09 червня 2023 року Справа № 160/18170/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 11.08.2019 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 11.08.2019 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він з червня 2015 року по 04.07.2018 року та з 11.02.2019 року по 11.08.2019 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Проте, залишилася не сплаченою грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку за невикористані календарні дні як учаснику бойових дій, за 2015-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Позивач вважає, що така невиплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку порушує його права, як учасника бойових дій та гарантії соціального захисту, а тому він був змушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 року було відкрито провадження по справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що додаткова відпустка учасникам бойових дій Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не передбачена, а тому відповідно до п.8 ст.10-1 Закону, стосовно цієї відпустки необхідно керуватися правилами передбаченими Законом України “Про відпустки”. Крім того, виплата грошової компенсації за невикористані дні, за іншими видами додаткових відпусток відповідно до ст.24 Закону України “Про відпустки”, не передбачена. Разом з тим, особа звільнена з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Отже станом на момент прийняття наказу командира ВЧ НОМЕР_1 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Крім того, відповідач зазначив, що позивача було звільнено з військової служби 11.02.2019 року, а позовну заяву він подав лише 05.10.2021 року, а отже ним пропущений строк звернення з позовом до суду. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 07.12.2021 року витребувано від ВЧА3283 наказ про звільнення ОСОБА_1 зі списків особового складу.
Ухвалою суду від 24.02.2022 року зупинено провадження у цій справі.
Ухвалою суду від 19.05.2023 року поновлено провадження у справі.
До суду 08.06.2023 року на виконання вимог ухвали суду від 07.12.2021 року відповідачем подано заяву про долучення доказів до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 10.08.2015 року.
Судом також встановлено, позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 в період з червня 2015 р. по 04.07.2018 р. та з 11.11.2019 р. по 11.08.2019 р.
Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №195 від 07.08.2014 року солдата ОСОБА_1 з 07.08.2014 року було зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) №279 від 03.09.2015 року солдата ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас на підставі пункту 1 Указу Президента України №328/2015 від 12.06.2015 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 07 «Про часткову мобілізацію» та ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 03.09.2015 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) №92 від 18.03.2016 сержанта ОСОБА_1 з 18.03.2016 було зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №279 від 04.09.2018 сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 82-РС з військової служби у запас відповідно до підпункту «й» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 04.09.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №256 від 11.08.2019 року сержанта ОСОБА_1 головного сержанта - командира відділення евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону, звільненого наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 05 серпня 2019 року №71-РС з військової служби у запас відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу” пункт 2 підпункт «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), з 11.08.2019 року виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до Металургійно- Довгинцівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Вислуга у Збройних Силах становить: календарна 5 років 11 місяців. Виплатити щомісячну грошову премію у повному розмірі, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період 01 серпня по 11 серпня 2019 року. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' виплатити грошову компенсацію за 13 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік. Виплатити грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2019 рік. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 не отримав. Знятий з продовольчого забезпечення згідно каталогу продуктів харчування (обід) з 12.08.2019 року.
Листом від 26.09.2021 року відповідач на запит позивача повідомив, що він не набув права на додаткові відпустки передбачені ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а тому відсутні підстави для її компенсації.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
За приписами частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст.4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 р. №3543-XII та “Про оборону України” від 06.12.1991 р. № 1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно із статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін “особливий період”, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019 року, залишеному в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляє особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Як видно з матеріалів справи, позивач протягом 2015-2019 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до розрахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 з 2015-2019 роки він має 70 днів невикористаної відпустки (5 років х 14 днів на рік).
Отже, позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки за період проходження ним служби за період 2015-2019 роки, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби, проте такий розрахунок зроблено не було. Доказів які б спростовували вказані обставини суду відповідачем не було надано, а матеріали справи не містять.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а належним захистом порушеного права буде саме зобов'язання відповідача здійснити відповідні нарахування та виплату такої грошової компенсації, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стосовно тверджень відповідача, щодо пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою суд зазначає, що ВЧ НОМЕР_1 від 26.09.2021 року було надано позивачу відповідь про відмову у виплаті компенсації за невикористані дні відпустки. В свою чергу із позовом позивач звернувся засобами поштового зв'язку 02.10.2021 року, а отже ним не пропущений строк звернення до суду, визначений ст.122 КАС України.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити дану позовну заяву повністю з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір” з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 11.08.2019 р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 11.08.2019 р.
Судовий збір по справі не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма