вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"10" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/94/23
Господарський суд Київської області в складі
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Гарбуз Л.В.
розглянувши справу № 911/94/23
за позовом Державного підприємства «Держвуглепостач», м. Київ
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», смт Козин Обухівського району Київської області
про визнання недійсним одностороннього правочину
Представники:
від позивача: Кулик С.П., директор, виписка з ЄДР, наказ № 27-к/к від 22.07.2022;
від відповідача: Ревенко О.В., адвокат, довіреність № 153/22 від 02.11.2022;
Державне підприємство «Держвуглепостач» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі-відповідач) з вимогою визнати недійсним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, між ДП «Держвуглепостач» та ПАТ «Центренерг».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невідповідність одностороннього правочину заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 08/3435 від 28.10.2021 вимогам статей 202, 203 ГК України та 601, 602 ЦК УКраїни, оскільки такий правочин вчинений в односторонньому порядку та при прямій забороні такого зарахування за умовами укладених договорів та, оскільки відповідачем здійснено зарахування зустрічних вимог, які не є однорідними.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2023 відкрито провадження у справі № 911/94/23, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 08.02.2023.
30.01.2023 через систему «Електроний суд» від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 30.01.2023 (вх. № 301/23), в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Так, заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що зустрічні вимоги у даній справі є однорідними, оскільки стосуються виключно сплати грошових коштів та мали бути виконані однаковим шляхом. Щодо критерію безспірності, то відповідач зазначає, що суми пені, неустойки, 3 % річних, інфляційних втрат та судового збору, які включені в заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, є визначеними рішеннями судів, які набрали законної сили, а отже є безспірними. При цьому, відповідач вказує на те, що проведені заявою № 08/3435 зарахування зустрічних вимог є однорідними, а позивачем не надано належних доказів існування спору щодо відповідних сум. Разом з цим, відповідач зазначає про непотрібну письмову згоду іншої сторони, що обумовлено умовами п. 9.7 договорів, оскільки при підписанні спірної заяви від 28.10.2021, договори вже втратили свою чинність.
Ухвалою господарського суду від 08.02.2023 підготовче засідання було відкладено на 15.03.2023.
13.03.2023 через канцелярію господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 09.03.2023 (вх. № 4784/23), в якій позивач зазначає про те, що із закінченням строку дії договору, зобов'язання, яке виникло на підставі такого договору не припиняється та не змінюється та регулюється його умовами. Крім того, позивач вважає, що цивільно-правові вимоги про оплату поставлених товарів, виконання робіт з одного боку, і про стягнення неустойки за неналежне виконання зобов'язань є юридично неоднорідними вимогами та не можуть бути зараховані, як зустрічні однорідні вимоги.
Ухвалою господарського суду від 15.03.2023 підготовче засідання у справі № 911/94/23 було відкладено на 05.04.2023.
28.03.2023 через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 28.03.2023 (вх. № 945/23), в яких відповідач вказує на те, що поняття «умова договору» та «зобов'язання» є різними, і що строк договору це час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки, однак як умови договорів, в т.ч., викладені у п. 9.7, діють лише в межах строку дії такого договору.
Ухвалою господарського суду від 05.04.2023 закрито підготовче провадження у справі № 911/94/23, справу призначено до розгляду по суті на 10.05.2023.
Присутній в судовому засіданні 10.05.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -
18.06.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (покупець) та Державним підприємством «Держвуглепостач» (постачальник) укладено Договір поставки вугілля № 111/25.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник поставить (передасть) у власність покупця, а покупець прийме і оплатить вугільну продукцію (далі - вугілля) на зазначених у договорі умовах.
Згідно з п. 1.2 договору необхідні для виконання договору відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору (далі - специфікація).
Відповідно до п. 2.1 договору поставка вугілля по договору здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з «Інкотермс 2010. Правила ICC з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі», з урахуванням передбачених договором особливостей.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що вугілля поставляється виключно при наявності та на підставі відповідних підписаних сторонами специфікацій. Відвантажене вугілля, яке не відповідає умовам відповідних специфікацій, до обсягів поставленого по договору вугілля не зараховується.
Відповідно до п. 2.5 договору, право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля згідно з умовами договору.
Відповідно до п. 6.6 договору вартість доставки вугілля до залізничної станції призначення вважається транспортно-заготівельними витратами покупця. Вартість оплати перевізнику оплачує постачальник або третя особа за дорученням постачальника. Покупець відшкодовує постачальнику вказану в залізничних накладних вартість доставки виключно по території України.
