08.06.2023 року м.Дніпро
Справа № Б29/334-09 (904/214/23)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
секретар судового засідання: Михайлова К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2023 (прийняту суддею Первушиним Ю.Ю., повне судове рішення складено 31.03.2023) у справі №Б29/334-09 (904/214/23)
за позовом Керівника Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Слобожанської селищної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада"
про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки
в межах справи №Б29/334-09
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Будмехсервіс"
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада"
про визнання банкрутом
1. Короткий зміст заявлених вимог.
27.03.2023 Керівником Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Слобожанської селищної ради подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" та будь-яким іншим особам, проводити будівництво об'єктів нерухомого майна на земельних ділянках, що входять до складу земельної ділянки загальною площею 99, 6083 га, яка є предметом позову.
2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2023 у цій справі, в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову (вх. №14810/23) - відмовлено.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з тих обставин, що заява про забезпечення позову, не містить обґрунтованих мотивів та посилань на відповідні докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності обраного ним забезпечення позову. Заявником не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Прокурор не навів суду доказів незаконного використання орендованої земельної ділянки та/або незаконного будівництва з використанням орендованого майна.
На думку суду, здійснення заборони у використанні земельної ділянки в рамках цільового її використання може призвести до наслідків які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки, фактично може обмежити права орендаря за договором оренди до ухвалення рішення по суті спору.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2023 у справі №Б29/334-09 (904/214/23), в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що у зв'язку з тим, що на теперішній час постійно відбувається передача земельної ділянки під забудову, що призводить до унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, є істотна необхідність вжити заходи для забезпечення позову.
Апелянт вказує, що предметом даного позову є розірвання договору оренди укладеного з ТОВ "МБК "Україна-Канада" та повернення єдиного масиву земельних ділянок загальною площею 99,6083 га який роз'єднано на земельні ділянки з номерами від 4 до 469 із зазначенням їх кадастрових номерів та площі.
На даний час, власником спірної земельної ділянки є Слобожанська селищна рада однак, протягом терміну дії договору оренди відповідачем 36 разів ініціювалось внесення змін до договору оренди шляхом виключення земельних ділянок, на яких фізичними чи юридичними особами здійснено будівництво об'єктів нерухомого майна та зареєстровано право власності на них.
Таким чином, в силу вимог ст. 20 Земельного кодексу України, Слобожанська селищна рада зобов'язана передавати у приватну власність земельні ділянки - власникам об'єктів нерухомого майна, розташованого на цих земельних ділянках.
За доводами скаржника, в наслідок вчинення зазначених дій, загальна площа орендованої земельної ділянки з 2006 року зменшилась більш ніж вдвічі з 240 га до 102 га, що в свою чергу значною мірою впливає на розмір орендної плати, на яку розраховувала Слобожанська селищна рада, при укладенні договору оренди.
Крім цього, відповідно до інформації наданої Слобожанською селищною радою на даний час на розгляді перебуває звернення щодо виключення з загального масиву орендованих земельних ділянок, земельної ділянки площею 34 га.
Також відповідно до інформації наданої Слобожанською селищною радою на даний час на розгляді перебуває звернення щодо виключення з загального масиву орендованих земельних ділянок, земельної ділянки площею 34 га та надання в оренду без конкурсу, юридичні особі, що є власником об'єкту нерухомого майна площею 4 м2, розташованого на земельній ділянці.
На даний час на земельних ділянках, що входять до складу спірної земельної ділянки, повернення якої є предметом даного позову, активно проводяться будівельні роботи об'єктів нерухомого майна, з метою унеможливлення, в подальшому, відокремлення земельної ділянки від цих об'єктів в силу ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України та як наслідок, порушені права Слобожанської селищної ради, як власника земельної ділянки, не зможуть бути відновлені.
На думку скаржника, у разі побудови об'єкту нерухомого майна, забудовнику необхідно зареєструвати право власності на нього у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У разі ж реєстрації права власності на новостворені об'єкти нерухомості, повернення земельних ділянок стане неможливим з огляду на положення ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 120 Земельного кодексу України, що зведе нанівець зусилля суду та прокурора під час розгляду вказаної справи.
Апелянт вважає, що найбільш обґрунтованим, є застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ "МСК "Україна-Канада" та будь-яким іншим особам проводити будівельні роботи та заборони вчинення реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомого майна, які можуть бути побудовані на земельній ділянці, повернення якої є предметом даного позову.
На переконання апелянта, наявні достатні підстави вважати, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ "МСК "Україна-Канада" та будь-яким іншим особам проводити будівельні роботи та заборони вчинення реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомого майна, виконання рішення, постановленого за позовом прокурора, буде унеможливлено.
У той же час, апелянт вважає, що під час постановлення оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції залишив поза увагою захід забезпечення позову у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, що входять до складу земельної ділянки загальною площею 99,6083 га, яка є предметом позову.
Оскаржувана ухвала взагалі не містить обґрунтування вимоги в застосуванні вищевказаного заходу, що суперечить вимогам ст.ст. 140, 236 ГПК України.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Згідно поданого відзиву Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. В обґрунтуванням відзиву боржник зазначає, що у заяві про забезпечення позову прокурор навів міркування які вказують на обґрунтованість позовних вимог по суті. В обґрунтування вимог про - забезпечення позову прокурор вказав, що у разі побудови об'єкту нерухомого майна, забудовнику необхідно зареєструвати право власності на нього у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. У разі ж реєстрації права власності на новостворені об'єкти нерухомості, повернення земельних ділянок стане неможливим з огляду на положення статті 41 Конституції України, стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 120 Земельного кодексу України, що зведе нанівець зусилля суду та прокурора по розгляду вказаної справи. Згідно статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна. Судове рішення або заява власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав. На підставі викладеного, найбільш обґрунтованим, є застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ "МБК "Україна-Канада" та будь-яким іншим особам проводити будівельні роботи та заборони вчинення реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомого майна, які можуть бути побудовані на земельній ділянці, повернення якої є предметом даного позову. Таким чином, на думку позивача наявні достатні підстави вважати, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ "МБК "Україна-Канада" та будь-яким іншим особам проводити будівельні роботи та заборони вчинення реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомого майна, виконання рішення, постановленого за позовом прокурора, буде унеможливлено. Забезпечення позову направлене на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням права власності особи в повній мірі та носить тимчасовий характер. Заходи зустрічного забезпечення позову у вказаній справі не підлягають застосуванню, оскільки підстави, передбачені частиною 3 статті 141 ГПК України відносно позивача відсутні.
Відповідач вважає, що вказані вище вимоги є необґрунтованими та такими, що ідуть у розріз із предметом позову.
За змістом позовної заяви прокурор просив суд розірвати договір оренди землі та зобов'язати відповідача повернути за актом прийому-передачі Слобожанський селищній раді земельну ділянку загальною площею 99,6083 га.
Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Предмет позову треба відрізняти від предмету спору.
Предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Таким чином, предметом позову прокурор визначив права оренди позивача на земельну ділянку, та обов'язок позивача повернути земельну ділянку орендодавцю - державі в особі Слобожанської селищної ради.
Спір щодо будівельних робіт або незаконної забудови на земельні ділянки відсутній.
За доводами відповідача, при розгляді поданої заяви має досліджуватися обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, а також питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про невідповідність заяви прокурора про забезпечення позову вимогам процесуальних норм - статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, суд дослідивши матеріали справи, заслухавши представника прокурора не встановив зв'язку між вказаним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог у цій справі.
Прокурор не навів суду доказів незаконного використання орендованої земельної ділянки та/або незаконного будівництва з використанням орендованого майна.
Прокурор не зазначив, чи здатний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову у цій справі та не встановив імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття такого заходу.
З огляду на наведене, враховуючи предмет позову, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що застосування судом заходу забезпечення позову у цьому спорі шляхом заборони відповідачу та будь-яким іншим особам (коло яких не визначив) проводити будівництво об'єктів нерухомого майна земельній ділянці, що знаходиться в оренді, виходить за рамки предмету позову, а така заборона, як захід забезпечення позову не є співвідносним та адекватним із заявленими прокурором позовними вимогами.
Більш того, вказані прокурором заходи забезпечення позову, фактично стосуються прав та законних інтересів невизначеного кола осіб, які не залучалися до участі в даній справі, що може бути порушенням прав відповідних осіб, які здійснюють користування орендованими земельними ділянками.
Предметом Договору оренди, який просить розірвати прокурор, є використання орендованої земельної ділянки. Зокрема пунктом 3 Договору передбачено, що на земельній ділянці ведеться будівництво індивідуальних житлових будинків, об'єктів соціальної сфери та інженерної інфраструктури, пунктом 15 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва житла та об'єктів соціальної сфери. Заборона використання земельної ділянки призведе до обмеження прав орендаря який веде господарську діяльність та не буде стосуватися предмету спору - права оренди земельних ділянок.
На думку відповідача, здійснення заборони у використанні земельної ділянки в рамках цільового її використання може призвести до наслідків які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки, фактично може обмежити права орендаря за договором оренди до ухвалення рішення по суті спору.
6. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2023 у справі №Б29/334-09 (904/214/23); розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 08.06.2023 о 15:30 год.
У судовому засіданні 08.06.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
7. Встановлені судом обставини справи.
09.01.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Керівника Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 02909938) в інтересах держави в особі Слобожанської селищної ради (код ЄДРПОУ 04525024) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" (код ЄДРПОУ 32475980) про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди землі від 18.09.2006 в частині своєчасної оплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
27.03.2023 Керівником Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Слобожанської селищної ради подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжнародна будівельна компанія "Україна-Канада" та будь-яким іншим особам, проводити будівництво об'єктів нерухомого майна на земельних ділянках, що входять до складу земельної ділянки загальною площею 99, 6083 га, яка є предметом позову.
У заяві про забезпечення позову прокурор навів міркування які вказують на обґрунтованість позовних вимог по суті. В обґрунтування вимог про забезпечення позову прокурор вказав, що у разі побудови об'єкту нерухомого майна, забудовнику необхідно зареєструвати право власності на нього у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. У разі ж реєстрації права власності на новостворені об'єкти нерухомості, повернення земельних ділянок стане неможливим з огляду на положення статті 41 Конституції України, стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 120 Земельного кодексу України, що зведе нанівець зусилля суду та прокурора по розгляду вказаної справи. Згідно статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна. Судове рішення або заява власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав. На підставі викладеного, найбільш обґрунтованим, є застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ "МБК "Україна-Канада" та будь-яким іншим особам проводити будівельні роботи та заборони вчинення реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомого майна, які можуть бути побудовані на земельній ділянці, повернення якої є предметом даного позову. Таким чином, на думку позивача наявні достатні підстави вважати, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ "МБК "Україна-Канада" та будь-яким іншим особам проводити будівельні роботи та заборони вчинення реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомого майна, виконання рішення, постановленого за позовом прокурора, буде унеможливлено. Забезпечення позову направлене на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням права власності особи в повній мірі та носить тимчасовий характер. Заходи зустрічного забезпечення позову у вказаній справі не підлягають застосуванню, оскільки підстави, передбачені частиною 3 статті 141 ГПК України відносно позивача відсутні.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Таким чином, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
При цьому, судова колегія зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Судова колегія зазначає, що предметом позову у даній справі є вимоги розірвання договорів оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Таким чином в даному випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 року у справі № 911/1551/18.
Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Звертаючись з заявою про забезпечення позову позивач вказав, що у разі побудови об'єкту нерухомого майна, забудовнику необхідно зареєструвати право власності на нього у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. У разі ж реєстрації права власності на новостворені об'єкти нерухомості, повернення земельних ділянок стане неможливим з огляду на положення статті 41 Конституції України, стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 120 Земельного кодексу України, що зведе нанівець зусилля суду та прокурора по розгляду вказаної справи. Згідно статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна.
Разом з тим, прокурором не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження проведення на земельній ділянці, переданій за спірним договором, підготовчих, будівельних, демонтажних або земельних робіт.
Таким чином, прокурором в установленому законом порядку не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття вказаних ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист чи поновлення порушених прав або інтересів позивача в обраний останнім спосіб.
В той же час, з огляду на те, що предметом спірного договору оренди є використання орендованої земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва житла та об'єктів соціальної сфери, заявлені заходи забезпечення позову призведуть до втручання у господарську діяльність відповідача, тому в задоволенні заяви позивача слід відмовити.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, прокурор не навів суду доказів незаконного використання орендованої земельної ділянки та/або незаконного будівництва з використанням орендованого майна.
На думку суду, здійснення заборони у використанні земельної ділянки в рамках цільового її використання може призвести до наслідків які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки, фактично може обмежити права орендаря за договором оренди до ухвалення рішення по суті спору.
Більш того, колегія суддів зауважує, що з огляду на викладене, заявлені заходи забезпечення позову, фактично стосуються прав та законних інтересів невизначеного кола осіб, які не залучалися до участі в даній справі, що може призвести до порушення прав відповідних осіб, які здійснюють користування орендними земельними ділянками.
Зважаючи на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2023 у справі №Б29/334-09 (904/214/23) залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2023 у справі №Б29/334-09 (904/214/23) залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повне судове рішення складено 19.06.2023.
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя А.Є. Чередко