Рішення від 19.06.2023 по справі 910/4245/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2023Справа № 910/4245/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-ТРЕЙД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРОНЕКС»

про стягнення 18 000, 00 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АБМ-ТРЕЙД» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРОНЕКС» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 18 000, 000 грн.

Позовні вимоги з посиланням на ст. 12, 15, 16, 20, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 629, 692, 909 Цивільного кодексу України, ст. 175, 193, 307 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором-заявкою №10112198 від 17.02.2022 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/4245/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

12.04.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що договір на перевезення між ним та позивачем не укладався, проте ними погоджено заявку на перевезення, в якій визначено суму фрахту в розмірі 17 500, 00 грн та обов'язок позивача надати пакет документів визначений в п. 4 заявки, що останнім виконано не було, а тому вимога про стягнення 18 000, 00 грн є безпідставною та необґрунтованою. Окрім того, вказує, що позивач усупереч умовам заявки направив замість оригіналів документи їх копії. Також у відзиві міститься заява про застосування строку позовної давності, адже до договорів перевезення строк позовної давності встановлений в 6 місяців, а з наданих позивачем документів перевезення було виконано ще 18.02.2022.

01.05.2023 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла довідка банку про рух коштів між ним та відповідачем за період з 17.02.2022 по 24.04.2023 та письмове підтвердження, що станом на 26.04.2023 ціна позову залишається незмінною.

Також 01.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Пунктом 5 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено позивачу строк для подачі відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов .

Приписами частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), зокрема, встановлено, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.

Позивач зазначає, що отримав відзив 25.04.2023 шляхом завантаження із кабінету Електронного суду, проте судом встановлено, що відзив був отриманий відповідачем 18.04.2023, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 0216015149046.

Відтак, останній день строку для подання позивачем відповіді на відзив є саме 24.04.2023.

До господарського суду надійшла відповідь на відзив, здана до відділення поштового зв'язку 26.04.2023, тобто після закінчення строку встановленого судом для його подання.

Положеннями частини 2 статті 118 ГПК України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що відповідь на відзив подана позивачем до суду із пропуском встановленого судом процесуального строку та приймаючи до уваги відсутність клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив або поновлення пропущеного строку на подання такої відповіді на відзив, суд залишає подану позивачем відповідь на відзив без розгляду, в порядку ч. 2 ст. 118 ГПК України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з матеріалів справи 17.02.2022 між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) було погоджено та підписано заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 10112198 (надалі - заявка) про таке:

маршрут перевезення: Дніпро - Луцьк;

вага вантажу: 22 т;

дата та час завантаження: 17.02.2022;

дата та час розвантаження: 18.02.2022;

адреса завантаження: місто Дніпро, вулиця Солончакова, 101 А;

адреса розвантаження: місто Луцьк, вулиця Глушець, 61;

сума фрахту: 17 500, 00 грн з ПДВ;

термін оплати: 7 банківських днів по оригіналу ТТН;

марка авто: ДАФ;

державний номер авто: НОМЕР_1 ;

державний номер напівпричепа: НОМЕР_2 ;

ПІБ водія: ОСОБА_1.

Згідно пункту 4 заявки розрахунки здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування експедитором коштів на розрахунковий рахунок перевізника після отримання повного пакту документів, а саме: два примірники ТТН з мокрою печаткою вантажоодержувача, акту виконаних робіт та рахунку, виписаних датою вивантаження, заявки та договору з мокрою печаткою перевізника.

У пункті 5 заявки сторони погодили, що документи повинні бути отримані не пізніше 10-ти днів після розвантаження при запізнені оплата буде здійснена через 20-ть банківських днів.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору та заявки, ним надано відповідачу послуги на суму 18 000, 00 грн та складено акт надання послуг № ЦБ від 21.02.2022.

Також на виконання заявки складено товарно-транспортні накладні № 21953045 від 17.02.2022, № 21959349 від 17.02.2022 та №21953046 від 18.02.2022.

Позивачем 01.02.2023 направлено відповідачу заявку на перевезення вантажу, вказані вище товарно-транспортні накладні та акт надання послуг з рахунком, вказані документи отримані відповідачем 15.02.2023, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 4302526114834.

Відповідач акт надання послуг № ЦБ від 21.02.2022 не підписав, послуги надані позивачем не оплатив та будь-якої відповіді щодо отриманих документів не надав.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 000, 00 грн основного боргу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, що заявка була підписана на виконання договору, оскільки в матеріалах справи відсутній такий підписаний сторонами договір та відповідач не заперечує факту погодження умов підписаної сторонами заявки, суд при розгляді даної справи застосовує положення самої заявки, як окремого договору.

Отже, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України).

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України).

Відповідно до акту наданих послуг № ЦБ від 21.02.2022 позивачем надано послуги у загальному розмірі 18 000, 00 грн.

Разом з тим, як убачається із заявки сторонами погоджена сума фрахту в розмірі 17 500, 00 грн, з ПДВ.

Згідно пункту 4. заявки розрахунки здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування експедитором коштів на розрахунковий рахунок перевізника після отримання повного пакту документів, а саме: два примірники ТТН з мокрою печаткою вантажоодержувача, акту виконаних робіт та рахунку, виписаних датою вивантаження, заявки та договору з мокрою печаткою перевізника.

У пункті 5. заявки сторони погодили, що документи повинні бути отримані не пізніше 10-ти днів після розвантаження, при запізнені оплата буде здійснена через 20-ть банківських днів.

01.02.2023 позивачем направлено відповідачу заявку на перевезення вантажу, товарно-транспортні накладні: № 21953045 від 17.02.2022, № 21959349 від 17.02.2022 та №21953046 від 18.02.2022 та акт надання послуг з рахунком, вказані документи отримані відповідачем 15.02.2023, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 4302526114834.

Отже враховуючи погоджений в п. 5 заявки строк оплати, а саме 20-ть банківських днів, то строк оплати отриманих послуг за вказаними вище накладними настав 15.03.2023.

Однак відповідачем не було вчинено жодних дій на виконання договору, щодо своєчасної оплати наданих послуг перевезення.

Також в матеріалах справи відсутні та відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано будь-яких доказів надання позивачу заперечення чи зауважень щодо отриманих документів, а тому посилання відповідача щодо невідповідності отриманих документів умовами заявки є безпідставними.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд відхиляє посилання позивача, що вартість послуг з перевезення вантажу становить саме 18 000, 00 грн, оскільки сторонами в заявці погоджено фрахтову суму в розмірі 17 500, 00 грн, доказів погодження сторонами зміни договірної ціни надання послуг за заявкою чи надання послуг саме в розмірі 18 000, 00 грн матеріали справи не містять та позивачем в порядку ГПК суду таких доказів не надано.

Як убачається з наявних у матеріалах справи документів та враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що позивачем були надані, послуги з перевезення вантажу на загальну суму 17 500, 00 грн, що підтверджується заявкою № 10112198 від 17.02.2022, товарно-транспортними накладними: № 21953045 від 17.02.2022, № 21959349 від 17.02.2022 та №21953046 від 18.02.2022

Отже, загальна сума заборгованості за надані послуги складає 17 500, 00 грн.

Враховуючи, що сума заборгованості за надані послуги в розмірі 17 500, 00 грн станом на день прийняття рішення відповідачем не сплачена, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, факт надання/отримання послуг документально підтверджено, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню в розмірі 17 500, 00 грн.

Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Суд звертає увагу, що відповідач в заяві про застосування строку позовної давності посилається на ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, проте він не є ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем за товарно-транспортними накладними № 21953045 від 17.02.2022, № 21959349 від 17.02.2022 та №21953046 від 18.02.2022.

Відповідно до ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Отже, в даному випадку строк позовної давності становить 1 рік.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Сторонами в пункті 4. Заявки погоджено, що розрахунки здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування експедитором коштів на розрахунковий рахунок перевізника після отримання повного пакту документів, а саме: два примірники ТТН з мокрою печаткою вантажоодержувача, акту виконаних робіт та рахунку, виписаних датою вивантаження, заявки та договору з мокрою печаткою перевізника.

У пункті 5. заявки сторони погодили, що документи повинні бути отримані не пізніше 10-ти днів після розвантаження, при запізнені оплата буде здійснена через 20-ть банківських днів.

01.02.2023 позивачем направлено відповідачу заявку на перевезення вантажу, товарно-транспортні накладні: № 21953045 від 17.02.2022, № 21959349 від 17.02.2022 та №21953046 від 18.02.2022 та акт надання послуг з рахунком, вказані документи отримані відповідачем 15.02.2023, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 4302526114834.

Як установлено судом вище обов'язок сплатити вартість послуг перевезення настав 15.03.2023, тобто через 20-ть банківських днів від 15.02.2023.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом, який зданий до відділення поштового зв'язку 16.03.2023, а тому позивачем не пропущено строк для звернення до суду з даним позовом.

Відтак доводи відповідача про те, що вимога позивача про стягнення заборгованості зі сплати вартості послуг перевезення подано поза межами строку позовної давності не ґрунтуються на нормах закону, а тому залишаються судом без задоволення.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 17 500, 00 грн основного боргу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРОНЕКС» (02002, місто Київ, вулиця Марини Раскової, будинок 23, ідентифікаційний код 38807122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-ТРЕЙД» (45500, Волинська область, Володимирський район, смт Локачі, вулиця Шевченка, будинок 43-а, ідентифікаційний код 35580267) 17 500 (сімнадцять тисяч п'ятсот) грн 00 коп. основного боргу та 2 609 (дві тисячі шістсот дев'ять) грн 44 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань

Попередній документ
111609914
Наступний документ
111609916
Інформація про рішення:
№ рішення: 111609915
№ справи: 910/4245/23
Дата рішення: 19.06.2023
Дата публікації: 20.06.2023
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; перевезення, транспортного експедирування
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (19.06.2023)
Дата надходження: 20.03.2023
Предмет позову: про стягнення 18 000,00 грн.