пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 червня 2023 року Справа № 903/305/23
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Дочірнього підприємства “Укравтогаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”
до відповідача: Комунального підприємства “Володимирводоканал” Володимирської міської ради
про стягнення 31854,32 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Підлипенський Д. В., довіреність № 63-У від 26.12.2022;
від відповідача: Лесик С. І., адвокат, ордер серія АС № 1062858 від 13.06.2023, Пікула Б. Ю., юрисконсульт, наказ № 13-К від 19.09.2022.
Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Встановив:
позивач - Дочірнє підприємство “Укравтогаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулося з позовом до Комунального підприємства “Володимирводоканал” Володимирської міської ради про стягнення 31854,32 грн, з них 15093,40 грн пені, 3262,43 грн штрафу, 12100,31 грн інфляційних втрат, 1398,18 грн - 3% річних.
При обґрунтуванні позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 80003 від 19.01.2021 купівлі-продажу стисненого природного газу (метан) з використанням пластикових карток онлайн, в частині своєчасної оплати вартості отриманої продукції на підставі акту №44 від 30.09.2021 приймання - передачі продукції.
Ухвалою суду від 03.04.2023 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати суду розрахунку сум, що стягуються (пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних), підписаного уповноваженою особою позивача.
03.04.2023 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, яка з додатками приєднана до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 10.04.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.05.2023, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
25.04.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву № 176 від 21.04.2023, в якому просить позов задовольнити частково, зменшивши розмір нарахувань на 90 % до 1875,39 грн. При цьому вказує, що відповідач повністю виконав зобов'язання з оплати за договором, позивачем не доведено понесення ним збитків чи будь-яких інших негативних наслідків, викликаних несвоєчасною оплатою, також просить врахувати скрутний матеріальний стан підприємства та його належність до критичної інфраструктури міста в умовах воєнного стану, надмірний розмір штрафних санкцій. Даний відзив та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій приєднано до матеріалів справи.
04.05.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив № 899/02.4-23 від 01.05.2023 в якій заперечує аргументи відповідача наведені у відзиві. При цьому вказує, що доводи викладені у відзиві, не підтверджені доказами, а спрямовані на уникнення відповідальності, а зменшення розміру неустойки на 90 % порушуватиме принципи справедливості, співмірності, законності та обов'язковості договору. Дана відповідь з додатками приєднана до матеріалів справи.
08.05.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю з'явитись в дане судове засідання через зайнятість в іншому судовому засіданні.
В судовому засіданні 09.05.2023 з метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, суд ухвалив на місці задовольнити клопотання відповідача та відкласти підготовче засідання в межах строку передбаченого ГПК України.
Ухвалою суду від 09.05.2023 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 24.05.2023; запропоновано відповідачу подати суду заперечення на відповідь на відзив позивача, протягом 3-х днів з дня отримання даної ухвали з доказами надіслання позивачу.
23.05.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про проведення підготовчого без участі його представника. Повідомив, що не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Дане клопотання приєднано до матеріалів справи.
В судовому засіданні 24.05.2023, беручи до уваги строки розгляду справи, суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.06.2023.
Ухвалою суду від 24.05.2023 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 13.06.2023.
В судовому засіданні 13.06.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити повністю, представники відповідача просили позов задовольнити частково, зменшивши розмір штрафних санкцій.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
19.01.2021 між Дочірнім підприємством “Укравтогаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (продавець) та Комунальним підприємством “Володимирводоканал” Володимирської міської ради (покупець) було укладено договір купівлі-продажу стислого природного газу (метан) з використанням пластикових карток онлайн № 80003 (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати стиснений природний газ (метан) як моторне паливо (продукцію) через мережу автозаправних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) покупцю, який зобов'язується прийняти продукцію у власність та оплатити її вартість продавцю у встановлені договором порядку та строки (а.с.23-31).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.6 договору, максимальна ціна продукції складає 17460,00 грн за 1000 м3, у т.ч. ПДВ (20%) - 2910,00 грн. У разі зміни ціни продавець не пізніше, ніж у останній робочий день, який передує дню, у якому почне діяти нова ціна на продукцію, повідомляє про таку зміну ціни покупця через мережу АГНКС шляхом розміщення відповідної інформації на інформаційних стендах АГНКС продавця та/або шляхом розміщення інформації про нову ціну на сайті продавця.
Згідно з п.п. 4.1-4.4 договору, покупець здійснює оплату продукції, отриманої у розрахунковому періоді, який дорівнює одному календарному місяцю, протягом 20 банківських днів, що йдуть за відповідним розрахунковим періодом. Обліковою (газовою) добою вважається період часу з 07:00 (за київським часом) дня до 07:00 (за київським часом) наступного дня. Покупець здійснює оплату відпущеної продукції шляхом перерахування грошових коштів (у гривнях) на IBAN продавця, який зазначено у цьому договорі, з обов'язковим зазначенням в призначенні платежу номеру договору та його дати, назви продукції - стиснений природний газ (метан). Оплата продукції здійснюється покупцем згідно договору або рахунку-фактури. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на ОР покупця.
Відповідно до п. 6.3 договору отриманий обсяг продукції за звітний місяць визначається кількістю фактично реалізованої продукції, відпуск якої зареєстрований касовим апаратом, із зазначенням відповідного номеру ПК, на підставі даних касових апаратів.
Пунктом 6.4 договору встановлено, що сторони для оформлення передачі продукції щомісячно, у порядку, передбаченому цим договором, підписують акт приймання-передачі продукції.
Право власності на продукцію переходить від продавця до покупця в момент реєстрації відпуску продукції на касовому апараті (п. 6.5 договору).
Згідно з п. 9.1 договору за порушення строку оплати отриманої продукції покупець сплачує продавцю за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми грошових коштів, щодо оплати яких було допущено прострочення, а за прострочення оплати понад 10 (десять) календарних днів покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 7% від суми грошових коштів, щодо оплати яких було допущено прострочення. Крім того покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення оплати, а також три відсотки річних від суми простроченого платежу.
У період з лютого 2021 року по вересень 2021 року (включно) позивачем відпущено, а відповідачем отримано продукцію - стиснений природний газ (метан) в обсязі 13462,03 м3 на суму 264469,40 грн, що підтверджується актами приймання-передачі (а.с.32, 34, 36, 38, 40, 42, 44, 46).
Судом встановлено, що дана продукція на суму 264469,40 грн відповідачем оплачена повністю, однак з порушення строку оплати (за вересень 2021), що підтверджується платіжними інструкціями (а.с.33, 35, 37, 39, 41, 43, 45, 47).
З метою досудового врегулювання спору позивачем 08.11.2022 на адресу відповідача було направлено претензію-вимогу за №1241/11.1.-22 від 07.11.2022 з вимогою у строк не більше п'яти робочих днів з моменту отримання претензії сплатити заборгованість та штрафні санкції в сумі 78941,31 грн за порушення строків оплати отриманої продукції у вересні 2021 року (а.с.48-49).
11.11.2022 відповідач оплатив 45484,56 грн основного боргу, що підтверджується платіжною інструкцією № 771 від 11.11.2022 (а.с.47).
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 31854,32 грн, з них 15093,40 грн пені, 3262,43 грн штрафу, 12100,31 грн інфляційних втрат, 1398,18 грн - 3% річних.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України установлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 12100,31 грн інфляційних втрат, 1398,18 грн 3% річних.
Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.
Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 12100,31 грн інфляційних втрат та 1398,18 грн 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Щодо вимоги про стягнення пені та штрафу, суд зазначає таке.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 9.1. договору за порушення строку оплати отриманої продукції покупець сплачує продавцю за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми грошових коштів, щодо оплати яких було допущено прострочення, а за прострочення оплати понад 10 (десять) календарних днів покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 7% від суми грошових коштів, щодо оплати яких було допущено прострочення. Крім того покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення оплати, а також три відсотки річних від суми простроченого платежу.
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, тому позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 15093,40 грн пені підлягає до задоволення.
Оскільки прострочення триває понад 10 календарних днів, тому вимога про стягнення з відповідача штрафу є підставною, однак розмір заявлений позивачем в сумі 3262,43 грн є арифметично не вірним, оскільки 45484,56х7%=3183,92 грн, а тому дана вимога підлягає частковому задоволенню на суму 3183,92 грн, у стягнення штрафу в сумі 78,51 грн слід відмовити через безпідставність.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.
Правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Штраф є одноразовим платежем, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Щодо зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних на 90% (викладено у відзиві на позовну заяву), суд зазначає таке.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договоромабо законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Водночас, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.
При цьому, суд враховує, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає і стаття 625 ЦК України. Нараховані суми відсотків річних та інфляційних втрат не є значними в порівнянні із сумою заборгованості, яка існувала на час прострочення.
З огляду на викладене, судом не вбачається підстав з врахуванням обставим даної справи для зменшення сум відсотків річних та інфляційних втрат, тому у задоволенні клопотання відповідача суд відмовляє.
Також відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 90 % від суми визначеної судом.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір пені та штрафу на 50 %, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи з такого.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч.1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропоційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст.13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч. 3 ст.15 ЦК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 р. у справі № 7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №922/1608/19 викладена правова позиція про те, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
За таких обставин, коли встановлено, що сума заборгованості відповідачем сплачена повністю, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій підлягає до задоволення частково.
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, сплата відповідачем основного боргу, належність підприємства до критичної інфраструктури міста в умовах воєнного стану, суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 50%.
Також, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені на 50 % з 15093,40 грн - пені до 7546,70 грн, штрафу з 3183,92 грн (визначеної судом) до 1591,96 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відтак, в частині стягнення пені в розмірі 7546,70 грн та 1591,96 грн штрафу в задоволенні позову суд відмовляє у зв'язку із зменшенням судом їхнього розміру.
Разом з цим, зменшуючи розмір пені та штрафу на 50%, судом враховується принцип збалансованості майнових інтересів обох сторін та нарахування позивачем 3% річних та суми індексу інфляції у справі.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 22637,15 грн, з них 7546,70 грн пені, 12100,31 грн інфляційних втрат, 1398,18 грн - 3 % річних, 1591,96 грн штрафу, у задоволенні позову в частині стягнення 9217,17 грн, з них 7546,70 грн пені, 1670,47 грн штрафу (з них 78,51 грн через безпідставність, 1591,96 грн через зменшення) - відмовити.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у разі, коли суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Враховуючи результат вирішення спору, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2677,38 грн витрат по сплаті судового збору, в іншій частині(6,62 грн) залишити за позивачем через відмову(безпідставно нарахований) у стягненні штрафу в розмірі 78,51 грн.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства “Володимирводоканал” Володимирської міської ради (вул.Луцька,211, м.Володимир, Волинська область, 44700, код ЄДРПОУ 05391703) на користь Дочірнього підприємства “Укравтогаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (вул. Григоровича-Барського,2 м.Київ, 03134, код ЄДРПОУ 36265925) 22637,15 грн (двадцять дві тисячі шістсот тридцять сім гривень 15 коп.), з них 7546,70 грн пені, 12100,31 грн інфляційних втрат, 1398,18 грн - 3 % річних, 1591,96 грн штрафу, а також 2677,38 грн (дві тисячі шістсот сімдесят сім гривень 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. У позові про стягнення 9217,17 грн, з них 7546,70 грн пені, 1670,47 грн штрафу - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
20.06.2023.
Суддя А. С. Вороняк