вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про закриття провадження у справі
14.06.2023м. ДніпроСправа № 904/1596/23
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Міщанин Є.В.,
від відповідача: представник не з'явився,
розглянувши матеріали справи №904/1596/23
за позовом Акціонерного товариства "УКРСИББАНК"
до Губиниської селищної ради
про звернення стягнення на майно,
1. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Акціонерне товариство "УКРСИББАНК" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 13.03.2023 за вих. № 27-1-01/222 до Губиниської селищної ради (далі - відповідач), у якій позивач просить суд звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 29.03.2007 приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С.І., зареєстрованого в реєстрі за №529, та земельну ділянку загальною площею 0.3513 га, кадастрові номери 1223281500:03:002:0118, 1223281500:03:002:0119, 1223281500:03:002:0120, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 29.03.2007 приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С.І., які за рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.02.2020 у справі №183/3783/19 визнані відумерлою спадщиною, в рахунок задоволення вимог позивача за договором про надання споживчого кредиту за Правилами №11134334000 від 29.03.2007 (в системі обліку банку договір №11134334001) у розмірі 115.038,89 дол. США, що станом на 14.03.2023 за курсом НБУ 36.5686 грн за 1 дол. США еквівалентно 4.206.811,15 грн та судового збору у розмірі 63.102,17 грн.
Визначити спосіб реалізації житлового будинку та земельної ділянки шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, з урахуванням уточнень (вх. 24.05.2023).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1596/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2023.
Ухвалою від 04.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.04.2023. Позивачу запропоновано в строк до 19.04.2023 уточнити спосіб реалізації якої саме квартири слід визначити суду.
Ухвалою від 19.04.2023 підготовче засідання відкладено до 16.05.2023.
Через відділ документального забезпечення 16.05.2023 від позивача надійшов лист, у якому представник позивача повідомив, що не зможе взяти участь у судовому засіданні, а тому просить визнати причини неявки поважними і відкласти підготовче засідання.
Ухвалою від 16.05.2023 позивачу вдруге запропоновано негайно уточнити спосіб реалізації якої саме квартири слід визначити суду і надати письмові пояснення по суті зазначеного питання, а підготовче засідання відкладено до 01.06.2023.
Через відділ документального забезпечення 24.05.2023 від позивача надійшов лист на виконання вимог ухвал від 04.04.2023 та від 16.05.2023, у якому позивач просить суд врахувати, що ним /позивачем/ була допущена технічна помилка у резолютивній частині позовних вимог, яка підлягає виправленню.
Ухвалою від 01.06.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 14.06.2023.
В судовому засіданні 14.06.2023 представник позивача надав пояснення у справі, відповів на запитання суду.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.
Суд встановив, що ухвалу від 04.04.2023 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідач отримав 26.04.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 02.05.2023 (арк. 164, том 1).
Відповідачу(ам) в ухвалі від 04.04.2023 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву тривав до 11.05.2023.
Станом на 14.06.2023 відзив не надано.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 ГПК України).
З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Стислий виклад позиції позивача
Фізична особа мала перед позивачем за договором про надання споживчого кредиту заборгованість, в подальшому вказана фізична особа померла, її спадщина за судовим рішенням визнана відумерлою, а тому власником майна фізичної особи є територіальна громада відповідача.
Оскільки позивач має намір задовольнити свої вимоги за договором про надання споживчого кредиту за рахунок майна фізичної особи-боржника, то і звернувся до суду з даною позовною заявою.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзив не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29.03.2007, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С.І., зареєстрованого в реєстрі за №529, фізична особа ОСОБА_1 придбав у власність земельну ділянку загальною площею 0,3513 га з кадастровими номерами 1223281500:03:002:0118, 1223281500:03:002:0119, 1223281500:03:002:0120, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і на яку позивач просить суд звернути стягнення.
За договором купівлі-продажу житлового будинку від 29.03.2007, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С.І., зареєстрованого в реєстрі за №12, фізична особа ОСОБА_1 придбав у власність житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і на який позивач просить суд звернути стягнення.
Того ж дня, 29.03.2007 фізична особа ОСОБА_1 уклав із позивачем (далі - позивач, банк) договір про надання споживчого кредиту №11134334000, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 60.000,00 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 303.000,00 грн за курсом Національного банку України на день укладання цього договору.
Відповідно до п. 2.1 договору у забезпечення виконання зобов'язань позичальника (фізичної особи ОСОБА_1 ) за даним договором банком приймається у заставу нерухомість, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що складаються з будинка, літньої кухні, сарая, погріба, вбиральні, колодязя, огорожі, загальною площею 186,2 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю фізичної особи ОСОБА_1 .
Також, 29.03.2007 між фізичною особою ОСОБА_1 та позивачем був укладений договір іпотеки №11134334000/1 за умовами якого іпотекодавець (фізична особа ОСОБА_1 ) передав в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку.
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02.11.2015 фізична особа ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
В подальшому, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.02.2020 у справі №183/3783/19 заяву позивача було задоволено. Визнано відумерлою спадщину, що залишилася після смерті фізичної особи ОСОБА_1 , який помер та яка складається, в тому числі, із: житлового будинку та земельної ділянки, загальною площею 0,3513 га, кадастрові номери 1223281500:03:002:0118, 1223281500:03:002:0119, 1223281500:03:002:0120.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
Виходячи зі змісту наведених статей Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/1733/18, від 19.03.2019 у справі №904/2530/18 критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У вказаних вище постановах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.05.2020 у справі №161/6253/15 звернула увагу на те, що з 15.12.2017 - дати набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов'язання є тільки юридичні особи та (або) ФОП. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
З указаної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов'язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов'язання, зокрема, незалежно від того, чи об'єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №906/277/18).
На наведені висновки також послався Верховний Суд у постанові від 17.06.2020 у справі №296/10616/18, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.
У постанові від 31.10.2018 у справі №753/12916/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов'язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов'язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб'єктний склад сторін основного зобов'язання.
Також, у постанові від 13.03.2019 у справі №906/277/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 ЦПК України у системному зв'язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами акцесорного зобов'язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці).
У постанові від 20.11.2019 у справі №910/9362/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Суд встановив, що основним зобов'язанням у справі №904/1596/23 є договір про надання споживчого кредиту №11134334000 від 29.03.2007, який був укладений між позивачем тагромадянином України - фізичною особою ОСОБА_1 .
Тобто, основний договір був укладений з фізичною особою, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Участь відповідача у справі №904/1596/23 обумовлена тим, що в силу ст. 23 Закону України "Про іпотеку" до Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області перейшли також і обов'язки ОСОБА_1 , як іпотекодавця.
Відповідно до інформації, розміщеної на сайті Вільненської сільської ради Вільненська сільська рада була реорганізована і увійшла до складу Губиниської громади, представником якої і є відповідач.
Оскільки територіальна громада стала власником відумерлого майна, то саме вона в особі відповідача і має задовольнити вимоги кредиторів, що заявлені відповідно до ст. 1231 ЦК України.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Разом з цим, згідно з частиною другою статті 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
З огляду на викладене, враховуючи, що спір у цій справі стосується питання виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11134334000 від 29.03.2007, укладеним з фізичною особою /без статуса суб'єкта підприємницької діяльності/ ОСОБА_1 та виконання якого забезпечено переданим фізичною особою /без статуса суб'єкта підприємницької діяльності/ Коломойцем Олегом Вікторовичем майном, позов подано після набрання чинності законом, яким внесено зміни у ГПК України, зокрема, щодо юрисдикції господарських судів, ця справа не підлягала розгляду за правилами господарського судочинства, а мала розглядатися відповідного до положень цивільного процесуального закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі №904/3716/21.
Також приймаючи рішення у справі №904/1596/23 суд взяв до уваги висновки Верховного суду, викладені у постанові від 07.04.2023 у cправі №910/5172/19.
Більш того, суд взяв до уваги і практику Дніпровського Апеляційного суду, викладену у постанові від 28.12.2022 у справі №203/5090/21.
Так, ЦПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (див. пункт 33 постанови від 01.03.2018 у справі №461/12052/15-ц, пункт 34 постанови від 06.06.2018 у справі №727/8505/15-ц, постанову від 23.01.2019 у справі №210/2104/16-ц). Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.
Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов'язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов'язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб'єктний склад сторін основного зобов'язання (див. пункти 52-53 постанови від 31.10.2018 у справі №753/12916/15-ц).
З огляду на вказане до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
Отже, спір у справі №904/1596/23 щодо виконання договору про надання споживчого кредиту №11134334000 від 29.03.2007, укладеним з фізичною особою /без статуса суб'єкта підприємницької діяльності/ Коломойцем Олегом Вікторовичем має розглядатися за правилами цивільного судочинства, а провадження у господарській справі №904/1596/23 підлягає закриттю.
Судові витрати
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
У відповідності до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VІ "Про судовий збір", зі змінами до нього, містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Так, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Господарський суд встановив, що провадження у справі закрито, у зв'язку із тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а отже судовий збір сплачений за даною вимогою може бути повернутий позивачу.
Отже, відповідно до пункту 2 статті 7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема в разі закриття провадження у справі.
Наразі, в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення суми судового збору, а отже, підстави для ухвалення відповідного судового рішення станом на час постановлення даної ухвали відсутні.
Керуючись ст. ст. 231, 234, 235 ГПК України, суд
Провадження у справі №904/1596/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складений 16.06.2023
Суддя С.А. Дупляк