Номер провадження: 22-ц/813/1639/23
Справа № 522/16046/20
Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
13.06.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Кузьміч Г.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював, до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про скасування наказу №10 від 22 червня 2020 року про звільнення, поновлення його на роботі в ФОП ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів з 22.06.2020 року та стягнути з ФОП ОСОБА_2 на його користь заробітну плату.
Разом з тим, в редакції від 17.05.2021 року (а.с.178) позивач просив стягнути з відповідача на його користь 42 592 гривні за вимушений прогул з 16.06.2020 року по 17.05.2021 року та 2000 грн за невиплату заробітної плати за два тиждні у травні 2020 року, що в загальній сумі становить 44 592 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що його незаконно звільнено за прогул, оскільки в ті дні він не був включений до графіку роботи.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.І п. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності доводів, на які позивач посилався, як на підставу позову.
Колегія суддів погоджується з висновками районного суду.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
-ФОП ОСОБА_2 починаючи з 01.06.2017 року, здійснює індивідуальну підприємницьку діяльність, основним видом якої є прання та хімічне чищення текстильних та хутряних виробів та має найманих працівників;
-ОСОБА_1 , починаючи з 18.09.2019 року працював на посаді водія автотранспортних засобів у відповідача ФОП ОСОБА_2 ;
-на підставі заяви ОСОБА_1 від 17.09.2019 року про прийом на роботу, наказом ФОП ОСОБА_2 №147 від 17.09.2019 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду водія автотранспортних засобів з окладом згідно штатного розкладу;
-під час прийняття на роботу позивач пройшов первинний інструктаж з охорони праці згідно програми первісного інструктажу з охорони праці водіїв автотранспортних засобів, затвердженої наказом ФОП ОСОБА_2 №05/08інстр від 05.08.2019 року, в рамках якого був ознайомлений з посадовою інструкцією, інструкцією з охорони праці для водіїв автотранспортних засобів, інструкцією про надання долікарської допомоги потерпілим та затвердженими правилами внутрішнього трудового розпорядку, які визначали тривалість робочого дня - 8 годин з початком о 8:00 год, закінченням о 17:00 год, перервою для відпочинку з 12:00 год. до 13:00 год., що підтверджується підписом позивача в журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці. На час проведення первинного інструктажу з охорони праці відповідальна особа - ОСОБА_2 мав діюче посвідчення Міжгалузевого центру охорони праці та промислової безпеки №1712/1 від 05.08.2019 року;
-вказаний наказ про прийняття на роботу позивачем не оскаржувався, скарг про неознайомлення з ним не подавав, приступив до роботи, що свідчить про його згоду працювати на вказаних умовах;
-22 червня 2020 року ФОП ОСОБА_2 , як роботодавцем, було здійснено звільнення позивача у зв'язку з неодноразовою відсутністю останнього на робочому місці. З огляду на положення п.4 ч.І ст.40 КЗпПУ позивач був звільнений за прогул без поважних причин;
-відповідно до доповідної записки адміністратора ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 від 01.06.2020 року відповідач був повідомлений про відсутність водія автотранспортних засобів ОСОБА_1 на роботі впродовж робочого дня.
Будь-які попередження про залишення робочого місця 01.06.2020 року та в подальшому в інші дні відсутності на робочому місці від позивача не надходили, документи, які б обґрунтовували відсутність на робочому місці позивач протягом червня 2020 року та в подальшому також не надавав відповідачу.
Приймаючи до уваги інформацію, викладену у доповідній записці, відповідач видає наказ «Про заходи з посилення трудової дисципліни» №1/06вир від 01.06.2020 року, відповідно до якого складається комісійний акт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, доручається у строк до 23.06.2020 року вжити заходи для відібрання пояснень та доповісти про обставини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, провести з працівниками бесіди щодо недопустимості відсутності на робочому місці без поважних причин та пояснити можливі наслідки безпідставної та необгрунтованої відсутності на робочому місці.
В подальшому, по факту відсутності ОСОБА_4 на робочому місці складались відповідні акти про відсутність на роботі позивача в період з 01.06.2020 року по 22.06.2020 року, а саме 01.06.2020 року, 04.06.2020 року та 09.06.2020 року;
-09 червня 2020 року, на виконання вимог ст.149 Кодексу законів про працю України, жадаючи отримати пояснення від позивача, на адресу реєстрації місце проживання останнього відповідачем було надіслано лист б/н від 09.06.2020 року про надання пояснень причин відсутності на робочому місці. Вказаний лист доданий позивачем до позовної заяви, що свідчить про отримання та обізнаність останнього щодо існування такого листа і ігнорування правомірних вимог відповідача;
-15.06.2020 року позивачу, який вийшов на роботу, повторно було запропоновано надати пояснення з врахуванням раніше надісланої пропозиції надати пояснення, викладеної в листі ФОП ОСОБА_2 б/н від 09.06.2020 року, однак отримано відмову. Факт відмови від надання пояснень зафіксовано актом про відмови від надання пояснень від 15.06.2020 року. Факт приходу позивача 15.06.2020 року на роботу не заперечується самим позивачем та підтверджується табелем обліку використання робочого часу за червень, а також інформацією, викладеною в листі ГУ Держпраці в Одеській області №15-4-860/03-13-7425 від 22.07.2020 року, надісланому на адресу позивача;
-22 червня 2020 року був складений повторний акт ненадання пояснень, яким зафіксовано, що «починаючи з 01 червня 2020 року на робочому місці відсутній водій автотранспортних засобів «ФОП ОСОБА_2 » ОСОБА_1 . Станом на дату складання даного акту ОСОБА_1 також був відсутній на робочому місці протягом робочого дня. Відсутність зазначеного працівника попередньо вже була зафіксована актами про відсутність на роботі. Станом на дату складання даного акту будь-яких пояснень від ОСОБА_1 не надійшло»;
-22 червня ФОП ОСОБА_2 отримує доповідну записку адміністратора ОСОБА_3 , якою роботодавцю з доданням актів відсутності на роботі, актів відмови від пояснень та доповідної від 01.06.2020р., табелів обліку використання робочого часу доводиться інформація, що 01.06.2020 року - 05.06.2020 року, 08.06.2020 року - 12.06.2020 року, 16.06.2020 року - 19.06.2020 року та 22.06.2020 року водій автотранспортних засобів ОСОБА_1 був відсутній на роботі впродовж робочого дня. Відповідачу також передається негативна характеристика позивача;
-22 червня 2020 року відповідачем був виданий наказ №10 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 у зв'язку із прогулом, під час підписання якого відповідачем брались до уваги надані відповідальними особами акти відсутності на роботі, акти про ненадання пояснень, пояснення відповідальних осіб щодо непоодинокого невиконання працівником ОСОБА_1 трудових обов'язків, доповідні записки, характеристика, табелі обліку використаного робочого часу;
-22 червня 2020 року трудова книжка та наказ про припинення трудового договору були надіслані відповідачем на адресу позивача, зазначену в паспорті позивача як адреса місцепроживання. Отримання 25.06.2020 року трудової книжки позивачем не заперечується;
-22.06.2020 року відповідачем здійснено поштовий переказ заробітної плати за червень у сумі 2126 грн., позивачем не заперечується отримання зазначеного переказу 23.06.2020 року;
-за травень 2020 року позивач отримав 2 847,16 грн., що підтверджується підписом останнього в відомості на виплату готівки ФОП ОСОБА_2 №9 за травень 2020 року. З огляду на це, позиція позивача щодо невиплати йому заробітної плати відповідачем за травень 2020 року не доведена жодним доказом;
-після звільнення позивач подає до ГУ Держпраці в Одеській області скарги на ФОП ОСОБА_2 з приводу незаконного звільнення;
-у зв'язку з надходженням до ГУ Держпраці в Одеській області скарги позивача, в період з 10.07.2020 року по 13.07.2020 року (включно) інспектором відділу з питань трудових відносин управління з питань праці ГУ Держпраці в Одеській області за результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_2 , було складено та підписано акт інспекційного відвідування Головного управління Держпраці в Одеській області №ОД554/2021/АВ від 13.07.2020 року (далі за текстом - Акт інспекційного відвідування);
-у встановлений діючим законодавством строк, не погоджуючись з висновками Акту інспекційного відвідування, реалізуючи своє законне право, ФОП ОСОБА_2 23.07.2020 року надав в адресу ГУ Держпраці в Одеській області заперечення на акт з обґрунтуваннями безпідставності висновків акту;
-листом №15/01-33-8202 від 21.08.2020 року ГУ Держпраці в Одеській області повідомило відповідача про те, що в межах повноважень, заперечення ФОП ОСОБА_2 на акт інспекційного відвідування розглянуто та зазначило, що викладені у запереченнях твердження та обставини будуть прийняті Головним управлінням до уваги при розгляді справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення;
-відповідно до положень п.4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.201 року, під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі наявних документів складає постанову про накладення штрафу або, у разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа органу Держпраці письмово повідомляє про це суб'єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку;
-листом №15/01-33-9419 від 28.09.2020 року ГУ Держпраці в Одеській області надсилає на адресу ФОП ОСОБА_2 повідомлення з якого вбачається, що за результатами розгляду 28.09.2020 року справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю на ФОП ОСОБА_2 (акт, складений за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю від 13.07.2020 року №ОД554/2021/АВ), при дослідженні матеріалів справи було встановлено відсутність підстав для накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на ФОП ОСОБА_2 .
Колегія суддів виходить з такого.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов'язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.
Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов'язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.
Відповідно до частини першої статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, надаючи оцінку правомірності застосування роботодавцем до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що позивачем не спростовано факт прогулу та не доведено поважності причин невиходу на робоче місце у вказані робочі дні, а саме 01.06.2020 року, 04.06.2020 року та 09.06.2020 року, що в свою чергу, доведено відповідачем та підтверджується матеріалами справи. Наказ про звільнення виданий роботодавцем в межах місячного строку від виявлення дати факту прогулу працівника.
При цьому з матеріалів справи вбачається та судом взято до уваги, що у зв'язку із порушенням ОСОБА_1 посадових обов'язків 09 червня 2020 року роботодавцем було надіслано останньому лист, у якому роботодавець просив у строк до 20 червня 2020 року з'явитися для надання письмових пояснень ФОП ОСОБА_2 про причини відсутності на роботі з 08-00 г. 09.06.2020 року з наданням відповідних документів поважності причин відсутності. У даному листі роботодавцем повідомлено, що у разі не підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці відсутність працівника буде кваліфіковано, як прогул і він може бути звільненим з посади водія транспортних засобів ФОП ОСОБА_2 на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до п. 3.1. трудового договору від 18.09.2019 року, укладеного між сторонами справи режим робочого часу працівника встановлюється трудовим розпорядком згідно з графіком та враховує додаткову оплату понаднормованих робочим часом.
Пунктами 7.1, 7.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників ФОП ОСОБА_2 від 01.01.2018 року встановлюється 5-ти денний робочий тиждень з 2-ма вихідними днями - субота та неділя. Тривалість робочого тижня складає 40 годин, робочого дня - 8 годин.
Докази про ознайомлення працівника під підпис з даними Правилами в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, доказів існування інших Правил внутрішнього трудового розпорядку з визначенням графіку роботи водіїв транспортних засобів позмінно сторонами до суду не надано і такі обставини судом не встановлені.
Також у матеріалах справи відсутні належні докази у вигляді відповідних актів, складених контролюючими органами або актів фіксації фактичного робочого часу водіїв транспортних засобів ФОП « ОСОБА_2 » позмінно, які б доводили невідповідність для водіїв транспортних засобів ФОП « ОСОБА_2 » і зокрема позивача зазначеного у Правилах внутрішнього трудового розпорядку ФОП ОСОБА_2 5-ти денного робочого тижня з 2-ма вихідними днями - субота та неділя.
Разом з тим, в акті ТУ Держпраці в Одеській області, який складений за зверненням ОСОБА_1 , зазначено, що згідно з дослідженим табелем обліку робочого часу за червень 2020 року ОСОБА_1 відпрацював робочий день 15.06.2020 року тривалістю 8 годин.
При таких обставинах не має підстав для висновку, що ОСОБА_1 працював позмінно та про невідповідність актів про відсутність його на роботі 01.06.2020 року, 04.06.2020 року та 09.06.2020 року через непідтвердження того, що саме на ці дати припала робоча зміна позивача, а також про невідповідність відомостей, внесених до табелів обліку робочого часу за червень 2020 року про відсутність ОСОБА_1 на роботі 01.06.2020 року (з 08-00 до 14-00 та з 15-00 до 20-00); 04.06.2020 року (з 08-00 до 14-00 та з 15-00 до 20-00); 09.06.2020 року (з 08-00 до 14-00 та з 15-00 до 20-00).
Крім того, позивачем не надано доказів, що його фактично не допускали до роботи у дні, коли роботодавцем було зафіксовано його відсутність на робочому місці - 01.06.2020 року (з 08-00 до 14-00 та з 15-00 до 20-00); 04.06.2020 року (з 08-00 до 14-00 та з 15-00 до 20-00); 09.06.2020 року (з 08-00 до 14-00 та з 15-00 до 20-00).
Такими доказами можуть бути направлені до роботодавця письмові звернення про фактичний не допуск позивача до роботи з зафіксованою поштою датою направлення такої кореспонденції та із зворотним повідомленням про вручення звернення роботодавцю або невручення з вказівкою причини (відмова від отримання кореспонденції, відсутність адресата за вказаною адресою тощо).
Колегія суддів приймає до уваги, що інтереси ОСОБА_1 весь час у суді першої та апеляційної інстанції представлялися адвокатом Дергачовою А.В. на підставі доручення для надання безоплатної правової допомоги за № 750 від 07.09.2020 року.
Тобто починаючи з дати складення позовної заяви і подання її до суду - 18.09.2020 року, позивач був забезпечений професійною правовою допомогою адвоката і тому не мав реального обмеження через відсутність правничої допомоги щодо належного захисту своїх прав в суді щодо реалізації своїх процесуальних прав та обов'язків, зокрема в частині подання доказів, а у разі утруднення подання доказів - заявити до суду мотивоване клопотання про їх витребування.
Показання допитаних в суді в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були звільнені з посади водіїв ФОП ОСОБА_2 , за наведених вище встановлених у справі обставин, не можуть вважатися достатніми доказами для підтвердження обставин, на які посилався позивач на підтвердження заявленого позову.
Отже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки роботодавцем своєчасно, у визначений статтею 148 КЗпП України строк, застосовано дисциплінарне стягнення до позивача за виявлене порушення посадових обов'язків, а саме - прогул.
Виявлені в акті ГУ Держпраці в Одеській області порушення трудового законодавства ФОП ОСОБА_2 безпосередньо не підтверджують факт протиправного звільнення позивача за прогул.
Доводи апелянта, що у вказані дати його фактично не допускали до роботи через не внесення його прізвища у графік робочих змін, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не підтверджуються належними, допустимими і достатніми доказами.
Тобто, доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 16.06.2023 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова