15 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/2020/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» - Боголіп Ю.В., адвокат (довіреність від 07.12.2022),
відповідача - акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - Хоменко О.О., адвокат (довіреність від 09.05.2023 № 59/12),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 (головуючий суддя: Чередко А.Є., судді: Кузнецов В.О., Мороз В.Ф.)
у справі № 904/2020/22
за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - позивач, скаржник, Залізниця в особі філії)
до акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - відповідач, АТ «Північний ГЗК»)
про стягнення 1 954 524,72 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Залізниця в особі філії звернулася до суду з позовом до АТ «Північний ГЗК» про стягнення з останнього плату за користування вагонами в розмірі 1 954 524,72 грн. та судовий збір у сумі 29 317,87 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини невиконання відповідачем свого обов'язку щодо здійснення плати за користування вагонами за час затримки на станції призначення з вини відповідача.
Відповідач заперечуючи проти позову вказував про те, що у спірний період вагони подавалися понад добові заявки, тому відомості плати за користування вагонами, складені для нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу за вказаними актами, відповідач підписав із запереченнями. Вважав, що плата за користування вагонами нарахована позивачем неправомірно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 у справі №904/2020/22 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами в розмірі 1 954 524,72 грн. та судовий збір у сумі 29 317,87 грн.
Рішення місцевого суду мотивовано наявністю підстав для стягнення нарахованої за час затримки вагонів з вини вантажовласника плати за користування спірними вагонами за відомостями плати форми ГУ-46 у заявленому позивачем розмірі.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові. Крім того розподілений судовий збір.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема з посиланням на пункт 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 та пункти 3, 4 розділу ІІ і 6, 8 розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.02.1999 № 113, згідно з якими складений позивачем акт загальної форми ГУ-23 № 527 від 27.02.2022 всупереч вимогам відповідних Правил не містить часу (у годинах та хвилинах) закінчення затримки вагонів та містять інформацію лише щодо 29 вагонів. Тобто акт загальної форми ГУ-23 № 527 від 27.02.2022 не відповідає вимогам Правил користування вагонами і контейнерами. Крім того, апеляційний господарський суд встановив, що: згідно з розрахунком позивача затримка вагонів мала місце з 27.02.2022 11.50 по 12.06.2022 11.50. щодо 511 вагонів, які поверталися у різні дати, починаючи з березня 2022 року; проте позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами тривалості затримки відповідачем на станції призначення порожніх 511 вагонів, а саме з 27.02.2022 11.50 по 12.06.2022 11.50, внаслідок чого позивачем і нараховано відповідачу плату за користування цими вагонами у загальному розмірі 1 954 524,72 грн.; позивачем здійснювався розрахунок плати за користування відповідачем вагонами, без врахування вимог телеграмного розпорядження Укрзалізниці ЦМ-13/693 від 05.04.2022, яким до філій залізниці доведено рішення правління АТ «Українська залізниця» від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т.), де встановлено, що у разі виникнення затримок навантажених вагонів та контейнерів незалежно від їх власності, порожніх власних вагонів (контейнерів) або орендованих вагонів на своїх осях, під час перевезення на станціях відправлення, на підходах до станції призначення, в тому числі у «кинутих» поїздах чи затримок на станціях в очікуванні подачі вагонів (контейнерів) на під'їзні колії, до часу користуванням вагоном (контейнером) не включається час затримки вагону (контейнеру), що зокрема виник у випадку запровадження комендантської години на території, на якій розташована станція відправлення та/або станція призначення; в такому разі до часу користування вагоном не включається час дії комендантської години за місцезнаходженням станції; замовник звільняється від плати за користування вагонами за час існування таких обставин, які засвідчуються актом загальної форми ГУ-23, який складається згідно з додатком 6 до Правил користування вагонами. Загальновідомо, що на території Дніпропетровської області комендантську годину запроваджено з 24.02.2022; матеріали справи також не містять доказів, що зміст телеграмного розпорядження Укрзалізниці ЦМ-13/693 від 05.04.2022 був доведений до відповідача, як на час його відправлення, так і на час розгляду справи у суді першої інстанції; представниками відповідача були здійснені зауваження на акті загальної форми ГУ-23 та відомостях плати за користування вагонами форми ГУ-46, згідно з якими останній не погоджувався з наявністю своєї вини у затримці вагонів у зв'язку з військовою агресією рф та введенням в України воєнного стану, наслідком чого і було запровадження комендантської години. Апеляційний суд відхиляючи доводи скаржника щодо неврахування при нарахуванні плати комендантської години через відсутність заперечень відповідача щодо відсутності відповідної інформації в акті вказав на те, що складання актів загальної форми здійснюється саме працівниками залізниці, а також що Акт №527 від 27.02.2022 взагалі не відповідає вимогам Правил. З огляду на зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі № 904/2020/22, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 залишити в силі.
2.АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 904/5743/16, постановах Верховного Суду від 14.02.2020 справі № 916/834/19, від 17.06.2021 у справі № 910/9286/20 (документом який засвідчує факт настання відповідної події - затримки вагонів на станції та який може бути підставою для матеріальної відповідальності, є акт загальної форми ГУ-23) .
Також із посиланням на підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, стосовно нарахування та стягнення плати у випадках, коли на певній території введено комендантську годину, а саме щодо застосування статті 16 Правил користування вагонами та телеграми від 05.04.2022 ЦМ-13/693 в період введення воєнного стану в Україні, з урахуванням введення комендантської години та обставин у спірних правовідносинах, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Крім того, на думку скаржника, під час розгляду справи апеляційним господарським судом порушено норми процесуального справа, а саме не досліджені зібрані у справі докази: розрахунок позивача (зокрема, щодо вказаної у ньому кількості вагонів), акт загальної форми ГУ-23, відомості форми ГУ-46 та книга форми ГУ-2 у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції прийшов помилкового висновку, що «позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами тривалості затримки відповідача на станції призначення порожніх 511 вагонів, а саме з 27.02.2022 11-50 по 12.06.2022 11-50, внаслідок чого позивачем і нараховано відповідачу плату за користування вагонами цими вагонами у загальному розмірі 1 954 524,72 грн.», що відповідає підставі передбаченій пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України. Стверджує, що затримано було лише 29 вагонів і саме на них нараховано відповідачу плату за користування.
Доводи інших учасників справи
Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить суд касаційної інстанції залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на її необґрунтованість. Відповідач зазначає, що акт загальної форми ГУ-23 № 527 від 27.02.2022 не може прийматися як належний доказ затримки, адже в супереч правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.07.2018 у справі № 904/5743/16, на яку посилається сам скаржник у доводах касаційної скарги, не містить часу (у годинах та хвилинах) закінчення затримки вагонів, що унеможливлює визначити час затримки вагонів. З посиланням на телеграмне розпорядження Укрзалізниці ЦМ-13/693 від 05.04.2022, Правила користування вагонами і контейнерами та факт існування комендантської години який підтверджується відповідними документами та є загальновідомим, звертає увагу Суду на те, що звільнення замовника від плати за користування вагонами під час дії комендантської години не залежить від будь-яких додаткових обставин, а є безумовною підставою для неврахування часу дії комендантської години в час затримки вагонів, враховуючи зокрема, що плата за користування вагонами не є мірою відповідальності відповідача (неустойкою). При цьому складання актів загальної форми для засвідчення факту існування комендантської години є обов'язком саме Залізниці, а не замовника, відповідно до існуючого телеграмного розпорядження Укрзалізниці ЦМ-13/693 від 05.04.2022.
У судовому засіданні 04.05.2023 представник позивача брав участь в режимі відеоконференції згідно з ухвалою Суду від 25.04.2023.
У судовому засіданні 04.05.2023 представник відповідача брав участь в режимі відеоконференції згідно з ухвалою Суду від 02.05.2023.
04.05.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.05.2023.
Ухвалою Суду від 18.05.2023 відкладено розгляд касаційної скарги на 25.05.2023.
22.05.2023 від позивача надійшли пояснення по справі, які останній просить Суд врахувати при розгляді касаційної скарги.
Ухвалою Суду від 25.05.2023 розгляд касаційної скарги відкладено на 15.06.2023.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14.12.2017 AT «Українська залізниця» та AT «Північний ГЗК» укладений договір ПР/М-17-2/14-744/НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії ПрАТ «Північний ГЗК», яка примикає до станцій Терни та Рядова регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (далі - договір).
Відповідно до пункту 1 цього договору, згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України і на умовах договору експлуатується під'їзна колія, яка належить власнику колії, яка примикає до станції Терни стрілками №№2, 4, 6 у парній горловині станції та до Рядова - стрілкою № 8 до колії № VI станції Рядова.
Під'їзна колія обслуговується локомотивом власника колії. Межею під'їзної колії є знаки «Межа під'їзної колії», які встановлено по станції Терни біля: маневрового світлофору М10, розташованого на відстані 61,5 м від вістряка стрілки № 2 станції Терни; маневрового світлофору М8, розташованого на відстані 86,2 м від граничного стовпчика стрілки № 4 станції Терни; маневрового світлофору М6, розташованого на відстані 147,2 м від граничного стовпчика стрілки № 6 станції Терни; по станції Рядова біля вхідного світлофору - Чк, розташованого на відстані 500 м від вістряка стрілки № 8 станції Рядова.
Розгорнута довжина підвізної колії складає 268 700 погонних метрів (пункт 2 договору).
Рух поїздів на під'їзній колії здійснюється з додержанням Правил технічної експлуатації залізниць України, Інструкції про порядок обслуговування і організації руху на під'їзній колії та Інструкції по сигналізації на залізницях України (пункт 4 договору).
Відповідно до пункту 5 договору здавання вагонів для під'їзної колії зі станції Терни, Рядова здійснюється: порожні хопери - через інтервал часу 2,0 години; порожні напіввагони для навантаження концентрату залізорудного, обкотишів - через інтервал часу 2,5 години; вагони з небезпечними вантажами класу «IBM» - не пізніше, ніж через 2 години з моменту їх прибуття на станцію примикання;інші вагони - за повідомленнями, які передає прийомоздавальник вантажу та багажу станції, нарочним прийомоздавальнику власника колії не пізніше, ніж за 2 години до фактичного здавання вагонів, із реєстрацією у Книзі повідомлень форми ГУ-2. У разі здавання вагонів залізницею власнику колії за його згодою раніше встановленого інтервалу, передача вагонів здійснюється поза інтервалом.
Згідно з пунктом 6 договору вагони, що прибули на станцію Терни регіональної філії «Придніпровська залізниця» для ПрАТ «Північний ГЗК», подаються локомотивом залізниці на одну з колій №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 13 станції Терни, за вказівкою чергового по залізничній станції, де здійснюються передавальні операції з вагонами у технічному та комерційному відношенні. Подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії. Вагони, що прибули на станцію Рядова регіональної філії «Придніпровська залізниця» для ПрАТ «Північний ГЗК», подаються локомотивом залізниці на одну з колій №№ 3А, 3Б, І, II, 4, 5, VI, 7, 8, 9, 10 станції Рядова, за вказівкою чергового по залізничній станції, де здійснюються передавальні операції з вагонами у технічному та комерційному відношенні. Подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії.
Про готовність вагонів до забирання власник колії повідомляє залізницю. Повідомлення передає начальник зміни цеху зовнішнього транспорту (диспетчер зміни, черговий по станції) або диспетчер виробничого відділу УЗТ по телефону відповідальному працівнику станції примикання залізниці не пізніше, ніж за 2 години до пред'явлення вагонів до здачі залізниці, з наступним наданням письмового повідомлення за формою, встановленою Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (пункт 8 договору).
Час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту закінчення передавальних операцій при передачі вагонів залізницею власнику колії до моменту закінчення цих операцій при поверненні вагонів залізниці (пункт 11 договору).
Для підвізної колії встановлюється загальний термін перебування усіх вагонів - 15,0 год. (пункт 12 договору).
Відстань для нарахування збору за подачу, забирання вагонів встановлюється О км в обидва кінці (пункт 13 договору).
Відповідно до пункту 14 договору, власник колії сплачує залізниці: за користування вагонами - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами за ставками, наведеними у розділі V Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги (Тарифного керівництва № 1); за зберігання вантажів у вагонах - у разі затримки їх з причин, залежних від власника колії, після закінчення терміну безоплатного зберігання, сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) - згідно з правилами зберігання вантажів; інші збори і плати за додаткові роботи та послуги, які виконує залізниця для власника колії; згідно з діючими нормативними документами.
Пунктом 15 договору встановлено, що власник копії несе відповідальність за схоронність вагонного парку відповідно до статті 124 Статуту залізниць України, розділу IV «Порядок розрахунку розмірів збитків за пошкодження вантажних вагонів» Правил користування вагонами і контейнерами.
У пункті 19 договору сторони погодили, що договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін, і діє з 23.12.2017 до 23.12.2022 включно.
Відповідно до повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 01.07.2022 №45-00191023/2020-0001 АТ «Укрзалізниця» засвідчило прийняття від ПрАТ «Північний ГЗК» заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомило останньому про присвоєні йому коди: 1. відправника/одержувача 5344; 2. платника 2558000 та відкритий особовий рахунок з ідентичним номером.
Повідомлення підписано електронним підписом начальника відділу договорів та тарифів служби комерційної роботи та маркетингу РФ «Придніпровська залізниця» Дубовик Тетяна Вікторівна 01.07.2020 09:33:00.
Отже, 01.07.2020 АТ «Українська залізниця» та ПрАТ «Північний ГЗК» уклали договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, що знаходиться у публічному доступі.
Залізницею за накладними №№ 53457750, 53457693, 53457701, 53457727, на адресу одержувача - AT «Північний ГЗК» прийнятий до перевезення вантаж: порожні власні вагони, станція призначення - Терни, Рядова Придніпровської залізниці.
Як стверджує позивач, АT «Північний ГЗК» несвоєчасно забирало вагони на свою під'їзну колію, у зв'язку з чим станцією Рядова, були складені акти про затримку форми ГУ-23 №№ 527. На підставі даних актів, за затримку на станції призначення, відповідачу була нарахована плата за користування вагонами, стягнення якої і стало причиною звернення з даним позовом до суду.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача плати за користування вагонами в розмірі 1 954 524,72 грн.
Водночас безпосередньо спірним питанням у даних правовідносинах є наявність/відсутність вини відповідача як вантажовласника у затримці вагонів (затримка вагонів з причин, що залежать від одержувача), зокрема, в умовах збройної агресії рф проти України.
У доводах касаційної скарги скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №904/5743/16, постановах Верховного Суду від 14.02.2020 справі № 916/834/19, від 17.06.2021 у справі № 910/9286/20 (документом який засвідчує факт настання відповідної події - затримки вагонів на станції та який може бути підставою для матеріальної відповідальності, є акт загальної форми ГУ-23).
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 зі справи № 904/5743/16, на яку здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги, зазначено, що належним і допустимим доказом на підтвердження факту настання відповідних подій - затримки вагонів на станції є акт загальної форми «ГУ-23», складений згідно з додатком № 6 до Правил користування вагонами і контейнерами.
Водночас як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, апеляційний суд у відповідності до зазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду вказав, що саме акти загальної форми ГУ-23 № 527 від 27.02.2022, і є тим документом, яким засвідчуються обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності вантажоодержувача. Разом з тим дійшов висновку, що вони (акти) не містять часу (у годинах та хвилинах) закінчення затримки вагонів та містять інформацію лише щодо 29 вагонів, отже, акти загальної форми ГУ-23 № 527 від 27.02.2022 не відповідають вимогам Правил користування вагонами і контейнерами.
Таким чином висновок апеляційного суду не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.07.2018 у справі № 904/5743/16, тому в цій частині аргументи скаржника щодо неврахування висновків Верховного Суду не підтвердилися.
Разом з тим, Верховний Суд вважає, що апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку щодо затримки саме 511 вагонів, з огляду на диспозитивність господарського судочинства та обов'язок суду розглядати справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог та не достатнє дослідження відповідних аргументів із викладенням обґрунтування їх прийняття чи відхилення по змісту рішення.
Частина п'ята статті 236 ГПК України встановлює, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами , які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Вказане призвело до порушень судами попередніх судових інстанцій положень статей 73-76, 86, 236 ГПК України.
При цьому, касаційний суд зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
Так, у доводах касаційної скарги позивач звертає увагу, що Залізницею в особі філії було подано позов у зв'язку з затриманням лише 29 вагонів та, відповідно, за твердженням позивача, саме за 29 вагонів позивачем і було здійснено нарахування плати за їх користування про які надано розрахунок до позову.Проте, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд встановив (поза межами предмету позову та без належного дослідження наданих сторонами доказів та аргументів сторін, як стверджує скаржник) затримку щодо 511 вагонів, а також без встановлення відповідних обставин (наявності складеного (их) згідно з Правилами актів загальної форми ГУ-23 щодо кожного із затриманих вагонів ), які підлягали встановленню.
Отже, аргументи скаржника в зазначеній частині знайшли своє підтвердження у зв'язку з чим постанова апеляційного суду підлягає скасуванню та направленню на новий розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, не встановив істотні обставини по справі, які належало встановити для вирішення даного спору, допустивши порушення норм процесуального права, а саме вимоги статей 5, 86, 236-238 ГПК України.
Крім того Верховний Суд вважає зазначити таке.
У касаційній скарзі позивач вказує на правомірність висновків рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 вважаючи нарахування плати по відомостях ф. ГУ-46 без зазначення в акті загальної форми ГУ -23 дати та часу закінчення затримки вагонів через триваючу затримку та з метою уникнення порушення шестимісячного строку на звернення до суду з позовом. Як свідчать матеріали даної справи, на підтвердження обставин затримки відповідачем вагонів на станції призначення позивачем долучено до матеріалів справи копії актів загальної форми ГУ-23 №№ 527 та копії відомостей плати за користування вагонами форми ГУ-46 №№ 29059248, 03069257, 09069267, 13069276, 22039067, 22039068, 25039081, 30039089, 04049101, 09049111, 14049121, 19049132, 24049145, 29049161, 04059175, 09059185, 14059204, 19059227, 24059238 на загальну суму 1 954 524,72грн.
Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги суд першої інстанції лише констатував, що станцією призначення Рядова Придніпровської залізниці правомірно розрахована плата за користування вагонами саме по відомостях плати форми ГУ-46 в сумі 1 954 524, 72 грн., але без належного посилання на відповідні норми чинного законодавства, що стали підставою для відповідних висновків суду.
Крім того, суди обох інстанцій залишили поза увагою той факт, що представниками відповідача здійснені зауваження про відсутність вини відповідача в затримці вагонів (як передумови складення актів загальної форми ГУ-23), зокрема, у зв'язку з військовою агресією рф та введенням в України воєнного стану, а також у зв'язку з Конвенцією ЦЦО/99 від 24.02.2022 через, що ним не подавались заявки на вагони для відвантаження. Отже, не дослідженим залишилося також встановлення обставин щодо змісту Конвенції ЦЦО/99 від 24.02.2022 та її впливу на учасників спірних правовідносин; наявність підстав для віднесення обставин пов'язаних з військовою агресією, на які посилається вантажовласник, до причин затримки, які залежать від вантажовласника, а також зміст законодавчих обов'язків та заборон - введених заходів правового режиму воєнного стану, зокрема, комендантської години на території, де розташована станція відправлення та/або станція призначення в контексті існування у відповідача об'єктивної можливості керування транспортними засобами для реалізації своїх зобов'язань за договором (враховуючи встановлений судами обов'язок здійснення руху вагонів локомотивом власника колії) в певний період доби на території, де запроваджено комендантську годину з урахуванням пункту 8 Порядку здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №573 від 08.07.2020 року, а саме:
«На території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів.
Дозволяється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях, де запроваджено комендантську годину, без виданих перепусток особам та рух транспортних засобів Збройних Сил, Держспецтрансслужби, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Національної поліції, СБУ, ДФС, ДМС, ДСНС, які залучаються до здійснення заходів під час запровадження комендантської години, транспортним засобам спеціалізованого призначення, які виконують невідкладне службове завдання, за умови ввімкнення спеціальних світлових сигнальних пристроїв.
Особи, які вчинили кримінальні та адміністративні правопорушення, затримуються в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.».
При розгляді даної справи (у відзиві на позов та в апеляційній скарзі) АТ «Північний ГЗК» послідовно зазначало, що використовує вагони для перевезення продукції за напрямками, зокрема, Донецька залізниця, Одеська залізниця, відповідно, з веденням АТ «Українська залізниця» Конвенційної заборони ЦЦО/99 від 24.02.2022, що є підставою для звільнення відповідача від плати за користування вагонами, оскільки даною Конвенцією введено обмеження з технічних причин у області призначення: Донецька Дон (48), Куп'янська дирекція залізничних перевезень (ДН-2), Сумська дирекція залізничних перевезень (ДН-3), Харківська дирекція залізних перевезень (ДН-2), Київська дирекція залізничних перевезень (ДН-1), Конотопська дирекція залізничних перевезень (ДН-5), Коростенська дирекція залізничних перевезень(ДН-4), Одеська дирекція залізничних перевезень ДН-1, Порт. Припорт. Дирекція залізничних перевезень (ДН-5), забороняється приймання до перевезення всіх вантажів і порожніх вагонів; тобто, зазначена Конвенція стосується окремих напрямків відвантаження готової продукції.
Разом з тим, суди вказані аргументи відповідача залишили без дослідження, не встановивши зміст Конвенційної заборони ЦЦО/99 від 24.02.2022 та правовідносин врегулюваних нею, а також наявність чи відсутність перепустки на рух транспортних засобів згідно постанови Кабінету Міністрів України №573 від 08.07.2020 року .
Враховуючи не встановлення судами вказаних вище обставин, передчасним є надання Верховним Судом висновку щодо питання застосування статті 16 Правил користування вагонами та телеграми від 05.04.2022 ЦМ-13/693 в період введення воєнного стану в Україні, з урахуванням введення комендантської години та обставин у спірних правовідносинах, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Верховний Суд вважає, що ті доводи, що їх наводив відповідач при розгляді справи у судах попередніх інстанцій, не є очевидно такими, які не впливають на характер та сутність спірних правовідносин, а судами не було у порядку статті 86 ГПК України та з дотриманням статей 236-238 ГПК України надана конкретна і чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи та конкретних обставин затримки чітко визначених вагонів з 27.02.2022 (11:50) по 12.06.2022 (11:50).
Встановлення всіх зазначених обставин має ключове значення для вирішення даного господарського спору.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Олюджіч проти Хорватії»).
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків.
Однак, судові рішення у даній справі таким вимогам процесуального закону не відповідають.
З огляду на те, що ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та встановлення обставин у справі, судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги частково знайшли підтвердження та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Залізниці в особі філії задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
Судові витрати
Розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі № 904/2020/22 скасувати.
3. Справу № 904/2020/22 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова