Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 362/6024/21
провадження № 61-5486 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представник позивачів - ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , державний реєстратор Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Тютюн Дмитро Сергійович,
третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Нещасна Тетяна Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Тютюна Д. С., третя особа - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Нещасна Т. М., про визнання права на земельний сервітут, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.
Позовна заява мотивована тим, що 12 квітня 2017 року вони уклали з ОСОБА_5 договір про право користування земельною ділянкою (договір сервітуту), відповідно до якого мали прохід і проїзд на транспортному засобі по належній ОСОБА_5 земельній ділянці, площею 0,0156 га, кадастровий номер 3210700000:01:002:0060, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У пункті 6.5.6 договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) було зазначено, що він припиняється у разі припинення права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку.
14 вересня 2019 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужила вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а державний реєстратор Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Тютюн Д. С. на підставі підпункту 6.5.6. пункту 6.5. договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року прийняв рішення
від 28 вересня 2021 року № 60625731 про припинення дії вказаного договору сервітуту.
Позивачі вважали, що зазначений підпункт 6.5.6. пункту 6.5. договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) є нікчемним у силу закону, оскільки суперечить частині першій статті 101 ЗК України
та частині шостій статті 403 ЦК України. Тому були відсутні правові підстави для припинення зазначеного договору, а у них наявне право користування спірною земельною ділянкою. Рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області
Тютюна Д. С. від 28 вересня 2021 року № 60625731 є незаконним та таким, що винесено з порушенням їхніх прав.
З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 просили суд визнати за ними право на земельний сервітут
у вигляді забезпечення їм можливісті здійснювати право проходу та проїзду на транспортному засобі по земельній ділянці, площею 0,0156 га, шириною 3,7 м, довжиною 42,65 м, кадастровий номер 3210700000:01:002:0060 за адресою: АДРЕСА_1 , яке було встановлено на підставі договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року № 783, як спосіб застосування наслідків нікчемності підпункту 6.5.6. пункту 6.5 вищевказаного договору. Просили визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Тютюна Д. С. від 28 вересня 2021 року № 60625731 про припинення договору сервітуту від 12 квітня 2017 року та вилучення відомостей про цей договір з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з одночасним внесенням уповноваженою особою відомостей про реєстрацію договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року № 783, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Нещасною Т. М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 01 вересня 2022 року у складі судді Марчука О. Л. позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право на сервітут, установлений укладеним між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договором про право користування земельною ділянкою (договором сервітуту) від 12 квітня 2017 року. Визнано протиправним рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Тютюна Д. С. від 28 вересня 2021 року № 60625731. Скасовано рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Тютюна Д. С. від 28 вересня 2021 року № 60625731. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підпункт 6.5.6. пункту 6.5. договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту)
від 12 квітня 2017 року № 783 суперечить частині першій статті 101 ЗК України, згідно з якою дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи, а отже, є нікчемним у силу закону, тобто не створює правових наслідків щодо припинення дії договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту), укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Ураховуючи викладене, позивачі мають право на сервітут, установлений договором про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року № 783, а рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області
Тютюна Д. С. від 28 вересня 2021 року № 60625731 про припинення дії вказаного договору є протиправним, оскільки вчинене на підставі недійсної у силу закону (нікчемної) умови договору сервітуту.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 - ОСОБА_9 задоволено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2022 року скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким у задоволенні позову
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі не позбавлені права звернутися до суду з позовом щодо встановлення їм сервітуту у разі неможливості досягнення згоди на укладення такого договору з новими власниками спірної земельної ділянки. Посилався на відповідні постанови Верховного Суду.
Також суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими вимоги позивачів щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області
Тютюна Д. С. від 28 вересня 2021 року № 60625731 щодо припинення дії договору сервітуту від 12 квітня 2017 року. Вказана реєстрація припинення дії договору була проведена відповідно до положень пункту 14 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представникОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 362/6024/21 з Васильківського міськрайонного суду Київської області.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у разі встановлення нікчемності правочину визнання його недійсним не вимагається, у такому разі суд лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами.
