02.05.2023 Справа № 756/11952/21
Унікальний номер судової справи 756/11952/21
Номер провадження 2/756/643/23
Іменем України
27 квітня 2023 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Луценка О.М.,
за участю секретаря судового засідання Галелюк Т.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідачів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та
третьої особи ОСОБА_5 ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рисс Марина Олександрівни, Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним договорів купівлі-продажу квартири та виселення без надання іншого житлового приміщення,
У серпні 2021 року позивач ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу квартири та виселення без надання іншого житлового приміщення.
З урахуванням уточнень, прийнятих судом 29.11.2021, просив суд ухвалити рішення, яким: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 26 липня 2017 року, за яким продавці ОСОБА_4 і ОСОБА_8 продали покупцю ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимірівною, та зареєстровано у реєстрі за №3955; визнати судом недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2017 року, за яким продавець ОСОБА_9 продала покупцю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс Мариною Олександрівною, та зареєстровано в реєстрі за №1952; виселити ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення; виселити ОСОБА_12 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В обгрунтування вимог позову зазначав, що спірна квартира на підставі ордеру на жиле приміщення від 13.01.1978 була надана ОСОБА_13 на сім?ю із п?яті осіб, яка складається з 3-х кімнат і є ізольованою квартирою. Згідно довідки №377 від 24.06. 2015, виданої КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського р-ну м. Києва», до 30 вересня 2015 року за позивачем, ОСОБА_14 , ОСОБА_11 було збережено право на користування спірною квартирою
Рішеннями судів різних інстанцій і зокрема рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року скасовано заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року про визнання такими, що втратили право на користування житлом в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і цим рішенням встановлено, що вони змушені не проживати на спірній жилий площі з поважних причин, з наявності конфлікту з приводу користування житлом та постійно відносяться до спірної квартири, як до свого єдиного місця проживання.
За твердженням позивача, його та його сім?ю протиправно і незаконно було визнано такими, що втратили право на користування спірною квартирою. Без їхнього відома і добровільної нашої згоди, як цього вимагає ЖК України, у спірному житлі ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 була поселена та незаконно зареєстрована ОСОБА_8 (мати ОСОБА_5 ), яка на той час мала і до цього часу має на праві власності житло у квартирі АДРЕСА_2 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30.09.2015 про визнання ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 такими, що втратили право на користування спірною квартирою, без їх участі, протиправно і протизаконно ОСОБА_4 та ОСОБА_8 оформили приватизацію спірної квартири тільки на себе. А також, 19.05.2017 отримали свідоцтво про право власності на це житло.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24.09.2020 визнано недійсними приватизацію та свідоцтво про право власності від 19.05.2017 серії НОМЕР_1 , виданого на підставі розпорядження від 19.05.2017 за №1992 Органом приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації. Постановою Київського апеляційного суду від 11.03.2021 вказане рішення Оболонського районного суду м. Києва залишено без змін.
За твердженням позивача він та його сім'я ніколи не втрачали свого законного права на користування спірною квартирою, незаконна приватизація та передача 19.05.2017 у власність ОСОБА_4 і ОСОБА_8 цього житла є прямою перешкодою позивачу у законному праві на користування цим житлом.
У подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_8 26.07.2017 за договором купівлі-продажу квартири продали спірну квартиру відповідачу ОСОБА_9 . Після чого, 14.09.2017 ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу продала спірну квартиру ОСОБА_2 .
Отже, враховуючи те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.09.2020 було визнано незаконною приватизацію спірного житла, то зазначені вище договори купівлі-продажу від 26.07.2017 та від 14.09.2017 підлягають визнанню недійсними.
Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду України від 12.12.2018 у справі №644/7422/16-ц щодо вирішення спору, що виник з аналогічних правовідносин, було залишено без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та виселення.
Оскільки вселення ОСОБА_2 , яка на той час незаконно мала правовий статус власника спірної квартири і з якою органами державної комунальної власності м. Києва договору найму жилого спірного житлового приміщення не укладали і ордеру на це житло не видавали, відповідно до ст. 109 ЖК України, ОСОБА_2 підлягає виселенню в судовому порядку зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Окрім того, оскільки поселення та реєстрація у спірній квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_12 було проведено на час розгляду справи про визнання приватизації незаконною, то остання також підлягає виселенню зі спірного житла без надання іншого на підставі ст. 109 ЖК України.
Ухвалою суду від 20.08.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі.
