65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"16" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2606/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши заяву (вх.№4-36/23) Приватного підприємства «ЛІРА» про забезпечення позову до подання позовної заяви
особи, які можуть отримати статус учасників справи:
позивач: Приватне підприємство «ЛІРА» (65086, Одеська область, місто Одеса, Дніпропетровська Дорога, будинок 70; код ЄДРПОУ 13889920);
відповідачі: Департамент комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595) та Одеська міська рада (65026, Одеська область, м. Одеса, площа Думська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691).
16.062023 до суду від Приватного підприємства «ЛІРА» надійшла заява (вх. № 4-36/23) про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладання арешту на нежилі приміщення першого поверху № 501а. загальною площею 353,6 кв. м. розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, буд. 70, (реєстраційний номер нерухомого майна 2105257251101);
- заборони Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради або будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, щодо нежилих приміщень першого поверху № 501а. загальною площею 353,6 кв. м. розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, буд. 70. (реєстраційний номер нерухомого майна 2105257251101).
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник повідомив, що має намір звернутись до суду із позовом про визнання недійним проведення державної реєстрації права власності та скасування запису про право власності на нежилі приміщення, загальною площею 137,3 кв. м. за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Палія Семена, буд. 70, приміщення 501 (реєстраційний номер об' єкта нерухомого майна: 2071802351101); нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 45.5 кв.м, за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Палія Семена, буд. 70, приміщення 501 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2086112351101); нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 353,6 кв. м, за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Палія Семена, буд. 70, приміщення 501-а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2105257251101).
За твердженням заявника, між Представництвом по управлінню комунальною власністю (правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради) та ТОВ «Еврика» 25.09.1996 укладений договір оренди № 7/004 на нежитлове приміщення, загальною площею 558 кв. м першого поверху, розташоване за адресою вул. Дніпропетровська дорога, 70 у м. Одесі, який було пролонговано до 16.12.2008, укладенням договору оренди № 7/004 від 16.12.1998 р. 20.05.1999 р. створено приватне підприємство «ЛІРА», яке згідно до п. 1.5 Статуту є правонаступником прав і обов'язків ТОВ «Еврика», та прийняло за договором оренди нежитлового приміщення № 7/004 від 16 грудня 1998 року, нежитлове приміщення загальною площею 558 кв.м першого поверху, розташоване за адресою вул. Дніпропетровська дорога, 70 у м. Одесі, строком до 16 грудня 2008 року. Додатковим погодженням до вказаного договору від 05.11.2003 року, строк оренди на нежитлове приміщення загальною площею 558 кв. м першого поверху, розташоване за адресою вул. Дніпропетровська дорога, 70 у м. Одесі подовжено до 31.12.2018. 14 березня 2013 відповідач уклав із ПП «ЛІРА» додаткове погодження № 8 до Договору оренди нежитлового приміщення № 7/004 від 16 грудня 1998 року. За вказаним додатковим погодженням № 8, сторони домовились про зменшення орендованої площі в розмірі 186,3 кв.м. з 14.03.2014 року та із зміною орендної плати - збільшенням її розміру відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно. Інші умови договору оренди залишені сторонами без змін.
Як додає заявник, на сьогодні, між Приватним підприємством «ЛІРА» та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради Договір оренди нежитлового приміщення № 7/004, укладений 16.12.1998 року викладений у новій редакції 07.03.2019, відповідно до п. 1.1 Договору оренди. Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування частину нежилих приміщень першого поверху № 501, загальною площею 350,0 кв. м. розташованих за адресою : м. Одеса, вул. Семена Палія, буд. 70.
Водночас, як зазначає заявник в провадженні Господарського суду Одеської області розглядалась справа № 916/3957/21 за позовом Приватного підприємства «ЛІРА» за позовом: Приватного підприємства «ЛІРА» до відповідачів: 1) Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради 2) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 3) Регіонального відділення Фонду Державного Майна України по Одеській та Миколаївській областях, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Баня Плюс» 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення неї 1551720 грн, з матеріалів якої ПП «ЛІРА» стало відомо, що:
- 15.04.2020 за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради було зареєстровано право власності (форма власності: комунальна) на нежилі приміщення, загальною площею 137.3 кв. м, за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Палія Семена, буд. 70, приміщення 501 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2071802351101);
- 20.05.2020 за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради було зареєстровано право власності (форма власності: комунальна) на нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 45,5 кв.м, за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Палія Семена, буд. 70. приміщення 501 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2086112351101);
- 17.06.2020 за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради було зареєстровано право власності (форма власності: комунальна) на нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 353.6 кв.м, за адресою: Одеська обл.. м. Одеса, вул. Палія Семена, буд. 70, приміщення 501а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2105257251101).
Водночас згідно тверджень заявника, Департамент комунальної власності Одеської міської ради стверджує, що наразі нежилі приміщення першого поверху № 501 за адресою: вул. Семена Палія, 70 мають загальну площу 137,3 кв.м. та перебувають в оренді ТОВ «Баня плюс». Нежилі приміщення, що були передані в оренду Приватному підприємству «ЛІРА» за договором оренди № 7/004 від 07.03.2019 (нова редакція) мають номер 501а та загальну площу 353,6 кв.м.
ПП «ЛІРА» зазначає, що не є зрозумілим як було здійснено поділ вказаного вище об'єкту, оскільки ПП «ЛІРА» здійснює його оренду з 1996 року та ані у 2019 році, ані пізніше будь-які особи для виготовлення технічної документації до нього не зверталися, з метою вимірювання площі до об'єкту оренди не заходили, що ставить під сумнів законність виготовлених технічних паспортів 20.12.2019 року та документів на підставі яких було проведено державну реєстрації приміщень 501 та 501а.
Водночас заявник зазначає, що здійснення незаконного поділу об'єкту нерухомого майна, проведення державної реєстрації права власності на новостворені нежитлові приміщення проведені навіть без доступу до об'єкта свідчать про необхідність забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на частину нежилих приміщень першого поверху № 501а, загальною площею 353,6 кв. м. розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, буд. 70., (реєстраційний номер нерухомого майна 2105257251101) та заборони Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691), Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595) або будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, щодо частини нежилих приміщень першого поверху № 501а, загальною площею 353,6 кв. м. розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, буд. 70, (реєстраційний номер нерухомого майна 2105257251101), оскільки невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до проведення подальших незаконних дій Відповідачами, та може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
Розглянувши заяву (вх.№4-36) Приватне підприємство «ЛІРА» про забезпечення позову до пред'явлення позову, суд дійшов висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню з таких підстав:
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі “Горнсбі проти Греції” зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі “Продан проти Молдови”, Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги,
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Предметом майбутнього позову заявником визначено визнання недійним проведення державної реєстрації права власності та скасування запису про право власності на нежилі приміщення, отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку підлягає дослідженню така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи доведено співмірність заявленого заходу забезпечення позову з заявленими позовними вимогами, чи є вони адекватними та відповідають вимогам на забезпечення яких він вживається та чи не відбудеться втручання у господарську діяльність господарюючого суб'єкта.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від. 25.11.2019 у справі № 910/9530/19, від 16.04.2020 у справі №910/18680/19.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №904/5108/20, від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21, від 18.10.2021 у справі №910/7029/21.
Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
При цьому, суд зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
Відповідно до ст. ст. 7, 13 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Господарський суд звертає увагу, що подана заява ПП «ЛІРА» про вжиття заходів забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо співмірності, обґрунтованості, доцільності та необхідності забезпечення позову, а доводи позивача жодним чином підтверджують, що не невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до проведення подальших незаконних дій Відповідачами, та може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
В даному випадку заявник не навів фактичних обставин, які би підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Суд також звертає увагу, що до заяви про забезпечення позову не надано будь-яких належних чи допустимих доказів, які підтверджують необхідність застосування заходів забезпечення позову, а із наданих заявником документів, зокрема, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.05.2020, 15.05.2020, 22.06.2020 чи копії технічного паспорту, неможливо встановити що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів майбутнього позивача, за захистом яких він має намір звернутись.
При цьому суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, суд зобов'язаний з'ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 906/824/17 (ухвала від 07.08.2018) та № 902/483/18 (постанова від 21.01.2019).
Водночас, суд зазначає, що фактично заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно, що на теперішній час належить Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради та, згідно зазначеної у заяві інформації, перебуває в оренді у ТОВ «БАНЯ ПЛЮС».
Вирішуючи питання про необхідність забезпечення позову, зокрема, забороною вчиняти дії, суд виходить з того, що необхідність вжиття заходів забезпечення не випливає з фактичних обставин, тому не вбачає підстав для висновку, що невжиття пропонованих заходів забезпечення позову унеможливить фактичне виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Суд також звертає увагу, що ПП «ЛІРА» жодними фактичними обставинами не доводить, що відповідачами вчиняються будь-які дії чи вживаються заходи, які можуть свідчити про створення додаткових перешкод для ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача, або що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а підстави, зазначені ПП «ЛІРА» для забезпечення позову у даній справі, є необґрунтованими.
Відповідно до ст. ст. 7, 13 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).
З урахуванням викладеного суд зауважує, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість Департаменту комунальної власності Одеської міської ради або Одеської міської ради може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідачів, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Здійснивши оцінку доводів ПП «ЛІРА» щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності і адекватності вимог щодо забезпечення позову, суд зазначає, що заявником не доведено належними та допустимими доказами обставин, за яких невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав заявника, крім цього, на думку суду, у даній справі відсутнє обґрунтоване припущення на існування, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів майбутнього позивача, за захистом яких він має намір звернутись.
Частиною 1 статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч.1 ст.140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви (вх.№4-36/23) Приватного підприємства «ЛІРА» про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Керуючись ст.ст.136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд -
1.Відмовити Приватного підприємства «ЛІРА» в задоволенні заяви (вх.№4-36/23) про забезпечення позову до пред'явлення позову у справі №916/2606/23.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.
Суддя Ю.М. Невінгловська