Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 751/2322/17
провадження № 61-12525св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2018 року у складі судді Маслюк Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») та просив: розірвати договір вкладу «Депозит Плюс на 12 місяців» від 20 травня
2013 року, укладений між ним та АТ КБ «ПриватБанк»; стягнути з відповідача суму вкладу в розмірі 6 012 193,69 грн, проценти на вклад у сумі 2 558 147,24 грн, пеню у сумі 109 121 315,47 грн, а також три проценти річних у сумі 298 962,51 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 270 516,54 грн.
На обґрунтування позову зазначав, що 20 травня 2013 року уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір № SAMDN25000735289172 (вклад «Депозит Плюс на 12 місяців»), за умовами якого він передав банку грошові кошти для розміщення їх на депозитному рахунку.
Станом на 24 червня 2015 року залишок вкладу становив
6 012 193,69 грн. За змістом цього договору на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 23 % річних, строк вкладу - до 20 травня 2014 року, проте надалі строк дії договору неодноразово продовжувався.
26 травня 2016 року він повідомив банк про своє небажання продовжувати строк дії договору та просив перерахувати 5 858 020,00 грн
вкладу в рахунок погашення третього платежу за додатковою угодою
від 20 травня 2013 року № 3 до кредитного договору від 04 червня 2007 року
№ К4VIGE0000005.
12 липня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомило його про неможливість повернення коштів у зв'язку з розірванням договору депозиту та направленням 26 серпня 2015 року коштів на погашення заборгованості за кредитним договором.
Вважав, що 26 серпня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» неправомірно списало суми вкладу з його особового рахунку.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня
2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Розірвано договір вкладу «Депозит Плюс на 12 місяців» від 20 травня
2013 року № SАMDN25000735289172, укладений між ОСОБА_1 та
ПАТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 585 020,00 грн суми вкладу за договором вкладу «Депозит Плюс на 12 місяців»
від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова
від 31 липня 2018 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь
ОСОБА_1 5 585 020,00 грн пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги, 149 188,89 грн - три проценти річних, 680 255,44 грн - втрат від інфляції,
а всього 6 414 464,33 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені мотивоване тим, що відповідач не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів», проте нарахування такої пені слід проводити
виходячи з підтвердженої суми вкладу 5 585 020,00 грн з 31 травня 2016 року в межах одного року, що передував зверненню до суду з цим позовом, врахувавши при цьому положення частини третьої статті 551 ЦК України.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня
2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 24 червня 2015 року до 21 квітня 2017 року скасовано, позовні вимоги в цій частині задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 338 147,21 грн процентів на банківський вклад.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня
2018 року в частині стягнення судових витрат з АТ КБ «ПриватБанк» змінено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1 122,40 грн.
В іншій частині рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року залишено без змін.
Додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова
від 31 липня 2018 року в частині стягнення пені в розмірі трьох процентів вартості послуги змінено, зменшено суму, визначену судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020,00 грн до 40 212,14 грн.
Додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова
від 31 липня 2018 року в частині стягнення судових витрат з АТ КБ «ПриватБанк» скасовано.
В іншій частині додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року залишено без змін.
Компенсовано АТ КБ «ПриватБанк» у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4 207,20 грн.
Постановою касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 04 березня 2020 року постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в частині позовних вимог про стягнення пені скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня
2018 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 рокув іншій частині залишено без змін.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова
від 31 липня 2018 року в частині стягнення пені в розмірі трьох процентів вартості послуги змінено, збільшено суму, визначену судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020,00 до 6 923 167,00 грн.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності у вигляді сплати пені в розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Сума утримуваних банком коштів ОСОБА_1 становила
6 923 167,21 грн. З вимогою про видачу коштів позивач звернувся до банку 26 травня 2016 року, отже, саме з цієї дати необхідно обчислювати період затримки видачі клієнту коштів. Кількість днів прострочення за період з 26 травня 2016 року до 21 квітня 2017 року (межі заявлених позовних вимог) складає 331 день. 3 % вартості послуги за 331 день становить 68 747 050,40 грн. Ураховуючи приписи частини третьої статті 551 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру неустойки до 6 923 167,00 грн, що відповідає принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Підстави для стягнення пені за період з 26 серпня 2015 року по 25 травня 2016 року відсутні з огляду на положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені та ухвалити
в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17 (провадження № 61- 9759св19), від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц (провадження № 61-19786св19), від 29 січня 2019 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц (провадження № 61-8130св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц (провадження № 61-13488св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Апеляційний суд неправильно застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України та стягнув із банку завищений розмір пені, що не відповідає засадам розумності та справедливості.
Суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували позовну давність щодо стягнення пені. Позивач дізнався про порушення свого права 31 жовтня
2015 року, а звернувся до суду з позовом лише 21 квітня 2017 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У вересні 2020 року справа № 751/2322/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду
у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи
№ 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) .
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені за період з 26 травня 2016 року по 21 квітня 2017 року, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 травня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір про заощадження № SАMDN25000735289172 (вклад «Депозит Плюс на 12 міс.»), за умовами якого ОСОБА_1 передав банку грошові кошти у розмірі 5 585 020,00 грн для розміщення їх на депозитному рахунку на строк 366 днів до 20 травня 2014 року включно з нарахуванням 17 % річних на суму вкладу.
В подальшому, на підставі додаткової угоди до зазначеного договору строк вкладу було продовжено на 366 днів з 20 травня 2014 року до 20 травня 2015 включно зі сплатою процентної ставки по вкладу на новий строк у розмірі 20% річних.
До 21 травня 2015 року жодна зі сторін договору не повідомила про своє бажання не продовжувати строк його дії, тому відповідно до пункту 6 договору строк його дії було продовжено до 20 травня 2016 року, а згодом і до 20 травня 2017 року.
Останній раз проценти за договором банківського вкладу були виплачені ОСОБА_1 24 серпня 2015 року.
26 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про небажання продовжувати дію договору та повернення йому всієї суми вкладу.
На момент звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 не були повернуті грошові кошти за договором банківського вкладу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець- це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
Якщо вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) дійшла висновку про те, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. Обов'язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов'язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Дійсний зміст приписів частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено правову позицію про те, що пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.
ОСОБА_1 звернувся до банку із письмовою заявою про повернення йому банківського вкладу 26 травня 2016 року.
Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
З урахуванням направленої ОСОБА_1 на адресу банку заяви про повернення йому суми вкладу, з 26 травня 2016 року між сторонами припинилися договірні правовідносини за вказаним договором банківського вкладу.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону не нараховується.
Таким чином, помилковими є висновки судів про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з порушенням виконання банком зобов'язань за договором банківського вкладу № SAMDN25000735289172 від 20 травня 2013 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга задоволена, скасовані додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені і ухвалене в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, сплачений АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 16 000 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на його користь.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 16 000 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов