 27.06.2022 подано до суд скаргу на бездіяльність слідчого.
Ухвалою слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2022 Постанову слідчого ВП№1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області Дерев'яги Б.В. від 14 грудня 2022 року про закриття кримінального провадження №42020042630000216 від 12.06.2020 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст. 190 КК України скасовано.
Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві, просить, визнати Договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 233,2 кв.м., житловою площею 82,4 кв.м., укладений 31.01.2020 між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як продавцями та покупцем - ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. та зареєстрованого в реєстрі під №92 недійсним; визнати Договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 31.01.2020 між між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як продавцями та покупцем - ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. та зареєстрованого в реєстрі під №92 недійсним; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. від 31.01.2020 за індексним номером: 50921539 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. від 31.01.2020 за індексним номером: 50921993 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: будинок АДРЕСА_1 та поновити державну реєстрацію права власності на дане нерухоме майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно із ч. 3 статті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1,5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.
За усталеною практикою Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі №910/31110/15, під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. ... Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 укладено з дотриманням вимог закону, тому підстав для визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування державної реєстрації, які є похідними від основних позовних вимог немає.
Враховуючи результат розгляду справи, суд вважає можливим судові витрати віднести на рахунок позивача.
Керуючись статтями 10,11,61,209,212,214,215,217,218 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер Олександра Михайлівна та ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними - відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів.
Суддя О.О.Богун
18.05.2023