16.06.2023 Справа № 756/2686/23
Унікальний №756/2686/23
Провадження №2-а/756/55/23
Іменем України
16 червня 2023 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Яценко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
23.02.2023 позивач ОСОБА_1 направив до суду вищевказаний позов, який зареєстровано судом 01.03.2023.
Позивач просить суд: постанову за справою про адміністративне правопорушення від 17.02.2023, яка винесена посадовою особою начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є безпідставною та необґрунтованою та винесена з грубим порушенням норм чинного законодавства. В постанові по суті вчиненого правопорушення вказано, що позивач виїхав з місця проживання без дозволу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем військового обліку. Визначено, що такими діями позивач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 КУпАП. Відповідно до ч. 2 ст. 210 КУпАП передбачено відповідальність за повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період. В самій же постанові зазначено, що позивач не піддавався протягом року адміністративному стягненню. Також, постанова не містить ані підпису уповноваженої особи, ані печатки. Окрім того, уповноваженою особою Ужгородського ІНФОРМАЦІЯ_3 не перевірялись дані чи надавався позивачу дозвіл на виїзд за межі адміністративно-територіальної одиниці, а просто було вручено протокол та постанову. Жодних доказів, на підставі яких складено протокол та винесено постанову згадані документи не містять. Також, позивач вказує, що у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано посаду особи, що склала протокол та не наведено якими доказами обґрунтовується вина позивача. У протоколі позивачу не було роз'яснено його прав та обов'язків, також у протоколі відсутня відмітка про таке ознайомлення. Особливо позивач зауважує на тому, що йому не було роз'яснено права на отримання кваліфікованої правової допомоги.
За результатами автоматизованого розподілу на підставі протоколу матеріали адміністративного позову 01.03.2023 передано у провадження судді Яценко Н.О.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 03.03.2023 позов прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Враховуючи відсутність клопотань про проведення судового засідання та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд вбачає можливим розглянути справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
01.05.2023 від відповідача начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Дійсно позивач ОСОБА_1 17.02.2023 був присутній в ІНФОРМАЦІЯ_4, де відносно нього була запроваджена справа про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП - порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчинення такого порушення в особливий період. Підставою для запровадження справи слугувала та обставина, що ОСОБА_1 виїхав з місця проживання у ІНФОРМАЦІЯ_6 за місцем військового обліку, чим порушив ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», відповідно до якої у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Доводи позивача стосовно того, що його притягнуто до відповідальності за повторність вчинення правопорушення є хибними, оскільки ні в протоколі, ні в постанові не вказується факт повторності. Позивач притягнутий до відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП саме у зв'язку з вчиненням правопорушення в особливий період, який відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій і відповідно є кваліфікуючою ознакою правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП. Стосовно відсутності підпису посадової особи та печатки в постанові, то позивач надав суду роздруківки фотографій незавершених оформленням протоколу та постанови. Позивач клопотав про надання йому можливості ознайомитись з матеріалами справи і на виконання положень ст. 268 КУпАП йому була надана можливість з наголошенням на тому, що матеріали справи ще недооформлені і він може отримати належні примірники одразу після завершення їх оформлення. Окрім того, позивач не пред'явив дозвіл на виїзд з місця проживання і був здивований тим, що наявність такого вимагається. Більше того, позивач на підтвердження своїх доводів міг надати такий дозвіл до суду, однак цього не зробив, що переконливо свідчить про відсутність у нього такого дозволу і у сукупності з його письмовими поясненнями підтверджує факт вчинення ним адміністративного правопорушення.
09.05.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Вказує, що законодавство не містить поняття «недооформлений» протокол та/або постанова. У самому протоколі зазначено, що другий екземпляр протоколу отримав 17.02.2023 /підпис/. У постанові зазначено: копію постанови №___ від ________2023 року про притягнення до адміністративної відповідальності отримав 17.02.2023, нижче стоїть підпис. Тобто, відповідач вводить суд в оману, стверджуючи, що постанова та протокол не надавались особі. Зазначає, що надані відповідачем копії протоколу та постанови містять явно дописування та корегування. Позивач стверджує, що полковника ОСОБА_2 при розгляді справи не було і він його не бачив. Постанова, навіть в наданому відповідачем варіанті, не містить печатки. Протокол не відповідає формі, затвердженій Інструкцією зі складання протоколів та оформлення матеріалів про військові адміністративні правопорушення тощо.
Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, оцінивши їх в сукупності суд дійшов висновку про відмову задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 17.02.2023 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення №3535, згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.02.2023 приблизно о 12 год. 00 хв. прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4, де було встановлено, що останній виїхав з місця проживання - з м. Києва без дозволу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем військового обліку, чим порушив вимоги ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 210 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.
Диспозиція ч. 1 ст. 210 КУпАП визначає склад адміністративного правопорушення, який полягає у порушенні призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
За частиною 2 вказаної статті настає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено: з 05 год. 30 хв. 26.03.2022 строком на 30 діб (Указ Президента України від 14.03.2022 № 133/2022); з 05 год. 30 хв. 25.04.2022 строком на 30 діб (Указ Президента України від 18.04.2022 № 259/2022); з 05 год. 30 хв. 25.05.2022 строком на 90 діб (Указ Президента України від 18.05.2022 № 341/2022); з 05 год. 30 хв. 23.08.2022 строком на 90 діб (Указ Президента України від 12.08.2022 № 573/2022); з 05 год. 30 хв. 21.11.2022 строком на 90 діб (Указ Президента України від 07.11.2022 № 757/2022), з подальшим продовженням його дії, котрий діє і на даний час.
Поняття «воєнний стан» охоплює особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правила військового обліку визначені у Додатку № 1 до Порядку організації і ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 07.12.2016, (далі - Правила) на виконання вимог ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із п. 1 Правил призовники і військовозобов'язані повинні, зокрема, не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки.
Згідно з ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Доводи позивача, якими він обґрунтовує вимоги про скасування оскаржуваної постанови, зводяться до того, що така постанова винесена з порушенням порядку та обставини, викладені в ній, не відповідають дійсності та не підтверджені доказами.
Як зазначено у ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Як убачається з пояснень позивача ОСОБА_1 , які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП від 17.02.2023, останній зазначав, що приїхав 12.02.2023 до друзів до м. Ужгород на декілька днів на день народження. Після планував повернутися за місцем прописки. Окрім іншого, у даному протоколі, який містить підпис ОСОБА_1 , вказано зареєстроване місце його проживання: АДРЕСА_1 .
Також, у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву позивачем ОСОБА_1 не заперечується факт того, що він є військовозобов'язаним та те, що він має зареєстроване місце проживання у м. Києві . При цьому позивач доводить що прибув на декілька днів, однак не доводить суду у зв'язку з чим він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4, як і не надає суду дозвіл керівника відповідного ІНФОРМАЦІЯ_5.
Отже, судом встановлено, що 17.02.2023 - у період дії воєнного стану, що відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є особливим періодом, позивач ОСОБА_1 , який є військовозобов'язаним та має зареєстроване місце проживання у м. Києві, перебував у м. Ужгород.
Будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 отримував дозвіл на виїзд з місця проживання від керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивачем до суду надано не було.
Таким чином, суд вважає, що доводи позивача про відсутність належних та допустимих доказів вчинення ним адміністративного правопорушення є необґрунтованими, а оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам закону, розмір штрафу відповідає вимогам санкції ч. 2 ст. 210 КУпАП.
Також, позивач в обґрунтування позовних вимог вказував про те, що не було забезпечено право на захист та він не отримав допомогу захисника.
Суд зауважує, що відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на спростування обставин викладених у оспорюваній постанові, тобто відсутності в його діях порушення ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та як наслідок, відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП.
При винесенні постанови відповідач діяв в межах чинного законодавства, що підтверджується дослідженими судом доказами та надав суду належним чином посвідчену копію протоколу та постанови відносно ОСОБА_1 , які відповідають вимогам закону.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідкам розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
З урахуванням зазначених вище обставин та досліджених доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При розгляді справи та винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача відповідачем були належним чином оцінені всі зібрані по справі докази, зокрема враховані пояснення правопорушника, дотримані вимоги ст. 251, 254, 256, 280 КУпАП, правильно визначено статтю, якою нормою закону передбачено відповідальність за вчинення такого правопорушення та застосовано стягнення в межах санкції ч. 2 ст. 210 КУпАП.
Оскаржувана постанова відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, є законною та обґрунтованою, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 251, 283, 284 КУпАП, ст. 9, 76-78, 244-246, 257, 262, 286 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3), ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2; адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3), про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 16 червня 2023 року.
Суддя Н.О. Яценко