ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59
13 червня 2023 року Справа № 902/930/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Петрук О.В.,
представники учасників справи:
прокурор - Гіліс І.В.;
позивача - не з'явився;
відповідача - Брилянт І.О., Подгурська Д.О.;
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення господарського суду Вінницької області від 14.03.2023, повний текст якого складено 23.03.2023, у справі №902/930/21 (суддя Яремчук Ю.О.)
за позовом Керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави,
в особі - Тульчинської міської ради
до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства
«Тульчинський рибцех «ПрАТ «СП «Вінницярибгосп»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство
«Вінницярибгосп»
про скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок
У вересні 2021 року керівник Тульчинської окружної прокуратури (надалі в тексті - Прокурор) звернувся до господарського суду Вінницької області в інтересах держави, в особі - Тульчинської міської ради (надалі в тексті - Міська рада) з позовом до Дочірнього сільськогоспо-дарського рибоводного підприємства «Тульчинський рибцех «ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» (надалі в тексті - Тульчинський рибцех) про скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок.(т.1, арк.справи 1-20).
Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.03.2023 у справі №902/930/21 в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Державні акти на право постійного користування землею були видані безпосередньо Тульчинському виробничому рибцеху, а не Вінницькому об'єднанню рибного господарства «Вінницярибгосп», яке ліквідовано та є чинними, а право постійного користування не припинено у встановленому законом порядку. Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що ДСРП «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» є правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху, тому правомірно користувалось та користується земельними ділянками на підставі раніше виданих державних актів на право постійного користування землею.(т.3, арк.справи 100-112).
Не погоджуючись із судовими рішеннями, Прокурор подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області у даній справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову.(т.3, арк. справи 116-134).
Обґрунтовуючи свою скаргу Прокурор зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, не надав оцінку наданим доказам, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На думку Скаржника, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції були залишені без уваги наступні обставини:
- відсутність волевиявлення власника (засновника) Об'єднання «Вінницярибгосп» на перехід прав і обов'язків від Об'єднання до нового державного підприємства;
- наказ директора Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп» №1 від 30.07.1996 не є належним доказом, що підтверджує правонаступництво;
- наказ директора Об'єднання «Вінницярибгосп» №82 від 25.06.1996, який прийнятий на виконання наказу Міністерства рибного господарства №120 від 31.07.1995 підтверджує факт ліквідації Об'єднання, а не реорганізації;
- Державні акти про право постійного користування спірними земельними ділянками видані Тульчинському рибцеху Об'єднання «Вінницярибгосп» у лютому 1996 року, який тоді був структурним підрозділом Об'єднання без прав юридичної особи, а не рибцеху Державного під- приємства «Вінницярибгосп». Тому при ліквідації Об'єднання ліквідувалися і його структурні підрозділ, серед яких рибцех;
- відсутність доказів правонаступництва між Об'єднанням «Вінницярибгосп» та ново-створенимо у червні-липні 1996 року державним підприємством «Вінницярибгосп»;
- дані в ЄДРПОУ у червні 1996 року були внесені щодо Тульчинського рибцеху Вінницького державного підприємства «Вінницярибгосп», а не державного Об'єднання «Вінницярибгосп», а оскільки коди ЄДРПОУ відрізняються, це свідчить про відсутність правонаступництва між Тульчинським рибцехом державного Підприємства «Вінницярибгосп» та Тульчинським рибцехом державного Об'єднання «Вінницярибгосп»;
- Апелянтом оскаржується правомірність переходу прав і обов'язків від державного Об'єднання «Вінницярибгосп» до державного Підприємства «Вінницярибгосп», а не перехід прав і обов'язків від державного Підприємства «Вінницярибгосп» до СВАТ «Вінницяригосп» (під час приватизації державного Підприємства);
- лист Головного управління Держкомзему у Вінницькій області від 26.01.2012 №01-08 29/502 не є належним доказом виникнення у Відповідача права користування спірними земельними ділянками;
- відсутність преюдиційного значення справи №2а/0270/3606/12 для даної справи;
- відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують виникнення у ДСРП «Тульчин-ський рибцех» ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» права постійного користування спірними земельними ділянками до 14.09.2018, а отже право користування спірними земельними ділянками мало виникати на загальних підставах.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 відкрито провадження у справі №902/930/21 та призначено справу до розгляду на 13.06.2023.(т.3, арк. справи 159).
