вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" червня 2023 р. Справа№ 927/66/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2023
у справі № 927/66/23 (суддя Шморгун В.В.)
за позовом Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
до Фізичної особи - підприємця Козоріз Наталі Леонідівни,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Прилуцького технічного фахового коледжу
про визнання недійсним договору оренди, зобов'язання звільнити та повернути нежитлове приміщення, -
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -
Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Фонд) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Козоріз Наталі Леонідівни (далі - Підприємець), у якому просив: визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 13/33-21 від 15.07.2021, укладений між Фондом та Підприємцем; зобов'язати відповідача звільнити нежитлове приміщення площею 316,7 кв.м в підвалі та на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, розташоване за адресою: вулиця Київська, 180-а, місто Прилуки, Чернігівська область, та повернути його балансоутримувачу - Прилуцькому технічному фаховому коледжу шляхом підписання акту повернення з оренди орендованого майна.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30.12.2022 залучено до участі у справі №927/66/23, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Прилуцький технічний фаховий коледж.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2023 відмовлено у задоволенні позову Прокурора.
Рішення аргументовано тим, що сторони у цій справі дотрималися визначеної законом процедури, необхідної для укладення договору оренди державного майна. Положеннями частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 03.06.2020 №483 передбачено можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Розміщення спірного кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, в приміщенні гуртожитку має на меті обслуговування учасників освітнього процесу та спрямоване на покращення умов для проживання та навчання студентів, а тому відсутні правові підстави вважати, що оспорюваний договір оренди укладено з порушенням вимог закону, що є обов'язковою умовою для визнання його недійсним у розумінні положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України. При цьому суд також послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі 909/1374/19. Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання спірного договору недійсним, вимогу про зобов'язання відповідача звільнити спірне приміщення та повернути його балансоутримувачу, як похідну суд визнав такою, що не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевим господарським судом було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Прокурор вказав, що оренда спірного приміщення з метою розміщення кафе не спрямована для обслуговування виключно учасників освітнього процесу, а на забезпечення відповідача місцем для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку, надання послуг харчування всім мешканцям міста Прилуки. Відповідач не є ані суб'єктом ані учасником освітнього процесу. Відповідач не використовує орендоване ним нежитлове приміщення в розрізі завдань, визначених законодавством про освіту, оскільки не надає освітніх послуг в орендованому ним приміщенні. Діяльність відповідача не спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, а отже не пов'язана з освітнім процесом. Наявність дозволу Міністерства освіти і науки України не робить правомірним договір оренди, а погодження цим відомством договору оренди не може бути підставою для використання об'єкта освіти не за цільовим призначенням, оскільки така господарська діяльність порушує імперативні приписи Закону України "Про освіту". Постанова Кабінету Міністрів України має силу підзаконного акту, а тому підлягає застосовуванню лише в контексті її відповідності нормам Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об'єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням. Порушення вказаної норми є підставою для визнання договору оренди недійсним.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/66/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2023 у справі № 927/66/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Чернігівської області.
10.04.2023 матеріали справи № 927/66/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2023 у справі № 927/66/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
25.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2023 у справі № 927/66/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07.06.2023. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 19.05.2023.
Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та 19.05.2023 через систему "Електронний суд" подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги Фонд зазначив про необґрунтованість посилання Прокурора на постанову Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, оскільки у ній спір стосувався законності передачі в оренду нежитлового приміщення навчального закладу з метою розміщення у ньому стоматологічного кабінету. Отже, справи не є тотожними, оскільки у справі 927/66/23 Підприємець обслуговує учасників освітнього процесу, адже його господарська діяльність пов'язана із діяльністю ресторанів, наданням послуг мобільного харчування. За умовами пункту 7.1.1. договору прямо передбачено цільове призначення спірного нерухомого майна: може бути використане орендарем з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо установами або закладами, визначеними у пункті 29 Порядку, і які є пов'язаними із забезпеченням або обслуговуванням діяльності такої установи або закладу - для розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи. Також Фонд вказав, що сторони договору вправі визначати будь-які умови договору, які прямо не заборонені законом та іншими актами законодавства, що і було здійснено при укладенні оскаржуваного договору оренди.
01.06.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від представника Фонду Помаз В.В. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 задоволено вказане клопотання позивача про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі № 927/66/22 призначено на 07.06.2023.
У судове засідання 07.06.2023 відповідач та третя особа явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про поважність причин нез'явлення в судове засідання суд не повідомили, про день, місце та час були повідомлені ухвалою, копії якої були направлені на їх електронні адреси.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв учасників справи про розгляд апеляційної скарги на електронні адреси, зазначені представниками учасників.
Таким чином, апеляційний суд виконав обов'язок щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд апеляційних скарг.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі № 761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Також колегія суддів зазначає, що треті особи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
В даному контексті необхідно враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності відповідача та третьої особи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, з огляду на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, враховуючи відсутність клопотань від останніх про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності уповноважених представників учасників справи.
У судовому засіданні 07.06.2023 представник Фонду заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на її безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.
Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив вимоги скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
07.06.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, у жовтні 2020 року ФОП Козоріз Н.Л. звернулась до Регіонального відділення Фонду із заявою про включення державного нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 316,7 кв.м, розташованого на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку № 2, яке знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Прилуки, вулиця Київська, 180а, що обліковується на балансі Прилуцького агротехнічного коледжу, до Переліку першого типу терміном на 5 років.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 21.08.2021 №939 затверджено статут Прилуцького технічного фахового коледжу у новій редакції, у п. 1.4 якого зазначено, що згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.02.2020 №82 Прилуцький агротехнічний коледж перейменовано у Прилуцький технічний фаховий коледж (далі - Коледж).
Після отримання від Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернігівській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях відповідного листа №50.13.01-2114 від 15.10.2020 Коледж звернувся до Міністерства освіти і науки України з листом №33 від 20.01.2021, у якому просив надати дозвіл на укладення договору оренди спірного приміщення для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, терміном на 5 років через результати аукціону та рішення про включення вищезазначеного об'єкту до переліку Першого типу, з орієнтовною (стартовою) місячною орендною платою у розмірі 9 824,29 грн (1% від залишкової вартості) (т. 1, а. с. 78).
Враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (протокол № 3 від 16.02.2021), Міністерство освіти і науки України надало дозвіл №1/11-1339 від 01.03.2021 на передачу в оренду нежитлового приміщення, площею 316,7 кв.м, першого поверху гуртожитку № 2 по вулиці Київській, 180а у місті Прилуки Чернігівської області, з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, та зобов'язав керівника Коледжу ураховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу (т. 1, а.с. 79).
22.04.2021 у системі онлайн аукціонів "Прозорро.Продажі" опубліковано оголошення про передачу в оренду спірного нежитлового приміщення площею 316,7 кв.м з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи (т. 1, а.с. 47-52). Кінцевий строк подання пропозицій - 19.05.2021.
У зв'язку з відсутністю учасників, аукціон не відбувся, про що сформовано протокол електронного аукціону №UA-PS-2021-04-22-000037-2 від 19.05.2021 (т. 1, а.с. 56).
Спірне нежитлове приміщення було повторно виставлено на аукціон зі зниженням стартової орендної плати, за результатами якого переможцем визнано відповідача (т.1, а.с. 57-59).
15.07.2021 між Фондом (надалі в договорі - Орендодавець), Коледжем (надалі в договорі - Балансоутримувач) та Підприємцем (далі в договорі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 13/33-2, за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 316,7 кв.м в підвалі та на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку № 2, розташованої за адресою: Чернігівська область, місто Прилуки, вулиця Київська, 180а, для розміщення кафе, що не здійснює продаж підакцизної групи. Місячна орендна плата становить 4 650,00 грн без ПДВ.
Згідно з пунктом 2.1 розділу ІІ Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акту приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.
Відповідно до пункту 12.1 (1) розділу І, п. 12.1 (1) розділу ІІ Договору оренди він укладений строком на 5 років з дати його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
На виконання умов Договору оренди Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування спірне нежитлове приміщення, про що складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.07.2021 (т. 1, а.с. 72-73).
Посилаючись на невідповідність договору оренди вимогам Закону України "Про освіту", останній звернувся з даним позовом до суду в інтересах Фонду про визнання вказаного правочину недійсним на підставі статей 203. 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а твердження скаржника вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору, колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором найму (оренди), за яким, відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічні положення містяться у статті 283 ГК України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено й орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання правочину недійсним. Аналогічне положення міститься в частині 2 статті 20 ГК України.
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 1 статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з частиною 1 статті 761, частиною 1 статті 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, нежитлове приміщення, що є предметом вказаного договору оренди, належить до державної власності та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
Відповідно до статті 287 ГК України орендодавцями щодо державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення.
З огляду на зазначене, до спірних правовідносин, що склалися між суб'єктами господарювання за договором оренди, застосовуються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про освіту" які є спеціальними законодавчими актами у сфері регулювання відносин, пов'язаних з передачею об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти.
За умовами частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Відповідно до частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди) об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
В свою чергу згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного Договору оренди), навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
Згідно з пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об'єкти оренди, зокрема, майно закладів освіти.
Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та параолімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Тобто наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що передані в оренду нежитлові приміщення площею 316,7 кв.м, знаходяться в підвалі та на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку №2, розташованої за адресою: Чернігівська область, місто Прилуки, вулиця Київська, будинок 180-а, що обліковується на балансі Коледжу.
Згідно із пунктом 7.1.1. (3) розділу І договору оренди вказане приміщення передано в оренду для розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг: 1) які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або 2) обслуговуванням учасників освітнього процесу.
За змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об'єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом.
При цьому саме собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, аніж пов'язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю.
Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність із навчально-виховним процесом чи його учасниками.
Освітній процес - це система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей (пунктом 16 частини 1 статті 1 Закону України "Про освіту").
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.8. Статуту Коледжу основним напрямом діяльності останнього є підготовка висококваліфікованих фахівців для задоволення потреб підприємств і організацій у фахівцях галузей землеустрою, обліково-економічній, електроенергетичній, газопереробній, будівельній, інформаційних технологій та інших галузей народного господарства.
Отже, розміщення у вказаних нежитлових приміщеннях кафе (сфери харчування, обслуговування) не пов'язана із забезпеченням освітнього процесу Коледжу, оскільки зазначений заклад освіти має інші напрями діяльності.
Вирішуючи питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу, доцільно виходити із конкретних обставин справи, однак з обов'язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Відповідно до пунктів 3, 5 Положення "Про студентський гуртожиток Прилуцького агротехнічного коледжу" житлова площа та місця загального користування в гуртожитку не підлягають приватизації, обміну, закладанню, бронюванню і здаванню для проживання сторонніх осіб чи наймання з іншою метою. Кожне приміщення в гуртожитку повинно мати функціональне призначення. Перепрофілювання приміщень у гуртожитку може здійснюватися за поданням адміністрації гуртожитку і за погодженням з органами студентського самоврядування. У гуртожитку повинні забезпечуватися необхідні умови для проживання, самостійної навчальної роботи, відпочинку, фізичної культури, виховної роботи. Приміщення санітарно-побутового призначення виділяються і оснащуються згідно з чинними санітарними нормами та правилами утримання гуртожитків.
Згідно відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Підприємець здійснює господарську діяльність, пов'язану з діяльністю ресторанів, надання послуг мобільного харчування, КВЕД 56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний).
Отже, вказаним положенням не передбачено можливості передачі приміщень для розміщення кафе, ресторану.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що умовами договору не передбачено, що кафе відповідача має якимось чином (призначення) забезпечувати учасників освітнього процесу послугами харчування.
Зазначене свідчить про можливість споживання послуг Підприємця й третіми особами, оскільки наявний у матеріалах справи поповерховий план будівлі по вулиці Київська, 180-А в місті Прилуки свідчить про те, що нежиле приміщення, яке орендується Підприємцем, має окремий вихід (т. 1, а.с. 53-55).
Жодні інші докази, які б свідчили про протилежне у матеріалах справи відсутні.
Разом із цим, Прокурор у своїй скарзі зазначив, що Підприємець не веде господарську діяльність в орендованому приміщенні, а інші приміщення гуртожитку використовується іншими орендарями (фізичними особами - підприємцями), діяльність яких пов'язана із сферою харчування та обслуговування.
Проте вказані аргументи Прокурора відхиляються колегією суддів, оскільки не підтверджені жодними належним та допустимими доказами.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що розміщення у вказаних нежитлових приміщеннях кафе Підприємця не пов'язане із забезпеченням освітнього процесу Коледжу, а також із обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Враховуючи викладене, оспорюваний Прокурором Договір оренди укладений із порушенням положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", що є підставою для визнання його недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
За частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 13/33-21 від 15.07.2021 є недійсним, вимога Прокурора про зобов'язання Підприємця повернути орендоване приміщення також підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог Прокурора про визнання договору оренди недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки вказаний правочин був укладений всупереч приписам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Передане на підставі недійсного договору оренди майно згідно положень статті 216 ЦК України підлягає поверненню.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні встановленим обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права до даних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Прокурора підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2023 у справі № 927/66/23 -скасуванню.
Відповідно до частин 4, 14 статті129 ГПК України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Однак частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як було раніше зазначено, при укладенні договору були наявні законодавчо передбачені правові підстави, визначені статтею 203, 215 ЦК України, для визнання його недійсним, оскільки такий договір укладений між сторонами всупереч приписам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".
Позивач є центральним органом державної влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Отже позивач мав бути обізнаним про свої повноваження у вказаній сфері та про особливості укладення договорів оренди щодо нерухомого майна закладів освіти.
При цьому, саме Фонд був замовником аукціону з оренди та був стороною (орендодавцем) недійсного договору оренди.
Таким чином, колегія суддів вважає що спір у справі № 927/66/23 стосовно недійсності укладеного договору виник внаслідок саме неправильних дій позивача.
Враховуючи викладене, а також те, що предметом спору були дві вимоги немайнового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що на Фонд та Підприємця, як сторін недійсного договору, витрати по сплаті судового збору мають бути покладені у рівних частинах.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2023 у справі № 927/66/23 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2023 у справі № 927/66/23 скасувати.
3. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 13/33-21 від 15.07.2021, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 50; ідентифікаційний код 43173325) та Фізичною особою - підприємцем Козоріз Наталею Леонідівною ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
4. Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Козоріз Наталю Леонідівну ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звільнити нежитлове приміщення площею 316,7 кв.м у підвалі та на першому поверсі чотириповерхової будівлі гуртожитку № 2, розташоване за адресою: вулиця Київська, 180-а, місто Прилуки, Чернігівська область, та повернути його балансоутримувачу - Прилуцькому технічному фаховому коледжу (17500, Чернігівська область, місто Прилуки, вулиця Київська, будинок 178; ідентифікаційний код 00729149), шляхом підписання акту повернення з оренди орендованого майна.
5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 50; ідентифікаційний код 43173325) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, місто Чернігів, вулиця Князя Чорного, будинок 9; ідентифікаційний код 02910114) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одну) грн 50 коп.
6. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Козоріз Наталі Леонідівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, місто Чернігів, вулиця Князя Чорного, будинок 9; ідентифікаційний код 02910114) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одну) грн 50 коп.
7. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати накази на виконання даної постанови.
8. Матеріали справи № 927/66/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Повний текст постанови складено 16.06.2023.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова