просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
13 червня 2023 року м.Харків Справа № 913/266/22
Суддя господарського суду Луганської області Злепко Н.І.,
за участю - секретаря судового засідання Пати А.С.,
від представників сторін:
від позивача: не з'явився в судове засідання,
від відповідача: не з'явився в судове засідання,
Розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДДС+”, м. Дніпро
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гведеон», м.Сєвєродонецьк Луганської області
про стягнення 1 120 183 грн 38 коп.
08.12.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю “ДДС+” звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гведеон», в якій просить стягнути з відповідача кошти в сумі 1 120 183грн 38 коп., що складаються з 553 245 грн 32 коп. основної заборгованості, 117 875 грн 16 коп. інфляційних втрат, 13 187 грн 71 коп. відсотки за порушення грошового зобов'язання, 173 405 грн 86 коп. пені та 262 469 грн 33 коп. курсової різниці.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №D606 від 27.03.2017 (з протоколом розбіжностей та додатковою угодою №3 від 30.12.2021), (далі Договір) за яким ТОВ “ДДС+” зобов'язалося передавати у власність (поставляти) товар, а ТОВ «Гведеон» зобов'язалося приймати цей товар та здійснювати оплату на умовах договору.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту його поставки.
Однак відповідач не повністю виконав свої зобов'язання зі сплати за поставлений товар внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 553 245 грн 32 коп. та у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд зазначає наступне.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2022 справа передана на розгляд судді Злепко Н.І.
Ухвалою суду від 23.12.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та зазначено, що судове засідання у справі буде призначено після усунення обставин існування небезпеки для життя і здоров'я учасників провадження, пов'язаної з їх перебуванням у приміщенні Господарського суду Луганської області.
Ухвалою від 17.03.2023 підготовче судове засідання призначено на 10.04.2023.
23.03.2023 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою від 10.04.2023 підготовче судове засідання відкладено на 12.05.2023.
Ухвалою від 12.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання у межах розгляду справи по суті на 13.06.2023 о 12 год. 45 хв.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті суду. Відповідно до телефонограми від 11.05.2023 за номером телефону, що наявний в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повідомити відповідача про судове засідання не вдалось (набраний номер не обслуговується).
Також суд зазначає, що місцем реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Гведеон» є: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк(з), пр.Гвардійський, будинок 44/1.
За інформацією Акціонерного товариства "Укрпошта", розміщеною на офіційному сайті (https://offices.ukrposhta.ua), відділення поштового зв'язку у місті Сєвєродонецьк Луганської області тимчасово не функціонує, а тому пересилання поштової кореспонденції на адресу місцезнаходження відповідача є неможливим.
Відповідно до п.п. 21 п. 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції".
За приписами ч. 1 ст. 121 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджений Перелік територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, до якого включена Сєвєродонецька міська територіальна громада, територія якої є тимчасово окупованою.
Оскільки відповідач знаходиться на тимчасово окупованій території, куди Акціонерне товариство "Укрпошта" не здійснює пересилання поштової кореспонденції, відповідно до приписів ч. 1 ст. 121 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" повідомлення для відповідача про відкриття провадження та розгляд справи суд здійснював через оголошення, розміщені на сторінці Господарського суду Луганської області офіційного вебпорталу "Судова влада України" в мережі Інтернет.
За змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала господарського суду Луганської області про відкриття провадження у справі від 23.12.2022 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, враховуючи наведене, за висновком суду відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду під час розгляду справи також у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відповідач правом на подачу відзивів на позовну заяву не скористалися.
Суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Відповідно до положень ст. 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
В судовому засіданні 13.06.2023 суд встановив фактичні обставини справи, розглянув наявні у справі матеріали, дослідив зібрані у справі докази.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
27.03.2017 між позивачем (надалі Постачальник) та відповідачем (надалі Покупець) було укладено договір поставки №606, згідно умов п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується у зумовлені строки передавати у власність (поставляти) Покупцеві алкогольні напої, а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору. 27.03.2017 сторонами укладено протокол розбіжностей до договору та додаткову угоду №3 від 30.12.2021, якою продовжено дію договору до 31.12.2025.
