31 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 909/433/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал" Долинської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 (головуючий Малех І. Б., судді Гриців В. М., Зварич О. В.) та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2022 (суддя Рочняк О. В.)
у справі № 909/433/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ шкіри"
до Комунального підприємства "Водоканал" Долинської міської ради
про зобов'язання здійснити помісячний перерахунок за послугу з постачання питної води, зобов'язання здійснити зарахування наявної переплати коштів в рахунок майбутніх платежів за послугу з постачання питної води,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ шкіри" (далі - ТОВ "Світ шкіри", Позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Долинського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (перейменовано на Комунальне підприємство "Водоканал" Долинської міської ради (далі - КП "Водоканал", Відповідач)) про: 1) зобов'язання здійснити по абоненту ТОВ "Світ шкіри" (Договір № 28 від 14.02.2017) помісячний перерахунок за період із 06.02.2020 по 03.03.2021 включно за послугу з постачання питної води відповідно до рішення Долинської районної ради від 29.03.2018 № 527-27/2018 "Про тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення", за тарифом у розмірі 22 грн/1000 л (з ПДВ); 2) зобов'язання здійснити по абоненту ТОВ "Світ шкіри" (Договір № 28 від 14.02.2017) зарахування наявної переплати коштів у рахунок майбутніх платежів, починаючи із 12.05.2021, і надати Позивачу примірник помісячного перерахунку за послугу з постачання питної води за період із 06.02.2020 по 03.03.2021 включно.
2. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі № 300/519/20 визнано протиправним та нечинним рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення" в частині встановлення тарифу на централізоване водопостачання, яке надається Долинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб'єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій на рівні 60,00 грн за 1000 л (з ПДВ), тому наявні правові підстави для перерахунку за період з 06.02.2020 по 03.03.2021 тарифів за надані послуги з постачання питної води відповідно до рішення Долинської районної Ради від 29.03.2018 №527-27/2018 "Про тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення" за тарифом у розмірі 22,00 грн/1000 л та зарахування наявної переплати коштів у рахунок майбутніх платежів.
3. Справа розглядалась неодноразово.
Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій
4. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023, позов задоволено. Зобов'язано КП "Водоканал" Долинської міської ради здійснити по абоненту - ТОВ "Світ шкіри" (Договір № 28 від 14.02.2017) помісячний перерахунок за період із 06.02.2020 по 03.03.2021 включно, за послугу з постачання питної води, відповідно до рішення Долинської районної ради від 29.03.2018 № 527-27/2018 "Про тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення" за тарифом у розмірі 22,00 грн/1000 л (з ПДВ). Зобов'язано КП "Водоканал" Долинської міської ради здійснити по абоненту - ТОВ "Світ шкіри" (Договір №28 від 14.02.2017) зарахування наявної переплати коштів у рахунок майбутніх платежів починаючи із 12.05.2021, і надати ТОВ "Світ шкіри" примірник помісячного перерахунку за послугу з постачання питної води за період із 06.02.2020 по 03.03.2021 включно. Судові витрати покладено на Відповідача.
5. Судові рішення мотивовано тим, що Позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, тобто такий, що передбачений законом та відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Визнання протиправним та нечинним рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення" є підставою для перерахунку нарахованої плати за послуги з моменту його прийняття, оскільки нормативно-правовий акт, визнаний судом протиправним та прийнятим з порушення закону, не підлягає застосуванню при розрахунку тарифів на послуги саме з моменту його ухвалення, як такого, що суперечить принципу верховенства права; при цьому при перерахунку вартості наданих послуг застосуванню підлягає тариф, який був чинний до моменту прийняття скасованого нормативно-правового акту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. КП "Водоканал" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2022, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
7. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини четвертої статті 75 ГПК України без врахування висновків щодо застосування цієї норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 по справі № 908/1090/18.
8. Також скаржник просить відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 щодо застосування частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), посилаючись на тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеного у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012 щодо дії нормативно-правового акта в часі, положення пункту 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 (далі - Порядок від 12.04.2005 № 34/5), пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" (далі - постанова Пленуму ВАСУ № 7) та аналізу правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20, від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17, від 12.03.2020 у справі № 9901/777/18, від 24.06.2020 у справі № 160/8324/19, від 19.02.2020 у справі № 240/6263/18 та постановах Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 814/296/17, від 17.03.2021 у справі № 560/3762/18, від 05.07.2022 у справі № 826/16002/16, від 05.07.2022 у справі № 826/12637/18, від 21.11.2018 у справі № 686/1144/17-ц, від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20, якими фактично визначено, що визнання протиправним і нечинним нормативно-правового акту (у даній справі це є рішення Долинської районної ради від 06.02.2020 № 877-44/2020) унеможливлює його застосування саме з моменту набрання чинності відповідним рішенням суду (у даному випадку рішення набрало законної сили 03.03.2021), а не з моменту його прийняття, що матиме наслідком забезпечення єдності судової практики та реалізації принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
9. ТОВ "Світ шкіри" направило до суду касаційної інстанції відзив, у якому заперечило доводи касаційної скарги та просило залишити оскаржувані судові рішення без змін. Крім цього, Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що попередній орієнтовний розмір його витрат на правничу професійну допомогу становитиме 10 000,00 грн, докази понесення яких буде подано до суду до моменту ухвалення судового рішення або протягом 5 (п'яти) днів з дня ухвалення рішення Верховним Судом.
Фактичні обставини справи встановлені судами
10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.02.2014 Долинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарством (правонаступником якого є КП "Водоканал") та ТОВ "Світ шкіри" укладено Договір № 28 на споживання води з комунального водопроводу, прийом стоків та їх очистку (далі - Договір), у пункті 2.2.2 якого сторони погодили, що споживач зобов'язаний розрахуватись з водоканалом за водопостачання, прийом та очистку стоків у грошовій формі, на підставі рахунку, згідно встановлених тарифів, які можуть змінюватись на протязі року. Своєчасно, в 5-денний термін після вручення рахунку водоканалом сплачує надані йому послуги по водопостачанню та водовідведенню. У разі змін тарифів на питну воду, діючих на час укладання договору, оплата споживачем наданих йому послуг здійснюється за новими цінами з часу їх введення без зміни інших умов Договору.
11. Відповідно до рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 29.03.2018 № 527/27/2018 було встановлено з 23.04.2018 тариф на послуги, що надаються Долинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, зокрема, для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб'єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій з водопостачання, на рівні 22,00 грн/1000 л.
12. Рішенням Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення" затверджено нові тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення, що надаються Долинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, зокрема, для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб'єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій: з водопостачання на рівні 60,00 грн/1000 л (з ПДВ).
13. Згідно з пунктом 3 цього рішення, попереднє рішення Долинської районної ради від 29.03.2018 № 527-27/2018 "Про встановлення тарифів на центральне водопостачання та водовідведення" визнано таким, що втратило чинність.
14. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі № 300/519/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021, задоволено частково позов ТОВ "Світ шкіри" та визнано протиправним та нечинним рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення", в частині встановлення тарифу на централізоване водопостачання, яке надається Долинським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб'єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій на рівні 60,00 грн за 1000 л (з ПДВ); в решті позовних вимог відмовлено.
15. 17.05.2021 Головним управлінням Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області за результатами планової перевірки Долинського ВУВКГ (КП "Водоканал") винесено припис № 3 від 17.05.2021 про виконання законних вимог, щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін, відповідно до якого зобов'язано КП "Водоканал" в термін до 01.10.2021 здійснити перерахунки споживачам зайво нарахованої плати за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення на суму 14 042 115,53 грн, згідно з актом перевірки, тим самим усунути допущені порушення при формуванні, встановленні та застосуванні державних регульованих цін; здійснити розрахунки тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та подати їх до органу місцевого самоврядування для встановлення у відповідності до вимог чинного законодавства.
16. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 у справі № 300/5564/21 задоволено позов КП "Водоканал"; визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області № 3 від 17.05.2021.
17. З інформаційних листів КП "Водоканал" № 428 від 03.11.2021 та № 495 від 09.12.2021, наданих на адвокатський запит, останнє повідомило, що на послугу централізованого водопостачання для споживачів юридичних осіб на території м. Болехова з 03.03.2021 встановлено тариф 22,00 грн/1000 л, згідно з рішенням Долинської районної ради від 29.03.2018 № 527-27/2018.
18. Судами також встановлено, що з моменту прийняття рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020 і до моменту набрання рішенням суду законної сили, яким скасовано вказане рішення ради, Позивач здійснював оплату за надані послуги за тарифом 22,00 грн/м куб., а не у розмірі встановленому оспорюваним рішенням (60,00 грн/м куб.). Проте, Відповідачем розрахунок наданих послуг, як за період з лютого 2020 по березень 2021 року, так і після 03.03.2021 (набрання законної сили рішенням суду від 04.11.2020 у справі № 300/519/20) здійснено за тарифом 60,00 грн/м куб., тобто на підставі рішення від 06.02.2020 № 877-44/2020 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення".
19. Позивач, не погоджуючись із сумою нарахованої Відповідачем заборгованості за тарифом на централізоване водопостачання для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб'єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій на рівні 60,00 грн/1000 л (з ПДВ), за період з 06.02.2020 по 03.03.2021, вважаючи свої майнові права порушеними, звернувся до господарського суду з позовом про зобов'язання Відповідача, як постачальника, здійснити перерахунок вартості послуг за попередньо діючим тарифом у розмірі 22,00 грн/1000 л (з ПДВ) та зарахувати наявну у Позивача переплату коштів у рахунок майбутніх платежів, починаючи з 12.05.2021.
20. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у повному обсязі, виходив з того, що відповідно до положень пункту 30, підпункту 10 пункту 42 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690, яка була чинною на момент подання позову, (аналогічні положення закріплені у пункті 37, підпункті 8 пункту 50 Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2022 № 85), статті 16 Цивільного кодексу України, статті 14 ГПК України, Позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, тобто такий, що передбачений законом та відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, оскільки позовні вимоги щодо зобов'язання здійснити перерахунок за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та зобов'язання здійснити зарахування наявної переплати коштів у рахунок майбутніх платежів, у зв'язку із визнанням судовим рішенням протиправним і нечинним рішення ради в частині встановлення тарифу за водопостачання, відповідає таким способами захисту цивільних прав та інтересів як відновлення становища, яке існувало до порушення, та примусове виконання обов'язку в натурі (пункти 3 та 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
21. При цьому скасування рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі № 300/519/20, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021, нормативно-правового акта орану місцевого самоврядування - рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення", в частині встановлення тарифу на централізоване водопостачання та водовідведення для підприємств, є підставою для проведення відповідного перерахунку, починаючи з дати його прийняття, а саме - з 06.02.2020, оскільки застосування нормативно-правового акта, який не відповідає принципу верховенства права (є протиправним), прийнятий суб'єктом владних повноважень поза межами його повноважень та/або всупереч встановленому законом порядку, що вже встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, суперечитиме вимогам частин першої - третьої статті 11 ГПК України та призведе до порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), дотримання якої є однією з обов'язкових умов допустимого втручання у право на мирне володіння майном, а також становитиме порушення принципу належного урядування. Даний висновок відображений Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 у справі № 904/164/19, від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, від 05.08.2022 у справі № 903/357/21.
22. Судами відхилено доводи Відповідача про те, що рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020 було чинним до набрання законної сили рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі № 300/519/20, тобто, до 03.03.2021, посилаючись на те, що частина друга статті 265 КАС України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині, з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань, щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним. До таких висновків суди дійшли враховуючи правові висновки, викладені у пункті 84 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19.
23. Також судами не застосовано як преюдиційні обставини, встановлені в адміністративній справі № 300/5564/21, з посиланням на те, що Позивач - ТОВ "Світ шкіри" не був учасником справи № 300/5564/21.
24. За таких обставин, суди дійшли висновку, що рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення" в частині встановлення тарифу на централізоване водопостачання на рівні 60,00 грн за 1000 л є протиправним та нечинним, і не може застосовуватися зо суб'єкта господарювання з моменту його прийняття (з 06.02.2020), тому у спірний період з 06.02.2020 по 03.03.2021 підлягає застосуванню тариф, який застосовується самим Відповідачем з 03.03.2021 (набрання судовим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі № 300/519/20 законної сили, що підтверджується його інформаційними листами № 428 від 03.11.2021 та № 495 від 09.12.2021), а саме, встановлений рішення Долинської районної Ради від 29.03.2018 № 527-27/2018, зокрема, на послугу централізованого водопостачання для споживачів юридичних осіб у розмірі 22,00 грн/1000 л.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
25. В силу приписів частин першої - третьої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
26. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
27. Предметом спору у даній справі є зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок нарахованих платежів за період з 06.02.2020 по 03.03.2021, виходячи із тарифів, що були чинними до тарифів, які визнано протиправними та нечинними у судовому порядку, зокрема, що були встановлені рішенням Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020, яке скасовано в частині встановлення тарифу на централізоване водопостачання для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб'єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій на рівні 60,00 грн за 1000 л (з ПДВ), на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі № 300/519/20, яке набуло законної сили після його апеляційного перегляду 03.03.2021.
28. За доводами касаційної скарги, спірним у даній справі є питання з якого моменту втратив чинність нормативно-правовий акт - рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення", що матиме наслідком визначення моменту з якого необхідно здійснити перерахунок нарахованих платежів за послуги з постачання питної води, виходячи із тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних протиправними та нечинними.
29. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач оскаржує судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.
30. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
31. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
32. При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
33. Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
34. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
35. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) та від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-166цс20).
36. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
37. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
38. Скаржник, в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на те, що судами неправильно застосовано положення частини четвертої статті 75 ГПК України без врахування висновків щодо застосування цієї норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 по справі № 908/1090/18, оскільки не визнано перюдиційними обставини, встановлені у судовому рішенні у справі № 300/5564/21.
39. Положеннями частини четвертої статті 75 ГПК України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
40. Відповідно до пункту 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
41. У постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати, абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
42. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
43. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, у справі № 300/5564/21 розглядався позов КП "Водоканал" до Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області про скасування припису № 3 від 17.05.2021, яким зобов'язано КП "Водоканал" здійснити перерахунки споживачам зайво нарахованої плати за послуги централізованого водопостачання та водовідведення згідно результатів проведеної перевірки, тим самим усунути допущені порушення при формуванні, встановленні та застосуванні державних регульованих цін. При цьому з судового рішення у справі № 300/5564/21 вбачається, що ТОВ "Світ шкіри" не було залучено до участі у цій справі, і щодо нього не вирішувалось питання, які входять до предмету доказування у даній справі № 909/433/21, що розглядається.
44. Таким чином, під час розгляду справи № 300/5564/21 не було встановлено фактичних обставини, що мають преюдиціальне значення для справи, що переглядається.
45. З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що обставини встановлені у іншій справі № 300/5564/21 не мають преюдиціального значення при вирішенні даної справи (№ 909/433/21), у якій судами, з урахуванням предмету доказування, встановлено інші обставини на підставі поданих доказів, доводів та заперечень сторін, які було оцінено судами у цій справі у загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України.
46. Разом з тим, зі змісту постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вбачається, що у справі № 320/4938/17 (постанова від 11.12.2019) предметом розгляду було стягнення кредитної заборгованості, Верховний Суд погодився з судом апеляційної інстанції, що факт наявності заборгованості за конкретним договором, встановлено судовим рішенням у іншій справі, тому такі обставини мають преюдиціальне значення і додатковому доказуванню не підлягають; у справі № 922/643/19 (постанова від 26.11.2019) розглядався спір про зобов'язання здійснити перерахунок вартості послуг з розподілу електричної енергії, Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, вказавши на те, що суди відмовляючи у позові з тих підстав, що договором не передбачено застосування тарифу, за яким Позивач просить здійснити перерахунок, не врахували, що судовими рішеннями у іншій справі внесено зміни до договору про постачання електричної енергії щодо відповідності споживача критеріям 1 класу напруги; у справі № 520/11429/17 (постанова від 19.12.2019) розглядався спір про скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні майном та виселення, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з того, що судовим рішенням у іншій справі, у якій брали участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини, і які є позивачами у цій справі, встановлено, що вони є спадкоємцями спірного майна, і такі обставини є преюдиціальними для даної справи; у справі № 902/201/19 (постанова від 26.11.2019) розглядався спір про стягнення вартості безпідставно набутого майна, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові, виходячи з того, що судовим рішенням у іншій справі встановлено, що відповідач є власником спірного майна, такі обставини є преюдиціальними в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України та не підлягають повторному доказуванню у цій справі; у справі № 908/1090/18 (постанова від 15.10.2019) розглядався спір про визнання відсутнім права власності, витребування майна та визнання права власності, Верховий Суд залишаючи без змін судові рішення в частині задоволення позовних вимог, виходив з того, що судовим рішенням у іншій справі встановлено преюдиціальні обставини щодо вибуття спірного майна з володіння Держави Україна, як власника, поза його волею у зв'язку з порушенням визначених законодавством процедур реалізації державного майна, тому такі обставини не підлягають доведенню при вирішенні цього спору.
47. Указане свідчить про те, що у справах, на які посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, було встановлено наявність преюдиціальних обставин, встановлених у інших справах, які судами враховано відповідно до вимог частини четвертої статті 75 ГПК України. Проте, у даній справі № 909/433/21, що розглядається, суди дійшли протилежних висновків, тому з урахуванням встановлених у кожній конкретній справі підстав та предмета позову, матеріально-правового регулювання, а також предмета доказування у кожному конкретному спорі, Суд дійшов висновку про неподібність таких справ.
48. Отже, доводи КП "Водоканал" щодо неврахування судам попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.
49. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
50. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
51. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 909/433/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України за касаційною скаргою КП "Водоканал" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2022 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
52. Крім цього, як вже зазначалося, КП "Водоканал", оскаржуючи судові рішення у справі № 909/433/21 з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, вказало на необхідність відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, у якій зроблено висновок, що положеннями частини другої статті 265 КАС України регламентується момент втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним нечинним у судовому порядку, та не регулюється питання щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними.
53. Такий висновок, за доводами скаржника, не ґрунтується на положеннях статті 58 Конституції України, висновках, викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012 щодо дії нормативно-правового акта в часі, положеннях пункту 1.4 Порядку від 12.04.2005 № 34/5, пункту 10.2 постанови Пленуму ВАСУ від 20.05.2013 № 7 та не відповідає правовим позиція Верховного Суду при розгляді різних категорій справ, зокрема, наведених у пункті 8 цієї Постанови, у яких судами зроблено висновки, що визнання акта суб'єктів владних повноважень нечинним у судовому порядку, означає втрату ним чинності з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням або з іншого моменту, визначеного судом.
54. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
55. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
56. Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень, є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
57. Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де відзначено: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".
58. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
59. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:
1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);
2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;
3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;
4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;
5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
60. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
61. Водночас, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 щодо застосування положень частини другої статті 265 КАС України, який враховано судами попередніх інстанцій, у цій справі № 909/433/21, в обґрунтування своїх доводів посилається на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20, від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17, від 12.03.2020 у справі № 9901/777/18, від 24.06.2020 у справі № 160/8324/19, від 19.02.2020 у справі № 240/6263/18 та постановах Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 814/296/17, від 17.03.2021 у справі № 560/3762/18, від 05.07.2022 у справі № 826/16002/16, від 05.07.2022 у справі № 826/12637/18, від 21.11.2018 у справі № 686/1144/17-ц, від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20, правовий аналіз змісту яких, з урахуванням предмету та підстав позову, матеріально-правового регулювання, а також встановлених судами у цих справах фактичних обставин, дають підстави для висновку, що правовідносини у наведених справах та у справі № 160/1088/19, з урахуванням наведених вище критеріїв подібності, не є подібними.
