пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
12 червня 2023 року справа №910/2697/23
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича,
та за присутності:
від позивача в режимі відеоконференції згідно ухвали від 22.05.2023р.: Павлов В.І. - адвокат (ордер №АХ 1099867 від 2022-08-09), підприємець Бруча Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця Бручі Дмитра Миколайовича, м. Ковель
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", м. Київ
про стягнення 325 303,23 грн.,
встановив: 21 лютого 2023 року підприємець Бруча Д.М. до звернувся Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" 325 303,23 грн. Позовні вимоги обґрунтовувались неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором суборенди нежитлового приміщення №310519-ФОП від 31.05.2019р., внаслідок чого виникла заборгованість за користування приміщенням за період з квітня 2022 року по січень місяць 2023 року в загальній сумі 273 240 грн., за прострочення сплати якої були нараховані пеня в сумі 26 310,74 грн, інфляційні втрати 21 640,62 грн та 3% річних в сумі 4 111,87 грн. При цьому засвідчувалось на понесенні витрат, пов'язаних із сплатою 4 879,56 грн. судового збору та на очікуваних витратах на суму 15 000 грн. у зв'язку із оплатою наданої правової допомоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2023р. позовну заяву було залишено без руху. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023р. позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. З підстав, викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 22.03.2023р., матеріали даної справи було передано за підсудністю до Господарського суду Волинської області.
Матеріали справи надійшли до Господарського суду Волинської області 19.04.2023р. та, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2023р., були розподілені для розгляду судді Войціховському В.А.
Ухвалою від 24.04.2023р. справу було прийнято до розгляду, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 22.05.2023р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
Ухвалою від 22.05.2023р. було задоволено клопотання підприємця Бручі Д.М., витребувано у ТОВ "Нова Пошта" та зобов'язано надати суду належним чином посвідчені копії: акта приймання-передачі приміщення в суборенду (АПП1) до договору суборенди нежитлового приміщення №310519-ФОП від 31.05.2019р.; план-схеми приміщення, що є додатком №3 до договору суборенди нежитлового приміщення №310519-ФОП від 31.05.2019р., розгляд справи відкладено на 12.06.2023р., запропоновано повторно відповідачу подати суду, в порядку ст.ст. 165, 178 ГПК України, відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову (за наявності), копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду, запропоновано позивачу подати суду відповідь (за наявності) на відзив з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача з доказами надіслання позивачу, визначено явку представників сторін в судове засідання на власний розсуд, забезпечено представнику підприємця Бручі Д.М., адвокату Павлову В.І., участь в судовому засіданні 12.06.2023р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
26 травня 2023 року до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення від 26.05.2023р. по суті пред'явленого позову із документальним підтвердженням поверення орендарем орендованого у підприємця Бручі Д.М. нерухомого майна.
На виконання вимог ухвали від 22.05.2023р. від ТОВ "Нова Пошта" на адресу суду 07.06.2023р. надійшов супровідний лист від 05.06.2023р. №2132-23к про долучення до матеріалів справи посвідченої копії акту приймання-передачі приміщення в суборенду (АПП1) до договору суборенди нежитлового приміщення №310519-ФОП від 31.05.2019р. При цьому, повідомлено, що план-схема приміщення, що є додатком №3 до договору суборенди, у ТОВ "Нова Пошта" відсутній.
У визначений судом день та час в судове засідання з'явились підприємець Бруча Д.М. та його представник. Відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи повідомлявся належним чином. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.
Судом враховується, що ухвалами від 24.04.2023р. та від 22.05.2023р. явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась.
Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.
В даному аспекті судом також наголошується, що згідно ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17(П/9901/87/18), а також Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), §49).
У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, "право на публічний розгляд", передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на "усне слухання". І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.
Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі "Schmidt v. Latvia" від 27 квітня 2017 року). У §87 у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі "Надточій проти України" (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Узагальнюючи означене, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представника відповідача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Присутнім в судовому засіданні представником позивача, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, додаткових письмових поясненнях, а також на докази, долучені до справи, пред'явлені вимоги було підтримано. В ході судового засідання представником позивача, у відповідності до ст. 129 ГПК України, було заявлене усне клопотання про надання додаткових доказів для відшкодування судових витрат по оплаті наданої професійної правової допомоги протягом 5-ти днів після ухвалення рішення у справі та про вирішення питання розподілу судових витрат в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, клопотання позивача та його представника, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків:
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Як встановлено судом, між підприємцем Бручею Дмитром Миколайовичем (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (Суборендар) 31.05.2019р. було укладено договір суборенди нежитлового приміщення №310519-ФОП, згідно з умовами якого Орендар передає, а Суборендар приймає у строкове платне користування (суборенду) нежитлове приміщення загальною площею 138 м2. Приміщення розташоване за адресою: вул. Левицького, 2а, м. Ковель, Волинська обл. (п.п. 1.1.-1.2. договору).
Згідно п.п. 1.3.-1.4. договору №310519-ФОП, приміщення передається суборендарю для цілей розміщення офіс/відділення та обробки відправлень та/або для здійснення іншої підприємницької діяльності передбаченої статутом суборендаря. Вартість приміщення становить 1 500 000 грн. Пунктами 3.1.-3.4. угоди визначено, що передача приміщення орендарем і його прийняття суборендарем, а також повернення приміщення суборендарем та прийняття його орендарем здійснюється згідно АПП за формою, наведеною в додатках до даного договору.
Орендар протягом 3 робочих днів з дати набрання чинності договору, передає, а суборендар приймає у користування приміщення.
Суборендар приймає приміщення в технічному стані та з характеристиками, зазначеними в акті приймання-передачі приміщення (надалі - АПП1).
Приміщення вважається фактично переданим в суборенду з моменту підписання АПП1.
Факт передачі нежитлового приміщення в суборенду засвідчується підписаним між сторонами актом приймання-передачі приміщення від 01.06.2019р. до договору суборенди нежитлового приміщення від 31.05.2019р. №310519-ФОП. Означений акт було надано на вимогу суду безпосередньо ТОВ "Нова Пошта".
Згідно п. 4.2. договору №310519-ФОП, за користування приміщенням суборендар щомісячно сплачує орендарю орендну плату у розмірі 27 600 грн. з урахуванням всіх передбачених законодавством податків. Сторони домовилися, що розмір орендної плати за січень та лютий місяць кожного року (на строк дії договору) розраховуватиметься за формулою: орендна плата помножена на коефіцієнт 0,9. Розмір розрахованої орендної плати з урахуванням коефіцієнту вважається погодженим сторонами та не потребує підписання додаткової угоди до договору. Пунктами 4.4.-4.5. договору сторони погодили, що суборендна плата розпочинає нараховуватися з дати підписання сторонами АПП1 та сплачується суборендарем по день фактичного повернення приміщення орендарю згідно АПП2 або акту про звільнення приміщення, складеного в порядку встановленому п. 3.8. договору.
Суборендна плата сплачується суборендарем щомісячно авансом до 5 числа поточного місяця на підставі рахунку, що надається орендарем суборендарю до 01 числа поточного (розрахункового)місяця за умови надання акту виконання (надання послуг)за попередній місяць. В кінці місяця орендар формує акт виконаних робіт (надання послуг), що надається орендарем суборендарю для засвідчення факту надання послуг суборенди за вказаний період. Акт виконаних робіт (надання послуг) за попередній місяць повинен бути наданий суборендарю до 2 числа поточного місяця.
Відповідно до п. 5.1.1. договору від 31.05.2019р., суборендар зобов'язується сплачувати орендну плату в строки та на умовах даного договору.
Згідно п. 7.1. договору №310519-ФОП, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх печатками (в разі наявності) і діє до 01.06.2020р.
Додатковими угодами від 29.05.2020р. та від 31.05.2021р. сторони домовилися продовжити строк дії договору відповідно до 31.05.2021р. та до 31.03.2022р.
Статтею 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
За приписами ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У відповідності до ст. 795 ЦК України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, продовження відповідачем користування об'єктом оренди підтверджує той факт, що договір суборенди від 31.05.2019р. №310519-ФОП продовжував діяти і після 31.03.2022р. та, в силу положень ст. 764 ЦК України, був поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (в даному випадку до 31.03.2023р. згідно додаткової угоди від 31.05.2021р.)
Долученим позивачем із додатковими поясненнями від 26.05.2023р. актом від 24.04.2023р. підтверджується повернення ТОВ "Нова Пошта" орендованого приміщення підприємцю Бручі Д.М.
Статтею 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно приписів ч. 1 ст. 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).
Судом встановлено, що в даному випадку на виконання умов договору суборенди №310519-ФОП позивачем відповідачу було надано і останнім прийнято у строкове платне користування нежитлове приміщення, визначене угодою, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі від 01.06.2019р., узгодженими сторонами положеннями договору суборенди.
ТОВ "Нова Пошта" взятих на себе згідно договору від 31.05.2019р. зобов'язань в частині проведення розрахунків по сплаті суборендних платежів (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) виконано не було, орендні платежі в повному об'ємі не сплачено у зв'язку з чим на момент подання позову до суду та на час розгляду справи в суді заборговано підприємцю Бручі Д.М. 273 240 грн. (за період оренди нерухомого майна з квітня по грудень 2022 року та в січні 2023 року).
До матеріалів справи долучено рахунки-фактури на оплату №4 від 01.04.2022р. на суму 27 600 грн., №5 від 01.05.2022р. на суму 27 600 грн., №6 від 01.06.2022р. на суму 27 600 грн., №7 від 01.07.2022р. на суму 27 600 грн., №8 від 01.08.2022р. на суму 27 600 грн., №9 від 01.09.2022р. на суму 27 600 грн., №10 від 01.10.2022р. на суму 27 600 грн., №11 від 01.11.2022р. на суму 27 600 грн., №12 від 01.12.2022р. на суму 27 600 грн. та №13 від 01.01.2023р. на суму 24 840 грн. та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №3 від 30.04.2022р. №4 від 31.05.2022р., №5 від 30.06.2022р., №6 від 31.07.2022р., №7 від 31.08.2022р., №8 від 30.09.2022р., №9 від 31.10.2022р., №10 від 30.11.2022р., №11 від 31.12.2022р., №12 від 31.01.2023р. пред'явлені ТОВ "Нова Пошта" за спірні періоди для сплати визначених угодою від 31.05.2019р. №310519-ФОП платежів.
Доказами направлення рахунків-фактури на оплату та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) виступають поштова накладні, описи вкладення у цінний лист та фіскальні чеки, долучені до матеріалів справи.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
Відповідно до ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно ст.ст. 759, 762 ЦК України, ст.ст. 283, 286 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір суборенди нежитлового приміщення №310519-ФОП предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був. Боржник приступив до виконання умов договору суборенди №310519-ФОП у зв'язку із прийняттям об'єкта нерухомості в суборенду, подальшою сплатою суборендних платежів з червня 2019 року по березень 2022 року (докази оплати - банківські виписки АТ "Райффайзен банк Аваль" з 01.07.2019р. по 30.06.2022р.).
Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору суборенди нежитлового приміщення від 31.05.2019р., передачу позивачем на виконання його умов відповідачу в суборенду нерухомого майна, прийняття та використання його ТОВ "Нова Пошта", непроведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів в сумі 273 240 грн.
Сума заборгованості 273 240 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем, хоча, як вже засвідчувалось судом, боржнику для цього було створено відповідні умови та надавався час.
Судом встановлено, що відповідно до приписів п. 7.4. договору від 31.05.2019р. №310519-ФОП, орендар має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення суборендаря про розірвання цього договору не менш ніж за 30 календарних днів до очікуваної дати розірвання.
Підприємець Бруча Д.М. листом б/н від 20.03.2023р. повідомляв про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення від 31.05.2019р. №310519-ФОП з 24 квітня 2023 року, додавши до листа проект акту приймання-передачі (повернення) приміщення у 2 екземплярах. Доказами направлення листа про розірвання договору виступає поштова накладна від 21.03.2023р №4500101485207, опис вкладення у цінний лист від 21.03.2023р., витяг з офіційного сайту АТ "Укрпошта" про вручення визначеної вимоги підприємцю-відповідачу 29.11.2022р. Зазначений лист було вручено ТОВ "Нова Пошта" 23.03.2023р.
22 травня 2023 року засобами поштового зв'язку позивач отримав від відповідача підписаний останнім примірник акту приймання-передачі (повернення) приміщення від 24.04.2023р.
Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В даному випадку п. 6.2. договору суборенди від 31.05.2019р. №310519-ФОП унормовано, що у випадку прострочення сплати орендної плати та інших платежів, передбачених договором суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який нараховується пеня) від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Таким чином сторонами була визначена можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання суборендарем умов договору щодо строків внесення орендних платежів. Договір суборенди від 31.05.2019р. №310519-ФОП недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 6.2., не визнавався. Відповідач зобов'язання щодо сплати орендних платежів не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов'язанням.
Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем сплати належних суборендних платежів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з ТОВ "Нова Пошта" 26 310,74 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 05.04.2022р. по17.02.2023р. по кожному рахунку окремо.
Суд, здійснивши власний перерахунок пені виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення по кожному рахунку окремо та виходячи з початкового періоду, встановленого судом встановив, що загальна сума пені, яка підлягатиме стягненню з відповідача на користь позивача становить 26 051,73 грн. з розрахунку:
- за період прострочки платежів з 06.04.2022р. по 05.10.2022р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 2801,59 грн. суми пені;
- за період прострочки платежів з 06.05.2022р. по 05.11.2022р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 3160,76 грн. суми пені;
- за період прострочки платежів з 06.06.2022р. по 05.12.2022р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 3459,45 грн. суми пені;
- за період прострочки платежів з 06.07.2022р. по 05.01.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 3478,35 грн. суми пені;
- за період прострочки платежів з 09.08.2022р. по 05.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 3421,64 грн. суми пені;
При цьому суд зазначає, що з урахуванням того, що 06.08.2022р. вихідний день (субота), то останнім днем оплати для відповідача є 08.08.2022р. Відтак, підставним буде нарахування пені за період прострочки платежів з 09.08.2022р.
- за період прострочки платежів з 06.09.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 3119,18 грн. суми пені;
- за період прострочки платежів з 06.10.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 2552,05 грн. суми пені;
- за період прострочки платежів з 08.11.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 1928,22 грн. суми пені;
При цьому суд зазначає, що з урахуванням того, що 06.11.2022р. вихідний день (неділя), то останнім днем оплати для відповідача є 07.11.2022р. Відтак, підставним буде нарахування пені за період прострочки платежів з 08.11.2022р.
- за період прострочки платежів з 06.12.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 1398,90 грн. суми пені;
- за період прострочки платежів з 06.01.2023р. по 17.02.2023р. із суми боргу 24 840 грн. на суму 731,59 грн. суми пені.
Таким чином, загальна сума пені, яка підлягатиме стягненню з відповідача становить 26 051,73 грн., в іншій частині позовних вимог (щодо стягнення пені в сумі 259,01 грн.) позивачу в позові слід відмовити у зв'язку з безпідставністю таких нарахувань.
При цьому, судом враховано, що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018р. у справі №815/1298/17, від 14.08.2018р. у справі №803/1387/17, від 28.08.2018р. у справі №814/4170/15).
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що останнім днем, коли відповідач мав сплачувати орендні платежі є 5 число поточного місяця включно, а відповідно нарахування пені можливе з 6 числа поточного місяця.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
В даному випадку, згідно з наданими суду та перевіреними розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачу 21 640,62 грн. суми інфляційних.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.
Згідно наданих розрахунків, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано 4 111,87 грн. трьох процентів річних (за період з 06.04.2022р. по 17.02.2023р. по кожному рахунку окремо).
Із врахуванням обставин, встановлених судом, а саме в частині того, що для нарахування граничний строк оплати є 5 число поточного місяця включно, судом було здійснено особисті розрахунки відповідно до котрих, на переконання суду, позивачем відповідні нарахування з врахуванням встановлених фактичних обставин справи могли здійснюватися у наступні періоди та на відповідні суми:
- за період прострочки платежів з 06.04.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 721,38 грн.;
- за період прострочки платежів з 06.05.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 653,33 грн.;
- за період прострочки платежів з 06.06.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 583 грн.;
- за період прострочки платежів з 06.07.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 514,95 грн.;
- за період прострочки платежів з 09.08.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 437,82 грн.;
При цьому суд зазначає, що з урахуванням того, що 06.08.2022р. вихідний день (субота), то останнім днем оплати для відповідача є 08.08.2022р. Відтак, підставним буде нарахування пені за період прострочки платежів з 09.08.2022р.
- за період прострочки платежів з 06.09.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 374,30 грн.;
- за період прострочки платежів з 06.10.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 306,25 грн.;
- за період прострочки платежів з 08.11.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 231,39 грн.;
При цьому суд зазначає, що з урахуванням того, що 06.11.2022р. вихідний день (неділя), то останнім днем оплати для відповідача є 07.11.2022р. Відтак, підставним буде нарахування пені за період прострочки платежів з 08.11.2022р.
- за період прострочки платежів з 06.12.2022р. по 17.02.2023р. із суми боргу 27 600 грн. на суму 167,87 грн.
- за період прострочки платежів з 06.01.2023р. по 17.02.2023р. із суми боргу 24 840 грн. на суму 87,79 грн.
Відтак, в позові в частині стягнення з відповідача 33,79 грн. трьох процентів річних слід відмовити у зв'язку з безпідставністю нарахування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стосовно засвідчених у позовній заяві обставин щодо очікуваних витрат по оплаті наданої правової допомоги, а також усного клопотання представника позивача про вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд засвідчує, що у відповідності до положень ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, а згідно ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат, з огляду на що суд приходить до висновку про наявність підстав та необхідність призначення судового засідання для вирішення клопотання представника позивача про розподіл судових витрат на інший день та час.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (м. Київ, Столичне шосе, 103, корпус 1, повер 9, код ЄДРПОУ 31316718) на користь Фізичної особи-підприємця Бручі Дмитра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 273 240 грн. заборгованості, 26 051,73 грн. пені, 21 640,62 грн. інфляційні втрат, 4078,08 грн. 3% річних, а всього 325 010,43 грн., а також 4875,16 витрат по сплаті судового збору.
3. В частині стягнення 259,01 грн. пені та 33,79 грн. трьох процентів річних в позові відмовити.
3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
4. Судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, згідно копотання представника позивача адвоката Павлова В.І. призначити на 26 червня 2023 року на 10:30 год. Судове засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Волинської області (м. Луцьк, пр. Волі, 54а) в залі судових засідань №210.
5. Підприємцю Бручі Д.М. в строк до 16.06.2023р. включно надати суду документальні підтвердження понесення витрат на правничу допомогу та у визначений строк направити відповідні матеріали на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", докази направлення надати суду.
6. Запропонувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", відповідно до ст. 126 ГПК України, в строк до 22.06.2023р. включно надати Господарському суду Волинської області та підприємцю Бручі Д.М. письмові пояснення по суті понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, шляхом направлення останніх на електронні адреси Господарського суду Волинської області (inbox@vl.arbitr.gov.ua) та представника підприємця Бручі Д.М. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
7. Забезпечити підприємцю Бручі Д.М. участь представника, адвоката Павлова В.І. в судовому засіданні у справі, призначеному на 26.06.2023р. об 10 год. 30 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, здійснивши проведення засідання суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 16.06.2023р.
Суддя В. А. Войціховський
рішення направити:
- представнику підприємця Бручі Д.М., адвокату Павлову В.І. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 );
- Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (м. Київ, Столичне шосе, 103, корпус 1, поверх 9; corp.com@novaposhta.ua).