23.05.2023 на адресу суду від Відповідача надійшов відзив, в якому просить залишити без змін рішення господарського суду Вінницької області від 14.03.2023, а апеляційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури - без задоволення.(т.3, арк. справи 164-187).
23.05.2023 засобами електронного зв'язку від представників відповідача - адвоката Брилянт І.О. та адвоката Подгурської Д.О. надійшли клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, які були задоволені апеляційним судом.(т.3, арк.справи 213-215, 217-220).
В судовому засіданні апеляційної інстанції 13.06.2023 Прокурор підтримав доводи і вимоги скарги, просив суд скасувати рішення та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Представники Відповідача заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги та надали пояснення в обґрунтування своєї позиції.
Позивач та третя особа не забезпечили явку своїх представників у призначене на 13.06.2023 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 5 Статуту Вінницького державного обласного виробничого об'єднання рибоводного господарства «Вінницярибгосп» (надалі в тексті - Об'єднання «Вінницярибгосп»), зареєстрованого Вінницьким виконкомом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний №322, до складу об'єднання «Вінницярибгосп» входили структурні підрозділи, в тому числі Тульчинський виробничий рибцех об'єднання «Вінницярибгосп».
Як стверджено матеріалами справи, Тульчинському виробничому рибцеху об'єднання «Вінницярибгосп» надано у постійне користування спірні земельні ділянки згідно Державних актів серії І-ВН №000182 від 13.02.1996, виданого Тульчинською міською радою народних депутатів на земельні ділянки площею 101,35 га, серії ВН №000047 від 07.02.1996, виданого Тульчинською районною радою народних депутатів на земельну ділянку площею 128,79 га.(т.1, арк.справи 37-41).
Відповідно до наказу Міністерства рибного господарства України №120 від 31.07.1995 на базі господарств об'єднання «Вінницярибгосп»: рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство.(т.1, арк.справи 122-123).
З урахуванням положень ст.6 Закону України «Про підприємство в Україні» директором Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підпри-ємства «Вінницярибгосп» Машко О.А. видано наказ №1 від 30.07.1996, згідно якого «в зв'язку з державною реєстрацією з 30 липня 1996 року бувше об'єднання «Вінницярибгосп» стає Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство «Вінниця-рибгосп».(т.2, арк.справи 42).
Як підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №23/2313 від 30.07.1996 Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство «Вінницярибгосп» зареєстроване у ЄДРПОУ за ідентифікаційним кодом 00476576.(т.1, арк.справи 90).
Відповідно до наказу Державного комітету рибного господарства України №115 від 18.08.1998 проведено структурну перебудову Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Вінницярибгосп» та створено на його базі Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи, до складу якого входять структурні підрозділи, в тому числі Тульчинський виробничий рибоводний цех.(т.1. арк.справи 101).
В подальшому, на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України №1419 від 22.12.1998 було затверджено план приватизації державного майна Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп» та визначено перетворити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство.(т.1, арк.справи 99).
Наказом Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Вінницярибгосп» №1 від 03.01.1999, у зв'язку з перереєстрацією з 01.01.1999 Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп» переімено-ване у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство «Вінницярибгосп». Цим наказом, до моменту проведення перших загальних зборів і надання структурним підрозділам статусу дочірніх підприємств, затверджено структуру СВАТ «Вінницярибгосп», до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех. (т.2, арк.справи 43-44).
Згідно з протоколом №1 від 09.06.2000 загальних зборів акціонерів СВАТ «Вінниця-рибгосп» на базі структурного підрозділу «Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ «Вінниця-рибгосп» створено Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство «Тульчинський рибцех» СВАТ «Вінницярибгосп».(т.1, арк.справи 115-120).
Тульчинський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільсько-господарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп» було зареєстровано за ідентифікаційним кодом 24897147, та включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Судом встановлено, що з інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на даний час Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство «Тульчинський рибцех» ПрАТ «Вінниця-рибгосп» зареєстроване за там же ідентифікаційним кодом 24897147, що і раніше Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство «Тульчинський рибцех» СВАТ «Вінниця-рибгосп», так і Тульчинський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп», що стверджується довідкою №638 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 04.03.2002.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, в подальшому Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство «Тульчинський рибцех» СВАТ «Вінниця-рибгосп» було перетворене на дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство «Тульчинський рибцех» ПрАТ СП'Вінницярибгосп».
Згідно п.1.2 Статуту ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» затвердженого загальними зборами акціонерів від 26.04.2016, дане підприємство є правонаступником прав і обов'язків сільсько-господарського відкритого акціонерного товариства «Вінницярибгосп», яке є правонаступником прав і обов'язків заснованого відповідно до рішення Регіонального відділення фонду державного майна України по Вінницькій області №954 від 27.08.1998 шляхом перетворення Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп» у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».
Відповідно до п.3.1 Статуту ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» є юридичною особою приватного права за законодавством України.
Матеріалами справи стверджено, що у відповідності до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за Дочірнім сільсько-господарським рибоводним підприємством «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП Вінницярибгосп» вищевказані земельні ділянки зареєстровано наступним чином:
- згідно витягу НВ-0522227742021 на права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524381700:02:002:0225 площею 68,8314 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія та номер: ВН 000047 від 07.02.1996 виданого Тульчинському виробничому рибцеху об'єднання «Вінницярибгосп»;
- згідно витягу НВ-0522227782021 іншого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524381700:02:001:0271 площею 30,2346 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія та номер: ВН 000047 від 07.02.1996 виданого Тульчинському виробничому рибцеху об'єднання «Вінниця-рибгосп»;
- згідно витягу НВ-0522227802021 іншого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524310100:01:023:0105 площею 89,32 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія та номер: І-ВН 000182 від 13.02.1996 виданого Тульчинському виробничому рибцеху об'єднання «Вінниця-рибгосп»;
- згідно витягу НВ-0522227892021 іншого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524310100:01:022:0230 площею 1,029 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія та номер: І-ВН 000182 від 13.02.1996 виданого Тульчинському виробничому рибцеху об'єднання «Вінниця-рибгосп»;
- згідно витягу НВ-0522227932021 іншого речового права, а саме права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524310100:01:022:0229 площею 0,06 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія та номер: І-ВН 000182 від 13.02.1996 виданого Тульчинському виробничому рибцеху об'єднання «Вінницяриб-госп».
На думку Прокурора, державна реєстрація прав постійного користування вищенаведеними земельними ділянками за ДСРП «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» проведена незаконно. Вважаючи, що Тульчинський рибцех втратив право постійного користування земельними ділянками одночасно з припиненням діяльності державного підприємства, оскільки право постійного користування в порядку право-наступництва до Відповідача не перейшло, а тому останній користується земельними ділянками без достатніх правових підстав і має повернути їх державі, Прокурор звернувся з позовом до господарського суду Вінницької області. Крім того, ще однією підставою для звернення Прокурором зазначено, що під час реєстрації прав постійного користування земельними ділянками водного фонду за ДСРП «Тульчинський рибцех» державним реєстратором не з'ясовано, що останній не є державним чи комунальним підприємством або іншим суб'єктом господарювання, який в силу ст.92 Земельного кодексу України має право набувати земельні ділянки на праві постійного користування, а тому рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень підлягають скасуванню як незаконні, а земельні ділянки державної та комунальної власності - поверненню їх власникам.
Як зазначалось вище, рішенням від 14.03.2023 у справі №902/930/21 господарський суд Вінницької області в задоволенні позову Прокурора відмовлено.(т.3, арк.справи 100-112).
Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Предметом даної справи є негаторний позов.
Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів не вбачає впливу на дотримання прин-ципу рівності сторін через участь прокурора у даній справі з огляду на наступне.
Колегія суддів зауважує, що за наслідками розгляду справи №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 вирішила виключну правову проблема щодо таких питань: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійнює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке не законно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскар-ження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Матеріалами справи стверджено, що Прокурор 28.08.2021 звертався до Тульчинської міської ради з повідомленням про порушення інтересів Тульчинської міської ради та запрошував інформацію щодо заходів, які вживались або плануються вживатись міською радою з метою захисту порушених прав.(т.1, арк.справи 222 - 224).
