Справа №201/4391/17
Провадження № 2/201/553/2023
14 червня 2023р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого: судді - Ткаченко Н.В.
за участю секретаря - Покопцевої Є.О.
за участю представника позивачки - адвоката Келембет І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи - Перша дніпровська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради) про визнання договору довічного утримання недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом,
23.03.2017р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (в провадження судді Ходаківського М.П.) надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи - Перша дніпровська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДМР) про визнання договору довічного утримання недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом.
Ухвалою судді Ходаківського М.П. від 07.04.2017р. по справі вжито заходи забезпечення позовних вимог (а.с. № 37-38 т. № 1).
Ухвалою суду (під головуванням судді Ходаківського М.П.) від 17.05.2017р. були витребувані докази, в тому числі витребувана спадкова справа (а.с.№ 48-49 т.№1). Ухвала суду виконана повністю.
Позивачкою 08.08.2017р. подано уточнену позовну заяву (а.с. № 101-105 т. № 1).
Ухвалою суду (під головуванням судді Ходаківського М.П.) від 13.03.2018р. позовні вимоги були залишені без розгляду. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.07.2018р. ухвала суду від 13.03.2018р. була скасована, а цивільна справа була направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. № 233, 234 т. №1).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2018р. головуючої у справі визначена суддя Ткаченко Н.В. (а.с. № 1 т. № 2).
Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 17.07.2018р. вищевказану справу прийнято до свого провадження, призначено розгляд справи в підготовче засідання (а.с. № 2 т. №2).
Підготовче засідання у справі відповідно до положень ст. 197 та п.3 ч.1 ст. 200 ЦПК України проведено 18.10.2018р., під час якого задоволено клопотання про допит свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. № 10-11, 23-24 т. №2).
10.12.2018р. до суду надійшло клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Келембет І.М. (діє за ордером від 02.01.2018р. - а.с. № 14 т. № 2) про зупинення провадження по цивільній справі № 201/4391/17 за позовом ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом до набрання законної сили рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по цивільній справі № 201/2366/18 за позовом ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним (а.с. № 29-31 т. № 2).
Ухвалою суду від 10.12.2018р. провадження по цивільній справі № 201/4391/17 було зупинено (а.с. № 46 т. № 2). Провадження по цивільній справі № 201/4391/17 було поновлено ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 19.12.2022р. (а.с. № 70 т. № 2)
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка у позовній заяві в редакції від 08.08.2017р. посилалася на те, що ОСОБА_5 є її батьком. Він в свій час перебував у зареєстрованому шлюбі з її матір'ю ОСОБА_6 , у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася позивачка. Шлюб між її батьками було розірвано 27.10.1995р. Пізніше її батько зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 . Батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті позивачка, як спадкоємиця першої черги спадкування за законом, звернулася до Першої ДДНК з заявою про прийняття спадщини за законом, 15.07.2016р. було заведено спадкову справу. Втім, постановою державного нотаріуса від 06.12.2016р. їй було відмовлено у видачі свідоцтва на право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька, оскільки з'ясувалося, що право власності на квартиру за АДРЕСА_1 , зареєстровано на ОСОБА_2 (відповідачку у справі). Як вона дізналася від державного нотаріуса, право власності на квартиру було зареєстровано на відповідачку на підставі договору довічного утримання від 21.11.2008р., укладеного між її батьком та його дружиною. Позивачка стверджувала, що договір довічного утримання є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися договором довічного утримання. Цей договір було укладено з єдиною метою, унеможливити звернення стягнення на майно її батька через заборгованість по сплаті аліментів на її користь. В свій час батько був навіть засуджений за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за злісне ухилення від сплати аліментів на її, позивачки, утримання. Ніякої необхідності укладати з дружиною договір 21.11.2008р. не було, оскільки батько працював до дня своєї смерті у 2016р., не хворів. Крім того, взагалі між подружжям, якщо і укладаються угоди, то про надання утримання одному з них у відповідності до положень ч. 1 ст. 78 СК України.
