вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" травня 2023 р. Справа№ 910/14847/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022
апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу "Каштан"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022,
та апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу "Каштан"
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022
у справі № 910/14847/21 ( суддя - Трофименко Т.Ю.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Житлово-будівельного кооперативу "Каштан"
про визнання договору недійсним та стягнення 1 234 171,94 грн, -
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Каштан" (далі - Кооператив) про визнання недійсним договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 № 510238 та стягнення 1 234 171,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 № 510238, відповідач не мав ліцензії на відповідний вид господарської діяльності, тому цей договір має бути визнаний недійсним в порядку статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а вартість отриманої відповідачем теплової енергії має бути відшкодована відповідачем в сумі 1 234 171,94 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/14847/21 (суддя Трофименко Т. Ю.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 № 510238, в іншій частині позову відмовлено.
Рішення аргументовано тим, що відповідач не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та ліцензіатом у сфері теплопостачання. Такою теплопостачальною організацією та виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для будинку № 15 є Підприємство на підставі публічного договору про приєднання, з урахуванням норм чинного законодавства України та типового договору, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630. Наслідком переходу позивача на прямі договори з мешканцями будинку стало припинення постачання теплової енергії відповідачеві. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є колективним споживачем у розумінні Закону України "Про кооперацію" чи балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, або виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні має можливість здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідач не мав підстави виступати стороною в договорі, так як саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами), або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України. Предметом договору від 24.10.2018 № 510238 фактично є не постачання теплової енергії, як товарної продукції, а саме постачання теплової енергії, як комунальної послуги, безпосередніми споживачами яких є мешканці будинку, у зв'язку з чим до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Судом враховано, що аналогічні обставини були встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 910/18406/19. Оскільки відповідач не мав права виступати стороною договору та укладати договір від 24.10.2018 № 510238, наявні підстави для визнання його недійсним. У свою чергу, такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину. Оскільки судом встановлено, що постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання за укладеним між сторонами у справі договором здійснювалось до багатоквартирного будинку, який знаходиться за адресою: бульвар Ігоря Шамо, № 15, м. Київ, для задоволення потреб їх мешканців, тобто, безпосередніми споживачами таких комунальних послуг є саме мешканці вказаного будинку, то позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до належних відповідачів, якими є власники квартир і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, котрим належать приміщення, в яких було спожито гарячу воду, за відповідними тарифами, затвердженими у встановленому законом порядку на підставі публічного договору про приєднання. Натомість Кооператив, як особа, яка не є споживачем та не одержувала безпосередньо надані послуги, не повинна відповідати за позовною вимогою про відшкодування їх вартості, тим більше за цінами, які існують на момент відшкодування.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21 клопотання Кооперативу про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Підприємства витрати на професійну правничу допомогу розмірі 11 500,00 грн. В іншій частині клопотання відмовлено.
Додаткове рішення суду мотивовано тим, що надані відповідачем докази, якими підтверджується понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи № 910/14847/21, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений ним час, виходячи з критерію реальності, пропорційності, розумності розміру заявлених витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, документально обґрунтованим. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог Підприємства, суд застосовуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), стягнув з позивача на користь відповідача 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, Підприємство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/14847/21 в частині відмови у стягненні з відповідача 1 234 171,94 грн та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині повністю. Також позивач просив скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21, яким задоволено вимоги Кооперативу про стягнення з Підприємства 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу або ухвалити нове рішення, яким здійснити перерозподіл судових витрат, та в разі наявності підстав відшкодувати Кооперативу витрати на правову допомогу, зменшивши їх розмір до 50,00 грн.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що господарський суд при ухваленні рішень в оскаржуваних частинах допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, оскаржувані рішення ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу щодо відмови у стягненні 1 234 171,94 грн, Підприємство вказало на неправильне застосування місцевим господарським судом положень чинного законодавства щодо наслідків недійсності правочину та способу захисту прав. Вартість отриманої відповідачем теплової енергії за період з травня 2018 року по липень 2021 року є визначеною та складає 1 234 171,94 грн, тому має бути відшкодована позивачеві на підставі частини 1 статті 216 ЦК України. Оскаржуване додаткове рішення не відповідає критерію розумності, адже витрати Кооперативу на професійну витрати не мають характеру необхідних, є неспіврозмірні з виконаною адвокатом роботою у господарському суді, не містять обґрунтування обсягу фактично виконаних дій представником відповідача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування матиме надмірний характер. При цьому, скаржник вважав за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат, в разі наявності підстав, відшкодувати Кооперативу 50,00 грн витрат на правову допомогу.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2022, Кооператив звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 270,00 грн судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказану суму судового збору покласти на позивача. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 залишити без змін.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевим господарським судом було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, та неправильним застосуванням норм матеріального права, нез'ясуванням обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач не погодився з проведеним судом розподілом судових витрат. На переконання скаржника, хоча суд частково задовольнив позовні вимоги, відмовляючи у стягнення коштів, однак за результатом такого розгляду, враховуючи мету поданого позову, можна вважати, що позивач в цілому отримав для себе небажаний результат.
Не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21, Кооператив звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови у стягненні з позивача на користь відповідача 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Підприємства на користь Кооперативу 11 500, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 залишити без змін.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що господарським судом було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, нез'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач вказав, що суд захистив право і законний інтерес відповідача у відповідності до конкретних матеріально-правових вимог, як способу досягнення цієї мети, та отримано небажаний результат для позивача. Відтак, на Підприємство має бути покладено повна сума витрат відповідача на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 23 000,00 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/14847/21 в частині відмови у стягненні з Кооперативу 1 234 171,94 грн було скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача вказану суму заборгованості та 18 512,58 грн судового збору за вказаною вимогою. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/14847/21 залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 касаційну скаргу Кооперативу було задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 у справі № 910/14847/21 скасовано, а справу № 910/14847/21 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції аргументована неврахуванням апеляційним господарським судом обставини щодо безпосереднього одержувача послуг (власники квартир і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку чи ЖБК "Каштан"), що впливає на можливість задоволення вимоги щодо стягнення 1 234 171,94 грн у межах справи № 910/14847/21. Отже, правильне визначення особи, яка фактично набула майно або одержала на виконання правочину і зумовлює можливість застосування приписів статей 216, 1212 ЦК України, на які посилається апеляційний господарський суд. Однак, не здійснивши зазначеного і фактично вказавши на різних осіб, які одержали відповідні послуги, суд апеляційної інстанції передчасно вирішив задовольнити вимоги про стягнення 1 234 171,94 грн. У цьому контексті Верховний Суд також вважає, що суд апеляційної інстанції не навів аргументів на спростування висновку суду першої інстанції про те, що ЖБК "Каштан" як особа, яка не є споживачем та не одержувала безпосередньо надані послуги, не повинна відповідати за позовною вимогою про відшкодування їх вартості.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2023 апеляційну скаргу Підприємства у справі № 910/14847/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів: Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.
Відповідно до Протоколів передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 19.04.2023 апеляційні скарги Кооперативу у справі № 910/14847/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів: Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі № 910/14847/21 прийнято апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21, а також прийнято апеляційні скарги відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21 у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів: Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. Спільний розгляд вказаних апеляційних скарг призначено на 31.05.2023.
У судовому засіданні 31.05.2023 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив вимоги скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції від 21.02.2022 скасувати в частині відмови в стягненні 1 234 171,94 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині, а також просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 06.06.2022, або у випадку наявності підстав для відшкодування Кооперативу витрат на професійну правничу допомогу, зменшити їх розмір до 50,00 грн. Заперечив проти апеляційних скарг Кооперативу, просив відмовити у їх задоволенні.
Представник відповідача підтримав доводи своїх апеляційних скарг, вимоги скарг просив задовольнити та скасувати рішення місцевого господарського суду від 21.02.2022 в частині стягнення з нього на користь позивача 2 270,00 грн судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказану суму судового збору покласти на позивача; додаткове рішення від 06.06.2022 просив скасувати в частині відмови у стягненні з позивача на користь відповідача 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Підприємства на користь Кооперативу 11 500, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 залишити без змін. Також Кооператив заперечив проти апеляційної скарги Підприємства, просив відмовити у задоволенні її вимог.
31.05.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 5 статті 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є позовна вимога в частині стягнення з відповідача 1 234 171,94 грн заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 № 510238, а також питання розподілу судових витрат.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.
Як було вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 Підприємству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, а відтак, з 01.05.2018 позивач здійснює постачання теплової енергії.
24.10.2018 відповідач звернувся до позивача зі звертанням-дорученням про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді для опалення та гарячого водопостачання за адресою: бульвар Ігоря Шамо, 15, м. Київ, із зазначенням даних про теплове навантаження об'єкту.
24.10.2018 між КП "Київтеплоенерго" (постачальник) та ЖБК "Каштан" (споживач) укладено договір № 510238 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі також - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Відповідно до пункту 2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Згідно з пунктами 2.2.1-2.2.2 договору постачальник зобов'язаний безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додаток № 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1. Постачальник зобов'язаний щомісячно оформляти для споживача: величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в Гігакалоріях (облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком "Споживача" за розрахунковий період ( місяць); рахунок-фактуру, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звіряння розрахунків; акт приймання - передавання товарної продукції.
Пунктами 2.2.3-2.2.5 договору погоджено, що постачальник зобов'язаний сповіщати споживача про зміну тарифів на теплову енергію та мережну воду, шляхом оприлюднення нових тарифів на офіційному сайті постачальник, а саме: http://www.kte.kiev.ua/tarufu/. На вимогу споживача надавати достовірну інформацію щодо методики розрахунків, режимів теплоспоживання тощо, яка стосується предмету договору. Здійснювати перевірку роботи приладів обліку та стану теплоспоживального обладнання споживача не менше одного разу на рік.
Пунктом 2.3.1 договору визначено, що споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку № 2.
Згідно з пунктом 2.3.5 договору споживач зобов'язаний забезпечувати: своєчасне надходження коштів на рахунок постачальника; своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями; прийняття всіх заходів для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України; безперешкодний цілодобовий доступ представників постачальника до тепловикористовуючих установок та приладів обліку для виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019. Керуючись статтею 631 ЦК України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018.
Відповідно до додатку № 1 до договору від 24.10.2018 № 510238, сторонами визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу - в межах 1363,00 Гкал/рік.
Додатком № 2 до договору від 24.10.2018 № 510238 сторони встановили, що розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 26.04.2018 № 700.
Окрім того, сторонами було погоджено та підписано схему абонентської теплотраси, що знаходиться на балансі абонента (додаток № 5), умови припинення подачі теплової енергії (додаток №5), акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток № 6), довідку даних по будинку (спорудах), опалення та гаряче водопостачання, яких здійснюється від теплових мереж постачальника станом на 24.10.2018 (додаток № 6), довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання від 24.10.2018 (додаток № 7).
Посилаючись на положення Закону України "Про теплопостачання" та Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 № 308 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання", а також враховуючи обставини, встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 910/18406/19, позивач вказував, що Кооператив не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та не є ліцензіатом у сфері теплопостачання. Отже, відповідач не має відповідної ліцензії і на законодавчому рівні позбавлений можливості укладати такі договори.
Тобто, за доводами позивача, наявні законодавчо передбачені правові підстави, визначені у статті 227 ЦК України, для визнання недійсним договору № 510238 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018, оскільки такий договір укладений відповідачем за відсутності передбаченої законодавством ліцензії.
Крім того, у зв'язку з недійсністю вчиненого сторонами правочину відповідач як особа, яка отримала за договором теплову енергію в період з травня 2018 року по липень 2021 року, в силу приписів статті 216 ЦК України зобов'язана відшкодувати позивачу вартість цього майна в сумі 1 234 171,94 грн.
Відповідач визнав позов в частині визнання недійсним договору, однак проти задоволення вимоги про стягнення 1 234 171,94 грн заперечив, посилаючись на те, що відповідач не має відповідати за цим позовом в частині стягнення коштів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вимоги чинного законодавства та вищевказані межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання зазначеного договору недійсним та про відмову в стягненні 1 234 171,94 грн заборгованості, яка виникла внаслідок споживання теплової енергії за вказаним правочином.
Зі змісту статті 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Положеннями статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має впинятися у формі встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним.
Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що предметом договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №510238 від 24.10.2018 фактично є не постачання теплової енергії як товарної продукції, а саме постачання теплової енергії як комунальної послуги, безпосередніми споживачами яких є мешканці будинку № 15 по бульвару Ігоря Шамо в місті Києві, у зв'язку з чим до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
26.04.2014 набрав чинності Закон № 1198-VII про внесення змін, зокрема, до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Так, враховуючи внесені Законом України від 10.04.2014 № 1198-VII зміни, стаття 19 Закону Україну "Про житлово-комунальні послуги" встановлює, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
За змістом частини 4 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, що діяла станом як на дату укладення сторонами договору (24.10.2018), так і на дату визначеного позивачем початку періоду нарахування заборгованості (01.05.2018) виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" в порядку, передбаченому Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 № 308 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання" підлягає ліцензуванню такий вид господарської діяльності - виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними І місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та ліцензіатом у сфері теплопостачання.
Такою теплопостачальною організацією та виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для будинку, за адресою: бульвар Ігоря Шамо, 15, місто Київ є Підприємство на підставі публічного договору про приєднання, з урахуванням норм чинного законодавства України та типового договору, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Цей публічний договір оприлюднено у газеті Київської міської ради "Хрещатик" від 28.03.2018 №34 (5085), який вважається акцептованим (прийнятим) усіма споживачами, які в установленому порядку не надали заперечення щодо умов цього договору.
Доказів того, що відповідач є колективним споживачем в розумінні Закону України "Про кооперацію" чи є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, або виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні має можливість здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з централізованого опалення та постачання гарячої води, матеріали справи № 910/14847/21 не містять.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Кооператив не мав підстав виступати стороною в договорі, так як саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.
Неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає.
Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/20226/16, від 15.02.2018 у справі № 910/973/16.
За таких обставин, встановивши, що відповідач не мав права виступати стороною договору, оскільки не мав права укладати договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №510238 від 24.10.2018, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання зазначеного договору недійсним.
За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 208 ГК України, яка встановлює, що у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Тобто, такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину.
Згідно з статтею 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Звертаючись до суду з реституційною вимогою, позивач зазначає, що саме Кооператив, як особа, яка отримала теплову енергію договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №510238 від 24.10.2018 у період з травня 2018 року по липень 2021 року, зобов'язана відшкодувати позивачу вартість цього майна в сумі 1 234 171,94 грн.
Скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 та повертаючи справу № 910/14847/21 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що правильне визначення особи, яка фактично набула майно або одержала на виконання правочину і зумовлює можливість застосування приписів статей 216, 1212 ЦК України.
В обґрунтування своїх вимог Підприємство вказало, що відповідно до актів № 2- 08/660 від 15.08.2018, № 2-09/683 від 30.09.2019, акту № 2- 06/651 від 30.06.2020 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, складених представником позивача у присутності представника Кооперативу об'єкт теплоспоживання останнього містить будинковий комерційний прилад обліку для здійснення розрахунку спожитої теплової енергії для потреб опалення.
Позивач зазначив, що фіксація об'ємів отриманої відповідачем теплової енергії за спірним договором здійснювалось Підприємством на підставі показів вузла обліку, наданих відповідачем. Обсяги отриманої теплової енергії також підтверджується наявними у справі доказами: відомостями обліку споживання теплової енергії, довідкою про теплові навантаження, інформацією про теплозабезпечення споживачів у відповідному будинку, і також відповідними показами вузла обліку.
Також Підприємство зазначило, що з метою здійснення обліку взаємовідносин із споживачами теплової енергії позивачем використовується Програмний комплекс Електронна база даних "УНІВАН-ТЕРМАЛ", яка містить вичерпну інформацію про: порядок нарахування за теплову енергію по показникам теплового лічильника чи розрахунковим способом по навантаженню; кількість днів/годин постачання теплової енергії; обсяг поставленої (спожитої) теплової енергії; тариф на теплову енергію, а також стан розрахунків за спожиту теплову енергію споживачем по його особовому рахунку, і електронна база даних формується на підставі даних фактичного споживання теплової енергії, зокрема, за даними приладу обліку, наданими відповідачем.
Факт отримання Кооперативом теплової енергії, на думку позивача, також підтверджується листом самого відповідача від 08.10.2018 № 41 про перегляд нарахувань за отриману теплову енергію у травні 2018 року по серпень 2018 року включно.
Крім того, відповідачем до матеріалів справи були долучені адвокатські запити від 08.11.2021, від 27.11.2021, від 27.11.2021, адресовані позивачу стосовно відомостей про нарахування та фактичну оплату відповідачем на користь позивача послуг стосовно гарячого водопостачання за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, а також вимоги щодо надання документів, а також, зокрема, відповідь позивача від 17.11.2021 стосовно обліку послуг на підставі приладу обліку, на підставі показань якого враховано визначення обсягів централізованого відведення гарячої води у період з травня 2018 по жовтень 2021, з наданням витягів з розрахункових листів, копії яких долучені до матеріалів справи і підтверджують факт надання відповідних послуг у спірний період.
Однак колегія суддів не погоджується з таким доводами позивача, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями частини 2 статті 19-1 "Про кооперацію" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення, член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Відповідно до пунктів 13, 6, 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач;
колективний споживач - це юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;
індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, наслідком переходу позивача на прямі договори з мешканцями будинку стало припинення постачання теплової енергії відповідачеві.
Разом із цим, публічний договір із Підприємством щодо послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для будинку за адресою: бульвар Ігоря Шамо, 15, м. Київ, є акцептованим усіма споживачами, оскільки в установленому порядку не надали заперечення щодо умов цього договору. Доказів протилежного матеріали справи № 910/14847/21 не містять.
У зв'язку з цим, постачання послуг за укладеним між сторонами у справі договором від 24.10.2018 № 510238 здійснювалось до житлово-будівельного кооперативу, який знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Ігоря Шамо, № 15, в місті Києві, для задоволення потреб їх мешканців, тому безпосередніми одержувачами цих послуг є індивідуальні споживачі - власники квартир і нежитлових приміщень житлово-будівельного кооперативу.
Беручи до уваги встановлені раніше обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Кооператив не був споживачем та не одержував безпосередньо надані послуги за спірним договором, а тому не повинен відповідати за позовною вимогою про відшкодування їх вартості.
Оскільки позивачем не доведено, що саме відповідач був споживачем комунальної послуги за вказаним договором, позовна вимога про повернення вартості наданих послуг у розмірі 1 234 171,94 грн за недійним договором на підставі приписів статей 216, 1212 ЦК України є необґрунтованою, а відтак, не підлягає задоволенню
Також, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було стягнуто з відповідача на користь позивача 2 270,00 грн судового збору за задоволення позовної вимоги в частині визнання недійсним договору.
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у зазначеній частині, Кооператив в апеляційній скарзі просив скасувати рішення в частині стягнення з нього 2 270,00 грн судового збору та покласти ці витрати на позивача.
В обґрунтування вимоги за апеляційною скаргою Кооператив послався на ту обставину, що судом першої інстанції було задоволено позовну вимогу про визнання недійсним договору та відмовлено у стягненні заборгованості. Таким чином, місцевим господарським судом захищено оспорюване позивачем право і законний інтерес відповідача відповідно до конкретних матеріально-правових вимог, як способу досягнення цієї мети, та отримано небажаний результат за результатами розгляду даної справи. Тому, на думку Кооперативу, на позивача має бути покладено повна сума судового збору, сплаченого при подачі позову.
Проте, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника (відповідача) у цій частині з огляду на приписи пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, якою визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підприємством було заявлено дві вимоги: одна майнового характеру (про стягнення заборгованості), інша - немайнова (про визнання договору недійсним).
Оскільки вимогу позивача про визнання недійсним договору було задоволено, тому судом першої інстанції правомірною покладено судовий збір за розгляд зазначеної вимоги на відповідача.
Доводи скаржника щодо неправомірності такого розподілу судового збору в сумі 2 270,00 грн судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані та такі, що суперечать наведеній нормі процесуального закону.
Щодо доводів апеляційних скарг на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.
Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, в порядку та строки, визначені частиною 8 статті 129 ГПК України, відповідачем у судовому засіданні 21.02.2022 було зроблено відповідну заяву до закінчення судових дебатів, а безпосередньо докази подано разом із відповідним клопотанням 23.02.2022.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідачем заявлено до стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції у розмірі 23 500,00 грн.
На підтвердження вимоги про стягнення з позивача витрат на правову допомогу відповідачем надано суду копії договору про надання правничої допомоги № 22/10/2021 від 22.10.2021, укладений між відповідачем та Адвокатським бюро "Тарас Кулачко та партнери", актів приймання-передачі наданих послуг від 22.11.2021 на суму 9 000,00 грн та 13 500,00 грн, платіжного доручення № 600 від 23.11.2021 на суму 9000,00 грн, банківської виписки, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2653 від 26.03.2019, ордеру серії ВІ №1060092 від 16.03.2021 (адвокат Золотопуп С.В.).
За умовами п. 1.1 договору про надання правничої допомоги № 22/10/2021 від 22.10.2021, Бюро зобов'язується надавати Кооперативу правничу допомогу (далі - послуги) стосовно надання правових консультацій та представництва Клієнта у судах усіх інстанцій, в тому числі в Господарському суді міста Києва, в Північному апеляційному господарському суді, в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду у господарській справі № 910/14847/21 за позовом Підприємства до Кооперативу про визнання договору недійсним та стягнення 1 234 171,94 грн, та представництво відповідача в органах і перед особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, а також перед позивачем, ПрАТ "АК "Київводоканал" та іншими особами з питань, пов'язаних із виконанням цього Договору.
У пунктах 3.1-3.3 вказаного договору сторони погодили, що вартість послуг складає 2 000,00 грн за одну годину надання послуг. Остаточна сума вартості наданих в рамках даного договору послуг узгоджується сторонами у відповідному акті приймання-передачі наданих послуг з зазначенням наданих послуг, загальної кількості годин обслуговування та їх загальної вартості, який є невід'ємною частиною цього договору.
У актах приймання-передачі наданих послуг наведено, зокрема, детальний перелік наданих послуг (складення відзиву на позов, складення заяви від 02.11.2021, складення трьох адвокатських запитів від 08.11.2021 та 27.11.2021, представництво клієнта в судових засіданнях 24.11.2021, 20.12.2021, 24.01.2022, 21.02.2022), складання заперечення), кількість часу надання та загальна вартість кожної послуги (виходячи з вартості однієї години надання послуги).
Так, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21 клопотання Кооперативу про ухвалення додаткового рішення № 910/14847/21 задоволено частково. Стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу розмірі 11 500,00 грн. В іншій частині клопотання відмовлено.
Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як було раніше зазначено, при укладенні договору № 510238 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 були наявні законодавчо передбачені правові підстави, визначені статтею 227 ЦК України, для визнання його недійсним, оскільки такий договір укладений між сторонами за відсутності передбаченої законодавством ліцензії.
Позивач є установою, яка за своїми статутними завданнями надавала відповідні послуги відповідачу, і тому, саме на позивача, як на особу, яка уклала з відповідачем договір без наявності обумовленої законом ліцензії, має бути покладено негативний наслідок стосовно укладення договору та неповідомлення відповідачу, як особі, яка не має спеціалізованих знань у відповідній сфері, відсутності у неї повноважень стосовно здійснення господарської діяльності з теплопостачання, оскільки відповідач не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та ліцензіатом у сфері теплопостачання.
Такою теплопостачальною організацією та виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для будинку № 15 по бульвару Ігоря Шамо в місті Києві є саме позивач, як природній монополіст, яке мало бути обізнаним про свої повноваження у вказаній сфері.
При цьому, саме Підприємством ініційовано відповідний спір стосовно визнання недійсним вказаного договору.
Таким чином, колегія суддів вважає що спір у справі № 910/14847/21 стосовно недійсності укладеного договору виник внаслідок саме неправильних дій позивача.
Враховуючи викладене, а також те, що предметом спору були дві вимоги, одна з яких була задоволена, колегія суддів дійшла висновку, що додатковим рішенням суду першої інстанції правильно та обґрунтовано присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому, в решті витрат суд першої інстанції правомірно відмовив за їх необґрунтованістю, зокрема в частині складення адвокатських запитів, які не вимагаються процесуальним законом, та в частині наданих заперечень на відповідь, яка стосувалась відзиву, адже вони фактично дублюють позицію заявника по справі, висловлену у процесуальних заявах.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21 в частині стягнення 11 500,00 грн підлягає залишенню без змін.
При цьому, доводи позивача про необхідність зменшення таких витрат до 50,00 грн є необґрунтованими та такими, що не відповідають співмірності та пропорційності позовних вимог по відношенню до результатів розгляду даного спору, з урахуванням мотивів даної постанови.
Враховуючи вищезазначене, а також беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог Підприємства, доводи апеляційної скарги Кооперативу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 в частині відмови у стягненні 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними та необґрунтованими, оскільки суперечать приписам пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо частково задоволення позовних вимог.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
При цьому ,Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянтів не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2023 та додаткове рішення цього ж суду від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21 прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційні скарги Підприємства та Кооперативу мають бути залишені без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянтів.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 в частині відмови у стягненні з Житлово-будівельного кооперативу "Каштан" 1 234 171,94 грн та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 в частині стягнення 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Каштан" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 в частині стягнення 2 270,00 грн. судового збору залишити без задоволення
3. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Каштан" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 в частині відмови у стягненні 11 500,00 грн. відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу залишити без задоволення.
4. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/14847/21 залишити без змін.
5. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21 залишити без змін.
6. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/14847/21.
7. Матеріали справи №910/14847/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено 16.06.2023.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова