19.06.2023 р. Справа № 904/4862/22
м.Дніпро
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.,
секретар судового засідання Манець О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Прокоф'євої Надії Семенівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2023р. у справі №904/4862/22
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м.Дніпро
до Фізичної особи - підприємця Прокоф'євої Надії Семенівни, м. Дніпро
про стягнення заборгованості у сумі 307 678,17 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Прокоф'євої Надії Семенівни (надалі - відповідач) про стягнення 296 484,86 грн. заборгованості за договором про постачання теплової енергії №080454 від 15.11.2016р., 633,58 грн. - річні, 10 559,73 грн. - пеня.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2023р. (повний текст складено - 16.03.2023р., суддя - Мельниченко І.Ф., м. Дніпро) у справі №904/4862/22 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Прокоф'євої Надії Семенівни на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради 296 484,86 грн. - основного боргу, 10 559,73 грн. - пені, 633,58 грн. - річних, 4 615,17 грн. - судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що в установлений договором строк відповідач свої зобов'язання з оплати вартості поставленої теплової енергії не виконав. Будь-які докази своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 296 484,86 грн. відповідач суду не надав. Позивачем нараховано пеню у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення за період 15.11.2022 по 10.12.2022 у сумі 10559,73грн . У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за отримані послуги у строки, визначені умовами договору, а також на підставі ст.625 ЦК України заявлено до стягнення річні за загальний період з 15.11.2022р. по 10.12.2022р. у сумі 633,58 грн. Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені та річних, проведеного позивачем, та встановлено, що розрахунок проведено правильно. Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 10 559,73 грн. та річних в сумі 633,58 грн. визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
2. Підстави з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2023р., відмовити в задоволенні позовних вимог.
2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, конституційних засад та принципів господарського судочинства;
- позовна заява не відповідає ст.162 ГПК України. В позовній заяві відсутні номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти відповідача, при наявності цієї інформації суд мав би можливість повідомити відповідача про розгляд справи;
- суд першої інстанції розглянув дану справу в спрощеному провадженні, не перевіривши, всупереч ч.5 ст.252 ГПК України, що сторони належним чином повідомлялись про розгляд справи без виклику представників сторін та не заперечували проти цього. Відповідач не отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, а отже не мав можливості скористатись своїм правом на подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також був позбавлений можливості надати свої заперечення проти заявлених позовних вимог;
- всупереч ч.6 ст.252 ГПК України суд призначив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження не враховуючи, що предметом позову є стягнення грошової суми 307 678,17 грн., розмір якої перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідач є пенсіонером, тобто непрацездатною особою;
- суд направляв поштову кореспонденцію Прокоф'євій Н.С. на адресу вул. СтаТична, 80 (вказано в рішенні), а адреса Прокоф'євої Н.С. є вул. СтаНична, 80. Оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов'язок суду видати (надіслати) копії судових рішень учасникам справи (постанова Верховного Суду від 14.07.2022р. у справі №285/2686/20-ц, від 02.08.2021р. у справі №914/1191/20);
- рішення суду прийнято за відсутності відповідача та без належного повідомлення останньої про дату та час розгляду справи в суді. Повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи. Відповідно потрібно було повторно повідомити учасника справи про час та місце розгляду справи;
- суд посилається на те, що тариф у розмірі 5 730,65 грн. (без ПДВ) за 1 Гкал, згідно якого оформлювались рахунки відповідачу встановлені у рішенні Виконкому міської ради "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та послуги з постачання теплової енергії КП "Теплоенерго" від 29.10.2021р. №1137. Позивач не наводить, чому тариф встановлено рішенням Виконкому міської ради від 29.10.2021р. №1137 замість Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України. Тариф згідно договору змінився з 1 176,56 грн. (без ПДВ) на 5 730,65 грн. (без ПДВ). Позивач істотно змінив умови укладеного договору;
- відповідач вважає, що суд безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних, оскільки постановою КМУ №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022р. встановлено, зокрема, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;
- постановою про залучення особи до кримінального провадження як потерпілого від 02.12.2022р. Прокоф'єву Надію Семенівну залучено як потерпілого по кримінальному провадженню №22022040000000221, передбаченого ч.1 ст.438 КК України у зв'язку із значними пошкодженнями будівлі за адресою: вул. М. Грушевського, 10, м. Дніпро внаслідок ракетного удару з боку рф проти України по цивільній інфраструктурі м. Дніпро.
