Справа №:755/2042/21
"15" червня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Булгакової Є.І.,
представника позивача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, -
29.01.2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, у якому просить стягнути з відповідачки на свою користь 6100 євро боргу за розпискою.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 23.09.2020 року позивачка відповідно до умов договору позики від 23.09.2020 року надала в борг відповідачці грошові кошти в сумі 6100 євро, що підтверджується розпискою. Згідно умов викладених у розписці, відповідачка зобов'язалась повернути вказану суму коштів у строк до 15.01.2021 року. У строк встановлений розпискою відповідачка своїх зобов'язань не виконала, кошти в сумі 6100 євро не повернула, у зв'язку із чим позивачка змушена звернутись до суду за захистом своїх інтересів. Посилаючись на правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц та від 04.07.2018 року у справі №14-134цс18 позивачка вказує, що укладення та виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема, за договором позики, не суперечить чинному законодавству, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті. Оскільки у борг позивач передавав суму коштів саме в іноземній валюті, то і повернення позики відповідачем має бути проведене саме у іноземній валюті - євро.
Ухвалою суду від 03.02.2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 25.05.2021 року, задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 10.02.2021 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.
15.03.2021 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, у якому позивачка за зустрічним позовом просить визнати недійсним договір позики укладений 23.09.2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на суму 6100 євро (розписка від 23.09.2020 року на суму 6100 євро).
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ОСОБА_2 ніколи не брала в борг у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 6100 євро та ніколи не видавала їй письмової розписки на підтвердження факту укладення договору позики. Факт не підписання позивачем оспорюваного правочину можливо встановити за допомогою висновку судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 07.04.2021 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, і суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
26.04.2021 року до суду надійшов відзив на зустрічний позов, зі змісту якого вбачається, що відповідач за зустрічним позовом не визнає позовних вимог та просить відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено обов'язковості написання тексту боргової розписки позичальником саме власноруч. Текст розписки від 23.09.2020 року, з огляду на похилий вік позичальника, дійсно був написаний позикодавцем, проте власноручно підписаний позичальницею. Отримання грошових коштів за розпискою підтверджується і власноручно написаними та підписаними ОСОБА_2 поясненнями від 16.01.2021 року, відповідно до яких ОСОБА_2 підтверджує, що дійсно згідно розписки від 23.09.2020 року вона отримала від ОСОБА_4 в борг грошові кошти та пояснює причини неповернення боргу в строк, передбачений розпискою. Також відповідач за зустрічним позовом вказує, що вимога стосовно визнання недійсним договору із посиланням на його не підписання стороною є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права, адже правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.
Ухвалою суду від 28.04.2021 року задоволене клопотання представника ОСОБА_2 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та зупинене провадження у справі до отримання висновку судової експертизи.
Ухвалою суду від 18.06.2021 року поновлене провадження у справі та призначене підготовче засідання для вирішення клопотання експерта.
Ухвалою суду від 24.11.2021 року задоволене клопотання представника ОСОБА_2 про повторне призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та зупинене провадження у справі до отримання висновку судової експертизи.
Ухвалою суду від 02.12.2022 року відновлене провадження у справі і призначено справу до розгляду.
Ухвалою суду від 09.03.2023 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Згідно розпорядження керівника апарату суду №147 від 28.04.2023 року «Щодо проведення повторного автоматизованого розподілу цивільних справ» та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2023 року справу передано в провадження судді Марфіної Н.В.
Відповідно до положень абз. 2 ч. 12 ст. 33 ЦПК України, у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Протокольною ухвалою суду в судовому засіданні 14.06.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про визнання обов'язкової явки ОСОБА_4 в судове засідання, за необґрунтованістю.
