Справа № 462/1992/23
(заочне)
09 червня 2023 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді Колодяжного С.Ю.
з участю секретаря судового засідання Петришак С.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові в порядку у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
встановив:
ОСОБА_1 через свого представника 22.03.2023 року звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 20.05.2022 року вона за договором купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 . В даній квартирі залишився зареєстрованим, однак не проживає колишній власник житла - відповідач по справі - ОСОБА_2 . В даній квартирі відповідач не проживає та його особистих речей немає. При цьому обов'язків по утриманню квартири та оплаті комунальних послуг ОСОБА_2 не несе, а його реєстрація в квартирі АДРЕСА_1 порушує її права, як власника, на підставі чого просить визнати відповідача таким, що втратив право користування вказаним житлом.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 16.05.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
У судове засідання 09.06.2023 року позивач не з?явилася, хоча про дату, час і місце проведення такого була повідомлена належним чином. При цьому, представник позивача подала письмову заяву в якій просить розглядати справу у її відсутності та проти заочного розгляду справи не заперечує, що суд вважає за можливе, оскільки, згідно з ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач, який належним чином був повідомлений про час, день та місце розгляду, в судове засідання не з'явився, відзиву, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав і про причини своєї неявки суд не повідомив.
За таких обставин, відповідно до ст.280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши зібрані у справі докази та з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2022 року придбала квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7-8) та цього ж дня проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на це нерухоме майно, відтак вона являється власником такого (а.с.9).
Згідно відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №110082 від 07.12.2022 року (а.с.10) у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані позивач ОСОБА_1 , її чоловік - ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 .
Як вбачається із п.10 договору купівлі-продажу від 20.05.2022 року сторони домовилися, що Продавець зобов?язується звільнити квартиру, оплатити всі комунальні послуги, на момент виселення, знятись з реєстрації місця проживання (виписатись) з квартири разом з членами сім?ї та всіма прописаними в цій квартирі особами до 21.05.2022 року, на що Покупець дає свою згоду (а.с.8).
Актом Голови ОСББ «Мисливська 29» від 01.03.2023 року підтверджується, що з січня 2022 року відповідач у квартирі на АДРЕСА_2 не проживає (а.с.11).
Конституцією України в ст.41 та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім?ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Чинним законодавством України не передбачено збереження права користування житлом за колишнім його власником. Виникнення права особи на користування житлом залежить від наявності у цієї особи права власності на це житло, а отже припинення права власності цієї особи та членів її родини на житло припиняє їх право на користування житлом.
Згідно з ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 156 ЖК УРСР члени сім?ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім?ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України в постанові від 05 листопада 2014 року під час розгляду справи № 6-158цс14, право членів сім?ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім?ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім?ї.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім?ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29.11.2017 року №753/481/15-ц, від 09.10.2019 року №695/2427/16-ц та від 09.10.2019 року №523/12186/13-ц.
З огляду на наведене та встановивши, що відповідач залишається на час розгляду справи зареєстрованим у квартирі на АДРЕСА_2 в порушення умов договору купівлі-продажу від 20.05.2022 року і попри те, що його право власності на квартиру припинилось у зв?язку із продажем такої, а з припиненням права власності припиняється й право користування житлом відповідачем та враховуючи відсутність доказів того, що відповідач набув з інших підстав, передбачених законом, право користування цим житлом, суд дійшов висновку, що для захисту права власності позивача необхідно усунути перешкоди у користуванні цією власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1073,60 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору (а.с.6).
Керуючись ст.10, 12, 13, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1073,60 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Позивач, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .
Текст рішення складено 09 червня 2023 року.
Суддя: (підпис)
З оригіналом згідно.
Суддя: С.Ю.Колодяжний