вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" червня 2023 р. Справа№ 910/18802/21 (910/3246/22)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Полякова Б.М.
суддів: Грека Б.М.
Отрюха Б.В.
за участю секретаря судового засідання Дюкарєвої І.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобуд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023
у справі № 910/18802/21 (910/3246/22)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобуд"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія"
про визнання недійсним договору
в межах справи № 910/18802/21
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія"
про банкрутство
сторони в судове засідання не з'явилися про час і місце розгляду справи були повідомленні належним чином
У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/18802/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.12.2021.
28.04.2022 до Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тар Альянс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобуд", в якому позивач просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір поруки №6 від 07.06.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергобуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 позов задоволено. Визнано недійсним договір поруки № 6 від 07.06.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергобуд".
Ключовим мотивом рішення є:
- судом встановлено обставини щодо наявності ознак фраудаторності спірного правочину, а саме, укладення його без жодних відповідних майнових дій іншої сторони, неспрямованість на реальне настання наслідків, а також за відсутності економічної мети для боржника.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ТОВ "Енергобуд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ключовими аргументами скарги є:
- суд дійшов хибного висновку, що спірний договір укладено при існуванні значних грошових зобов'язань;
- судом не надана оцінка порушеному праву позивача, позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його особистих прав внаслідок укладення оспорюваного правочину.
Від розпорядника майна ТОВ "ПЕК "Енергоіндустрія" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Ключовими аргументами відзиву є:
- судом правильно встановлено наявність значних грошових зобов'язань перед іншими особами на момент укладення спірного договору;
- оспорюваний правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 910/18802/21 (910/3246/22) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляков Б.М., судді - Отрюх Б.В., Грек Б.М. Зазначена колегія суддів сформована відповідно до рішення загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2018 зі змінами від 12.11.2019 й може розглядати справи про банкрутство та справи у спорах, які пов'язані з процедурою банкрутства, справи у спорах щодо захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Відтак, судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів є судом, встановленим законом, у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18802/21 (910/3246/22), відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
На виконання ухвали від 03.04.2023 з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/18802/21 (910/3246/22).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 у справі № 910/18802/21 (910/3246/22), розгляд справи призначено на 06.06.2023.
В судовому засіданні 06.06.2023 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в розгляді справи до 13.06.2023 та надала сторонам час для ознайомлення з матеріалами справи.
В силу положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 16 грудня 2016 року між ТОВ «ІСТЕК» (позикодавець) та ТОВ «Новогнатівський м'ясокомбінат» (позичальник) укладено договір поворотної фінансової допомоги №16/12-2ФП, відповідно до умов якого позикодавець зобов'язався передати у власність позичальника грошові кошти у сумі 21 000 000,00 гривень, а позичальник прийняти та повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) в строк, передбачений цим Договором.
Пунктом 3.2. договору сторони встановили, що повернення фінансової допомоги може проводитися рівновеликими частками, проте останній внесок повинен бути зроблений не пізніше 01 червня 2017 року.
Строк дії договору було встановлено з моменту фактичної передачі грошових коштів від позикодавця позичальнику до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 5.1. договору).
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 05.06.2017 до договору про надання поворотної фінансової допомоги №16/12-2ФП від 16.12.2016 сторонами змінено строк повернення фінансової допомоги до 01.06.2021.
В подальшому, 06.06.2017 між продавцем - ТОВ «ІСТЕК» та покупцем - ТОВ "Енергобуд" (Кредитор) укладено договір відступлення права вимоги №06/06/17, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги до ТОВ «Новогнатівський м'ясокомбінат» за договором поворотної фінансової допомоги №16/12-2ФП від 16.12.2016, а саме права вимоги повернення отриманої фінансової допомоги в сумі 20 922 362,00 грн.
Також 07.06.2017 між ТОВ "Енергобуд" та ТОВ "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" було укладено договір поруки № 6, згідно п. 1 якого поручитель - ТОВ "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" зобов'язалося перед кредитором ТОВ "Енергобуд" солідарно відповідати за виконання ТОВ «Новогнатівський м'ясокомбінат» всіх його зобов'язань, що виникли за договором поворотної фінансової допомоги №16/12-2ФП від 16.12.2016.
Звертаючись з позовом до суду позивач посилався на те, що договір поруки є фраудаторним правочином та укладався з метою виникнення штучної заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна перевізна компанія" для включення його до реєстру вимог кредиторів.
Також за переконанням позивача, оспорюваний правочин суперечить засадам цивільно-правових зобов'язань та засадам здійснення господарської діяльності, укладений без жодних відповідних майнових дій іншої сторони та не був спрямований на реальне настання наслідків.
Місцевий суд ухвалюючи рішення про визнання недійсним договору поруки № 6 від 07.06.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергобуд"виходив з того, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторності, оскільки його було укладено без жодних відповідних майнових дій іншої сторони, договір не був неспрямований на реальне настання наслідків, а також відсутня економічна мета для боржника.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, приписи ст. 42 КзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.
Відповідно до вказаної правової позиції визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст. 42 КзПБ , не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст. 20 Закону про банкрутство.
Тому приписи ст. 42 КзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.
Провадження у справі про банкрутство ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» відкрито ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.12.2021, а оспорюваний договір поруки був укладений боржником 03.03.2017 тобто більш ніж за чотири роки до відкриття провадження у цій справі та до дати введення в дію КзПБ.
В свою чергу, КзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Стаття 42 КзПБ як і ст. 20 Закону про банкрутство є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Водночас укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування ст. 42 КзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам, а отже, може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав, передбачених законом.
Даний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 9107976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 0414-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/79419(905/1646/17), від 08.11.2022 у справі 902/1023/19 (902/508/20).
Як було зазначено вище, 07.06.2017 між ТОВ "Енергобуд" та ТОВ "Паливно-енергетична компанія "Енергоіндустрія" було укладено договір поруки № 6.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частинами 1 і 2 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом п. 1. договору поруки, поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за виконання ТОВ «Новогнатівський м'ясокомбінат» всіх його зобов'язань, що виникли за договором поворотної фінансової допомоги №16/12-2ФП від 16.12.2016.
Відповідно до п. 2 договору поруки обсяг відповідальності поручителя поширюється на сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2022 у справі № 925/367/20 (925/107/21) акцентує, що при укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення.
Оскільки договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадку, коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до ст. 555 ЦК України), то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з'ясовувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви легітимними.
За загальним правилом, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Поручитель, який став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням позичальником свого обов'язку у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
Відповідно до стандартної ділової практики, боржнику відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов'язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником як правило спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов'язань боржника
Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов'язання. Зокрема, цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, на їх спрямування на зміну територіальної підсудності спорів, що випливають з основного зобов'язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов'язанням (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18).
Колегія суддів погоджується з зауваженням місцевого суду, що боржник, який вчиняє дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Разом з тим, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (висновок, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Таким чином, усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» та ТОВ «Тар Альянс» було укладено договір оренди №26/02-2016 від 26.02.2016. Загальна сума заборгованості ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» за вказаним договором з врахуванням штрафних санкцій та інфляційних втрат склала 1 062 057,03 грн. В подальшому, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/9593/20 зазначена заборгованість була стягнута на користь ТОВ «Тар «Альянс».
Окрім того, в ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» існувала заборгованість перед ТОВ «Тар Альянс» за Договором оренди № 26/02-2016 від 26.02.2016 в розмірі 718 115,20 грн. яка була стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2021 у справі № 910/12507/21.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що дії ТОВ "Енергобуд" та ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» щодо укладення спірного договору поруки № 6 від 07.06.2017 є недобросовісними і несправедливими по відношенню до інших кредиторів, є зловживанням правом на укладення договору поруки, спрямовані на позбавлення кредиторів, зокрема, позивача, в майбутньому законних майнових прав.