Поставка товару зі складу Постачальника на склади покупця здійснюється Постачальником за його рахунок на умовах DDP Інкотермс 2010. Адреси складів Покупця: 93400, Луганська обл. м. Сєвєродонецьк, пр. Центральний, 46/2; 93001, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Володимирська, 38 (п. 2.5 Договору).
Пунктом 2.9 Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням сторонами відповідної видаткової накладної.
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна та кількість товару зазначаються у накладних.
Оплата за товар здійснюється покупцем наступним чином: перші 2 (дві) поставки шляхом 100% передоплати за товар, всі інші поставки здійснюються не пізніше ніж через 21 (двадцять один) календарний день з моменту переходу права власності на товар згідно з п. 2.9 цього Договору (п.7.2 договору).
Згідно з п. 7.5 сторони домовились, якщо день сплати за товар припадає вихідний, святковий або неробочий день, то оплата повинна бути здійснена в останній робочий день, що передує такому вихідному, святковому або неробочому дню.
У разі порушення терміну оплати вартості поставленого товару встановленого п.7.2, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення, від суми заборгованості за кожен день прострочки (п. 8.2).
Відповідно до п.3.5 Договору у випадку порушення покупцем порядку оплати за цим договором та збільшення курсу долара США по відношенню до гривні застосувати до нього економічні санкції у вигляді «курсової різниці», де сума грошових коштів, що підлягає оплаті покупцем визначається на підставі базових цін, встановлених у видаткових накладних, за наступною формулою:
X2=(Y2:Y1) x X1, де X1 - базові ціни (вказані у видаткових накладних) в національній валюті України на момент відпуску товарів;
Y1 - курс долара США по відношенню до гривні, встановлений на міжбанківському валютному ринку ПАТ «Банк Восток» (і.н. 26237202), на дату підписання цього договору;
Y2 - курс долара США по відношенню до гривні, встановлений на міжбанківському валютному ринку ПАТ «Банк Восток» (і.н. 26237202), на дату здійснення розрахунку покупцем/виставлення відповідної вимоги постачальником;
X2 - сума до оплати.
На виконання умов Договору позивачем на початку 2022 року було передано у власність відповідачу товар на загальну суму 753 245 грн 32 коп., що підтверджується видатковими накладними №42-0000708 від 22.01.2022 на суму 433 712 грн 63 коп., №42-0000787 від 27.01.2022 на суму 21 520 грн 80 коп., №42-0001502 від 10.02.2022 на суму 298 011 грн 89 коп.
Відповідачем свій обов'язок з оплати товару було виконано частково та перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 200 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №77280 від 14.02.2022 на суму 100 000 грн 00 коп., №77407 від 15.02.2022 на суму 50 000 грн 00 коп., №77966 від 21.02.2022 на суму 50 000 грн 00 коп.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У встановлений договором строк і станом на час розгляду справи відповідач обов'язок щодо оплати товару у повному обсязі не виконав і його основна заборгованість перед позивачем складає 553 245 грн 32 коп., що підтверджується договором поставки №D 606 від 27.03.2017 протоколом розбіжностей, додатковою угодою №3 від 30.12.2021, видатковими накладними №42-0000708 від 22.01.2022, №42-0000787 від 27.01.2022, №42-0001502 від 10.02.2022, товарно-транспортними накладними на переміщення алкогольних напоїв б/н від 22.01.2022, від 27.01.2022, 10.02.2022, платіжними дорученнями №77280 від 14.02.2022, №77407 від 15.02.2022, №77966 від 21.02.2022.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що розмір основної заборгованості відповідача з оплати товару перед позивачем за спірним Договором складає 553 245 грн 32 коп.
Крім того, позивач просить стягнути із відповідача пеню за прострочення оплати поставленого товару в розмірі 173 405 грн 86 коп., інфляційні страти в розмірі 117 875 грн 16 коп. проценти за порушення грошового зобов'язання в розмірі 13 187 грн 71 коп. та курсову різницю у розмірі 262 469 грн 33 коп.
Пунктом 7.2 договору передбачений строк, а саме не пізніше через 21 день календарний день здійснювати покупцем оплату товару після підписання представниками сторін видаткової накладної.
Згідно з п. 7.5 сторони домовились, якщо день сплати за товар припадає вихідний, святковий або неробочий день, то оплата повинна бути здійснена в останній робочий день, що передує такому вихідному, святковому або неробочому дню.
Видаткова накладна №42-0000708 підписана 22.01.2022, а отже останнім день обов'язку сплати за поставлену продукцію є 11.02.2022, а прострочення настало з 12.02.2022. Щодо накладної №42-0000787 підписаної 27.01.2022 останній день обов'язку сплатити 17.02.2022, а прострочення настало з 18.02.2022 та щодо накладної №42-0001502, підписаної 10.02.2022, останній день обов'язку сплатити - 03.03.2022, прострочення настало 04.03.2022.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розрахунок пені від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, є помилковим.
Правильний розрахунок пені від суми основної заборгованості за договором наступний:
з 12.02.2022 по 13.02.2022 - 2 дні (433 712,63х2х(10х2:365):100)=475,30 грн;
14.02.2022 - 1 день (333 712,63х1х(10х2:365):100)=182,86 грн;
з 15.02.2022 по 17.02.2022 - 3 дні (283 712,63х3х(10х2:365):100)=466,38 грн;
з 18.02.2022 по 20.02.2022 - 3 дні (305 233,43х3х(10х2:365):100)=501,75 грн;
з 21.02.2022 по 03.03.2022 - 11 днів (255 233,43х11х(10х2:365):100)= 1 538,39 грн;
з 04.03.2022 по 02.06.2022 - 91 день (553 245,32х91х(10х2:365):100)=27 586,48 грн;
з 03.06.2022 по 12.08.2022 - 71 дні (553 245,32х71х(25х2:365):100)=53 808,79 грн;
з 13.08.2022 по 17.08.2022 - 5 днів (319 532,69х5х(25х2:365):100)=2 188,58 грн;
з 18.08.2022 по 04.09.2022 - 18 днів (298 011,89х18х(25х2:365):100)=7 348,24 грн.
Отже загальна сума пені складає 94 096 грн 77 коп.
Також позивачем заявлено до стягнення 13 187 грн 71 коп. 3% річних.
З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 536 цього ж кодексу встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Частиною 3 ст. 692 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає правильний розрахунок 3% річних від суми основної заборгованості за Договором:
з 12.02.2022 по 13.02.2022 - 2 дні (433 712,63 x 3 % x 2 : 365 : 100)= 71,30 грн;
14.02.2022 - 1 день (333 712,63 x 3 % x 1 : 365 : 100)= 27,43 грн;
з 15.02.2022 по 17.02.2022 - 3 дні (283 712,63 x 3 % x 3 : 365 : 100)= 69,96 грн;
з 18.02.2022 по 20.02.2022 - 3 дні (305 233,43 x 3 % x 3 : 365 : 100)= 75,26 грн;
з 21.02.2022 по 03.03.2022 - 11 днів (255 233,43 x 3 % x 11 : 365 : 100)= 230,76 грн;
з 04.03.2022 по 07.12.2022 - 279 днів (553 245,32 x 3 % x 279 : 365 : 100)= 12 686,75 грн.
Отже загальна сума 3% річних складає 13 161 грн 46 коп.
Позивачем також заявлено про стягнення інфляційних втрат у розмірі 117 875 грн 16 коп.