В судовому засіданні представник ОСОБА_4 підтримав вимоги первісного позову, просить задовольнити первісний позов і відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що 23.09.2020 року ОСОБА_4 передала у борг ОСОБА_2 6100 євро, що підтверджується борговою розпискою, підпис на якій згідно проведеної експертизи належить ОСОБА_2 . У визначеній в розписці строк позичальниця коштів не повернула і до теперішнього часу не сплатила жодного євро боргу. Позикодавець зверталась до боржниці з питання повернення коштів і остання надала письмові пояснення на звернення, зазначивши у них, що мала депозитний рахунок за кошти якого хотіла повернути гроші, однак отримавши гроші у банку передала їх власним донькам і тому не змогла передати їх позикодавцю. Оригінал розписки знаходиться у позикодавця, що свідчить про неповернення боргу. Згідно усталеної судової практики позикодавець має право на повернення йому коштів саме у валюті в якій кошти були передані у борг. Зустрічний позов є безпідставним, адже експертиза підтвердила належність підпису на розписці ОСОБА_2 . Позикодавець до останнього чекав повернення коштів і не хотів звертатись до суду, оскільки сторони договору позики мають товариські відносини, однак позичальниця продовжує ухилятись від виконання свого обов'язку. Жодного тиску позикодавець на позичальника під час написання розписки та пояснень не чинив. Також представник заявив, що протягом 5 днів від дня ухвалення у справі рішення ним будуть подані до суду докази понесення судових витрат згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнала вимог первісного позову, просить відмовити в його задоволенні і задовольнити зустрічний позов посилаючись на те, що розписку вона дійсно підписувала, а пояснення були написані під словесним тиском та примушуванням з боку ОСОБА_4 , яка раптово з'явилась з дитиною і з жалю ОСОБА_2 написала відповідні пояснення. При цьому, ОСОБА_4 використовує ці пояснення тепер як додатковий доказ. ОСОБА_4 тиснула на неї і при підписанні розписки. На той час ОСОБА_2 необхідно було вирішити виниклі сімейні проблеми і ОСОБА_4 дала їй кошти. Тобто, ОСОБА_4 запропонувала і ОСОБА_2 взяла ці кошти. За який рахунок ОСОБА_4 могла надати в борг 6100 євро, ОСОБА_2 не відомо, адже ОСОБА_4 не працює, не заміжня та має на утриманні малолітню дитину. Кошти ОСОБА_2 брала для своїх доньок, яким треба було вирішити питання оформлення їхньої спадщини.
Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов не визнав, просить відмовити в його задоволенні і задовольнити зустрічний позов посилаючись на те, що ОСОБА_4 не мала фінансової можливості надати 6100 євро в борг, адже вона не працює, не заміжня та має на утриманні неповнолітню дитину. Розписка написана не позичальницею, а на ній міститься лише підпис ОСОБА_2 . І розписка і пояснення ОСОБА_2 написані нею під тиском з боку ОСОБА_4 , яка вимагала їх написання та підписання.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Згідно наявної в матеріалах справи копії розписки датованої 23.09.2020 року: Я, ОСОБА_4 надала в борг шість тисяч сто євро (6100 €) до 15.01.2021 року ОСОБА_2 . Повернення коштів в сумі шість тисяч сто євро (6100 €) має відбутись до 15.01.2021 в валюті євро.
Розписка містить підписи та реквізити ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .
За змістом наявної в матеріалах справи копії письмових пояснень ОСОБА_2 від 16.01.2021 року: Я, ОСОБА_2 , 1938 року народження, проживаю за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий 01.11.1998 року. На моє ім'я був оформлений депозит (строк закриття 08.01.2021 року). 21 вересня ми пішли утрьох (я і мої доньки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ) в Ощадбанк з метою закриття депозиту і отримання коштів, які були необхідні для вирішення фінансових питань виниклих в сім'ї. У банку нам відмовили у достроковому закритті депозиту. ОСОБА_4 запропонувала мені взяти в борг у неї 6100 євро (шість тисяч сто євро). 23 вересня 2020 року ми зустрілись і вона передала мені, я взяла 6100 євро по факту чого була розписка, яку я підписала. Підпис свій підтверджую. По факту депозит був закритий 11.01.21 року і сума в розмірі 200000,00 грн. була перерахована на мою картку. Гроші в касі у моїй присутності отримала і перерахувала моя донька ОСОБА_5 . При цьому була присутня і ОСОБА_6 . Домовились про те, що ОСОБА_5 дізнається курс та обміняє всю суму на євро з метою повернення боргу ОСОБА_4 . На наступний день або через день на моє питання чи зробила вона обмін, вона відповіла, що ні, і ці кошти вона поверне тоді, коли я поверну начебто «вкрадені» мною кошти залишені їм у спадок.
Згідно висновку експертів №1416/1417/22-32 від 04.11.2022 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №755/2042/21, підпис від імені ОСОБА_2 , що міститься нижче рукописного тексту в письмовій розписці від 23 вересня 2020 року на суму 6100 Євро, виданій ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_4 , виконано ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд має виявити справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Вивчивши зміст розписки від 23.09.2020 року, інші наявні в матеріалах справи докази та встановивши обставини справи, у тому числі на підставі наданих самою ОСОБА_2 пояснень в суді, суд дійшов висновку, що між ОСОБА_4 (як позикодавцем) та ОСОБА_2 (як позичальником) склались відносини, що випливають із договору позики, при цьому кошти позичальником не повернуті, адже матеріали справи свідчать, що у позикодавця наявний оригінал розписки і факту неповернення коштів сторона ОСОБА_2 не заперечує посилаючись у зустрічному позові на те, що насправді грошові кошти за розпискою не отримувались і відповідної розписки ОСОБА_2 не підписувала.
Зміст розписки свідчить про укладення між сторонами саме договору позики.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у ОСОБА_4 (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання у ОСОБА_2 виникло перед ОСОБА_4 та воно не виконане позичальником.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Із матеріалів справи вбачається, що строк виконання зобов'язання з повернення грошей настав 15.01.2021 року, однак кошти не повернуті, тож кредитор правомірно вимагає стягнення заборгованості за договором позики в судовому порядку.
Згідно ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
У зустрічному позові ОСОБА_2 просить визнати договір позики недійсними посилаючись, зокрема, на неотримання коштів від позикодавця, тобто на його безгрошовість.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Посилаючись у змісті зустрічного позову на безгрошовість договору позики сторона ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів на підтвердження таких обставин, натомість зміст боргової розписки та наявність її оригіналу у позикодавця підтверджують зворотні факти, відтак будь-які підстави для встановлення безгрошовості договору позики відсутні і відповідно відсутні підстави для задоволення зустрічного позову з підстав неотримання позичальником коштів.
Крім того, в судовому засіданні надаючи власні пояснення ОСОБА_2 визнала факт отримання грошей у борг.
Слід зазначити, що в силу реальності договору позики він є укладеним з моменту передачі грошей і відповідно відсутність факту передачі грошей вказує не на недійсність договору, а на його не укладення, тож, окрім вище вказаного, стороною позивача за зустрічним позовом обрано невірний спосіб захисту при посиланні на безгрошовість боргової розписки.
Те саме стосується і питання підписання або не підписання договору позики/боргової розписки.
Згідно ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Заперечуючи проти первісного позову сторона ОСОБА_2 зазначає, що власні пояснення позичальниці та підписання розписки відбулись під тиском з боку ОСОБА_4 , однак жодних доказів дійсної наявності таких обставин суду не надано.
Також обґрунтовуючи зустрічний позов ОСОБА_2 посилалась на те, що ніколи не видавала ОСОБА_4 розписки про отримання коштів, однак такі твердження спростовані висновком судової почеркознавчої експертизи, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 на розписці від 23.09.2020 року належить ОСОБА_2 .
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Встановивши обставини справи та оцінивши всі зібрані у справі докази суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за борговою розпискою у розмірі 6100 євро є обґрунтованими та підлягають до задоволення, ураховуючи також сталу судову практику стосовно стягнення суми заборгованості саме у тій валюті, в якій позика була передана.
Натомість позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.
У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягають судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову у загальному розмірі 2539,59 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 33, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 202, 207, 231, 526, 530, 545, 1046, 1047, 1049, 1050, 1051 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за розпискою від 23.09.2020 року в сумі 6100 (шість тисяч сто) євро.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у загальному розмірі 2539 (дві тисячі п'ятсот тридцять дев'ять ) грн. 59 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 15.06.2023 року.
Учасники справи:
Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Суддя -