майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
про відмову у відкритті провадження у справі
"12" червня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/762/23
Господарський суд Житомирської області у складі судді Кудряшової Ю.В.,
розглянувши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1
до Підприємства "Vehicle-Trade GmbH"
про стягнення 794789,66 грн.,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 20 300 Євро заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не оплатив поставлений згідно контракту № 01/2021 від 11.11.2021 товар.
Дослідивши матеріали справи та доводи позовної заяви щодо вибору підсудності даної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11.11.2021 між Фізичною особою-підприємцем Соколюком Михайлом Михайловичем (продавець) та Підприємством "Vehicle-Trade GmbH" (покупець) укладено контракт № 1/2021 відповідно до якого продавець продає, а покупець купує меблі виробництва ФОП Соколюк М.М. в комплектації згідно кожного замовлення покупця.
Пунктом 10 контракту сторони погодили, що всі розбіжності, що виникають внаслідок або в зв'язку з цим контрактом, повинні вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. Спірні питання, які можуть виникнути з даного контракту або у зв'язку з ним, підлягають розгляду в Арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті м. Берлін.
Питання стосовно необхідності розгляду цього спору судами України чи судом іншої держави - Німеччини (Арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті м. Берлін) стосується виведення спору з-під компетенції національних судів і за своєю правовою природою належить до питань визначення підсудності відповідного спору.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
Параграфом 3 глави 2 ГПК України урегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність).
Відповідно до ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Статтею 366 ГПК України визначено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
За приписами ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:
1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт;
2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;
3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання;
4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;
5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;
6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;
7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;
8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;
9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;
10) в інших випадках, визначених законами України.
Право на передачу спору, який відноситься до юрисдикції господарського суду, за угодою сторін на вирішення суду іншої держави передбачено у статті 23 ГПК України, згідно з якою у випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий за угодою сторін на вирішення суду іншої держави.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, господарським судом встановлено, що позивачем не наведено обставин, які з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про міжнародне приватне право" можуть бути підставою для розгляду даного спору у господарських судах України.
Також судом враховується, що пунктом 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено можливість розгляду справи у судах України, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.
Однак, п. 10 контракту № 1/2021 передбачено, що спірні питання, які можуть виникнути з даного контракту або у зв'язку з ним, підлягають розгляду в Арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті м. Берлін.
Тобто сторони, укладаючи контракт № 1/2021 від 11.11.2021 дійшли згоди про підсудність спору.
Спір у цій справі не відноситься і до випадків виключної підсудності судам України справ з іноземним елементом, перелік яких наведений у приписах Закону України "Про міжнародне приватне право".
При цьому, положення частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" підлягають застосуванню за виключенням і з урахуванням того випадку, коли є угода сторін про передачу спору на вирішення суду іншої держави (у даному випадку, сторони за взаємною згодою передали спір, пов'язаний з Контрактом, на вирішення суду іншої держави - Арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті м. Берлін).
Законодавча заборона позбавлення права на звернення до господарського суду з огляду на приписи частин першої та четвертої статті 4 ГПК України не є обґрунтованою, оскільки сторони власним волевиявленням та за взаємною згодою реалізували своє право на передачу спору (спорів) за контрактом № 1/2021 від 11.11.2021 на вирішення суду іншої держави, уклавши відповідну угоду (п. 10 контракту) про розгляд справи в іноземному суді.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 по справі № 925/467/20, в якій висловлено правову позицію, що наявність пророгаційної угоди про розгляд справи в компетентному державному суді іншої держави (Німеччини) виключає розгляд спору у судах України.
Водночас позивач обґрунтував підсудність даної справи Господарському суду Житомирської області положенням п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Згідно приписів п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку коли дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Положеннями статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Аналогічні положення закріплені і у п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, відповідно до якого суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Проте, у питанні застосування п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" за наявності укладеної між сторонами арбітражної угоди вже наявний правовий висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 17.04.2018 по справі № 904/4384/17.
В п. 27 згаданої постанови Верховний Суд вказав, що "за змістом пункту 7 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження та розглядати справи з іноземним елементом, однак наведене не стосується тих випадків, коли між сторонами спору укладено арбітражну угоду, яка є дійсною, не втратила чинність та щодо якої не встановлено неможливості її виконання, оскільки суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, зобов'язаний, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" приватноправові відносини визначені як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Досягнення домовленості про застосування права іншої країни і визначення виключної юрисдикції компетентного суду цієї країни у правовідносинах сторін, що ґрунтуються на вказаних принципах, вказує на пріоритетний характер такої домовленості, оскільки вона не суперечить встановленому національним законодавством порядку врегулювання таких правовідносин.
Враховуючи відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо виключної підсудності, а також беручи до уваги домовленість сторін, викладену у п. 10 контракту, господарський суд дійшов висновку, що цей спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з норм ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень ряду законодавчих актів, в даному випадку - Закону України "Про міжнародне приватне право".
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
За таких обставин, з урахуванням наявних у справі матеріалів, господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Підприємства "Vehicle-Trade GmbH" про стягнення 794789,66 грн., на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
На виконання ч. 6 ст. 175 ГПК України суд зазначає, що відповідно до п.п. 10.2. контракту спір у даній справі має розглядатися в Арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті м. Берлін.
Керуючись ст.ст. 175, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі № 762/23 за позовом ОСОБА_1 до Підприємства "Vehicle-Trade GmbH" про стягнення 794789,66 грн.
2. Повернути ОСОБА_1 матеріали позовної заяви вх.№2253/21 від 05.06.2023 в електронному вигляді.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст. 255 ГПК України та п. 17.5) Перехідних положень ГПК України.
Ухвалу суду підписано: 14.06.2023.
Суддя Кудряшова Ю.В.
Список розсилки:
1 - представнику позивача Романюку І.М. і електронний кабінет