Справа № 455/140/18
Провадження № 1-кп/455/48/2023
19 червня 2023 року м. Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області
в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду питання щодо визнання доказів очевидно недопустими у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України,
за участю: сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_4 ,
сторони захисту - обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
В провадженні Старосамбірського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження №1201714000000794 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 подав суду клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими. У клопотанні просить визнати очевидно недопустимим доказом протокол огляду місця події від 25.10.2017 року.
В клопотанні зазначає, що вказаний доказ стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не відкривався, в реєстрі матеріалів досудового розслідування та описі матеріалів кримінального провадження вказаний документ відсутній.
Прокурор подав письмове запереченя, в якому зазначав, що відповідні пояснення щодо процедури виконання вимог ст. 290 КПК України надавалися попередньому складу суду, причиною упущень було перебування слідчого в лавах ЗС України. Технічні упущення при складенні реєстру досудового розслідування не є підставою для визнання доказу очевидно недопустимим.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник адвокат ОСОБА_5 клопотання підтримали, просили його задоволити.
Прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання, оскільки воно є безпідставним.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, перевіривши доводи клопотання сторони захисту, приходить до наступного.
Конституційний Суд України у рішенні №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України про те, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року "Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України", де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 89 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
Тобто, кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно із ч. 1 ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, про що також і наголошувала ВП ВС у своїй постанові від 31.08.2022 року по справі № 756/10060/17.
Виходячи з положень ч. 1 ст.86 КПК України допустимість доказів - це придатність їх для використання у кримінальному процесі за формою. Вимогами допустимості доказів є законність джерела, способу отримання доказів, процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих дій, належний суб'єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.
Так, жоден доказ обвинувачення чи захисту не має наперед визначеної сили серед інших доказів, і такі докази, підлягають врахуванню судом на рівні з іншими доказами у справі.
Отже, для прийняття відповідного процесуального рішення оцінка доказів повинна проводитися не тільки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а і в їх сукупності, з врахуванням достатності та взаємозв'язку, без відокремлення один від одного в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
Крім цього особливе значення судом надається підтримці балансу інтересів різних учасників кримінального судочинства в рамках процесу доказування у кримінальному провадженні, що становить основний зміст кримінально-процесуальної діяльності.
Вирішення клопотання сторони захисту до видалення суду для ухвалення остаточного судового рішення по суті кримінального провадження, буде обмежувати права однієї зі сторін, оскільки вказане рішення суду не підлягає оскарженню.
Позбавивши права однієї зі сторін на надання та дослідження доказів, суд не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження і перш за все змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.
У даному випадку прийняття і дослідження вказаних доказів як реалізація права сторони не може будь-яким чином непоправно нашкодити іншій стороні, оскільки суд у будь-який час може визнати не допустимим та не належним будь-який доказ. Натомість не прийняття і не дослідження будь-яких доказів на думку суду може непоправно нашкодити інтересам правосуддя, оскільки правила допустимості доказів є як гарантією прав особистості в кримінальному процесі так і гарантією правосуддя.
Окрім того, висловивши свою думку щодо протоколу огляду місця події від 25.10.2017 року, суд заздалегідь до постановлення остаточного судового рішення висловить свою правову позицію за вказаним кримінальним провадженням, що в цілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатності його об'єктивно розглянути кримінальне провадження.
Відповідно суд вважає, що клопотання стороною захисту подано передчасно.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.86,87,89,94,290,369-372,376 КПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимим протоколу огляду місця події від 25.10.2017 року.
Вирішити питання недопустимості вказаного докау в порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України з урахуванням всіх досліджених судом доказів.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Суддя ОСОБА_1