Згідно з п. 7.1.1 договору постачальник зобов'язаний поставити (передати) покупцеві на умовах договору вугілля у строк (термін), обсягах, асортименті та по реквізитах, вказаних в специфікаціях.
У свою чергу, покупець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату вугілля на умовах договору; прийняти вугілля, поставлене на умовах договору, згідно з актом приймання-передачі вугілля (п.7.3.1, 7.3.2 договору).
Пунктом 10.1 передбачено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та отримання сторонами всіх погоджень/затверджень відповідно до вимог чинного законодавства та внутрішніх документів сторін, необхідних для укладення цього договору, і діє по 31.07.2019, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
Додатковою угодою №1 до договору від 15.07.2019 року, сторони змінили пункт 2 специфікації №06/19-В-Т від 18.06.2019 року до договору та виклали в наступній редакції: «Строк (термін) поставки (передачі) вугілля: 18 червня 2019 року - 30 липня 2019 року.».
На виконання умов договору між сторонами укладено специфікацію №06/19-В-Т від 18.06.2019 року, за якою постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити вугілля в обсязі 100 тисяч тонн (+/- 5%) у строк з 18 червня 2019 року - 15 липня 2019 року.
Так, протягом червня - липня 2019 ДП «Держвуглепостач» було поставлено ПАТ «Центренерго» 1004 700,590 тонн вугілля загальною вартість 287 905 419,60 грн з урахування вартості доставки такого вугілля, що підтверджувалось підписаними між сторонами актами.
Так, відповідний факт встановлений Господарським судом міста Києва у справі № 910/16418/19 при зверненні ДП «Держвуглепостач» із позовом до ПАТ «Центренерго».
При цьому, у рішенні суду у справі № 910/ 16418/19 було встановлено, що на момент звернення до суду відповідач здійснив часткову оплату поставленого вугілля у розмірі 52 000 000,03 грн, а також під час розгляду справи здійснено часткове погашення в розмірі 4 000 000,00 грн.
Отже, при розгляді справи № 910/16418/19 судом був визнаний факт неналежного та несвоєчасного виконання умов Договору № 111/25 від 18.06.2019 щодо своєчасної оплати товару та наявності у ПАТ «Центренерго» заборгованості, яка була належним чином доведена.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021, було присуджено до стягнення з ПАТ «Центренерго» на користь ДП «Держвуглепостач» заборгованість у розмірі 231 905 419,57 грн, та нарахованих неналежним виконанням пеню у розмірі 11 669 858,71 грн, 3 % річних у розмірі 2 134 765,65 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 728 658,51 грн, а також судовий збір у розмірі 672 282,77 грн.
Поряд з цим, 11.07.2019 між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (покупець) та Державним підприємством «Держвуглепостач» був укладений Договір поставки вугілля № 111/31, за умовами якого останнє зобов'язалося поставити вугільну продукцію, а відповідач - прийняти і оплатити цю продукцію на зазначених у даній угоді умовах.
Пунктом 1.2 договору встановлено, що необхідні для його виконання відомості вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цієї угоди.
Відповідно до пункту 2.1 договору поставка вугілля здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з "Інкотермс 2010. Правила ІСС з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі", з урахуванням передбачених цим правочином особливостей.
Згідно з пунктом 2.2 даного правочину узгоджений сторонами у відповідній специфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями.
Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля (пункт 2.5 договору).
Кількість (маса) поставленого вугілля може відхилятись (бути більшою або меншою) від вказаної у відповідних специфікаціях не більше ніж на 5 %, але в будь якому випадку - у межах загальної суми цієї угоди (пункт 4.1 договору).
За умовами пункту 6.1 договору його загальна сума складається з визначеної фактичної вартості поставленого вугілля, вартості доставки вугілля до залізничної станції призначення, ПДВ (у випадку його нарахування) та не може перевищувати 450 000 000,00 грн.
У пункті 6.2 вказаного правочину сторони погодили, що базова ціна вугілля погоджується сторонами у специфікаціях до цього договору та означає ціну однієї тонни вугілля при вказаних у пункті 5.1 договору базових показниках. Враховуючи положення пункту 45 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України щодо тимчасового звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення, базова ціна вугілля становить 2 500,00 грн. без ПДВ.
