79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"15" червня 2023 р. Справа №921/140/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,
Суддів: Кордюк Г.Т.,
Кравчук Н.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Підволочиського районного споживчого товариства (РайСТ) вих№36 від 23.03.2023 (вх..№01-05/937/23 від 28.03.2023)
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 13.03.2023 про повернення позовної заяви
у справі №921/140/23, суддя Чопко Ю.О.
за позовом Підволочиського районного споживчого товариства (РайСТ), смт. Підволочиськ, Тернопільська область
до відповідача Скалатської об'єднаної територіальної громади, м. Скалат, Тернопільська область
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство “Укртелеком”, м. Київ
про: 1. визнання недійсним рішення виконавчого комітету Подільської сільської ради від 26.11.2003 № 39 "Про надання права власності на приміщення магазину, що знаходиться в с.Поділля по вул. Центральна, 54";
2. визнання за Підволочиським районним споживчим товариством права власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю - "Будинок торгівлі" по вул. Центральна, 54 с. Поділля Скалатської ОТГ площею 575,6 кв.м.
В порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.03.2023 повернуто без розгляду позовну заяву №18 від 17.02.2023 (вх.№153 від 27.02.20230) з додатками Підволочиському районному споживчому товариству (РайСТ), вул. Зелена, 1, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800.
28.03.2023 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Підволочиського районного споживчого товариства (РайСТ) вих№36 від 23.03.2023 (вх..№01-05/937/23 від 28.03.2023), в якій скаржник, зокрема, просить визнати незаконною та скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 13.03.2023 про повернення позовної заяви у справі №921/140/23. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 28.03.2023.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.03.2023 у справі №921/140/23 суд першої інстанції залишив без руху позовну заяву виходячи з того, що, на думку суду, враховуючи розмір приміщення, сума судового збору повинна обраховуватись із вартості не менше 5 000 грн за 1 кв.м, та повинна, в такому випадку, складати 43 245 грн, наведеною ухвалою зобов'язано позивача доплатити 40 561 грн судового збору за спір майнового характеру.
Апелянт вважає неправомірним такий висновок суду першої інстанції, оскільки суд не є спеціалізованою, ліцензованою організацією, наділеною правом та відповідною кваліфікацією для визначення вартості приміщення.
Апелянт звертає увагу суду на те, що на замовлення позивача ліцензованим суб'єктом оціночної діяльності - ТзОВ «Захід-Експерт» проведено оцінку нежитлової будівлі - «Будинок торгівлі» по вул. Центральна, 54, с. Поділля Скалатської ОТГ і встановлено його ринкову вартість в сумі 105 300 грн.
Враховуючи встановлену ТзОВ «Захід-Експерт» ринкову вартість визначеного в позовній заяві нежитлового приміщення в сумі 105 300 грн, судовий збір, сплачений Підволочиським районним споживчим товариством за платіжним дорученням №28 від 27.01.2023 в сумі 2 684 грн, відповідає визначеній законом сумі судового збору для розгляду даної категорії справ.
Однак, суд першої інстанції ухвалою від 13.03.2023 відхилив подані позивачем докази достовірності сплаченого судового збору і повернув матеріали позовної заяви без розгляду, у зв'язку з невиконанням незаконної ухвали від 01.03.2023 про донарахування судового збору в розмірі 40 561 грн.
На переконання апелянта, в ухвалі від 13.03.2023 суд першої інстанції безпідставно ототожнює встановлену ринкову вартість для сплати судового збору визначену ТОВ «Захід-Експерт» у Висновку про вартість майна в розмірі 105 300 грн, як дійсну вартість нежитлового приміщення.
Відтак, апелянт просить визнати незаконною та скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 13.03.2023 у справі №921/140/23 про повернення позовної заяви без розгляду.
Ухвала Господарського суду Тернопільської області від 01.03.2023 у справі №921/140/23 про залишення позовної заяви без руху на відміну від ухвали про повернення позовної заяви без розгляду, в порядку визначеному нормами ГПК України, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвала Господарського суду Тернопільської області від 13.03.2023, якою завершено провадження щодо позовної заяви поданої Підволочиським районним споживчим товариством (РайСТ), а саме повернуто її позивачу в зв'язку з тим, що станом на день постановлення ухвали позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, є предметом розгляду апеляційної скарги.
Відтак, оцінку запереченням щодо ухвали Господарського суду Тернопільської області від 01.03.2023 у справі №921/140/23 про залишення позовної заяви без руху суд апеляційної інстанції надає в межах розгляду апеляційної скарги на ухвалу від 13.03.2023 про повернення позовної заяви без розгляду.
26.05.2023 від відповідача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу вих..№12-849/12-06 від 19.05.2023 (вх..№01-04/3546/23 від 26.05.2023, в якому відповідач висловлює заперечення по суті позовних вимог.
Предметом розгляду в суді апеляційної інстанції є правомірність повернення без розгляду позовної заяви Підволочиському районному споживчому товариству (РайСТ), відтак, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу про повернення без розгляду позовної заяви.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів не приймає до уваги відзив на апеляційну скаргу, який подано відповідачем, оскільки доводи, які зазначені відповідачем, виходять за межі розгляду апеляційної скарги.
Згідно із п.6 ч.1 ст.255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною 2 ст. 271 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Судове засідання не проводилось. Учасники провадження не викликались.
Фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Підволочиське районне споживче товариство звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Скалатської об'єднаної територіальної громади про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Подільської сільської ради від 26.11.2003 № 39 "Про надання права власності на приміщення магазину, що знаходиться в с.Поділля по вул. Центральна, 54" та про визнання за Підволочиським районним споживчим товариством права власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю - "Будинок торгівлі" по вул. Центральна, 54 с. Поділля Скалатської ОТГ площею 575,6 кв.м.
Ухвалою суду від 01.03.2023 позовну заяву №18 від 26.17.02.2023 (вх. №153 від 27.02.2023), в порушення вимог ст.ст. 164, 174 ГПК України та Закону України "Про судовий збір", залишено без руху, позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення її недоліків.
Так, в ухвалі від 01.03.2023 було зазначено, що, беручи до уваги розмір приміщення, його балансову вартість, сума судового збору Підволочиським РайСТ значно занижена та обрахована невірно. Тому, оскільки ціна позову (вартість спірного нерухомого майна), вочевидь, не відповідає дійсності, суд дійшов висновку, що сума судового збору повинна обраховуватись із вартості не менше 5000 грн за 1 кв. м. та складати 43 245 грн.
На виконання вимог ухвали від 01.03.2023 Підволочиське районне споживче товариство 09.03.2023 подало до Господарського суду Тернопільської області заяву про усунення недоліків позовної заяви вих..№25 від 09.03.2023 (вх..№2092 від 09.03.2023), до якої позивач долучив висновок ТОВ "Захід -Експерт" про вартість майна, оціночна вартість якого становить 105 300 грн. без ПДВ.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.03.2023 повернуто без розгляду позовну заяву №18 від 17.02.2023 (вх.№153 від 27.02.20230) з додатками Підволочиському районному споживчому товариству (РайСТ), вул. Зелена, 1, смт. Підволочиськ, Тернопільська область, 47800.
При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що заявник вдався до оспорення визначеної судом попередньої оцінки позову, замість щоб усунути недоліки позовної заяви так, як йому було вказано в ухвалі від 01.03.2023, відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідно до частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Тернопільської області від 13.03.2023 у справі №921/140/23, яка і є предметом апеляційного оскарження, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір», у преамбулі якого зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до частини другої статті 4 цього Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2), а позовної заяви немайнового характеру - 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 2).
У постанові від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1-3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17).
Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи (частина друга статті 163 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Подільської сільської ради від 26.11.2003 № 39 та одну вимогу майнового характеру про визнання за Підволочиським районним споживчим товариством права власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю - "Будинок торгівлі" по вул. Центральна, 54 с. Поділля Скалатської ОТГ площею 575,6 кв.м.
Позивачем, як доказ сплати судового збору долучено платіжне доручення №54 від 20.02.2023 на суму 2 684 грн за вимогу про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Подільської сільської ради від 26.11.2003 № 39 та платіжне доручення №28 від 27.01.2023 на суму 2 684 грн за вимогу про визнання за Підволочиським районним споживчим товариством права власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю - "Будинок торгівлі" по вул. Центральна, 54 с. Поділля Скалатської ОТГ площею 575,6 кв.м.
Оскільки до позовної заяви не додано доказів на підтвердження вартості спірного нерухомого майна, визначеної станом на момент звернення позивачем до суду, то Господарський суд Тернопільської області 01.03.2023 постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Усуваючи недоліки позовної заяви, позивач на підтвердження ціни позову надав суду заяву про усунення недоліків позовної заяви вих..№25 від 09.03.2023 (вх..№2092 від 09.03.2023), до якої долучив висновок ТОВ "Захід -Експерт" про вартість майна, оціночна вартість якого становить 105 300 грн. без ПДВ.
Однак, суд першої інстанції, посилаючись на те, що заявник, замість щоб усунути недоліки позовної заяви так, як йому було вказано в ухвалі від 01.03.2023, вдався до оспорення визначеної судом попередньої оцінки позову, то суд відповідно до частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України повернув позовну заяву без розгляду.
Утім, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
З положень ч. 2 ст. 163 ГПК України вбачається, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову повинна відповідати саме дійсній вартості спірного майна.
Також, Верховний Суд неодноразово зазначав, що при дослідженні питання правильності сплати судового збору у позовах про визнання права власності на майно або його витребування є необхідним з'ясування дійсної вартості спірного майна (ухвали Верховного Суду від 27.04.2020 у справі № 910/2607/19, від 16.03.2021 у справі № 920/1197/19, від 14.04.2021 у справі № 911/1058/19).
Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 127/6582/16-ц.
Приписами статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачена можливість для встановлення дійсної вартості майна шляхом проведення оцінки майна та складення за її результатами звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), про витребування якого просить позивач.
Як вже зазначалося вище, позивач на підтвердження ціни позову надав суду заяву про усунення недоліків позовної заяви вих..№25 від 09.03.2023 (вх..№2092 від 09.03.2023), до якої долучив висновок ТОВ "Захід -Експерт" про вартість майна, оціночна вартість якого становить 105 300 грн. без ПДВ.
Враховуючи приписи статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", якою передбачена можливість для встановлення дійсної вартості майна шляхом проведення оцінки майна та складення за її результатами звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), про витребування якого просить позивач, колегія суддів вважає, що висновок ТОВ "Захід -Експерт" про вартість майна є належним доказом у розумінні частини другої статті 163 ГПК України, оскільки ТОВ «Захід-Експерт», який діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності №16/21 від 18.01.2021, виданого 17.01.2021 Фондом державного майна України, є уповноваженою особою для проведення оцінки майна та складення за її результатами звіту про оцінку майна, в силу вимог цього Закону.
Відтак, колегія суддів вважає, що позивач, надавши висновок ТОВ "Захід -Експерт" про вартість майна, оціночна вартість якого становить 105 300 грн. без ПДВ, усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 01.03.2023 у справі №921/140/23.
Зазначивши про ненадання позивачем документів, які посвідчують дійсну ринкову вартість спірного майна, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що визначена ціна позову в розмірі 105 300 грн, з якої сплачено судовий збір, не підтверджена належними доказами.
Тому з огляду на положення частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» та частини другої статті 163 ГПК України колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у випадку, якщо він вважав, що ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, мав здійснити розгляд справи по суті та встановити ціну позову при розгляді справи і розподілити судові витрати за результатами такого розгляду відповідно до статті 129 ГПК України, а не повертати позовну заяву заявнику. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 918/188/21.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 177/1163/16-ц.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до п.2, п.4 ч.1 ст.280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до ч.3 ст.271 ГПК України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а оскаржувана ухвала господарського суду не відповідає чинному законодавству, тому наявні підстави, передбачені ст. 280 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду Тернопільської області від 13.03.2023 у справі №921/140/23.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").
У відповідності до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.03.2023 інших недоліків, окрім доплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, не зазначено, з огляду на неправильне застосування судом ст. 174 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваної ухвали, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а справа - направленню для розгляду до суду першої інстанції.
Слід зазначити, що оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не проводиться та повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 86, 129, 255, 269, 270, 271, 275, 280, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Підволочиського районного споживчого товариства (РайСТ) вих№36 від 23.03.2023 (вх..№01-05/937/23 від 28.03.2023) задоволити.
2. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 13.03.2023 у справі №921/140/23 скасувати.
3. Справу №921/140/23 передати на розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя Плотніцький Б.Д.
Суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Кравчук Н.М.