Стосовно аргументу апеляційної скарги про те, що суд дійшов хибного висновку, що спірний договір укладено при існуванні значних грошових зобов'язаннях у ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» колегія зазначає таке.
Між ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» та ТОВ «Тар Альянс» було укладено Договір оренди №26/02-2016 від 26.02.2016. Загальна сума заборгованості ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» за вказаним договором з врахуванням штрафних санкцій та інфляційних втрат склала 1 062 057,03 грн. В подальшому, Рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2021 р. у справі №910/9593/20 зазначена заборгованість була стягнута на користь ТОВ «Тар «Альянс».
Окрім того, в ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» існувала заборгованість перед ТОВ «Тар Альянс» за Договором оренди №26/02-2016 від 26.02.2016 в розмірі 718 115,20, яка була стягнута Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2021 р. у справі №910/12507/21.
Також, на адресу розпорядника майна ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» арбітражного керуючого Дутковського Б. В. надійшли заяви інших кредиторів ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» з вимогами на загальну суму понад 70 мільйонів.
Із зазначеного вбачається, що ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія», усвідомлюючи наявність значної непогашеної заборгованості перед іншими своїми кредиторами, 03.03.2017 уклало Договір поруки, за яким виступило поручителем на суму 3 000 000,00 гривень.
Апелянт у Відзиві на позовну заяву (а.с. 60-107 Т1) зазначав, що відповідно до судових рішень від 25.03.2021 у справі №910/9593/20 та від 17.09.2021 у справі №910/12507/21, з ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» на користь ТОВ «Тар Альянс» було стягнуто заборгованість, яка виникла вже після укладення договору поруки №5 від 03.03.2017 р., а відтак твердження про існування значних грошових зобов'язань станом на дату укладення вказаного договору поруки є безпідставними.
Розпорядник майна ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» арбітражний керуючий Дутковський Богдан Васильович у своїх поясненнях (а.с.116-1120 Т1) зазначав, що в рамках провадження у даній справі про банкрутство ТОВ «ПЕК «Енергоінудстрія» були заявлені вимоги кредиторів на понад 70 млн. грн. Частина вказаних кредиторських вимог виникли до укладення договору поруки №5 від 03.03.2017 року
Зокрема, згідно з Заявою ТОВ «АЗАЛІЯ 2012» про визнання конкурсним кредитором та кредиторських вимог №77 від 20.01.2022, підприємством було заявлено кредиторські вимоги до ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» за Договором №25/09-1 постачання вугільної продукції від 25.09.2015 (далі - Договір постачання), за яким виникла заборгованість ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСТЕК» (код ЄДРПОУ: 32510349) на загальну суму 21 133 994,07 грн.
В подальшому, право вимоги вказаної заборгованості було передано на користь ТОВ «АЗАЛІЯ 2012» за Договором купівлі-продажу права вимоги № 04/09/2017 від 04.09.2017 (далі - Договір купівлі-продажу права вимоги), за яким ТОВ «ІСТЕК» передало на користь ТОВ «АЗАЛІЯ 2012» право вимоги до ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» за Договором № 25/09-1 від 25.09.2015 на загальну суму 21 133 994,07 грн.
Тобто, в даному випадку до ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» були заявлені вимоги, що виникли за договором, укладеним задовго до укладення договору поруки №6 від 07.06.2017 з ТОВ «ЕНЕРГОБУД», що підтверджує те, що спірний договір укладено при існуванні значних грошових зобов'язаннях боржника перед іншими кредиторами.
Зміст апеляційної скарги також містить доводи заявника з, яких слідує його незгода з висновками суду, щодо наявності у позивача права і підстав для звернення до суду і підстав для задоволення заявлених у даній справі вимог оскільки начебто «судом не надана оцінка порушеному праву позивача».
Відповідно до частини 6 ст. 45 КзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.
Тобто, закон дає право будь-якому кредитору висловлювати свої заперечення щодо вимог інших кредиторів до боржника, шляхом подання заперечень розпоряднику майна, боржнику та суду, а отже, будь-які заперечення кредитора підлягають розгляду судом. Оскільки попереднє засідання у процедурі банкрутства не передбачає такого механізму як подання зустрічного позову, що передбачено в позовному провадженні, саме приписи ч. 6 ст. 45 КзПБ не виключають можливість ініціювати кредитором, за правилами позовного провадження в рамках справи про банкрутство, справу щодо визнання недійсною угоди, за якою спірний кредитор вимагає стягнення боргу з боржника.
Також, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КзПБ. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висловленою у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
Таким чином колегія зауважує, що кредитори наділенні правом на звернення до суду з позовом про визнання укладених боржником договорів фраудаторними, як заінтересовані особи, право якої порушено. Тобто такі кредитори є «жертвою» фраудаторного правочину, оскільки такий правочин безпосередньо направлений на зменшення активів боржника, що унеможливлює виконання основного зобов'язання перед кредитором.
Колегія зауважує, що в якості спеціальних норм, положення як ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства так і ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не скасовують дію загальних підстав недійсності правочинів, визначених ЦК України.
У спрямованій до суду позовній заяву позивачем наведені саме загальні підстави визнання правочинів недійсними, що встановлені ЦК України, та які в даному випадку наявні і мають бути застосовані при вирішенні спору .
Так за приписами ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК країни, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Згідно ч.2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.
При цьому ж визнання правочинів недійсним в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури банкрутства - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.
Як вказує у позовній заяві позивач, ознайомившись з заявленими відповідачем кредиторськими вимогами, як учасник справи про банкрутство і ініціюючий кредитор у даній справі дійшов висновку, що спірний договір має фраудаторний характер, а інтереси позивача потребують його визнання недійсним, оскільки внаслідок врахування вимог відповідача, які базуються на положеннях спірного договору у ініційованій позивачем справі №910/18802/21 про банкрутство ТОВ «ПЕК « Енергоіндустрія » відповідачу буде надано статус кредитора у справі про банкрутство з можливістю брати участь у засіданнях комітету кредиторів і вирішувати питання, спрямовані на задоволення вимог кредиторів тощо, зменшиться можливість позивача отримати задоволення власних грошових вимог.
Відтак є очевидним, що висновки суду стосовно правомірності і дійсності спірного договору поруки №6 від 07.06.2017р. безпосередньо впливають на спроможність позивача реалізувати свої законні інтереси ініціатора і учасника справи про банкрутство ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія» і спроможність позивача задовольнити свій майновий інтерес на погашення наявної заборгованості за своїми власними вимогами до ТОВ «ПЕК «Енергоіндустрія».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення першої інстанції - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
У зв'язку з введенням указами Президента України воєнного стану на всій території України; можливістю незнаходження осіб за вказаними в апеляційних скаргах адресами, зокрема, у зв'язку з евакуацією; тимчасовою нероботою АТ "Укрпошта", зокрема, на тимчасово окупованих та звільнених від агресора територіях; та інше, з метою належного повідомлення сторін в цій особливій для країни ситуації, відповідно до приписів п.п. 6, 7 ст. 6 та ст. 169 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе повідомляти осіб про розгляд справи не через АТ "Укрпошта", а іншими засобами, які доступні в період воєнного стану (надсилання повідомлення на електрону пошту сторін, електронний кабінет, повідомлення на офіційному сайті ПАГС); докази повідомлення долучати до матеріалів справи.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 253-255, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 у справі № 910/18802/21 (910/3246/22) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 у справі № 910/18802/21 (910/3246/22) залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу №910/18802/21 (910/3246/22) повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Дану постанову направити на відомі суду електронні адреси сторін, що наявні в матеріалах справи.
Відповідно до частин 6 та 7 статті 6 ГПК України:
"Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою."
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови складено 19.06.2023.
Головуючий суддя Б.М. Поляков
Судді Б.М. Грек
Б.В. Отрюх