Суд зазначає, що ч.2 ст. 625 ЦК України передбачено, що Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правильний розрахунок інфляційних втрат від суми основної заборгованості за договором наступний:
З березня 2022 по листопад 2022 - (104,50:100) (103,10:100) (102,70:100) (103,10:100) (100,70:100) (101,10 : 100) x (101,90 : 100) (102,50: 100) (100,70 : 100) = 1.22155271;
553 245,32 x 1.22155271 - 553 245,32 = 122 573,00 грн.
Однак позивачем заявлено до стягнення 117 875 грн 16 коп., що є його правом.
Позивачем також, відповідно до п.3.5 Договору заявлено в якості санкцій «Курсову різницю» в розмірі 262 469 грн 33 коп.
З приводу додаткової санкції у формі «курсової ризниці» суд зазначає наступне.
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 зі справи №375/278/20.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Водночас згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також: у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 зазначено, що при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.
У постанові від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 Цивільного кодексу України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.
Санкції за неналежне виконання зобов'язання є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання, що регулюється главою 49 ЦК України. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Отже, оскільки зазначені положення мають диспозитивний характер, сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі додаткову відповідальність, та оскільки відповідної заборони законом не передбачено, а прямо вказано на право сторін самостійно встановлювати інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Також суд зазначає, що відповідно до п.3.5 Договору у випадку порушення покупцем порядку оплати за цим договором та збільшення курсу долара США по відношенню до гривні застосувати до нього економічні санкції у вигляді «курсової різниці», де сума грошових коштів, що підлягає оплаті покупцем визначається на підставі базових цін, встановлених у видаткових накладних, за наступною формулою:
X2=(Y2:Y1) x X1, де X1 - базові ціни (вказані у видаткових накладних) в національній валюті України на момент відпуску товарів;
Y1 - курс долара США по відношенню до гривні, встановлений на міжбанківському валютному ринку ПАТ «Банк Восток» (і.н. 26237202), на дату підписання цього договору;
Y2 - курс долара США по відношенню до гривні, встановлений на міжбанківському валютному ринку ПАТ «Банк Восток» (і.н. 26237202), на дату здійснення розрахунку покупцем/виставлення відповідної вимоги постачальником;
X2 - сума до оплати.
У Своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1879/17 від 04.03.2021 зазначив, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Також Верховний Суд у цій постанові зазначив, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Отже стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Позивачем заявлено до стягнення в якості санкцій, зокрема, «Курсову різницю» в розмірі 262 469 грн 33 коп., однак не надано доказів, які б доводили фактичний курс долара США по відношенню до гривні, встановлений на міжбанківському валютному ринку ПАТ «Банк Восток» як на дату підписання спірного договору, так і на дату виставлення вимоги постачальником за договором (позивачем).
Також відповідно до п. 4. Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 10.08.2000 N 193, під курсовою різницею розуміють різницю між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. Згідно з даною нормою валютний курс це установлений Національним банком України офіційний валютний курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Таким чином, курсова різниця виникає лише при коливаннях курсу НБУ.
Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення «курсової різниці» в розмірі 262 469 грн 33 коп.
Отже, суд доходить висновку про часткове задоволення вимог позивача, а саме стягнення із відповідача за Договором №D606 від 27.03.2017 основної заборгованості у розмірі 553 245 грн 32 коп., пені у розмірі 94 096 грн 77 коп., 3% річних - 13 161 грн 46 коп., інфляційних втрат - 117 875 грн 16 коп. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 236-241 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДДС+” до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гведеон» задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гведеон», (93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк(з), пр.Гвардійський, будинок 44/1., ідентифікаційний код 40537538) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДДС+” (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОВУЛОК БІОЛОГІЧНИЙ, будинок 2А, ідентифікаційний код 40334224) основну заборгованість у розмірі 553 245 грн 32 коп., пеню у розмірі 94 096 грн 77 коп., 3% річних - 13 161 грн 46 коп., інфляційні втрати - 117 875 грн 16 коп. та 11 675 грн 68 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано 19.06.2023.
Суддя Назар ЗЛЕПКО