вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про відмову у забезпеченні позову
16.06.2023м. ДніпроСправа № 904/2477/23
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову у справі №904/2477/23
за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в особі Дніпровської міської ради
до
1. Департаменту капітального будівництва Дніпровської міської ради,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль Інвест"
про визнання недійсними рішення, договору та стягнення грошових коштів,
Суддя Дупляк С.А.
1. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Суд здійснює провадження у справі №904/2477/23, предметом розгляду у якій є дійсність рішення уповноваженої особи відповідача-1, оформленого протоколом про визнання відповідача-2 переможцем закупівлі послуг з поточного ремонту приміщень в будівлі амбулаторії загальної практики-сімейної медицини, дійсність укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору про надання послуг з поточного ремонту приміщень будівлі АЗПСМ №4 КНП "ДЦПМСД №11" Дніпровської міської ради на суму 7.330.828,60 грн. Також предметом розгляду у справі №904/2477/23 є застосування наслідків недійсного, на думку прокурора, правочину та наявність правових підстав для стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 попередньої оплати за договором про надання послуг з поточного ремонту.
Через відділ документального забезпечення 15.06.2023 від прокуратури надійшло(а) клопотання/заява про забезпечення позову у справі №904/2477/23, у якому(ій) прокурор просить суд:
заборонити Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області здійснювати будь-які розрахункові операції за рахунком (рахунками) відповідача-1, пов'язані з виконанням умов договору про надання послуг №31/03-1 від 31.03.2023, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2;
заборонити відповідачу-1 вчиняти певні дії, а саме: здійснювати платежі за договором про надання послуг №31/03-1 від 31.03.2023, укладеним із відповідачем-2;
заборонити відповідачу-2 вчиняти певні дії, а саме: здійснювати виконання робіт за
договором про надання послуг №31/03-1 від 31.03.2023, укладеним із відповідачем-1.
Через відділ документального забезпечення 16.06.2023 від відповідача-2 надійшли заперечення на клопотання(заяву), у яких відповідач-2 просить суд у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Відповідно до ст. 233 ГПК України ухвала постановлена у нарадчій кімнаті за результатами оцінки фактичних обставин справи.
Стислий виклад позиції прокурора
Прокурор стверджує, що відповідач-1 перерахував на користь відповідача-2 в якості попередньої оплати за договором частину грошових коштів.
Оскільки перерахування відповідачем-1 на користь відповідача-2 грошових коштів за договором у повному обсязі призведе до унеможливлення застосування до спірних відносин реституції, прокурор вбачає необхідність застосування до спірних правовідносин заходів забезпечення позову.
Стислий виклад позиції відповідача-2
Відповідач-2 наголосив, що попередня оплата за договором була відповідачем-1 перерахована відповідачу-2 ще 08.04.2023.
Договір виконується протягом більше двох місяців і за цей час відповідач-2 закупив матеріали, виконав частину робіт, здійснює поточний ремонт тощо.
Також відповідач-2 наголосив, що прокурор не навів жодних доказів, які б свідчили про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а вимоги прокурора зводяться до вирішення спору по суті.
2. ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 №4-рп/2011).
Відповідно до приписів ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ст. 137 ГПК України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 4 ст. 137 ГПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч. 4 ст. 139 ГПК України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Отже, з положень ч. 4 ст. 139 ГПК України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів в даному випадку Держави від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Господарський суд встановив, що прокурор у поданій заяві посилається на наявність підстав вважати, що повне виконання умов договору шляхом сплати за роботи унеможливить застосування реституції у разі задоволення позовних вимог.
Суд, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, звертає увагу, що прокурор вмотивовуючи позов зазначає про наявність підстав для визнання договору, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 про надання послуг недійсним та тим, що кошти, сплачені за його виконання відповідачем-1 відповідачу-2 на загальну суму 2.199.248,58 грн, є безпідставно сплаченими, що є нераціональним та неефективним використанням коштів місцевого бюджету. З урахуванням специфіки предмету закупівлі та правовідносин, що виникли між сторонами, процедура повернення коштів, сплачених за договором, без вжиття заходу забезпечення позову, буде неможлива.
З цього приводу суд зазначає, що заявлені вимоги фактично стосуються обґрунтованості позову, про що підставно вказав відповідач-2 у наданих суду запереченнях, в частині визнання договору №31/03-1 від 31.03.2023 про надання послуг недійсним, втім відсутні підстави вважати кошти безпідставно сплаченими за угодою, яка в судовому порядку неправомірною не визнана.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, а прокурором не доведено наявності підстав утруднення виконання рішення в майбутньому у разі задоволення позову, та підстав, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
Також суд відзначає таке.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Натомість застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам вчиняти будь-які дії на виконання укладеного ними договору, призводить до блокування господарської діяльності відповідачів і за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв'язку з укладенням спірного правочину свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 27.12.2022 у cправі №916/1324/22.
Аналогічна правова позицію була застосована і Центральним апеляційним господарським судом у постанові від 19.08.2021 у справі №904/4537/21.
Суд відхиляє посилання прокуратури на постанови Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №904/193/22, від 21.12.2023 у справі №904/180/22, оскільки правовідносини у вказаних справах не є релевантними до правовідносин у справі №904/2477/23, оскільки прийняті за інших фактичних обставин, аніж тих на які посилається прокурор обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову.
Між тим, суд звертає увагу прокуратури на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у cправі №905/77/21, згідно з яким окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Водночас, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
З огляду на викладене, враховуючи, що заявник не надав суду належних та допустимих доказів існування обставин, які в розумінні ст.ст. 136, 137 ГПК України можуть бути підставами для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, заява прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 136 - 140, 234, 235 ГПК України, господарський суд -
У задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя С.А. Дупляк