Справа № 438/38/21
Провадження 2/438/34/2023
іменем України
05 червня 2023 року Бориславський міський суд Львівської області в складі:
головуючого судді Слиша А.Т.,
за участі секретаря судових засідань Дівчур В.М.,
представника позивача та третьої особи ОСОБА_1 (поза межами суду) Бачинського А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Бориславі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 та орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Бориславської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, -
Позивач ОСОБА_2 12 січня 2021 року звернулася з позовом до суду про визнання відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, зокрема будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем також було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Бориславської міської ради.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивачу на праві власності належить житловий ідеальна частина будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23 грудня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Василевичем О.Р., та зареєстрованого у реєстрі за № 905.
Інша ідеальна частина даного будинку на момент звернення з позовом належала ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вище зазначеному будинку, що належить позивачу на праві власності зареєстровані: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , які не являються членами сім'ї власника житлового приміщення.
Позивач стверджує, що відповідачі створюють йому перешкоди у користуванні житлом та порушують його права як власника. Зокрема відповідачі ніколи не проживали у спірному житлі, реєстрація відповідачів за вищезазначеною адресою була проведена за їх проханням з метою оформлення соціальних виплат тощо.
Ухвалою судді від 25 січня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.
Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 19 квітня 2021 року визначено нового суддю Слиша А.Т.
23 квітня 2021 року винесено ухвалу про прийняття справи до свого провадження суддею Бориславського міського суду Львівської області Слишем А.Т.
Протокольною ухвалою суду від 17 серпня 2021 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 17 серпня 2021 року закрито підготовче провадження у даній справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача та третьої особи ОСОБА_1 - адвокат Бачинський А.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить їх задоволити, зіславшись на обставини викладені у позовній заяві.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, відзиву на позовну заяву та заяву про розгляд справи за їх відсутності не подали.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Бориславської міської ради в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідно до повідомлення від 06 березня 2023 року за №76 начальник служби у справах дітей просить вищезазначену справу розглядати у їх відсутності .
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на праві власності належить житловий ідеальна частина будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23 грудня 2008 року посвідченого тим же числом приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Василевичем О.Р., та зареєстрованого у реєстрі за № 905.(а.с.6-7)
Інша ідеальна частина даного спірного житлового будинку належить третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 серпня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Василевичем О.Р., та зареєстрованого у реєстрі за № 192 (а.с.74).
Згідно витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно №239993438 від 11 січня 2021 року та № 263542178 від 29 червня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на лежить ідеальній частці житлового будинку, розміщеного за адресою АДРЕСА_1 (а.с.9-10, 75).
З довідки про склад сім'ї, виданої від 25 листопада 2020 року, виданої начальником відділу реєстрації Бориславської міської ради вбачається що спірним житлом зареєстровані відповідачі: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , які не являються членами сім'ї власника житлового приміщення(а.с.13)
Актом, складений представниками ПП «Борислав Комфорт» від 28 серпня 2020 року встановлено факт не проживання вищеперерахованих осіб (а.с.12).
Разом з тим, з акту №27 обстеження умов проживання, складеного посадовими особами служби у справах дітей Бориславської міської ради Львівської області від 05 березня 2021 року (а.с.46) відповідачі за адресою АДРЕСА_1 не проживають.
Фактичне місце проживання відповідачів підтверджується актом №28 обстеження умов проживання, складеного посадовими особами служби у справах дітей Бориславської міської ради Львівської області від 05 березня 2021 року за адресою АДРЕСА_2 (а.с.47).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Вимогами ст. 71 Житлового кодексу України передбачено, зокрема, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у певних визначених випадках.
Статтею 72 Житлового кодексу України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Статтею 317ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже, підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Відповідно до ст.ст.401,402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Підстави припинення сервітуту визначені також у ст.406 ЦК України. Ними, зокрема являються: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Частиною 2 ст.406 ЦК України передбачено припинення сервітуту на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Водночас, припинення права користування відповідача спірним житлом має відповідати пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У даному аспекті суд враховує те, що відповідачі не проживають у спірному житлі тривалий час - більше одного року. Доказів того, що відповідачі мають потребу у спірному житлі суду не надано і матеріали справи відповідних даних не містять.
Разом із тим, судом встановлено порушення права позивача як у контексті статті 8 Конвенції, так і як власника житлового приміщення, що гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже, суд дійшов висновку, що у даному випадку інтереси позивача, як власника житла, перевищують інтереси відповідачів, а відтак, правові підстави користування чужим майном у відповідача відсутні.
Разом з тим, щодо позовних вимог, які стосуються визнання втратившими право на житло неповнолітніх відповідачів, суд вважає за можливе зазначити наступне.
Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Частиною 3 ст.29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
На підставі того, що у відповідності до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства та ст.29 ЦК України, місцем проживання дитини є місце проживання її батьків, вирішення питання щодо користування дитиною житловим приміщенням окремо від них суперечить чинному законодавству та інтересам дитини.
В силу ст.160 СК України місце проживання дитини визначається по місто проживання батьків.
Малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирані місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
Інтереси дітей не порушуються з огляду на те, що вони в спірній квартирі не проживають, а залишення неповнолітніх дітей зареєстрованими в спірній квартирі суперечитиме ст.9 Конвенції про права дитини та ст.160 СК України.
У відповідності до ч.ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд звертає увагу на те, третя особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Бориславської міської ради не висловлювала будь-якої позиції у даній справі.
Крім того, суд зазначає, що ні Конституція України, ні Конвенція про права дитини, ні Цивільний кодекс України (зокрема,статті 316, 317, 319, 321 вказаного Кодексу), ні Сімейний кодекс України, ні Житловий кодекс УРСР, ні Закон України «Про охорону дитинства», ні Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» не встановлюють особливостей позбавлення дитини права користування житлом, яке вона набула як член сім'ї власника житла. Вказане право за своєю правовою природою є правом користування чужим майном і позбавлення цього права відбувається в порядку статей 316, 317, 319, 321 ЦК незалежно від віку особи.
Оскільки судом встановлено, що відповідачі не проживають у спірній квартирі, не є членами сім'ї власника майна, зокрема і неповнолітні діти, за відсутності будь-яких домовленостей із представником власника та законних підстав на збереження за ними житла, ніяких обов'язків щодо утримання квартири не несуть, що перешкоджає позивачеві у здійсненні прав щодо майна, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Вирішуючи даний спір, судом досліджено наявні у справі докази і надано їм оцінку, встановлено дійсні обставини справи та надано їм оцінку на предмет співмірності втручання у право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції, враховуючи принцип верховенства права та справедливості.
Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного наданого суду доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в частині визнання особі в такими, що втратили право користування житлом.
Розподіл судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України за клопотанням представника позивача не вирішувався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1-4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 та орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Бориславської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 15 червня 2023 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;
Відповідачі: ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;
ОСОБА_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий;
ОСОБА_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий;
ОСОБА_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий;
ОСОБА_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий;
Треті особи: Орган опіки та піклування в особі: Служба у справах дітей Бориславської міської ради Львівської області, місцезнаходження: 82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Шевченка, 42, ЄДРПОУ:35528757;
ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;
Головуючий суддя А.Т. Слиш