Міська рада у відповідь повідомила листом від 07.09.2021 про відсутність можливості самостійно здійснити захист своїх інтересів у зв'язку з обмеженим фінансуванням видатків бюджету Тульчинської міської територіальної громади, а також просила окружну прокуратуру вжити заходів зі здійснення представництва інтересів держави.(т.1, арк.справи 225-226).
Враховуючи бездіяльність Міської ради щодо звернення до суду за захистом свого порушеного права, Прокурор у вересні 2021 року звернувся із даними позовом.
Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст.13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.
Статтею 19 Земельного кодексу України (надалі в тексті - ЗК України) встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі водного фонду.
Суб'єктами права власності на землю, згідно зі ст.80 ЗК України, є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, набуття права власності та права користування земе-льними ділянками із земель державної або комунальної власності відбувається за рішенням орга-нів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.(ст.83 ЗК України).
Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов'язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов'язки; набуття земельних прав та обов'язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов'язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України).
Розглядаючи вимогу Прокурора про повернення земельних ділянок, яка обґрунтована тим, що ліквідація Об'єднання «Вінницярибгосп» є юридичним фактом для припинення права на постійне користування земельними ділянками його структурним підрозділом - Тульчинським виробничим рибцехом. На переконання Прокурора, так званий ланцюг правонаступництва прав та обов'язків юридичних осіб на спірні ділянки припинився внаслідок ліквідації Об'єднання «Вінницярибгосп» та до новоствореного у 1996 році Підприємства «Вінницярибгосп» права та обов'язки ліквідованої юридичної особи не перейшли в силу закону, - колегія суддів приймає до уваги наступне.
Відповідно до приписів ст.37 Цивільного кодексу УРСР та ч.ч. 1, 2 ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні» (в редакції чинній на момент приватизації державного підпри-ємства) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до ново-виниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.
Відповідно до ст.104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетво-рення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юри-дичної особи.(ст.108 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст.7 ЗК України (в редакції чинній на час видачі та реєстрації державних актів) визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.(ст.92 ЗК України (в чинній редакції).
Отже право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Аналогічна норма міститься і у ст.27 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12. 1990 №561-XII), коли право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема, припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
Враховуючи норми ст.37 ЦК УРСР, ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні», ст.ст.104, 108 ЦК України, ст.27 Земельного кодексу України (в ред.Закону від 18.12.1990), ст.141 ЗК України (в чинній редакції), колегія суддів дійшла висновку, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення юридичної особи відбувається у випадку, коли припинення виключає повне правонаступництво, тобто коли відбувається припинення особи без правонаступництва на певні майнові права (майно), то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою згідно норм земельного законодавства.
Матеріалами справи стверджено, що наказом Міністерства рибного господарства №120 від 31.07.1995 на базі господарств об'єднання «Вінницярибгосп»: рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибо-водно-меліоративних станцій та ПМК-4 вирішено створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство.(т.1, арк. справи 122-123).
Як встановлено судом апеляційної інстанції, на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України №944 від 25.08.1998, керуючись ст.12 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» та наказом ФДМ України №30-ДП від 28.04.1998 вирішено прийняти рішення щодо приватизації Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп».(т.1, арк.справи 97-98).
В подальшому, наказом Регіонального відділення ФДМ України №1419 від 22.12.1998 було затверджено план приватизації державного майна Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп» та визначено перетворити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство.(т.1, арк.справи 99).
Наказом Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Вінницярибгосп» №1 від 03.01.1999, у зв'язку з перереєстрацією з 01.01.1999 Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство «Вінницярибгосп» перейменоване у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство «Вінницярибгосп». Цим наказом п.9, до моменту проведення перших загальних зборів і надання структурним підрозділам статусу дочірніх підприємств, затверджено структуру СВАТ «Вінницярибгосп», до складу якого на правах структурного підрозділу включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех.(т.2, арк.справи 43-44).
Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації) як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або при-єднання.(частина 1). При злитті та поділі юридичних осіб майно (права та обов'язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права та обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина 2).
Одночасно стаття 34 Закону України «Про підприємства в Україні» (в аналогічній редакції) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
Зі змісту статті 8 Закону України «Про підприємництво» вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєст-рація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.
Правовий аналіз наказу №120 від 31.07.1995, як доказу, на якому ґрунтується твердження Прокурора про ліквідацію об'єднання «Вінницярибгосп», структурним підрозділом якого є Тульчинський виробничий рибцех та про відсутність підстав правонаступництва - надає колегії суддів підстави для висновку про суперечливий характер даного документу, оскільки перша частина наказу передбачає перетворення підприємств (об'єднання «Вінницярибгосп», рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4) шляхом їх злиття та створення на їх базі об'єднання «Вінницярибгосп» Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства з покладенням на нього завдань Об'єдання, а друга частина - про одночасну ліквідацію цих підприємств без зазначення про їх злиття.(т.1, арк.справи 122-123).
Із вказаних мотивів колегія суддів вважає, що даний документ не є бездоганним. Крім того, наказ №120 не є визначальним доказом у даній справі, тому, що послужив у 1995 році лише передумовою подальших перетворень Об'єднання «Вінницярибгосп», до складу якого входив Тульчинський виробничий рибцех об'єднання «Вінницярибгосп», на базі якого в подальшому створилося Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство «Вінницярибгосп» та в кінцевому результаті - Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство «Тульчинський рибцех «ПрАТ «СП Вінницярибгосп». Тому внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації відбулось не припинення його діяльності, а реорганізація базових підприємств (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником прав та обов'язків приватизованого державного підприємства, що стверджується матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать, що Прокурором не надано належних та допустимих доказів внесення до Державного реєстру запису про припинення Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп», а лише зауважено на обставину здійснення перереєстрації з тотожним кодом ЄДРПОУ. Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв'язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.
Натомість положення підпункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України у редакції станом на момент приватизації та підпункту «в» частини 1 статті 141 ЗК України пов'-язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.
При цьому, згідно витягу з протоколу №1 від 09.06.2000 загальних зборів акціонерів СВАТ «Вінницярибгосп» на базі структурного підрозділу «Тульчинського виробничого рибцеху» СВАТ «Вінницярибгосп» створено Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство «Тульчинський рибцех» СВАТ «Вінницярибгосп».(т.1, арк.справи 115-120).
Згідно з відомостями у ЄДРЮОФОП Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підпри-ємство «Тульчинський рибцех» ПрАТ «Вінницярибгосп» зареєстроване за тим же ідентифікацій-ним кодом 24897147, що і раніше Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство «Тульчинський рибцех» СВАТ «Вінницярибгосп», так і Тульчинський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Вінницярибгосп», тобто впродовж перетворень, яких зазнавало підприємство - ідентифікаційний код та юридична адреса не змінились.
За змістом п.1.2 Статуту Дочірнє Сільськогосподарське рибоводне підприємство «Тульчинський рибцех» СВАТ «Вінницярибгосп» є дочірнім підприємством Сільськогоспо-дарського відкритого акціонерного товариства «Вінницярибгосп» (СВАТ «Вінницярибгосп»). При цьому до Дочірнього Сільськогосподарського рибоводного підприємства «Тульчинський рибцех» СВАТ «Вінницярибгосп» як до правонаступника переходять майнові права та обов'язки в частині Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ «Вінницярибгосп».(т.1, арк.справи 129-133).
Крім того, у судовій справі №2а/0270/3606/12 за позовом Дочірнього сільськогос-подарського рибоводного підприємства «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області про скасування податкового повідомлення-рішення, серед іншого також встановлено, що оскільки ДСРП «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП «Вінницярибгосп» є повним правонаступником ДСРП «Тульчинський рибцех» СВАТ «Вінницярибгосп» - правонаступника усіх прав та обовязків Тульчинського виробничого рибцеху об'єднання «Вінницярибгосп», тому Відповідач правомірно користувався земельними ділянками згідно чинних Державних актів на право постійного користування землею 1996 року (Державних актів на право постійного користування землею серії І-ВН №000182 від 13.02.1996, виданого Тульчинською міською радою народних депутатів, серії ВН №000047 від 07.02.1996, виданого Тульчинською районною радою народних депутатів, та серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996, виданого Клебанівською сільською радою).
