Справа №:755/7931/23
Провадження №: 2-о/755/298/23
"16" червня 2023 р. cуддя Дніпровського районного суду м. Києва Арапіна Н.Є., розглянувши заяву ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення неправильності в актовому записі про народження та зобов'язання вчинити певні дії,
заявник звернувся до суду із заявою за участю заінтересованої особи Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення неправильності в актовому записі про народження та зобов'язання вчинити певні дії.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
Приписами частини 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до роз'яснень, даних у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Отже, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
У даній справі спірні правовідносини пов'язані з відмовою заінтересованої внести зміни до актового запису про народження заявника через відсутність відповідних первинних документів, визнанням заявником такої відсутності та бажанням встановити факт її народження у дату, відмінну від тієї, що вказана в актовому записі.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акту цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку зазначаються причини відмови та можливість її оскарження в судовому порядку.
Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулює Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26.09.2002 року за № 86/5.
Згідно з п 1.1 ст. 1 цього Положення внесення змін, доповнень до актових записів цивільного стану, які складено в державних органах реєстрації актів цивільного стану України, у випадках, передбачених чинним законодавством, за наявності достатніх підстав і за відсутності спору між заінтересованими особами провадиться державними відділами реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) міськрайонних управлінь юстиції.
Пункт 1.18 цього Положення передбачає, що відмова державних органів реєстрації актів цивільного стану про внесення змін до актових записів цивільного стану, поновлення та анулювання актових записів може бути оскаржена в судовому порядку.
Відповідно до діючого законодавства, оскарження відмови органів реєстрації актів громадянського стану виправити або змінити запис проводиться у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, законодавством визначений порядок внесення змін до актових записів та порядок оскарження відмови у внесенні таких змін.
Предметом спору щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану, внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є власне рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу, а не наявність в особи особистого немайнового права.
За правилами частини 5 ст. 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
З огляду на вищенаведене, встановлення факту неправильності в актовому записі цивільного стану підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а оскарження відмови органу реєстрації актів громадянського стану внести зміни до актового запису чи відновити актовий запис здійснюється у порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням викладено суд приходить висновку, що заявником об'єднано в одне провадження кілька вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Відповідно вимог п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог.
Отже, оскільки позивачем у поданій заяві об'єднано вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, заява підлягає поверненню заявнику на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Керуючись Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст.ст. 5 КАС України, ст.ст. 188, 293, 315, 260, 261, 353 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення неправильності в актовому записі про народження та зобов'язання вчинити певні дії повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя Н.Є.Арапіна