62. Водночас, слід зауважити, що у наведених постановах Верховного Суду не йдеться про різне тлумачення положень частини другої статті 265 КАС України, проте висновки щодо моменту втрати та можливості застосування нечинного нормативно-правового акту, зроблено з урахуванням встановлених конкретних обставин кожної справи.
63. До того ж, слід зазначити, що скаржник, в обґрунтування доводів касаційної скарги з наведеної підстави, не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).
64. Також, Суд відхиляє доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі щодо невідповідності оскаржуваних судових рішень положенням законодавства (пункт 53 цієї Постанови) та висновкам, викладеним у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012 щодо тлумачення дії нормативно-правового акта в часі, виходячи з такого.
65. У справі № 909/433/21, що розглядається, суди попередніх інстанцій, з посиланням на правову позицію, викладену у справі № 160/1088/19, вірно вказали, що положення частини другої статті 265 КАС України встановлено момент втрати чинності нормативно-правовим актом, який визнається нечинним за рішенням суду. Разом з тим, встановивши обставини, що нормативно-правовий акт є протиправним, оскільки прийнятий органом місцевого самоврядування з порушенням вимог закону, тобто, поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом, суди, керуючись положеннями частин першої - третьої статті 11 ГПК України, дійшли висновку, що застосування тарифу, встановленого протиправним рішенням (скасованим у судовому порядку) не відповідатиме принципу верховенства права та призведе до порушення положень статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки покладення на Відповідача обов'язку виконувати положення рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 № 877-44/2020, яке визнано протиправним та нечинним в частині встановлення тарифу на централізоване водопостачання для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб'єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій на рівні 60,00 грн за 1000 л (з ПДВ), означало б виправлення помилок відповідної ради, допущених при прийнятті такого рішення, за рахунок Відповідача, що не відповідає принципу належного урядування. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.04.2020 у справі № 904/164/19.
66. Отже, у даному спорі судами не вирішувалося питання щодо дії нормативно-правового акту у часі, а вирішено питання щодо можливості застосування до суб'єкта господарювання тарифів за надані послуги з водопостачання та водовідведення, затверджених з порушенням процедури, у зв'язку з чим визнаних протиправними та нечинними у судовому порядку. Тобто, можливості покладення на суб'єкта господарювання (Позивача) обов'язку виконати протиправний нормативний акт шляхом нарахування плати за надані послуги у більшому розмірі, ніж було встановлено попереднім тарифом, який сплачувався Позивачем.
67. З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження.
68. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб'єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19. У той же час доводи скаржника не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначеній постанові.
69. За своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях.
70. Отже, КП "Водоканал" не мотивовано та обґрунтовано не доведено необхідність для відступу від правових висновків, та те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та/або порушили норми процесуального права.
71. Ураховуючи викладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду, а також для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, відсутні.
72. Водночас Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови.
73. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
74. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.
75. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
76. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
77. Беручи до уваги викладене, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки Верховного Суду
78. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 909/433/21 за касаційною скаргою КП "Водоканал" на рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій з цієї підстави.
79. Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
80. Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушень судом норм процесуального права, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, також не має.
81. Взявши до уваги викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу КП "Водоканал" слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
82. З огляду на висновок Верховного Суду про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та залишення касаційної скарги Відповідача без задоволення в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження у справі № 909/433/21 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Водоканал" Долинської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2022 відкрите з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал" Долинської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2022 у справі № 909/433/21 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2022 у справі № 909/433/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Суховий
Судді І. Берднік
В. Зуєв