При вирішенні даного публічно-правового спору судами першої та апеляційної інстанцій додатково враховано, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі №2а-351/09 також підтверджено правомірність використання Відповідачем, як правонаступником Тульчинського виробничого цеху об'єднання «Вінницярибгосп» земельної ділянки на підставі Державного акту серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996 і в силу вимог ч.1 ст. 72 КАС України дана обставина не підлягає доказуванню при розгляді інших справ
Колегія суддів також звертає увагу, що Державні акти на право постійного користування землею (серії І-ВН №000182 від 13.02.1996 та серії ВН №000047 від 07.02.1996) виготовлено після видання Міністерством рибного господарства наказу №120 від 31.07.1995 та видано безпосередньо Тульчинському виробничому рибцеху об'єднання «Вінницярибгосп», а не Вінницькому об'єднанню рибного господарства «Вінницярибгосп».
Враховуючи викладене, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин установлених наведеними нормами земельного законодавства правових наслідків у вигляді припинення правомірно набутого Відповідачем (в порядку правонаступництва в результаті приватизації) права постійного користування земельною ділянкою.
Твердження Скаржника, що лист Головного управління Держкомзему у Вінницькій області від 26.01.2012 №01-08-29/502 не є належним доказом виникнення у Відповідача права користу-вання спірними земельними ділянками - відхиляється за необґрунтованістю.
Колегія суддів при цьому зауважує, що зазначеним листом Головне управління Держком-зему у Вінницькій області надало роз'яснення відносно прав постійного користування Пиківсь-кого, Бершадського, Прилуцького, Тиврівського, Тульчинського, Уланівського, Літинського рибцехів об'єднання «Вінницярибгосп», які отримали державні акти на право постійного користування землею до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.01.2001. Також зазначено, що право постійного користування рибцехами не припинено у встановленому законом порядку та державні акти не визнані недійсними у судовому порядку, а тому вони є чинними і посвідчують право постійного користування земельними ділянками.
З огляду на вищезазначене, апеляційний суд виходить з того, що підставою набуття права постійного користування спірними земельними ділянками Відповідачем та підставою відмови у позові не є лист Держгеокадастру, який лише стверджує про дійсність Державних актів на право постійного користування спірними земельними ділянками.
Переглядаючи оскаржуване рішення колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині скасування рішень про реєстрацію права постійного користування земельними ділянками.
Матеріали справи містять копії Державного акту на право постійного користування землею ВН№000047 від 07.02.1996 та Державного акту на право постійного користування землею І-ВН 000182 від 13.02.1996, з яких вбачається, що їх видано Тульчинському вироб-ничому рибцеху для господарських потреб у розмірі 128,79 гектарів та 101,35 гектарів.
Вищевказані Акти зареєстровані у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №7 та №17 відповідно, що стверджується листом Відділу №1 Управління у Тульчинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.10.2021.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що оскільки право на користування земельними ділянками виникло раніше, рішеннями державного реєстратора Чечельницької селищної ради Вінницької області з приводу оспорюваних земельних ділянок не мали на меті нової, первинної реєстрації, а лише внесення відомостей до реєстру стосовно наявного існуючого, раніше набутого права користування спірними земельними ділянками.
За приписами ч.1 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за резуль-татом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. При цьому ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав.
З огляду на встановлені обставини справи Прокурором не доведено наявності підстав для відмови у державній реєстрації права постійного користування на земельні ділянки за Дочірнім сільськогосподарським рибоводним підприємством «Тульчинський рибцех» ПрАТ «СП Вінниця-рибгосп» - відтак відсутні підстави для скасування відповідних рішень щодо реєстрації права постійного користування земельними ділянками та зобов'язання повернути земельні ділянки.
Крім того, розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо скасування рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зауважує, що Прокурор не наводить жодного заперечення в тексті апеляційної скарги стосовно підстав чи суми присудженої до стягнення, але лише просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції. Тому в даній частині, колегія суддів залишає рішення суду першої інстанції без змін.
Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.
Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Прокурора про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, змісту зобов'язань, рівно як і твердження про невмотивованість висновку про безпідставність заявленого позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.34,86,129,232,233,240,275,276,282,284 Господарського процесуально-го кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд-
1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення господарського суду Вінницької області від 14.03.2023 у справі №902/930/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
3. Матеріали справи №902/930/21 повернути господарському суду Вінницької області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.