490/4803/23 16.06.2023
нп 1-кс/490/5101/2023
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/4803/23
12 червня 2023 року м. Миколаїв
Слідчий суддя Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого в ОВС СВ УСБУ в Херсонській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вознесенськ Миколаївської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, військовослужбовця за мобілізацією, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України, -
Органом досудового розслідування ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України за наступних обставин.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
Відповідно до статтей 1-3, 5 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтями 5, 6 Конституції України, Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 17 Конституції України, поміж іншого, визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Приписами статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 65 Конституції України зазначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Статтею 68 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до статтей 132, 133 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.
За змістом статті 73 Конституції України - виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Окрім викладеного, 24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі за текстом - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу. Згідно з частиною 4 статті 2 Статуту ООН, усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН (далі - Резолюція) № 36/103 від 09.12.1981, що містить Декларацією про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав, Резолюцією № 2131 (XX) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, Резолюцією № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, Резолюцією № 2734 (XXV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та Резолюцією № 3314 (XXIX) від 14.12.1974, що містить Визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав утримуватись від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, статтями 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314 (XXIX) від 14.12.1974, серед іншого, визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Згідно з пунктами 1-3 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання відповідно до принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України; утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних; утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги.
Окрім викладеного, згідно з описом та картою державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003, ратифікованого Російською Федерацією 22.04.2004, територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької, Луганської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Харківської, Сумської, Чернігівської областей відноситься до території України.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеною Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави України та міжнародним правовим діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Статтею 42 Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї суходільної війни 1907 року визначено, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.
Женевською конвенцією 1949 року визначено, що будь-які протиріччя, які виникають між двома державами і призводять до втручання збройних сил є збройним конфліктом у розумінні статті 2, навіть якщо одна зі сторін конфлікту заперечує існування стану війни. При цьому, не має значення скільки триває конфлікт або скільки нападів мало місце.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права представники влади Російської Федерації (далі - РФ) та службові особи з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ), діючи всупереч вимогам Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, вимогам Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981, № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974 та інших міжнародно-правових актів, поетапно спланували, підготували та розв'язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ підрозділам ЗС РФ та іншим підпорядкованим їм військовим підрозділам, силовим відомствам і збройним формуванням про повномасштабне військове вторгнення на територію України, у тому числі з метою захоплення її територій.
Так, 24.02.2022 військовослужбовці підрозділів ЗС РФ разом з іншими, підпорядкованими представникам влади РФ та керівництву ЗС РФ, військовими підрозділами, силовими відомствами і збройними формуваннями, діючи на виконання вищевказаного злочинного наказу щодо повномасштабного військового вторгнення на територію України, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, здійснили незаконне повномасштабне вторгнення на територію України через державні кордони України в Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях. Окрім цього, останні здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, житлові масиви, цивільні та інші об'єкти, та окупували частину території України. Тобто, вчинили дії, спрямовані на виконання раніше розробленого злочинного плану і реалізацію вищевказаного злочинного умислу, направлені на порушення суверенітету і незалежності України, насильницьку зміну та повалення її конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, посягання на її територіальну цілісність і недоторканність, з метою зміни меж території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України та міжнародно-правовими актами, що продовжується до теперішнього часу та призвело і призводить до загибелі значної кількості людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків.
У зв'язку з викладеним, 24.02.2022 Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, строки дії якого у подальшому неодноразово продовжувався та який діє до цього часу.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У подальшому, військовослужбовці підрозділів ЗС РФ разом з іншими, підпорядкованими представникам влади РФ та керівництву ЗС РФ, військовими підрозділами, силовими відомствами і збройними формуваннями, діючи на виконання вищевказаного злочинного наказу представників влади РФ, здійснивши повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, констатоване на найвищому юридичному рівні Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Агресія проти України» A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022, а також проміжним рішенням Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй від 16.03.2022, крім інших сухопутних територій та населених пунктів України, у строк до 03.03.2022 зайняли та взяли під свій контроль місто Херсон та всі населені пункти Херсонської області, тимчасово окупувавши їх території з розташованими там державними органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та іншими об'єктами.
Після цього, з метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на територіях населених пунктів Херсонської області, які тимчасово контролюються (контролювалися) та утримуються (утримувалися) представниками окупаційної влади РФ та ЗС РФ, що підтверджується Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 (зі змінами та доповненнями), представниками окупаційної влади РФ та службовими особами ЗС РФ з числа громадян РФ та України, у тому числі місцевого населення Херсонської області, були сформовані незаконні органи влади, у тому числі правоохоронні органи, органи місцевого самоврядування, підрозділи силового блоку, тощо, які виконують (виконували) відповідні функції в інтересах окупаційної влади РФ та ЗС РФ, тим самим вчиняють (вчиняли) діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Зокрема, поміж іншого, приблизно у травні 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) окупаційною адміністрацією РФ на тимчасово окупованій території м. Херсона створено незаконний правоохоронний орган - «Управління служби виконання покарань по Херсонській області» (мовою оригіналу - Управление службы исполнения наказаний по Херсонской области), на який покладено виконання аналогічних завдань, визначених для Державної кримінально-виконавчої служби України, однак які реалізовувалися (реалізовуються) в інтересах окупаційної адміністрації РФ у сфері виконання кримінальних покарань, та до складу якого увійшла так звана «ВК «Південна виправна колонія № 90» (мовою оригіналу - «ИК «Северная исправительная колония № 90», яка знаходиться за адресою: місто Херсон, вул. Некрасова, буд. 234.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон) тимчасово окупована РФ територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація РФ територій України, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав.
Пунктом 7 частини 1 статті 1-1 Закону передбачено, що тимчасово окупована РФ територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль, або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.
За змістом частин 1-3 статті 9 та статті 19 Закону, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену законом.
Разом з тим, ОСОБА_4 , усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії проти України, яка розпочалась 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення її території, достеменно знаючи та розуміючи факт захоплення та подальшого незаконного утримання окупаційною адміністрацією РФ та ЗС РФ території м. Херсона та Херсонської області всупереч нормам чинного законодавства України та міжнародно-правових актів, переслідуючи прямий умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи громадянином України, у період збройного конфлікту, в умовах дії воєнного стану, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Херсона, у травні 2022 року (більш точні час та місце у ході досудового розслідування не встановлено), з ідеологічних та корисливих мотивів, погодився на пропозицію невстановлених осіб з числа представників окупаційної адміністрації РФ у м. Херсоні та добровільно зайняв посаду так званого «молодшого інспектора 2 категорії групи нагляду відділу безпеки установи ВК «Північна виправна колонія (№ 90)» Управління служби виконання покарань по Херсонській області» (мовою оригіналу - «младший инспектор 2 категории группы надзора отдела безопасности учреждения ИК «Северная исправительная колония (№ 90)» Управления службы исполнения наказаний по Херсонской области»), тобто посаду у незаконно створеному окупаційною владою на тимчасово окупованій території міста Херсон Херсонської області правоохоронному органі.
На займаній посаді молодшого інспектора 2 категорії групи нагляду відділу безпеки установи ВК «Північна виправна колонія (№ 90)» ОСОБА_4 з моменту свого призначення, переслідуючи злочинні наміри та цілі, здійснював нагляд за утриманими особами, дотриманням розпорядку дня засудженими та забезпечував режим у незаконно створеному правоохоронному органі, тобто своїми діями сприяв встановленню та функціонуванню системи виконання покарань держави-агресора на території Херсонської області.
Дії підозрюваного ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 7 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, а саме добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
07.06.2023 р. ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 , який підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, що відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, покарання за який передбачено у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке може йому загрожувати може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, у зв'язку займаною посадою, набув знайомств з численними представниками окупаційної влади, які можуть сприяти у перетинідержавного кордону України через неконтрольовані його ділянки, що межують з рф, або сприяти у перетині на лівобережну частину Херсонської області, яка наразі перебуває під окупаційною владою країни-агресора з метою уникнення кримінальної відповідальності, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, тобто підозрюваному відомо, де можуть знаходитись речі та документи, що підтверджують проходження ним служби в незаконно створеному правоохоронному органі на території Херсонської області, використовуючи безпосереднє знайомство зі свідками по даному кримінальному провадженню, які вже допитані та допит яких планується у майбутньому з числа працівників установи виконання покарань та осіб, які утримувались під час тимчасової окупації м. Херсона, перебуваючи на території м. Херсона, може здійснювати на них вплив, з метою зміни, спотворення їх показань чи відмови від дачі показань, може вчинити інше кримінальне правопорушення, спілкуючись з колишніми співробітниками, які евакуювались з окупаційною владою на лівобережну частину Херсонської області може передавати інформацію, яка використовуватиметься проти основ національної безпеки України, що свідчить про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також на неможливість контролю за поведінкою підозрюваного у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, просить про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав, з підстав у ньому викладених.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 у судовому засідання просили відмовити у задоволенні клопотання, пославшись на недоведеність існування ризиків, просили застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Вивчивши доводи клопотання, вислухавши доводи прокурора на його підтримку, думку підозрюваного та його захисника, дослідивши надані матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України, підтверджується даними: повідомлення про вчинення кримінального правопорушення вх. № 6/131-1106ВС від 06.04.2023 р.; протоколів допитів свідків ОСОБА_8 від 07.04.2023 р., ОСОБА_9 від 10.04.2023 р., ОСОБА_10 від 07.04.2023 р., ОСОБА_11 від 11.04.2023 р., ОСОБА_12 від 12.04.2023 р., ОСОБА_13 від 12.04.2023 р., ОСОБА_14 від 13.04.2023 р., ОСОБА_15 від 28.04.2023 р., протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідками ОСОБА_8 від 07.04.2023 р., ОСОБА_9 від 10.04.2023 р. та ОСОБА_10 від 10.04.2023 р.; відповіддю на запит в порядку ст. 93 КПК України із ТУ ДБР у м. Мелітополі №17-03-701/2023 від 24.05.2023; протоколу обшуку від 06.06.2023 за місцем фактичного мешкання ОСОБА_4 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
Досліджені у судовому засіданні дані у своїй сукупності є достатньо вагомими для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
Згідно з визначеним Європейським судом прав людини поняття, обґрунтована підозра - це добровільне припущення про вчинення особою певного діяння, ґрунтується на об'єктивних відомостях, які можна перевірити у судовому розгляді та які спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з'ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.
Підозра, згідно до Постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24.11.2016р. № 5-328кс 16, є обґрунтованим припущенням про вчинення особою кримінального правопорушення.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні в справі Фокс, Кепмбел і Хартлі проти Великої Британії від 30.08.1990 року (п.32), «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів та інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що дана особа могла вчинити злочин.
У відповідності до норм КПК України, на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду провадження по суті, а саме питань пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи не винною у вчиненні злочину.
Також матеріали кримінального провадження містять дані, які вказують на наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені п.п. 1,2,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, виходячи з наступного.
Так, підозрюваний ОСОБА_4 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, який згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, санкцією якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, у зв'язку займаною посадою, підозрюваний набув знайомств з численними представниками окупаційної влади, які можуть сприяти у перетині державного кордону України через неконтрольовані його ділянки, що межують з рф, або сприяти у перетині на лівобережну частину Херсонської області, яка наразі перебуває під окупаційною владою країни-агресора з метою уникнення кримінальної відповідальності, що дає обґрунтовані підстави вважати, що існує ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, крім того може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки підозрюваному відомо, де можуть знаходитись речі та документи, що підтверджують проходження ним служби в незаконно створеному правоохоронному органі на території Херсонської області, використовуючи безпосереднє знайомство зі свідками по даному кримінальному провадженню, які утримувались під час тимчасової окупації м. Херсона, перебуваючи на території м. Херсона, може здійснювати на них вплив, з метою зміни, спотворення їх показань чи відмови від дачі показань.
Також з огляду на обставини ймовірно вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, існує ризик вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки спілкуючись з колишніми співробітниками, які евакуювались з окупаційною владою на лівобережну частину Херсонської області, може передавати інформацію, яка використовуватиметься проти основ національної безпеки України.
Враховуючи вищевикладене, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_4 у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, у якому він підозрюється, серйозність звинувачення, пред'явленого підозрюваному, а також фактичні обставини ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, слідчий суддя приходить до висновку, що інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням підозрюваного під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти встановленим при розгляді клопотання ризикам на даній стадії кримінального провадження.
Керуючись ст.ст.176 - 178, 183, 186, 193, 194, 196, 197 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України, ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 57 днів з триманням в ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор", у межах строку досудового розслідування, без права внесення застави.
Строк дії ухвали по 07 серпня 2023 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1