ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.06.2023Справа № 910/3513/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
до Управління освіти Подільської районної у місті Києві державної адміністрації
про стягнення 18744,02 грн,
Представники:
не викликались
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Управління освіти Подільської районної у місті Києві державної адміністрації про стягнення 64567,19 грн, в тому числі: 45925,09 грн боргу, 8490,76 грн пені, 989,18 грн 3% річних, 9162,16 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не розрахувався за поставлений позивачем природний газ.
Суд своєю ухвалою від 09.03.2023 відкрив провадження у справі № 910/3513/23, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач визнав позовні вимоги в частині 45925,09 грн боргу та зазначив, що є бюджетною установою, яка здійснює свої розрахунки через Державну казначейську службу з обов'язковим виконанням вимог наказу Міністерства фінансів України від 24.12.2012 № 1407 «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами» та наказу Державної казначейської служби України від 19.07.2019 № 213 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо переліку підтвердних документів для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів», згідно з якими органи казначейства здійснюють розрахунково-касове обслуговування відповідно до бюджетного плану у разі наявності в обліку відповідного бюджетного зобов'язання, сформованого на підставі підтвердних первинних документів, а саме: договору, рахунку-фактури та акту наданих послуг. Тобто виконати договір без первинних документів відповідач не може.
Відповідач не із своєї вини не зміг своєчасно подати зазначені первинні документи до Державної казначейської служби для проведення платежів. Казначейство здійснило платіж 28 грудня 2022 року.
Одночасно відповідач подав клопотання про зменшення розміру пені.
Позивач у відповіді на відзив заперечив проти зменшення розміру пені.
Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог до 18744,02 грн, в тому числі: 8490,76 грн пені, 1091,10 грн 3% річних, 9162,16 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти стягнення з нього 8490,76 грн пені, 1091,10 грн 3% річних, 9162,16 грн інфляційних втрат, відповідач послався на таке.
Частиною 4 п. 22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлено, що в умовах воєнного стану виконання повноважень органами Казначейства України на відповідній території України може здійснюватися в особливому режимі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України своєю постановою № 590 від 09.06.2021 затвердив Порядок виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану. Так, відповідно до пункту 19 вказаного Порядку Казначейство та органи Казначейства здійснюють платежі за дорученням клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка в певній черговості (платіжні доручення відповідача підлягали виконанню у третю чергу).
На реєстраційний рахунок відповідача кошти надійшли 14.12.2022. Відповідач сформував 16.12.2022 платіжні доручення, які передав через систему дистанційного обслуговування «Клієнт-Казначейства - Казначейство».
Тобто відповідач вчинив всі залежні від нього дії щодо здійснення оплати, але проведення платежів перебувало поза межами впливу та контролю відповідача.
Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 880 від 04.07.2017 товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України») здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного
газу» постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України
постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
26.10.2021 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021
№ 1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. № 809 і від 9 грудня 2020 р. № 1236» (далі - Постанова КМУ № 1102).
Пунктом 2 постанови КМУ № 1102 визначено зобов'язання акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 р. бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.01.2022 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується ЕІС-код, при цьому згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.
Враховуючи викладене, в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XS00011AXLL00A (відповідач) був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивач), у т.ч. у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 та з 02.03.2022 по 30.04.2022.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.
Відповідно до пункту 4.2. розділу IV Договору об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи Оператора ГТС (товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»).
Відповідно до п. 4.4 Договору постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб.
Споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
В період з 01.01.2022 по 31.03.2022 позивач поставив відповідачеві природний газ в об'ємі 1,09031 тис. куб. м. на загальну суму 45925,09 грн (з урахуванням вартості транспортування) (акти приймання передачі природного газу № 2005 (січень 2022 року) на суму 27163,84 грн, № 4105 (лютий 2022 року) на суму 18364,42 грн, акт № 5856 (березень 2022 року) 396,83 грн.
28 грудня 2022 року відповідач сплатив 45925,09 грн.
Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Факт прострочення оплати визнається відповідачем, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, доведенню не підлягає.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 4.5 Договору у разі порушення споживачем строків оплати він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
За розрахунком позивача, перевіреним судом, до стягнення з відповідача підлягає 8490,76 грн пені.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача, перевіреним судом, до стягнення з відповідача підлягають 1091,10 грн 3% річних, 9162,16 грн інфляційних втрат.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних, відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Вирішуючи питання можливості зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 233 ГК України надає право суду у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, диспозиція частини третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Враховуючи майновий стан боржника, специфіку відносин щодо казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявленої до стягнення пені з 8490,76 грн до 1 грн. Суд першої інстанції вважає, що таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовольнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Управління освіти Подільської районної у місті Києві державної адміністрації.
Стягнути з Управління освіти Подільської районної у місті Києві державної адміністрації (вул. Введенська, 35, м. Київ, 04071, код 37393777) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116, код 40121452) 1 грн пені, 1091,10 грн 3% річних, 9162,16 грн інфляційних втрат, 2684,00 грн судового збору.
Відмовити в іншій частині позову.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя С. А. Ковтун