Відповідно до пункту 6.6.1 цієї угоди, у разі необхідності, покупець має право вимагати, а постачальних зобов'язаний надати додаткові документи, які підтверджують понесені постачальником витрати на доставку вугілля (завірені належним чином копії накопичувальних карток, зведених відомостей, договору/доручення, згідно з яким оплату вартості доставки перевізнику здійснювала в інтересах постачальника третя особа, письмове підтвердження третьої особи - платника вартості доставки вугілля, щодо оплачених постачальником витрат чи набутих постачальником зобов'язань по оплаті вартості доставки вугілля до залізничної станції призначення тощо).
За змістом пункту 6.7 даного правочину оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 календарних днів з моменту підписання відповідних актів.
Пунктом 7.1.1 зазначеної угоди встановлено, що постачальник зобов'язаний поставити (передати) покупцеві вугілля в строк (термін), обсягах, асортименті та по реквізитах, вказаних у специфікації.
Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 30 вересня 2019 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (пункт 10.1 даної угоди).
Специфікацією від 11 липня 2019 року № 07/19-В-Т-З сторони погодили марку товару, його обсяг - 150,0 т (+/- 5%) тис. т, та строк поставки вугілля - з 12 липня 2019 року по 31 серпня 2019 року.
На виконання умов вищенаведеного договору Підприємство поставило позивачу вугілля в обсязі лише 36 352,510 т. Дані обставини підтверджуються актами приймання-передачі вугільної продукції: від 23 липня 2019 року № 91-ДВП в кількості 281,050 т, від 23 липня 2019 року № 92-ДВП в кількості 1 260,100 т, від 26 липня 2019 року № 1-ДП/31 в кількості 3 469,382 т, від 26 липня 2019 року № 2-ДП/31 в кількості 6 436,944 т, від 26 липня 2019 року № 3-ДП/31 в кількості 1 041,614 т, від 31 липня 2019 року № 96-ДВП в кількості 3 456,726 т, від 31 липня 2019 року № 101-ДВП в кількості 813,337 т, від 14 серпня 2019 року № 104-ДВП в кількості 679,139 т, від 14 серпня 2019 року № 105-ДВП в кількості 960,052 т, від 14 серпня 2019 року № 106-ДВП в кількості 672,630 т, від 14 серпня 2019 року № 107-ДВП в кількості 142,400 т, від 16 серпня 2019 року № 108-ДВП в кількості 416,076 т, від 14 серпня 2019 року № 109-ДВП в кількості 351,000 т, від 14 серпня 2019 року № 110-ДВП в кількості 278,850 т, від 14 серпня 2019 року № 111-ДВП в кількості 3 322,030 т, від 14 серпня 2019 року № 114-ДВП в кількості 281,700 т, від 15 серпня 2019 року № 115-ДВП в кількості 2 115,700 т, від 15 серпня 2019 року № 116-ДВП в кількості 783,450 т, від 15 серпня 2019 року № 117-ДВП в кількості 425,350 т, від 16 серпня 2019 року № 118-ДВП в кількості 140,350 т, від 16 серпня 2019 року № 119-ДВП в кількості 71,250 т, від 21 серпня 2019 року № 122-ДВП в кількості 4 717,467 т, від 21 серпня 2019 року № 123-ДВП в кількості 827,107 т, від 21 серпня 2019 року № 124-ДВП в кількості 204,467 т, від 28 серпня 2019 року № 125-ДВП в кількості 536,445 т, від 28 серпня 2019 року № 126-ДВП в кількості 1 619,021 т, від 31 серпня 2019 року № 127-ДВП в кількості 339,060 т, від 31 серпня 2019 року № 128-ДВП в кількості 340,244 т, від 27 вересня 2019 року № 129-ДВП в кількості 342,569 т. Належним чином засвідчені копії вказаних актів, підписаних представниками сторін і скріплених печатками цих юридичних осіб, наявні в матеріалах справи.
Відповідний факт був встановлений при зверненні ПАТ «Центренерго» із позовом до ДП «Держвуглепостач» до Господарського суду міста Києва у справі № 910/13278/20 про стягнення 517 096 079,50 грн пені.
Водночас під час розгляду справи судом було встановлено, що у визначений у специфікації до вказаного договору строк товар у кількості 113 647,490 т, вартістю 284 118 725,00 грн., відповідачем не було поставлено.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/13278/20 був визнаний факт неналежного та несвоєчасного виконання умов Договору № 111/31 від 11.07.2019 щодо своєчасного поставки товару, у зв'язку з чим було присуджено до стягнення з Державного підприємства «Держвуглепостач» на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 517 096 079,50 грн пені та 735 700,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Заборгованість ПАТ "Центренерго" перед ДП "Держвуглепостач" за Договором № 111/31 від 11.07.2019 становить 90 875 562,84 грн.
Разом з цим, між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» та Державним підприємством «Держвуглепостач» були укладені також Договір поставки вугілля № 111/23 від 12.06.2019 та Договір поставки вугілля № 111/33 від 17.06.2019 за умовами яких постачальник поставляє (передає) у власність покупця, а покупець прийме і оплачує вугільну продукцію на зазначених у договорах умовах.
При цьому, як підтверджується матеріалами справи, на етапі виконання Договорів поставки вугілля № 111/23 від 12.06.2019 та № 111/33 від 17.06.2019 у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість:
за Договором поставки вугілля № 111/23 від 12.06.2019 в сумі 128 693 828,50 грн;
за Договором поставки вугілля № 111/33 від 17.06.2019 в сумі 18 377 118,05 грн.
28.10.2021 відповідач звернувся до позивача із заявою № 08/3435, в пункті 4 якої заявив про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 487 038 948,60 грн, які включають в себе:
- зобов'язання ПАТ «Центренерго» перед ДП «Держвуглепостач» по виконанню грошового зобов'язання у розмірі 487 038 948,60 грн.:
249 110 985,21 грн, згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/16418/19, з яких заборгованість за Договором № 111/25 від 18.06.2019 - 231 905 419,57 грн, пені - 11 669 858,71 грн, 3 % річних - 2 134 765,65 грн, інфляційні втрати - 2 728 658,51 грн, судовий збір - 672 282,77 грн;
128 693 282,50 грн за Договором № 111/23 від 12.06.2019;
90 857 562,84 грн за Договором № 111/31 від 11.07.2019;
18 377 118,05 грн за Договором № 111/33 від 17.06.2019.
- зобов'язання ДП «Держвуглепостач» перед ПАТ «Центренерго» по виконанню грошового зобов'язання у розмірі 487 038 948,60 грн згідно з рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13278/20 від 08.04.2021 про стягнення з ДП Держвуглепостач» на користь ПАТ «Центренерго» 517 096 079,50 грн пені за Договором № 111/31 від 11.07.2019 та 735 700,00 грн витрати по сплаті судового збору (залишок заборгованості ДП «Держвуглепостач» перед ПАТ «Центренерго» становить 30 792 830,90 грн).
Тобто, відповідач вчинив односторонній правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме заявив про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних зобов'язань, що виникли на підставі рішень Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/13278/20 та від 16.03.2021 у справі № 910/13278/20, та на підставі Договорів № 111/23 від 12.06.2019, № 111/31 від 11.07.2019, № 111/33 від 17.06.2019.
Позивач заперечує проти зарахування зустрічних однорідних вимог посилаючись на те, що зміст оспорюваного одностороннього правочину суперечить положенням статті 601 Цивільного кодексу України, оскільки вказане не відповідає умовам договору, а цивільно-правові вимоги про оплату поставлених товарів, виконаних робіт з одного боку і про стягнення неустойки за неналежне виконання зобов'язань є юридично неоднорідними вимогами та не можуть бути зараховані, як зустрічні однорідні зобов'язання.
Крім того, позивач вказував на те, що умовами пунктів 9.7 спірних договорів визначено, що жодна із сторін не може передавати свої права і/або обов'язки за договором третій особі, а також здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог без попередньої письмової згоди іншої сторони та відповідного рішення Наглядової ради ПАТ «Центренерго» згідно з Статутом ПАТ «Центренерго».
У зв'язку із викладеним позивач просить суд визнати недійсним односторонній правочин Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.10.2021 № 08/3435.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За змістом ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Відповідно до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно з ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд констатує, що зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/11116/19 уточнив висновки Верховного Суду викладені у інших справах щодо необхідності дослідження наявності сукупності всіх умов для здійснення зарахування вимог, зокрема їх безспірності, а саме: відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань та зазначив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) у суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
У справі № 761/33621/18 предметом позову було визнання грошового зобов'язання припиненим, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. У постанові від 08.09.2021 Верховний Суд виходив із того, що тлумачення положень статей 601, 602 ЦК України свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування.
Адже сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов'язання. Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов'язань повністю або частково. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін.
Так, як вбачається з умов п. 10.1 Договору № 111/23 від 12.06.2019, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і отримання сторонами всіх погоджень/затверджень відповідно до чинного законодавства та внутрішніх документів сторін, необхідних для укладення цього договору і діє по 31.07.2019, Договір № 111/25 від 18.06.2019 по 31.07.2019, Договір № 111/31 від 11.07.2019 по 30.09.2019, Договір № 111/33 від 17.07.2019 по 30.11.2019, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
У пунктах 8.15.5, 18.16 постанови Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 908/1247/21 суд підтримав висновок, зроблений у справі № 910/11116/19, зокрема, де вказано, що зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрхунків, а однією з підстав припинення зобов'язань, врегульованих главою 50 ЦК України "Припинення зобов'язань". Зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601-602 ЦК України, і ця підстава припинення зобов'язання відрізняється від виконання зобов'язання (стаття 599 ЦК України) або припинення зобов'язання за домовленістю сторін (стаття 603 ЦК України).
Отже, Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 чітко вказав, що зарахування зустрічних однорідних вимог не є формою розрахунків.
Отже, суд констатує, що умови укладених між позивачем та відповідачем договорів, зокрема, викладені у пункті 9.7 є припиненими внаслідок закінчення строку дії договорів і, що на момент звернення відповідача із заявою № 08/3435 від 28.10.2021 про зарахування зустрічних однорідних вимог та яка є одностороннім правочином не потребувало згоди іншої сторони.
І навіть наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони.
Твердження позивача про те, що вимоги про сплату пені у зв'язку із несвоєчасним виконанням зобов'язань за своєю природою не є основним зобов'язанням, не є однорідними, не можуть бути зараховані як зустрічні та не є безспірними не беруться судом до уваги, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/13278/20 був визнаний факт неналежного виконання Державним підприємством «Держвуглепостач» своїх зобов'язань за Договором № 111/31 від 11.07.2019 та кошти в сумі 517 096 079,50 грн та 735 700,00 грн були присуджені до стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго».
Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/13278/20 набрало законної сили, а отже є безспірним.
Зустрічні вимоги ПАТ "Центренерго" та ДП "Держвуглепостач" у дані справі є однорідними, оскільки стосуються виключно сплати грошових коштів, і зобов'язання сторін стосовно одна до одної мали бути виконані однаково - шляхом перерахування коштів.
Щодо критерію безпірності, то слід зазначити, що суми пені, неустойки, 3 % річних, інфляційних втрат, судового збору, які включені в заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, є визначеними рішеннями судів, що набрали законної сили, а отже є бзпірними. Отже, між сторонами відсутній спір щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань згідно рішення судів у справах № 910/16418/19 та № 910/13278/20.
З огляду на наведене висновки Верховного Суду зазначені суми, нараховані до основного зобов'язання могли бути включеними до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки є безспірними.
Позивач зазначає про відсутність безспірності вимог.
Однак, суми заборгованості відповідача зазначені позивачем у позовній заяві за Договорами № 111/23 від 12.06.2019, № 111/31 від 11.07.2019 та № 111/33 від 17.06.2019 відповідають сумам заборгованості зазначеним в оскаржуваному односторонньому правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Позивач не спростував того, що сума заборгованості відповідача перед позивачем за вказаними договорами на дату вчинення одностороннього правочину була іншою, ніж та, яка зазначена у спірній заяві, суд вважає безспірною заборгованість.
Крім того, як зазначалось вище, за зобов'язаннями згідно рішень судів у справах № 910/16418/19 та № 910/13278/20 сам факт, що суми визначені рішеннями, що набрали законної сили, вказують на їх безспірність.
Таким, чином, проведене ПАТ "Центренерго" заявою від 28.10.2021 № 08/3435 зарахування зустрічних вимог є однорідним (грошові кошти) та безспірним. Позивачем не надано належних та допустимих доказів існування спору щодо відповідних сум. Незгода з проведеним зарахуванням не є обставиною, що свідчить про спірність вимог, що підлягали зарахуванню. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що односторонній правочин у формі 08/343 від 28.10.2021 відповідає вимогам статей 601, 602 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, оскільки грошові зобов'язання сторін є безспірним, а відтак правочин щодо припинення взаємних зобов'язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є правомірним.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 ГПК України, оскільки позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в позові Державному підприємству «Держвуглепостач» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 15.06.2023.
Суддя О.О. Христенко