Апеляційний суд у порушенням положень закону не звернув уваги на те, що підпункт 6.5.6. пункту 6.5. договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року № 783 суперечить частині першій статті 101 ЗК України та частині шостій статті 403 ЦК України, оскільки відповідно до вказаних положень закону сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут. У цивільному та земельному законодавстві відсутня така підстава, як припинення дії земельного сервітуту при переході права власності до іншої особи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 вересня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,07 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210700000:01:002:0106.
27 вересня 2016 року відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,0809 га, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210700000:01:002:0107.
12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір про право користування земельною ділянкою (договір сервітуту), за умовами якого позивачі отримали право на сервітут у вигляді забезпечення можливості їх, як сервітуаріїв, здійснювати прохід і проїзд на транспортному засобі по земельній ділянці, площею 0,0156 га, кадастровий номер 3210700000:01:002:0060, на АДРЕСА_1 (а.с. 10-11, т. 1).
14 вересня 2019 року згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 придбали у ОСОБА_5 кожен по 1/4 частки вказаної земельної ділянки,
площею 0,0156 га, кадастровий номер 3210700000:01:002:0060, розташованої по АДРЕСА_1 (а.с. 14-15, т. 1).
Право власності ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було зареєстровано на зазначену земельну ділянку, площею 0,0156 га, кадастровий номер 3210700000:01:002:0060, у рівних частках, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 16-17, 18-19, т. 1).
У підпункті 6.5.6. пункту 6.5. договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року передбачено, що цей договір припиняється у разі припинення права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку.
У зв'язку із припиненням права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку, державний реєстратор Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Тютюн Д. С. на підставі підпункту 6.5.6. пункту 6.5. договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року прийнято рішення від 28 вересня 2021 року № 60625731 про припинення дії договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року (а.с. 100, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Статтею 98 ЗК України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Стаття 99 ЗК України визначає види права земельних сервітутів. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.
Відповідно до статті 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення,
та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Згідно зі статтею 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.
Отже, у частині першій статті 101 ЗК України відображена важлива ознака сервітуту, а саме його речовий характер. Земельний сервітут як речове право передбачає можливість впливу уповноваженої особи на об'єкт права (земельну ділянку) безпосередньо, незалежно від волі інших осіб. Тому зміна власника земельної ділянки не має значення для права земельного сервітуту.
Земельні сервітути належать не конкретній особі, а відносяться до конкретної земельної ділянки. Саме тому у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи, дія земельного сервітуту зберігається.
Випадки припинення дії земельного сервітуту передбачені статтею 102 ЗК України. Так, дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Відповідно до пункту д) частини другої статті 132 ЗК України однією із умов угоди про перехід права власності на земельну ділянку є зазначення відомостей про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо).
Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Апеляційний суд вийшов за межі позову та апеляційної скарги у порушення вимог статей 13, 367 ЦПК України, оскільки предметом позову ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 було визнання права на сервітут відповідно до договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року № 783, тобто зберігання дії сервітуту у разі зміни власника спірної земельної ділянки.
Проте апеляційний суд переглянув справу не як суд апеляційної інстанції, який переглядає рішення міськрайонного суду у контексті статей 352, 365, 367,
374 ЦПК України, а, по суті, як суд першої інстанції, безпідставно при цьому змінивши предмет позову: з вимоги про зберігання дії земельного сервітуту, на вимогу про первинне встановлення земельного сервітуту.
Ці позовні вимоги є різними, взаємовиключними, містять різне нормативно-правове обґрунтування, доказування тощо. Підтвердженням цього є те, що суд апеляційної інстанції в постанові жодного разу не розтлумачив положення частини першої статті 101 ЗК України, що і було предметом позову та на ній ґрунтуються висновки міськрайонного суду.
Отже, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів позивачів, висновків рішення суду першої інстанції та не дав оцінку доводам апеляційної скарги чи є нікчемним оспорюваний правочин, тобто підпункт 6.5.6.
пункту 6.5. договору про право користування земельною ділянкою (договору сервітуту) від 12 квітня 2017 року у розумінні ЦК України та сталої практики Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції
у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.
Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
С. Ф. Хопта