Отже, позивачка просила визнати недійсним договір довічного утримання від 21.11.2008р., укладений між її батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори Кулєшовим Я.О., реєстровий номер № 1-5239, скасувати державну реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 (з 2016р. назва міста - Дніпро), зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно від 19.12.2008р. Також позивачка просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 (з 2016р. назва міста - Дніпро), оскільки після смерті ОСОБА_5 , вони з відповідачкою є спадкоємицями першої черги спадкування за законом після смерті батька та чоловіка (відповідно), отже повинні успадкувати спірну квартиру в рівних частках.
Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, 04.10.2017р. подала свої письмові заперечення проти позову, де звертала увагу суду на те, що укладений 21.11.2008р. між нею та її чоловіком договір довічного утримання відповідає вимогам ст. 744 ЦК України, а також загальним вимогам щодо правочинів, які визначені ст. 203 ЦК України. На дату укладення договору спірна квартира не перебувала під арештом або забороною, отже перешкод для укладення спірного договору не було. Відповідачка зазначала, що укладений договір довічного утримання не є ні фіктивним, ні удаваним, отже позивачка не довела суду ті обставини, на які посилається у позові. Також зазначала, що заборгованість по аліментам у ОСОБА_5 хоч і була, втім, не значна. Крім того, звертала увагу на те, що позивачка намагається оспорити правочин майже через 10 років після його укладення (а.с. № 113-116 т. № 1).
В судовому засіданні 18.04.2023р. позивачка та її представник - адвокат Келембет І.М. позовні вимоги підтримали, наполяґали на їх повному задоволенні. В судовому засіданні 14.06.2023р. приймала участь лише представник позивачки - адвокат Келембет І.М.
В судові засіданні 18.04.2023р. та 14.06.2023р. відповідачка та треті особи не з'явилися, про дату розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. № 99, 101-102, 114, 116-118 т. № 2).
В матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_2 від 25.01.2023р. та 28.03.2023р., з яких вбачається, що остання позовні вимоги не визнає з підстав, які нею висловлені раніше, а також просить справу розглядати за її відсутності у разі її неявки в судове засідання (а.с. № 83-84, 97 т. № 2).
Представники третьої особи - Першої дніпровської державної нотаріальної контори листами від 04.04.2023р. та 09.06.2023р. просили розгляд справи здійснювати за відсутності представника нотаріальної контори, при вирішенні спору покладалися на розсуд суду (а.с. № 108, 119 т. № 2).
Представник третьої особи КП «ДМБТІ» ДМР про причини неявки суд не сповістив.
В судових засіданнях 18.04.2023р. та 14.06.2023р. (ухвали постановлені без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) було вирішено розглядати цивільну справу за відсутності відповідачки, третіх осіб, а в судовому засіданні 14.06.2023р. ще і за відсутності позивачки.
Під час судового засідання 14.06.2023р. була прийнята відмова представника позивачки - адвоката Келембет І.М. від допиту одного з двох заявлених свідків, а саме свідка ОСОБА_4 .
Суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами письмових доказів, надавши оцінку змісту заперечень стосовно позовних вимог, допитавши свідка ОСОБА_3 , оцінивши докази на підставі положень ст.89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1. ст.13 ЦПК України).
За наявними в матеріалах справи доказами судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. № 14 т. № 1).
Шлюб між батьками позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розірвано 27.10.1995р., підтверджується копією відповідного свідоцтва (а.с.№ 15 т.№ 1).
ОСОБА_5 з відповідачкою у справі - ОСОБА_2 уклав шлюб 18.04.1997р., що підтверджується копією відповідного свідоцтва (а.с. № 117 т.№ 1).
ОСОБА_5 був власником квартири за АДРЕСА_3 у житловому будинку літ. А-9, яка складається: 1-коридор, 2-коридор, 3-кладова, 4-кладова, 5-ванна, 6-туалет, 7-кухня, 8-житлова, 9-житлова, І-балкон, житлова площа - 33,1 кв.м., загальна площа -53,9 кв.м. в АДРЕСА_4 (з 2016р. назва міста - Дніпро) на підставі додаткового Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21.02.2007р. Першою дніпропетровською нотаріальною конторою, реєстровий номер № 4-334 (а.с. №118 т. № 1).
Під час зареєстрованого шлюбу з відповідачкою ОСОБА_5 заповідав своїй дружині ОСОБА_2 все своє майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося, заповіт посвідчено 21.02.2007р. державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори Фаст Л.Д., реєстровий номер № 4-336 (а.с. № 122 т. № 1).
Вже наступного року, а саме 21.11.2008р., між подружжям було укладено договір довічного утримання від 21.11.2008р., який посвідчено державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори Кулєшовим Я.О., реєстровий номер № 1-5239 (а.с. № 118 т. № 1).
На підставі договору довічного утримання від 21.11.2008р., ВМВ № 021104 реєстр 1 - 5239, посвідченого Першою дніпропетровською нотаріальною конторою, за ОСОБА_2 19.12.2008р. була здійснена реєстрація права власності на квартиру за АДРЕСА_1 (а.с. № 9-10).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. № 13 т. № 1).
Після його смерті позивачка звернулася до Першої дніпропетровської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5 . 15.07.2016р. було заведено спадкову справу № 02-14 (а.с. № 82-90 т. № 1).
Втім, постановою державного нотаріуса Першої дніпропетровської нотаріальної контори Парусникової - Сімон І.О. від 06.12.2016р. (а.с. № 90 т. № 1) позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва на право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька, оскільки з'ясувалося, що право власності на квартиру за АДРЕСА_1 , зареєстровано на ОСОБА_2 (відповідачку у справі) на підставі договору довічного утримання від 21.11.2008р., укладеного між ОСОБА_5 та його дружиною ОСОБА_2 .
Позивачка вважає, що наявні підстави для визнання договору довічного утримання від 21.11.2008р., укладеного між ОСОБА_5 та його дружиною ОСОБА_2 , недійсним з підстав, які передбачені ст. 234 ЦК України.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно визнання договору довічного утримання від 21.11.2008р. недійсним та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.
У відповідності до положень ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Положеннями ст. 744 ЦК України визначено, що договір довічного утримання (догляду)укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 748 ЦК України визначено, що набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 334 ЦК України.
Пунктом 8 договору довічного утримання від 21.11.2008р., укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , визначено, що набувач (тобто відповідачка у нашій справі) зобов'язується довічно повністю утримувати відчужувача, забезпечувати його приписаними ліками, доглядом, необхідною допомогою і зберігати в його безоплатному довічному користуванні зазначену квартиру. Також набувач зобов'язується поховати відчужувача за власні кошти, за православним звичаєм та встановити надгробок. Пунктом 8 цього договору передбачено, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватися відчужувачу, оцінюється сторонами у сумі 500 грн. на місяць (а.с. № 118 т. № 1).
Відповідно до положень ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним (положення ч.1 ст. 234 ЦК України).
У справі, що розглядається судом, наявні підстави для визнання договору довічного утримання від 21.11.2008р., укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , як такого, що є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися договором довічного утримання.
Так, суд зазначає, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 виповнилося 53 роки, а ОСОБА_2 45 років.
Отже, за віком ОСОБА_5 був працездатною особою.
Матеріали справи не містять жодного письмового доказу про те, що ОСОБА_5 у віці 53 років потребував утримання або догляду за собою з боку іншої людини.
Напроти, в матеріалах справи наявні докази, які отримані у відповідь на ухвалу суду про витребування доказів від 17.05.2017р., які свідчать, що ОСОБА_5 з четвертого кварталу 2006р. до другого кварталу 2016р. (тобто до дня смерті) працював та отримував постійний дохід, інформація запитувалася за 10 років, що передували смерті (а.с. № 61-62, 63-64 т. № 1).
