2 червня 2023 року
м. Київ
справа № 148/543/21
провадження № 61-3761ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тульчинська міська рада,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тульчинська міська рада, про визнання дій незаконними та поновлення запису у поземельній книзі,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тульчинська міська рада, про визнання дій незаконними та поновлення запису у поземельній книзі.
В обґрунтування позову вказував, що на підставі договору оренди землі № 489 від 3 серпня 2018 року він є орендарем земельної ділянки площею 8,4935 га, кадастровий номер 0524380600:01:003:0270, на території Бортницької сільської ради Тульчинського району Вінницької області, яка надана йому для ведення фермерського господарства.
Вказував, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області здійснило поділ вказаної земельної ділянки на дві окремі площею 2 га і 6,4935 га, одночасно змінивши їх цільове призначення на землі запасу із земель державної власності сільськогосподарського призначення.
Крім того, зазначав, що у подальшому відповідачем об'єднано дві земельні ділянки в одну площею 8,4935 га і присвоєно новий кадастровий номер: 0524380600:01:003:0303.
За таких обставин ОСОБА_1 просив:
- визнати незаконними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо скасування кадастрового номера 0524380600:01:003:0270 земельної ділянки площею 8,4935 га;
- скасувати кадастровий номер 0524380600:01:003:0303 земельної ділянки площею 8,4935 га;
- поновити запис у Поземельній книзі про земельну ділянку площею 8,4935 га з кадастровим номером 0524380600:01:003:0270, сформовану на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу) на території Бортницької сільської ради Тульчинського району Вінницької області.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року - без змін.
Не погоджуючись з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року та постановою Вінницького апеляційного суду
від 19 січня 2023 року, ОСОБА_1 13 березня 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху і надано заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.
Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Вказана касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку. В обґрунтування ОСОБА_1 вказує, що копію оскаржуваної постанови ним отримано 21 лютого 2023 року.
На виконання вимог ухвали суду від 22 березня 2023 року заявником також надано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, щовказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень підтверджена наданим доказом - копією розписки про отримання копії постанови, що свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.
Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарженнярішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Підставою касаційного оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року
у справі № 826/15700/17 (провадження № 11-1142апп18), від28 листопада 2018 року у справі № 362/1038/17 (провадження № 11-1021апп18),
від29 серпня 2018 року у справі № 522/23245/16-а
(провадження № 11-687апп18), від25 квітня 2018 року у справі № 825/519/17 (провадження № 11-232апп18), від 6 червня 2018 року у справі № 826/631/15 (провадження № 11-488апп18), від19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16 (провадження № 12-16гс18), від1 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19), від29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), у постановах Верховного Суду від11 листопада 2020 року у справі № 917/751/19, від14 травня 2019 року
у справі № 910/11511/18, від22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Посилання заявника на незастосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 825/853/13-а касаційним судом не приймаються, оскільки відповідне судове рішення відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Ухвалюючи рішення і відмовляючи у задоволенні позову, Вінницький міський суд Вінницької області виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області позбавлене можливості вчинити дії щодо поновлення запису у Поземельній книзі про земельну ділянку з кадастровим номером 0524380600:01:003:0270.
Судом першої інстанції враховано, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди на земельну ділянку площею 8,4935 га на території Бортницької сільської ради Тульчинського району.
Зазначений факт унеможливлює скасування державної реєстрації земельної ділянки 0524380600:01:003:0303 та поновлення земельної ділянки з кадастровим номером 1524380600:01:003:0270 в Державному земельному кадастрі без попереднього скасування запису про право оренди на неї.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норм процесуального права.
Також суд апеляційної інстанції вважав за необхідне роз'яснити заявнику його право звернутися до власника земельної ділянки з пропозицією внесення змін до договору оренди землі або укладення додаткового договору, з урахуванням зміни кадастрового номера земельної ділянки.
Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи встановлено, що Державним підприємством «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 24,5248 га в оренду для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу) на території Бортницької сільської ради Тульчинського району Вінницької області.
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку
від 30 листопада 2017 року судами встановлено, що відповідно до загальних відомостей про земельну ділянку площею 8,4935 га, кадастровий номер 0524380600:01:003:0270, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, ділянка перебуває у державній власності. Державна реєстрація проведена на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 12 червня 2017 року.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду від 25 квітня 2018 року № 2-5275/15-18-СГ затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,4935 га в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Бортницької сільської ради Тульчинського району Вінницької області.
3 серпня 2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 укладено договір оренди № 489 земельної ділянки площею 8,4935 га, кадастровий номер 0524380600:01:003:0270.
Також судами попередніх обставин встановлено, що в обґрунтування позову заявник вказував про виявлення ним у публічній кадастровій карті на місці розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0524380600:01:003:0270 двох нових земельних ділянок площею 2 га та площею 6,4935 га.
19 листопада 2018 року Немирівська міська прокуратура на підставі заяви ОСОБА_1 внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 362 Кримінального кодексу (далі - КК) України.
З повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 23 березня 2021 року судами встановлено, що кадастровим реєстратором помилково зареєстровано земельну ділянку, яку планували надати учаснику Антитерористичної операції на сході України ОСОБА_2 .
Водночас здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0524380600:01:003:0270, яка надана ОСОБА_1 на праві оренди.
За зверненням ОСОБА_1 4 грудня 2018 року помилку виправлено; земельну ділянку об'єднано, присвоєно кадастровий номер 0524380600:01:003:0303, оскільки технічної можливості надати той самий кадастровий номер земельній ділянці немає.
Статтею 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною третьою статті 22 Земельного кодексу (далі - ЗК) України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 117 ЗК України).
Частиною другою статті 117 ЗК України передбачено, що у рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки. Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Частинами першою-третьою статті 26 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що при відкритті Поземельної книги відомості до неї вносяться на підставі документації, яка подана для державної реєстрації земельної ділянки (крім відомостей про власників та користувачів земельної ділянки). Відомості про віднесення земельної ділянки до земель іншої адміністративно-територіальної одиниці, про зміну нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відбулася внаслідок проведення нормативної грошової оцінки земель адміністративно-територіальних одиниць, про обмеження у використанні земель, встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, вносяться до Поземельної книги без подання заяв, зазначених у частині третій цієї статті, на підставі документації, яка є підставою для внесення таких відомостей, а також рішень про її затвердження (якщо згідно із законом документація підлягає затвердженню), поданої органом, що прийняв рішення про таке затвердження. Зміни до відомостей про земельну ділянку (крім випадків, визначених у частині другій цієї статті) вносяться до Поземельної книги за заявою власника або користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на підставі документації, передбаченої цим Законом.
У разі поділу або об'єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається (частина перша статті 27 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Спірні правовідносини, окрім Закону України «Про Державний земельний кадастр», також регулюються Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок).
Документація із землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, подається Державному кадастровому реєстраторові, що здійснює внесення таких відомостей у електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про землеустрій» та у формі електронного документа відповідно до вимог Закону України «Про Державний земельний кадастр» (пункт 15 Порядку).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, кадастровий номер 0524380600:01:003:0270 скасовано, а поземельна книга закрита.
Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації: набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних інформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.
Пунктом 107 Порядку визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
У разі внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку (в разі її поділу чи об'єднання з іншою земельною ділянкою), на яку відповідно до цього Порядку Поземельна книга була відкрита та закрита, або відомостей про земельну ділянку, що набули статусу архівних відповідно до пункту 138 цього Порядку, такі відомості вносяться до Поземельної книги відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку на підставі відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку із статусом архівних. Водночас присвоєння кадастрових номерів земельних ділянок здійснюється відповідно до пункту 29 цього Порядку (пункт 135 Порядку).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що відновлення кадастрового номеру земельної ділянки нормами чинного законодавства не передбачено, оскільки він набув архівного статусу, а законодавчо закріплена процедура відновлення земельної ділянки з конкретним кадастровим номером відсутня.
Відповідно до пункту 1562 Порядку помилка, що виникла у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки з порушенням вимог цього Порядку, виправляється на підставі заяви про виправлення помилки, що виникла під час державної реєстрації земельної ділянки з порушенням вимог цього Порядку, за формою згідно з додатком 371.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за зверненням ОСОБА_1 4 грудня 2018 року до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області помилку виправлено; земельну ділянку об'єднано, присвоєно кадастровий номер 0524380600:01:003:0303, оскільки технічної можливості надати той самий кадастровий номер земельній ділянці немає.
Суди правильно вважали, що відсутні правові підстави для визнання незаконними дій Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо скасування кадастрового номера 0524380600:01:003:0270 земельної ділянки площею 8,4935 га, оскільки відповідна помилка відповідачем виправлена, що відповідає вимогам пункту 1562 Порядку.
Відмова судів у задоволенні позовної вимоги про скасування кадастрового номера також є законною, оскільки кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки; зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера (частина шоста статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, тобто таким, який відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від12 грудня 2018 року у справі № 826/15700/17 (провадження № 11-1142апп18), від 28 листопада 2018 року
у справі № 362/1038/17 (провадження № 11-1021апп18), від29 серпня 2018 року у справі № 522/23245/16-а (провадження № 11-687апп18),
від 25 квітня 2018 року у справі № 825/519/17 (провадження № 11-232апп18), від6 червня 2018 року у справі № 826/631/15 (провадження № 11-488апп18), від19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16 (провадження № 12-16гс18), від1 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19), від29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), у постановах Верховного Суду від11 листопада 2020 року
у справі № 917/751/19, від14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18,
від22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, відхиляється касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними із правовідносинами у справі № 148/543/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від12 грудня 2018 року
у справі № 826/15700/17 (провадження № 11-1142апп18) зроблено правовий висновок про те, що, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 362/1038/17 (провадження № 11-1021апп18) Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не
є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже з огляду на характер спору, його суб'єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог його слід вирішувати за правилами ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року
у справі № 522/23245/16-а (провадження № 11-687апп18) вказано, що не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року
у справі № 825/519/17 (провадження № 11-232апп18) також зроблено висновок про те, що, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
У постанові від6 червня 2018 року у справі № 826/631/15
(провадження № 11-488апп18) Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від19 червня 2018 року
у справі № 922/2383/16 (провадження № 12-16гс18) касаційний суд зробив висновок про те, що спірні правовідносини є приватноправовими і направив справу на розгляд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
У постанові від1 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19) Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок щодо юрисдикції спору. Водночас вирішила спір щодо суті позову, предметом якого є визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки.
За таких обставин у вказаних постановах Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання юрисдикційності спорів.
У постанові від29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц
(провадження № 14-376цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правових висновків про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України). На підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 11 листопада 2020 року
у справі № 917/751/19 вбачається, що державна реєстрація спірної земельної ділянки, землекористувачем якої за договором є позивач, скасована та здійснено відповідачем дії щодо поділу цієї ділянки на 19 інших земельних ділянок з присвоєнням їм інших окремих кадастрових номерів.
Верховний Суд, зважаючи на встановлені судами обставини, а також беручи до уваги норми законодавства, вказав, що визначені законом підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок регулюють виключно дії реєстратора та визначають випадки, коли реєстратор має повноваження самостійно скасувати державну реєстрацію земельної ділянки. Однак, у разі, якщо в результаті поділу земельної ділянки та подальшої державної реєстрації новостворених земельних ділянок порушуються права чи законні інтереси іншої особи, судовим рішенням за позовом такої особи може бути скасовано державну реєстрацію новостворених земельних ділянок і таке рішення суду є обов'язковим до виконання в силу положень чинного законодавства України.
У постанові Верховного Суду від14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, вказано, що спір виник з приводу визнання удаваним правочину - договору про надання професійної правничої (правової) допомоги. Висновок, до якого дійшов касаційний суд, зводиться до того, сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема, у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній. Обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.
У постанові Верховного Суду від22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними рішень, визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року
у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тульчинська міська рада, про визнання дій незаконними та поновлення запису у поземельній книзі.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук