Номер провадження 2/754/1586/23
Справа №754/10635/21
Іменем України
(повне рішення суду виготовалено 16.06.2023)
15 червня 2023 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: О. Грегуль О.В., секретар судового засідання: А. Периста,
Христюк Денис Валерійович - позивач
ОСОБА_1 - відповідач
ОСОБА_2 - третя особа 1
Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - третя особа 2
Бабенко Я.В. , Ярошинська І.А. - адвокати позивача
Кулаков В.В. - адвокат відповідача і третьої особи 1
Позивачем до суду подано позов, первісна редакція якого підписана і здана на пошту 07.07.2021 і до суду надійшла 09.07.2021 та який на виконання ухвали суду від 09.07.2021 про залишення позову без руху з наданням строку для усунення недоліків подавався в новій редакції і в якому позивач просить визнати факт його батьківства щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Ухвалою суду від 27.07.2021 у справі № 754/10635/21 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10.08.2021 у справі № 754/10635/21 за клопотанням сторони позивача призначено судово-медичну генетичну експертизу.
Згідно листа КМКБСМЕ від 09.12.2021 № 100-858/2437, який до суду надійшов 13.12.2021 і головуючому переданий 14.12.2021, ухвалу суду від 10.08.2021 у справі № 754/10635/21 повернуто без виконання з причин неявки ОСОБА_2 (третя особа 1) для проведення експертизи.
Ухвалою суду від 15.12.2021 у справі № 754/10635/21 поновлено провадження.
Ухвалою суду від 26.05.2022 у справі № 754/10635/21 за клопотанням сторони позивача призначено судово-медичну генетичну експертизу.
Згідно листа КМКБСМЕ від 13.12.2022 № 100-297/1299, який до суду надійшов 26.12.2022 і головуючому переданий 29.12.2022, ухвалу суду від 26.05.2022 у справі № 754/10635/21 повернуто без виконання з причин неявки ОСОБА_6 (позивач) і ОСОБА_2 (третя особа 1) для проведення експертизи.
Ухвалою суду від 29.12.2022 у справі № 754/10635/21 поновлено провадження.
Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 07.02.2023 у справі № 754/10635/21 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
У судовому засіданні позивач зі своїм адвокатом Ярошинською І.А. позов підтримали і не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності третьої особи 2.
Адвокат Кулаков В.В., представляючи інтереси відповідача і третьої особи 1 позов не визнав та не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності третьої особи 2.
Стороною відповідача подано відзив з проханням відмовити в задоволенні позову.
Також стороною відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності.
Стороною позивача подано відповідь на відзив з проханням задовольнити позов.
Третя особа 2 в судове засідання не з'явилась і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надала.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
З урахуванням викладеного і ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності третьої особи 2.
Вислухавши позивача, адвокатів: Ярошинську І.А. і Кулакова В.В., дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
Згідно свідоцтва про народження від 02.12.2017, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і його батьком є ОСОБА_1 (відповідач) і ОСОБА_2 (третя особа 1).
Як вказано у позові та відзиві батьківство дитини записано на підставі ч. 1 ст. 126 СК України.
Згідно ч. 1 ст. 126 СК України, 1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
У своєму позові позивач вказує, що в період 2012-2017 він ОСОБА_2 (третя особа 1) у фактичних шлюбно-сімейних відносинах без реєстрації шлюбу. У травні 2017 стосунки між ними погіршились і з червня 2017 вони стали проживати окремо. З літа 2017 ОСОБА_2 (третя особа 1) перебуває у фактичних шлюбно-сімейних відносинах з ОСОБА_1 (відповідач). 22.11.2017 ОСОБА_2 (третя особа 1) народила сина ОСОБА_5 і при реєстрації дитини відповідач подав письмову заяву про визнання себе батьком дитини. Від моменту народження дитини і до дня подачі позову позивач неодноразово просив згоди третьої особи 1 на проведення ДНК-тесту для добровільного встановлення біологічного батьківства, однак, третя особа 1 кожного разу відмовляла, обґрунтовуючи відмову: 1) відсутністю свідоцтва про народження; 2) неявкою третьої особи 1 на прийоми до відділу ДРАЦС для оформлення дубліката свідоцтва про народження; 3) зіпсуванням паспорта. Тому, позивач вирішив подати до суду позов про визнання батьківства.
Згідно наданого стороною позивача та здійсненого на підставі укладеного між позивачем і СПД-ФОП ОСОБА_7 договору № 24869 ідентифікатор 68698vupir від 17.08.2020, результату дослідження № 27569 аналізу ДНК на батьківство від 27.08.2020 де передбачуваний батько: « ОСОБА_6 » (позивач), а дитина: « ОСОБА_5 », ймовірність батьківства: 99,999999 %.
Згідно ст. 125 СК України, 1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. 2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
Згідно ст. 126 СК України, 1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. 2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини. 3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.
Згідно ст. 128 СК України, 1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. 2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. 3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. 4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Згідно ст. 129 СК України, 1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. 2. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Згідно ст. 109 ЦПК України, 1. У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Призначена ухвалою суду від 26.05.2022 у справі № 754/10635/21 за клопотанням сторони позивача судово-медична генетична експертиза не була проведена з причин неявки ОСОБА_6 (позивач) і ОСОБА_2 (третя особа 1) для проведення експертизи, що підтверджується листом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи відділення судово-медичної генетичної ідентифікації від 13.12.2022 № 100-297/1299, який до суду надійшов 26.12.2022 і головуючому переданий 29.12.2022.
Перевіряючи дотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 129 СК України, суд у судовому засіданні встановив наступне.
Безпосередньо в своєму ж позові позивач сам вказує, що в період 2012-2017 він ОСОБА_2 (третя особа 1) у фактичних шлюбно-сімейних відносинах без реєстрації шлюбу. У травні 2017 стосунки між ними погіршились і з червня 2017 вони стали проживати окремо. З літа 2017 ОСОБА_2 (третя особа 1) перебуває у фактичних шлюбно-сімейних відносинах з ОСОБА_1 (відповідач). 22.11.2017 ОСОБА_2 (третя особа 1) народила сина ОСОБА_5 і при реєстрації дитини відповідач подав письмову заяву про визнання себе батьком дитини. Від моменту народження дитини і до дня подачі позову позивач неодноразово просив згоди третьої особи 1 на проведення ДНК-тесту для добровільного встановлення біологічного батьківства.
Первісна редакція позову стороною позивача підписана і здана на пошту 07.07.2021 і до суду надійшла 09.07.2021.
Тобто від моменту народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і до дати підписання та подання позову (07.07.2021) минуло 3 роки 7 повних місяців (з грудня 2020 по червень 2021) 15 днів (9 днів листопада 2017 і 6 днів липня 2021).
Вищевикладене дає суду правові підстави для висновку, що з дня народження дитини, позивач міг та мав реальну можливість дізнатися про своє батьківство по відношенню до дитини.
З вищевказаним позовом позивач звернувся до суду з пропуском передбаченого ч. 2 ст. 129 СК України річного строку позовної давності.
Будь-яких конкретних правових та беззаперечних доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску, передбаченого ч. 2 ст. 129 СК України річного строку позовної давності, сторона позивача суду не надала і судом таких доказів не здобуто.
За таких обставин у задоволенні позову відмовляється за пропуском річного строку позовної давності для пред'явлення вимог про визнання батьківства.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_6 (згідно позову адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.