2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2023р. - без змін. Посилається на те, що скаржнику було відомо, що відповідно до умов укладеного з КП "Теплоенерго" договору про постачання теплової енергії №080454 від 15.11.2016р., а також норм чинного законодавства України, споживач зобов'язаний здійснити оплату наданих послуг з теплопостачання. Однак відповідач ігнорував свій обов'язок, чим порушив права позивача, який неодноразово звертався до відповідача, зокрема, надсилав рахунки, акт звіряння та досудову вимогу, в якій роз'яснював, що в разі подальшої несплати наданих підприємством послуг, останнє буде вимушене звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Дана справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, оскільки є незначної складності та була визнана судом малозначною відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі від 30.12.2022р. В позовній заяві позивачем були вказані відомі йому засоби телефонного зв'язку, які були зазначені відповідачем під час укладення договору. В подальшому, інформацію щодо зміни засобів зв'язку відповідач не надавав позивачу. Що стосується офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти відповідача, то вони позивачу не були відомі. В договорі зазначений тариф, який діяв на момент укладання договору. Однак, встановлення тарифу здійснюється на державному рівні. В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що позивач не навів чому тариф встановлено рішенням Виконкому міської ради від 29.10.2021р. №1137 замість НКРЕКП. Проте, дане твердження не відповідає дійсності, оскільки в позовній заяві було роз'яснено поставлене відповідачем питання. Щодо істотної зміни позивачем умов договору внаслідок зростання тарифу, таке твердження відповідача не є коректним по відношенню до позивача, оскільки останній не встановлює тариф, а порядок і підстави встановлення тарифу було наведено в позовній заяві. Твердження скаржника щодо можливості зміни або розірвання договору за згодою сторін, відповідно до ст.652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, не знаходять свого логічного продовження, оскільки відповідач не звертався до позивача щодо зміни умов договору або його розірвання. Крім цього, зазначений в договорі тариф не є ціною договору, оскільки вартість послуги розраховується щомісяця в залежності від кількості спожитих Гкал. В даних правовідносинах, Прокоф'єва Н.С. виступає в якості фізичної особи - підприємця, що здійснює комерційну діяльність, у зв'язку з чим відноситься не до категорії "населення", а до категорії "інші споживачі". В зв'язку з чим, припис постанови КМУ №206 від 05.03.2022р. "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" щодо заборони нарахування, зокрема, пені і відсотків річних на інших споживачів не розповсюджуються.
У письмових поясненнях, які надійшли на адресу суду 16.06.2023р., позивач вказує на те, що починаючи з 2016 року тарифи на послуги з теплопостачання неодноразово змінювалися на підставі постанов НКРЕКП. Тобто протягом дії договору, тариф змінювався, а відповідач акцептував такі зміни, зокрема шляхом здійснення оплати послуг за зміненим тарифом, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.11.2016 по 14.06.2023р. за договором 080454 та випискою про рух коштів між ФОП Прокоф'євою та КП "Теплоенерго". Також зазначає, що з жовтня 2021р. діє новий тариф, який також був акцептований відповідачем, оскільки підприємцем здійснено оплати до листопада місяця включно (рахунок №080454 від 31.12.2021р. на суму 40013,69грн за новим тарифом сплачено відповідачем 27.01.2022р.).
3. Апеляційне провадження.
3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2023р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 05.06.2023р.
05.06.2023р. в судовому засіданні оголошено перерву до 19.06.2023р.
В судових засіданнях 05.06.2023р. та 19.06.2023р. заслухано пояснення представників сторін щодо апеляційної скарги, встановлено обставини справи та досліджено матеріали справи. Під час судових дебатів представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити повністю, з підстав, викладених в апеляційній скарзі, а представник позивача просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
19.06.2023р. в судовому засіданні в нарадчій кімнаті колегією суддів ухвалено дану постанову в порядку ст.240 ГПК України з оформленням вступної та резолютивної частини.