В матеріалах справи відсутні будь які докази, які б підтверджували бодай яку хворобу ОСОБА_5 , як станом на 2008р., так і в інші роки, необхідність лікування, придбання ліків тощо. В матеріалах справи відсутні докази наявності у ОСОБА_5 будь якої з 3-х груп інвалідності.
Відповідачка зі своєї сторони в матеріали справи надала копію своєї трудової книжки, з якої вбачається, що вона працювала з 12.02.2007р. до 31.12.2008р. прибиральницею на ПП «Велюр-Плюс», потім з 01.02.2009р. до 31.03.2009р. прибиральницею на ПП «Судариня і К», потім майже два роки не працювала, з 04.01.2011р. та станом на 22.06.2017р. працювала прибиральницею учбового корпусу № 3-а Дніпропетровської державної академії (а.с. № 123-124 т. № 1).
Суд зазначає, що при такому матеріальному положенню сторін спірного договору, є незрозумілим, як відповідачка виконувала положення п. 8 спірного договору щодо довічного повного утримання відчужувача.
В будь якому випадку, ОСОБА_2 не надала суду доказів, що вона отримувала більшу заробітну плату, ніж її чоловік, враховуючи періоди, в які відповідачка взагалі не працювала, при тому, що ОСОБА_5 усі 10 років, що передували смерті, працював постійно.
Положення п. 9 спірного договору (про оцінку щомісячного матеріального забезпечення з утримання (догляду), яке дорівнює 500 грн. на місяць) не узгоджуються з положеннями вищезазначеного п. 8 договору про д овічне повне утримання відчужувача, крім того, протирічать загальним положенням про обов'язки набувача, які визначені, в нашому випадку ч. 2 ст. 749 ЦК України, де зазначено, що у випадку, якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені, спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.
Суд погоджується з позицією позивачки, що договір довічного утримання від 21.11.2008р. укладався без реальних намірів його виконання з боку сторін договору, оскільки, навіть при передачі відчужувачу квартири з боку набувача щомісячно 500грн., не можна було забезпечити довічне повне утримання ОСОБА_5 .
Крім того, як зазначалося вище, ОСОБА_5 такого матеріального забезпечення з утримання (догляду) не потребував взагалі, оскільки перебував у віці 53 років, постійно працював та не хворів, не був інвалідом 1, 2 або 3-ї групи.
Поза увагою суду не може залишитися той факт, що між подружжям, зазвичай, укладаються інші договори, а саме договори про надання утримання одному з них, якими визначаються умови, розмір та строки виплати аліментів (положення ч.1 ст. 77, ч.1 ст. 78 СК України).
Варто зазначити, що трохи більше, ніж за 1,5 роки до укладання спірного договору довічного утримання (21.11.2008р.), ОСОБА_5 заповів своїй дружині усе свої майно (заповіт складено 21.02.2007р.). Отже є не зрозумілим, що змінилося у відносинах між подружжям, чи стані здоров'я ОСОБА_5 , чи його матеріальному становищі, що в свою чергу змінило наміри ОСОБА_5 щодо розпорядженням своїм майном.
В даному випадку суд вважає слушними твердження позивачки про те, що через наявну заборгованість по сплаті аліментів на її утримання (за часів, коли вона була неповнолітньою) за рішенням суду, ОСОБА_5 і уклав 21.11.2008р. договір довічного утримання, оскільки на відміну від заповіту, при укладанні договору довічного утримання у відповідності до положень ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 ЦК України. Отже, оскільки реєстрація права власності на квартиру відчужувача за набувачем відбувається відразу (в порядку ст. 334 ЦК України), то за цих обставин ОСОБА_5 міг би уникнути звернення стягнення на нерухоме майно в порядку виконання рішення суду, опису майна в квартирі, оскільки новий власник квартири міг би перешкоджати виконавчій службі проводити опис та арешт майна боржника, яке знаходиться в спірній квартирі (яка в свою чергу вже не належала би на праві власності боржнику).
Стягнення аліментів підтверджено копією постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.1995р. № 12-125/1995р., яким з ОСОБА_5 стягнуті аліменти в розмірі усіх доходів щомісячно, починаючи з 14.07.1995р. (а.с. № 16 т. № 1).
Наявність заборгованості по аліментам на неповнолітню доньку ОСОБА_1 , в тому числі і станом на 2008р., підтверджується довідкою Жовтневого відділу виконавчої служби Дніпропетровського управління юстиції від 11.01.2016р. (а.с. № 21-22 т. № 1).
Заперечення відповідачки, які стосуються того, що розмір заборгованості по аліментам станом на дату укладання спірного правочину був невеликим, суд оцінює критично, оскільки станом на 2008р. позивачці було 15 років, отже попереду були ще 3 роки до її повноліття, коли б проводилися стягнення аліментів з батька, а також стягнення аліментів за законом можливо взагалі до 23-ти років, якщо дитина продовжує навчання. До речі, у випадку з ОСОБА_1 , так і сталося, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.12.2011р. з ОСОБА_5 були стягнуті аліменти на період навчання ОСОБА_1 у розмірі 1/5 частини доходів (а.с. № 19-20 т. № 1).
Сам невеликий розмір заборгованості по аліментам саме на 2008р. у сукупності з рівнем конфліктної ситуації по виконанню постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.1995р. № 12-125/1995р. (а.с. № 16 т. № 1), яка під час виконання цього судового рішення дійшла ухвалення 04.11.1996р. Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська вироку ОСОБА_5 за злісне ухилення від сплати аліментів, відповідальність за цей злочин була передбачена станом на 1996р. статтею 114 КК України (а.с. № 17-18 т. № 1), дає суду можливість впевнено зробити висновок про те, що даний договір довічного утримання було укладено заздалегідь без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Поза увагою суду (в аспекті фіктивності укладеного 21.11.2008р. правочину) не може залишитися і той факт, що після укладення договору, фактична передача спірної квартири не відбулася, ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_2 разом мешкали в цій квартирі з моменту укладення шлюбу та до смерті ОСОБА_5 та були зареєстровані у вказаній квартирі, про що свідчить довідка ЖБК №333 за №53 від 20.07.2016р. (а.с. № 23 т. № 1).
Цих обставин відповідачка суду не спростувала, необхідності укладення 21.11.2008р. договору довічного утримання зі своїм чоловіком, реальності намірів по наслідкам укладення договору, ОСОБА_2 суду не довела.
Допитаний судом 14.06.2023р. свідок ОСОБА_3 суду засвідчив те, що ОСОБА_7 він знав, оскільки він був чоловіком ОСОБА_8 (його двоюрідної сестри), той працював шофером (перевозка вантажів), працював до своєї смерті, нічим не хворів, помер у віці 60-ти років. Свідок зазначив, що ОСОБА_7 мав середній доход, йому (свідку) казав, що допомагає доньці, про зіпсовані стосунки не розповідав.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1,6 ст.81 ЦПК України).
Суд зазначає, що докази у справі відповідно до положень ст. 89 ЦПК України оцінюються, окрім іншого, за принципом їх достатності і взаємного зв'язку у їх сукупності.
За вищезазначеного та оцінюючи докази за принципом їх достатності та взаємного зв'язку у їх сукупності, суд робить висновок про наявність ознак фіктивності правочину, який укладено 21.11.2008р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , оскільки правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися договором довічного утримання.
Підводячи підсумок та керуючись положеннями ст. 234 ЦК України, суд вважає за необхідне визнати недійсним договір довічного утримання від 21.11.2008р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори Кулєшовим Я.О., реєстровий номер № 1-5239.
Оскільки після укладення цього правочину, відбулася реєстрація права власності за набувачем на спірну квартиру (а.с. № 9-10 т. № 1), то цим рішенням також слід скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 (з 2016р. назва міста - Дніпро), яка була здійснена 19.12.2008р. на підставі договору довічного утримання від 21.11.2008р., ВМВ № 021104 реєстр 1 - 5239, посвідченого Першою дніпропетровською нотаріальною конторою (а.с. № 9-10).
Строки позовної давності при подачі позову ОСОБА_1 не пропущено, оскільки про наявність договору довічного утримання, який за життя було укладено її батьком, ОСОБА_1 дізналася після його смерті, коли звернулася до нотаріальної контори для отримання спадщини за законом, як спадкоємиця першої черги спадкування за законом. ОСОБА_1 до Першої ДДНК звернулася 15.07.2016р. (а.с. № 82зв.ст. т. № 1), постанову про відмову у вчинення нотаріальної дії отримала 06.12.2016р. (а.с. № 90 т. № 1), з позовом до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська звернулася 23.03.2017р. (а.с. № 4-9 т. № 1).
Стосовно позовних вимог про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом суд зазначає наступне.
У відповідності до положень ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У справі, що розглядається судом, ОСОБА_5 заповідав своїй дружині ОСОБА_2 все своє майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося, цей заповіт було посвідчено 21.02.2007р. державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори Фаст Л.Д., реєстровий номер № 4-336 (а.с. № 122 т. № 1).
ОСОБА_1 оспорювала цей заповіт в судовому порядку, втім рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.12.2021р. у цивільній справі № 201/2366/18 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту від 21.02.2007р. ОСОБА_1 було відмовлено (а.с. № 54-59 т. № 2). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.04.2022р. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.12.2021р. було залишено без змін (а.с. № 60-62 т. № 2).
Постановою Верховного Суду від 08.09.2022р. рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03.12.2021р. та постанова Дніпровського апеляційного суду від 13.04.2022р. залишені без змін, а касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення (а.с. № 63-69 т. № 2).
За наявності чинного заповіту на ім'я відповідачки на майно померлого ОСОБА_5 визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування позивачки за законом після смерті батька є неможливим, оскільки спадкування після смерті ОСОБА_5 має відбуватися за заповітом, а не за законом.
Отже, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_2 (з 2016р. назва міста - Дніпро) в порядку спадкування за законом слід відмовити.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України та приймаючи до уваги, що позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, судові витрати по справі слід розподілити належним чином.
Позивачкою за ставками 2017р. (коли і було подано позов) сплачено судовий збір при подачі позову у розмірі 640 грн. за позовні вимоги немайнового характеру, дві вимоги, втім, пов'язані між собою (п.1), а також судовий збір у розмірі 4 123 грн. 30 коп. за позовні вимоги майнового характеру (п.2) (а.с. № 2, 3 т. № 1).
Також позивачкою було сплачено за ставками 2017р. (коли і було подано заяву) судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі 320 грн. (а.с. № 31 т. № 1), яка була задоволена ухвалою судді ОСОБА_9 від 07.04.2017р. (а.с. № 37-38 т. № 1).
Отже, з відповідачки на користь позивачки слід стягнути судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 640 грн. за позовні вимоги немайнового характеру (п. 1 позову), які судом задоволені, а також судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 320 грн. за подачу заяви про забезпечення позову, оскільки цими заходами забезпечувалися саме позовні вимоги про визнання договору довічного утримання недійсним та скасування державної реєстрації права власності (дві вимоги, втім, пов'язані між собою), які судом задоволені. Отже, з відповідачки на користь позивачки слід стягнути судові витрати по оплаті судового збору в загальному розмірі 960 грн.
Судові витрати по оплаті судового збору за частину позовних вимог майнового характеру (п.2 позову), в задоволенні якої ОСОБА_1 відмовлено, покладаються на позивачку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 234, 744-746, 1217, 1223, 1234 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи - Перша дніпровська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради) про визнання договору довічного утримання недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір довічного утримання від 21.11.2008р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори Кулєшовим Я.О., реєстровий номер № 1-5239.
Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 (з 2016р. назва міста - Дніпро), яка була здійснена 19.12.2008р. на підставі договору довічного утримання від 21.11.2008р., ВМВ № 021104 реєстр 1 - 5239, посвідченого Першою дніпропетровською нотаріальною конторою.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи - Перша дніпровська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради) про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 960грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: Ткаченко Н.В.