Від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду 18.10.2021 надійшов відзив на позовну заяву. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на таке. Відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири, тому ніяких підстав для визнання правочину недійсним не вбачається. Враховуючи те, що ОСОБА_2 вселилась до спірної квартири на законних підставах як власник квартири, понесла значних витрат на придбання квартири та ремонт, оплачує регулярно платежі за користування квартирою, а також той факт, що вона з донькою є переміщеними особами, які не мають іншого житла, дочка є дитиною, яка постраждала від збройного конфлікту, тому немає підстав для виселення. Насправді родина ОСОБА_7 не мала перешкод у користуванні спірним житлом, не мають наміру проживання у цій квартирі, а їх дійсні наміри пов'язані з матеріальними претензіями до ОСОБА_17 та його родини у зв'язку з отриманням останнім грошей від продажу житла. Окрім того, відповідач ОСОБА_2 клопотала про застосування строків позовної давності, оскільки позивач дізнався про своє порушене право 27 червня 2018 року, а звернувся до суду із даним позовом у серпні 2021 року, тобто після спливу строку позовної давності.
У свою чергу позивач ОСОБА_11 подав до суду 26.10.2021 відповідь на відзив, де вказував що строки позовної давності не пропущено враховуючи те, що законні підстави на звернення до суду виникли після набрання законної сили рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.09.2020 про визнання недійсними приватизації та свідоцтва про право власності на спірне житло, тобто з 11.03.2021. Окрім того, вказував, що право власності на спірне житло у ОСОБА_2 виникло з недійсного, скасованого заочного рішення суду від 30.09.2015, яке після його скасування не породжує жодних правових наслідків. А тому, ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_9 , ні ОСОБА_2 за законом не можуть власниками спірного житла та приймати участь у його купівлі-продажу, оскільки після скасування приватизації житло знов стало комунальною власністю.
Ухвалою суду від 19.05.2022 постановлено закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.
Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні вимоги позову підтримав, просив задовольнити у повному обсязі. Разом з тим, заперечував щодо застосування строків позовної давності.
Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третьої особи ОСОБА_5 - адвокат Вакуленко В.В. під час розгляду справи по суті позовні вимоги не визнав, заперечував щодо їх задоволення. Зазначив, що заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва щодо втрати права на користування спірною квартирою прийнято 30.09.2015. Квартира перший раз була продана ОСОБА_4 покупцю ОСОБА_9 у 2017 році. Далі ОСОБА_18 продає спірну квартиру ОСОБА_2 . Тобто фактично після прийняття заочного рішення до продажу квартир пройшло два роки. За цей час позивач навіть не цікавився квартирою, хоча враховуючи ту обставину що з приводу даної квартири був спір міг би звернутися з заявою у відділ приватизації з метою, що якщо у подальшому будуть якісь дії з приводу приватизації щоб останнього повідомили. Сторонами були виконані всі істотні умови за двома договорами купівлі-продажу спірної квартири. Згідно з ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності недодержання на момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 цього Кодексу. На момент укладання договорів ніяких обтяжень щодо спірної квартири не було, що ще раз підкреслює, що позивач не цікавився спірною квартирою або є учасником шахрайської схеми. Дочекався поки квартиру продадуть, поділили кошти а потім направили позовну заяву до суду. Заява про забезпечення позову шодо накладання арешту на спірну квартиру направлена до суду лише 25 жовтня 2021 року. Станом на день винесення рішення Апеляційним судом м. Києва у цивільній справі №756/8680/15-ц (28.11.2017), станом на день подачі позову власником спірної квартири є ОСОБА_2 , що визнано і підтверджено державою завдяки внесенню відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Окрім того, зазначав, що у даному випадку сторони уклали договір купівлі-продажу у належній формі, приступили до його фактичного виконання, оскільки сторони здійснила оплату визначеної договором суми коштів, зареєструвала за собою право власності на квартиру, сплачує кошти за комунальні послуги, турбується про своє майно. Отже, ніяких підстав для визнання договорів не дійсними не вбачається. ОСОБА_18 та ОСОБА_19 є добросовісними набувачами спірної квартири. Оскільки на момент винесення рішення Апеляційним судом статус житла був змінений, житлове приміщення квартири АДРЕСА_1 перейшло у приватну власність, необхідно враховувати, що відповідно ч. 1 ст.3 17 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами які хоча і правомірно набули право користування спірною квартирою власника, але на час розгляду справи не є членом його сім?ї. Враховуючи, що ОСОБА_2 вселилася до спірної квартири на законних підставах як власниця квартири, понесла значних витрат на придбання квартири та ремонт, оплачує регулярно платежі за користування квартирою, а також той факт, до вона з донькою є переміщеними особами, які не мають іншого житла, дочка є дитиною, яка постраждала від збройного конфлікту, тому вважаю, що не має підстав виселення. Разом з тим, адвокат Вакуленко В.В. клопотав про застосування строків позовної давності.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи по суті повідомлялись належним чином, про що у матеріалах справи містяться відповідні документи.
Окрім того, від третьої особи приватного нотаріуса КМНО Рисс М.О. 25.04.2023 до суду надійшла заява про проведення судового засідання без її участі.
Також, у матеріалах справи міститься заява від представника третьої особи Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації Шалімової Ю.А. про розгляд справи без участі представника та з проханням прийняти законне і обґрунтоване рішення (т. 1, а.с. 221).
Заслухавши пояснення учасників справи, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року у справі №756/8140/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2021 року та постановою Верховного Суду від у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року, ухвалено: визнати недійсними приватизацію та Свідоцтво про право власності від 19.05.2017 Серії НОМЕР_1 , виданого на підставі розпорядження від 19.05.2017 №1992 Органом приватизації державного житлового фонду - управлінням житлово - комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказаними вище судовими рішеннями встановлено наступні обставини.
Суди встановили, що на підставі ордеру на жиле приміщення № 318554 серія Г ОСОБА_13 отримав жиле приміщення, яке складається з трьох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , на сім'ю із п'яти осіб: ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_16 .
Між сторонами у справі протягом тривалого часу існують спори щодо визнання ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 такими, що втратили право користування житлом - спірною квартирою АДРЕСА_1 .
У спірній квартирі без згоди позивачів зареєстровано ОСОБА_8 - мати ОСОБА_5 , яка разом з ОСОБА_4 приватизували спірну квартиру та отримали відповідне свідоцтво про право власності.
Згідно довідки № 377 від 24 червня 2015 року, виданої КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва, в квартирі АДРЕСА_1 на той час були зареєстровані: ОСОБА_4 - наймач, ОСОБА_5 - мати, ОСОБА_16 - батько, ОСОБА_7 - дядько, ОСОБА_11 - брат, ОСОБА_10 - тітка.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2008 року позов ОСОБА_16 , ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 задоволено, визнано ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 такими, що втратили право користування житловим приміщенням. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про вселення, визнання приватизації незаконною, визнання свідоцтва про право власності незаконним відмовлено.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2009 року позов ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про вселення, визнання приватизації незаконною, визнання свідоцтва про право власності незаконним залишено без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2009 року скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2008 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 квітня 2009 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , які діяли в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , до ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , третя особа: КП «Служба замовника житлово-комунальних послуг Оболонського району м. Києва» про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовлено. Позов ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 задоволено, вселено ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в квартиру АДРЕСА_1 , визнано недійсними свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 12 листопада 2004 року та розпорядження № 2772 органу приватизації Оболонського району м. Києва від 12 листопада 2004 року.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року в справі № 756/8680/15-ц позовні вимоги ОСОБА_16 до ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , третя особа: ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задоволено. Визнано ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 такими, що втратили право користування спірною квартирою.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року в справі № 756/8680/15-ц заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_16 про визнання ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 такими, що втратили право користування спірною квартирою відмовлено.
У справі № 756/8680/15-ц встановлено, що між сторонами у справі з 2004 року виникли конфліктні відносини стосовно користування спірною квартирою, що не заперечується сторонами і підтверджується матеріалами справи. З розпорядження Оболонської РДА у м. Києві Комунального підприємства «Служба замовника житлово - комунальних послуг» Оболонського району м. Києва «Про скасування приватизації квартири АДРЕСА_1 » встановлено, що на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 січня 2006 року скасовано незаконну приватизацію спірної квартири у власність ОСОБА_5 . Про наявність конфлікту між сторонами свідчить також примусове вселення відповідачів до спірної квартири 24 грудня 2009 року за рішенням Оболонського районного суду м. Києва. Апеляційним судом достовірно встановлено, що відповідачі не проживають за місцем реєстрації у спірній квартирі з поважних причин, у зв'язку з неприязними стосунками з позивачем з 2004 року, про що свідчать численні судові розгляди справ Оболонським районним судом м. Києва, які спростовують висновки суду першої інстанції про непроживання відповідачів у спірній квартирі без поважних причин та відсутності перешкод з боку позивача у їхньому проживанні та користуванні квартирою.
Суди встановили, що на час приватизації відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1 та видання 19 травня 2017 року органом приватизації державного житлового фонду - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації свідоцтва про право власності було чинним заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року про визнання позивачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, що стало підставою для зняття їх з реєстрації в ній, внаслідок чого відповідачі в рівних частках набули у власність у порядку приватизації спірну квартиру. Однак у подальшому вказане заочне рішення суду скасовано судом апеляційної інстанції і в задоволенні позову ОСОБА_16 про визнання ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 такими, що втратили право користування житлом, відмовлено.
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 26 липня 2017 року ОСОБА_4 і ОСОБА_8 відчужили ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимірівною, та зареєстровано у реєстрі за №3955.
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2017 року ОСОБА_9 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс Мариною Олександрівною, та зареєстровано в реєстрі за №1952.
Приватизувавши спірну квартиру, відповідачі відчужили її ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 26 липня 2017 року, яка в подальшому відчужила її ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2017 року.
Разом з тим, приватизація та свідоцтво про право власності від 19.05.2017 Серії НОМЕР_1 , виданого на підставі розпорядження від 19.05.2017 №1992 Органом приватизації державного житлового фонду - управлінням житлово - комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , визнані судом недійсними.
Згідно довідки від 17.02.2017 №9560 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Відповідно до п.п. 2, 5 Постанови Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Судом встановлено, що відчуження спірної квартири за договором купівлі-продажу квартири від 26 липня 2017 року, за яким продавці ОСОБА_4 і ОСОБА_8 продали покупцю ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 вібдулося на підставі свідоцтва про право власності від 19.05.2017 Серії НОМЕР_1 , яке визнано рішенням суду недійсним.
Отже, враховуючи викладене, а також з метою відновлення порушених прав позивача, як законного користувача квартирою, яка поза його волею на даний час зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 , перевіривши наявні докази, які є обґрунтованими, а відтак існують підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними.
Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, у якій зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.
ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути усе, отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
Поняття добросовісного набувача пов'язується у ЦК України (статті 330, 388) з можливістю захисту від власника у разі набуття (придбання) майна. Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не мав знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати.
Позивач статусу власника щодо спірного майна не набуває, а його вимоги спрямовані на відновлення права користування спірним житлом.
Суд не приймає до уваги заперечення проти позову відповідача ОСОБА_2 та представників відповідачів - адвоката Вакуленка В.В., оскільки не заперечується той факт, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, що не виключає можливості визнання правочину недійсним, укладеним за участі добросовісного набувача.
Також, у зв'язку з визнанням недійсним правочину, на підставі якого ОСОБА_2 набула право володіння і користування квартирою АДРЕСА_1 , остання разом з ОСОБА_12 підлягає виселенню з спірного житла.
Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі 644/7422/16-ц.
Щодо застосування строків позовної давності
Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Волковою Т.В. 13.01.2022 подано до суду заяву про застосування строків позовної давності. 18.06.2018 ОСОБА_2 подала до суду заяву про вступ у справу №756/3606/18 в якості третьої особи та надала до суду докази того, що вона є власником спірної квартири. Згідно протоколу судового засідання від 18.06.2018, на якому був присутній позивач ОСОБА_7 та представник позивача ОСОБА_1 , вбачається, що позивач дізнався про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру саме 18.06.2018. Але позивач своєчасно не скористався своїм правом і звернувся до суду з даним позовом про визнання договорів недійсними та про виселення лише у серпні 2021 року, тобто після спливу строку позовної давності, який визначено трьома роками.
Позивач ОСОБА_7 подав 21.01.2022 до суду письмові заперечення щодо застосування строків позовної давності. Вказував, що відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається в разі пред'явлення особою позову, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позов про визнання приватизації та свідоцтва про право власності на спірну квартиру, який було подано 22.06.2018, є частиною позовних вимог позивача ОСОБА_7 , право на які він мав. Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і оста точність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
Особа не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.
А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Така правова позиція, викладена в постанові Верховного суду від 08 липня 2020 року у справі № 686/16196/15-ц.
Окрім того, у даному випадку строк позовної давності був перерваний поданням ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у 2018 році позову про усунення перешкод у праві користування житлом шляхом визнання приватизації житла та свідоцтва про право власності недійсним.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновку про відсутність правових підстав для застосування строків позовної давності.
Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України.
З викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України суд,
Позовні вимоги ОСОБА_7 ( місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_4 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_8 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_9 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_6 ), треті особи: ОСОБА_10 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_11 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_8 ), ОСОБА_5 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_9 ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна (місцезнаходження: АДРЕСА_8), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рисс Марина Олександрівни (місцезнаходження: АДРЕСА_7 ), Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація (місцезнаходження: 04205, м. Київ, вул. Тимошенка 16) про визнання недійсним договорів купівлі-продажу квартири та виселення без надання іншого житлового приміщення - задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 26 липня 2017 року, за яким продавці ОСОБА_4 і ОСОБА_8 продали покупцю ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимірівною, та зареєстровано у реєстрі за №3955.
???Визнати судом недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2017 року, за яким продавець ОСОБА_9 продала покупцю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс Мариною Олександрівною, та зареєстровано в реєстрі за №1952.
???Виселити ОСОБА_2 із квартири
АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
???Виселити ОСОБА_12 із квартири
АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_4 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_8 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_9 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного рішення - 02.05.2023.
Суддя О.М. Луценко