3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.
15.11.2016р. між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (теплопостачальна організація) та Фізичною особою - підприємцем Прокоф'євою Надією Семенівною (споживач) укладено договір №080454 про постачання теплової енергії на підставі заяви №2447 від 15.11.2016р (надалі - договір).
Теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов'язується одержати та сплатити теплопостачальній організації її вартість за встановленими тарифами (цінами) в терміни та на умовах, передбачених цим договором (п.1.1 договору).
Рішення про початок та закінчення опалювального сезону приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради, виходячи з кліматичних умов. Опалювальний період згідно наказу №620/378 від 10.12.2008р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2008р. за №1310/16001, "Про затвердження Правил підготовки теплових господарств до опалювального періоду", починається при наявності стійкої середньодобової температури зовнішнього повітря протягом трьох послідовних діб + 8 С (восени) і закінчується при підвищенні середньодобової температури зовнішнього повітря протягом трьох послідовних діб + 8 С (навесні) (п.2.2 договору).
Споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором, на кінець опалювального сезону, календарного року проводити звіряння розрахунків з теплопостачальною організацією (п.3.2.2 договору).
Тарифи на теплову енергію, що споживається за цим договором встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) (розд.6 договору).
Тариф для розрахунків по цьому договору складає: теплова енергія - 1 Гкал 1 411,87 грн. (з ПДВ), 1 176,56 грн. (без ПДВ).
Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 2-х примірниках) прийому-передачі теплової енергії по формі додатку 4. Отриманий акт прийому-передачі теплової енергії споживач або представник споживача повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації на протязі десяти днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається: при отриманні нарочним - дата вручення представнику споживача; при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена у відбитку поштового штемпеля на документі, що зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового перебігу документів. При поверненні підприємством зв'язку рекомендованого листа з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що споживач повідомлений про направлені документи. У разі неотримання теплопостачальною організацією підписаного акту прийому-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у вищезазначений термін, акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період (п.7.2 договору).
Споживач зобов'язаний не пізніше ніж за 5 днів до початку розрахункового періоду сплачувати теплопостачальній організації вартість теплової енергії згідно із її кількістю, передбаченою у додатку 1 до цього договору, за власним платіжним дорученням із зазначенням періоду, за який він сплачує (п.7.3 договору).
Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку теплопостачальної організації, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів (п.7.4 договору).
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.11.2019р., але в будь-якому випадку до повного виконання фінансових зобов'язань (п.11.1 договору).
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.11.5 договору).
В матеріалах справи відсутні докази припинення договору або визнання його недійсним в установленому законом порядку. В зв'язку з чим, даний договір є дійсним та обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до додатку №2 до договору послуга надається за адресою: м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, буд.10.
Матеріали справи містять наступні розпорядження Дніпровського міського голови про початок та закінчення опалювального періоду: від 19.10.2021р. №1-19/10-р. "Про початок опалювального сезону 2021 - 2022 р.р. у м. Дніпрі"; від 31.03.2022р. №1-31/3-р. "Про закінчення опалювального сезону 2021 - 2022 р.р. у м. Дніпрі".
На виконання умов договору, позивач у період з 01.01.2022р. по 01.04.2022р. поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 296 486,00 грн. та з урахуванням корегування (переплати в розмірі 0,14 грн.) сума заборгованості складає 296 485,86 грн.
Позивачем до позовної заяви додано підписані позивачем в односторонньому порядку акти прийому-передачі теплової енергії №№080454 від 31.01.2022р. на суму 185 112,80 грн., від 28.02.2022р. на суму 97 559,02 грн., від 31.03.2022р. на суму 13 813,18 грн.
Порядок розрахунку споживання згідно приладу обліку підтверджено довідкою за адресою: м. Дніпро, вул. М. Грушевського, 10.
Позивачем відповідачу було виставлено рахунки на оплату №№080454 від 31.01.2022р. на суму 185 112,80 грн., від 28.02.2022р. на суму 97 559,02 грн., від 31.03.2022р. на суму 13 813,18 грн.
Також позивачем складено акт звіряння взаємних розрахунків від 04.11.2022р. за період з 01.01.2022р. по 01.11.2022р. та досудову вимогу на суму 296 484,86 грн.
В якості доказів надсилання на адресу відповідача актів прийому-передачі теплової енергії, рахунків на оплату, акту звірки взаємних розрахунків, досудової вимоги позивачем надано описи-вкладення, накладну та фіскальний чек "Укрпошти", що підтверджує здійснення відправлення 07.11.2022р.
Пунктом 1 ч.1 розділу ІІ наказу Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013р. №958 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень" визначено наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1.
З урахуванням наведеного, відповідач міг отримати акти прийому-передачі теплової енергії, рахунки на оплату, акт звірки взаємних розрахунків та досудову вимогу 09.11.2022р. та починаючи з цієї дати протягом 5 днів оплатити рахунки.
Позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 296 484,86 грн., пеню у розмірі 10 559,73 грн., 3 % річних у розмірі 633,58 грн., що стало причиною виникнення даного спору.
3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази, що стосуються фактів, на які учасники провадження у справі посилаються в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про наступне.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору на відпуск теплової енергії для потреб опалення, строк дії договору, строк та порядок надання послуг, загальна вартість наданих за договором послуг, порядок оплати за надані послуги, наявність заборгованості за надані послуги, наявність оплати, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання теплової енергії №080454 від 15.11.2016р. в частині здійснення своєчасної оплати наданих послуг.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. договір є двостороннім, якщо правами та обов'язковими наділені обидві сторони договору (ст.626 ЦК України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України_.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписом ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлених строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання його визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В силу приписів ст.ст.525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цих Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов'язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 17.01.2019р. у справі №923/241/18, від 21.05.2019р. у справі №925/550/18, від 19.06.2019р. у справі №923/496/18, від 12.08.2021р. у справі №910/7914/20, від 21.10.2021р. у справі №908/3027/20.
Між сторонами у даній справі виникли правовідносини з договору енергопостачання, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст.275 ГК України).
Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч.2 ст.275 ГК України).
Відносини у сфері постачання теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання".
Відповідно до ст.19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно із ч.6 ст.25 Закону України "Про теплопостачання" в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Враховуючи положення п.7.4 укладеного між позивачем та відповідачем договору, остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку теплопостачальної організації, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Матеріали справи свідчать, що в установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання з оплати вартості поставленої теплової енергії не виконав, будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості в сумі 296 484,86 грн. відповідач не надав. До апеляційної скарги скаржником також не надано таких доказів.
Беручи до уваги вищезазначене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 296 484,86 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені та річних апеляційний господарський суд враховує наступне.
Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до п.8.4.3 договору за неналежне виконання грошового зобов'язання споживач має сплатити пеню в розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу за весь період невиконання зобов'язання споживачем, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 10 559,73 грн. за загальний період із 15.11.2022р. до 10.12.2022р.
Здійснивши перерахунок наданого позивачем розрахунку пені, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що розрахунок проведено правильно.
Згідно із ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за отримані послуги у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховано 3 % річних в розмірі 633,58 грн. за загальний період з 15.11.2022р. по 10.12.2022р.
Здійснивши аналіз наданого позивачем розрахунку 3 % річних, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок позивача проведено правильно.
З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 10 559,73 грн. та 3 % річних в сумі 633,58 грн. є обґрунтованими.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних, оскільки постановою КМУ №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022р. встановлено, зокрема, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до абз. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022р. (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №390 від 21.04.2023р.) до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Згідно із п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022р. (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №390 від 21.04.2023р.) дія абзаців 1 та 3 п.1 цієї постанови поширюється на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають право на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану.
Відповідно до п.2 цієї постанови вона набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022р.
Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що положення постанови Кабінету Міністрів України №206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022р. не можуть застосовуватися у даній справі, оскільки не розповсюджуються на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю. В зв'язку з чим такі доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним господарським судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не навів, чому тариф на теплову енергію встановлено рішенням Виконкому міської ради від 29.10.2021р. №1137 замість Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України не можуть бути взяті до уваги апеляційним господарським судом та спростовуються змістом позовної заяви.
Так, в позовній заяві позивачем було наведено обґрунтування наявності правових підстав для встановлення тарифу рішенням Виконкому міської ради, яке мотивовано наступним.
"Згідно із ст.20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Згідно із ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
Так, 7 липня 2020р. НКРЕКП було передано повноваження з регулювання діяльності підприємств теплопостачання з державного на місцевий рівень.
Відповідно до додатку №1 до рішення виконкому міської ради "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та послуги з постачання теплової енергії КП "Теплоенерго" від 29.10.2021р. №1137, встановлено тариф на послугу з постачання теплової енергії для категорії "інші споживачі" в розмірі 5 730,65 грн. (без ПДВ) за 1 Гкал."
Апеляційний господарський суд в цьому питанні також враховує наступне.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг передала повноваження з регулювання діяльності підприємств теплокомуненерго органам місцевого самоврядування. Так, регулятор передав повноваження з регулювання діяльності підприємств теплопостачання з державного на місцевий рівень. На виконання ініціатив уряду та підтримуючи відповідні позиції Мінрегіону, місцевих органів влади, асоціацій та громадських організацій щодо децентралізації влади, регулятор на відкритому засіданні 7 липня 2021р. прийняв постанову НКРЕКП "Про затвердження змін до ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання".
Апеляційний господарський суд також не приймає твердження відповідача про те, що позивач істотно змінив умови укладеного договору, шляхом зміни тарифу з 1 176,56 грн. (без ПДВ) на 5 730,65 грн. (без ПДВ) з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно із ст.ст.189, 191 ГК України та ст.ст.10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
З аналізу зазначених норм слідує, що ціноутворення щодо виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню. Тарифи на послуги з транспортування теплової енергії не можуть встановлюватися на розсуд сторін, їх вартість не є договірною, а тариф на постачання теплової енергії відповідно до вимог Закону України "Про ціни та ціноутворення" є державною регульованою ціною.
Такий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019р. у справі №917/2094/17, від 15.10.2019р. у справі №917/1324/18, від 15.07.2019р. у справі №917/743/18, від 21.01.2020р. у справі №925/1391/18, від 03.07.2019р. у справі №917/2094/17 тощо.
Відтак, з аналізу вищенаведеного, а також ст.632 ЦК України апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ціна у договорі може встановлюватися за домовленістю сторін лише у випадках, коли така ціна (тарифи, ставки тощо) не встановлюються або не регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. У таких випадках застосуванню підлягає ціна (тариф тощо), яка встановлена відповідними органами державної влади або органами місцевого самоврядування у межах наданих їм повноважень.
За змістом ст. 15 Закону України "Про теплопостачання" основними завданнями державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання є: реалізація державної політики щодо функціонування ринку теплової енергії; захист прав споживачів; забезпечення рівних можливостей доступу суб'єктів відносин у сфері теплопостачання на ринок теплової енергії; запобігання монополізації та створення умов для розвитку конкурентних відносин у сфері теплопостачання. Державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у формі: ліцензування певних видів господарської діяльності в цій сфері; регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат; здійснення контролю за діяльністю суб'єктів відносин у сфері теплопостачання та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання. Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється: Кабінетом Міністрів України; Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону.
Загальні засади формування тарифів на теплову енергію встановлені ст.20 Закону України "Про теплопостачання", якою передбачено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Згідно із ч.1 ст.13 Закону України "Про ціни та ціноутворення" державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом, зокрема, установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання фіксованих цін.
Посилання відповідача на зміст розділу 6 договору, який передбачає, що тарифи на теплову енергію, що споживається за цим договором встановлюються НКРЕКП суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставне, оскільки станом на момент виникнення спору у даній справі КП "Теплоенерго" перейшло під регулювання місцевих органів влади, що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному сайті НКРЕКП у розділі "Ліцензування" згідно з Переліком ліцензіатів НКРЕКП у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що переходять під регулювання місцевих органів влади.
Оскільки рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 29.10.2021р. №1137 затверджено відповідний тариф на постачання теплової енергії, то у даному випадку ці тарифи є обов'язковими та мають застосовуватися.
З урахуванням наведеного та враховуючи, що постачання відповідачу теплової енергії здійснює КП "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, якому Виконавчий комітет Дніпровської міської ради згідно з рішенням від 29.10.2021р. №1137 затвердив тариф на теплову енергію, в тому числі її постачання, встановлення вартості послуг КП "Тепроенерго" з постачання теплової енергії відповідача за новим тарифом ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що в позовній заяві відсутні номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти відповідача, а при наявності цієї інформації суд мав би можливість повідомити відповідача про розгляд справи апеляційний господарський суд не бере до уваги, оскільки в позовній заяві позивачем було зазначено відомі йому засоби зв'язку, які були вказані відповідачем під час укладання договору.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Як звертає увагу позивач, йому не було відомо офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти відповідача.
Щодо доводів апеляційної скарги про розгляд справи в спрощеному провадженні, всупереч того, що предметом позову є стягнення грошової суми 307 678,17 грн., розмір якої перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відповідач є пенсіонером, тобто непрацездатною особою колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).
Згідно із ч.3 ст.12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Частиною 4 ст.12 ГПК України встановлено, що умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Відповідно до ч.5 ст.12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у ч.4 цієї статті.
Частиною 1 ст.250 ГПК України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно із ч.1 ст.252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч.5 ст.252 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Як вбачається із матеріалів даної справи, ухвалою від 30.12.2022р. місцевий господарський суд, відкриваючи провадження у справі, здійснивши аналіз предмету та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, дійшов висновку, що спір може бути віднесений до категорії малозначних і тому цей спір підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до абз.2 ч.2 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Водночас, згідно із п.7 ч.3 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Апеляційний господарський суд враховує, що скаржником не наведено жодних обґрунтувань, яким саме чином розгляд судом першої інстанції справи за правилами спрощеного позовного провадження позбавив відповідача можливості подати докази, чи яким саме чином вказане вплинуло на оцінку судом першої інстанції поданих сторонами доказів в процесі встановлення істотних обставин справи, чи яким чином, на його думку, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін унеможливив встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Здійснивши аналіз предмету та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість віднесення даного спору до категорії малозначних справ та розгляду цього спору за правилами спрощеного позовного провадження.
З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції із зазначених вище підстав скасуванню не підлягає.
Доводи відповідача про те, що суд направляв поштову кореспонденцію Прокоф'євої Н.С. на адресу вул. СтаТична, 80 (вказано в рішенні), а адреса Прокоф'євої Н.С. є вул. СтаНична, 80 спростовуються матеріалами даної справи.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що рішення суду прийнято за відсутності відповідача та без належного повідомлення останньої про дату та час розгляду справи в суді апеляційний господарський суд враховує наступне.
Виходячи із системного аналізу положень ч.3 ст.2, ч.ч.1, 2 ст.42 ГПК України, до сторін та учасників справи застосовуються єдині принципи судочинства, а учасники справи є рівними у своїх правах. Водночас, ст.42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають не лише права, але й обов'язки, дотримання або недотримання яких безпосередньо впливає на результат розгляду справи судом. Згідно ч.1 ст.61 ГПК України, зазначені права та обов'язки поширюються також і на представника учасників у справі та можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених ч.3 ст.61 ГПК України.
Таким чином, учасники справи, незалежно від їх статусу (сторона у справі чи її представник, представники), повинні не лише користуватися наданими їм процесуальними правами, але й чітко виконувати передбачені процесуальним законом обов'язки, що у свою чергу повинно забезпечити справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору судом. При вирішенні спору про неналежність повідомлення судом першої інстанції учасників провадження у справі, апеляційний господарський суд приймає до уваги також дії (бездіяльність) учасника справи в організації контролю за отримання ним адресованої йому поштової кореспонденції.
Відповідно до ч.ч.3, 7 ст.120 та ч.11 ст.242 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення (зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.04.2021р. у справі №205/1129/19).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 270 (далі - Правила), якими регулюються правовідносини між оператором поштового зв'язку та споживачем послуг. Відповідно до п.п.99, 116 Правил, рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" або "Адміністративна послуга" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у п.п.99, 99-1, 99-2, 99-3, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.02.2021р. у справі № 910/20004/17, від 06.03.2020р. у справі № 5019/592/12.
Матеріалами справи підтверджується та встановлено судом апеляційної інстанції, що процесуальні документи, зокрема, ухвала про відкриття провадження у даній справі від 30.12.2022р., надсилалися судом першої інстанції на адресу, зазначену, у тому числі і в апеляційній скарзі.
Однак, поштова кореспонденція поверталася на адресу суду першої інстанції з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".
Отже, з огляду на зазначене не можна стверджувати, що ухвала суду першої інстанції від 30.12.2022р. була вручена скаржнику з визначенням дня вручення судового рішення, оскільки ухвала була повернута "за закінченням терміну зберігання", що не підтверджує жодної з обставин, передбачених ч.6 ст.242 ГПК України (такий висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.12.2018р. у справі №752/11896/17-ц за фактичних обставин повернення судової повістки "за закінченням терміну зберігання").
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами скаржника про те, що зазначена обставина в цьому конкретному випадку є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на наступне.
Факт неотримання поштової кореспонденції, яка надсилалася судом на адресу скаржника, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти від час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.06.2022р. у справі №910/4430/21.
Верховний Суд в постанові від 27.07.2022р. у справі №908/3468/13 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17(П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б, від 04.03.2021р. у справі №910/6835/20).
Доказів не знаходження за юридичною адресою скаржником не надано. Також, матеріали справи містять докази надсилання копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача. З наведеного вбачається, що позивачем і судом першої інстанції вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про наявність та розгляд справи в суді, проте відповідач, всупереч вимог чинного законодавства, не користувався своїми процесуальними правами добросовісно і не отримував поштової кореспонденції, яка надходила на його юридичну адресу.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що всі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом (ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що всі процесуальні документи у даній справі наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що в силу ст.ст.2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" свідчить про наявність додаткової можливості сторін справи ознайомитись із процесуальними документами у справі.
В апеляційній скарзі не зазначено об'єктивно непереборних причин, які унеможливлювали отримання поштової кореспонденції за місцем реєстрації відповідача або неможливості ознайомлення з процесуальними документами через мережу Інтернет у Єдиному державному реєстрі судових рішень тощо.
Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що особа, яка має невиконане зобов'язання, в тому числі перед КП "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, несе ризики, пов'язані з таким невиконанням та має бути обізнана про право КП "Теплоенерго" звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
З урахуванням наведеного, доводи скаржника про те, що він не отримував процесуальних документів щодо розгляду справи за позовом КП "Теплоенерго" Дніпровської міської ради є необґрунтованими, такими, що суперечать принципам добросовісності й розумності.
Посилання скаржника на те, що постановою про залучення особи до кримінального провадження як потерпілого від 02.12.2022р. Прокоф'єву Надію Семенівну залучено як потерпілого по кримінальному провадженню №22022040000000221, передбаченого ч.1 ст.438 КК України у зв'язку із значними пошкодженнями будівлі за адресою: вул. М. Грушевського, 10, м. Дніпро у вересні 2022р. внаслідок ракетного удару з боку рф проти України по цивільній інфраструктурі м. Дніпро не може бути взято апеляційним господарським судом до уваги, оскільки дана обставина не спростовує наявність у відповідача обов'язку оплати за поставлену позивачем теплову енергію за попередній період (січень - березень 2022р.).
З урахуванням викладеного, судом першої інстанції було ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного рішення, а їм була надана належна оцінка. В зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
З мотивів, наведених у п. 3.3. даної постанови, апеляційний господарський суд погоджується із обґрунтованими доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Враховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не отримали підтвердження під час апеляційного провадження, не спростовують висновків місцевого господарського суду та не доводять порушення судом норм матеріального і процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення таким вимогам закону відповідає.
Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд, з підстав, викладених у п. 3.3 даної постанови, дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
3.5. Розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Прокоф'євої Надії Семенівни - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2023р. у справі №904/4862/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 19.06.2023р.
Головуючий суддя І.О. Вечірко
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков