Дата документу 13.06.2023 Справа № 331/2250/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/848/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №331/2250/22Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.5 ст.111-1 КК України
13 червня 2023 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 06 березня 2023 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Інгулець Широківського району Дніпропетровської області, який зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
В невстановлений досудовим розслідуванням час, але не раніше 13.03.2022 року з метою встановлення контролю на окупованих територіях м.Дніпрорудне Запорізької області, невстановлені особи із числа військовослужбовців рф та інших представників держави-агресора створили незаконний орган влади - окупаційну адміністрацію держави-агресора у м.Дніпрорудне «военно-гражданскую администрацию г.Днепрорудное» та, з метою створення більш лояльного відношення мешканців даного населеного пункту до незаконно створеного органу влади, розпочали здійснювати пошук осіб з числа місцевих жителів, які б надали згоду на співпрацю з ними, в тому числі виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій голови у м.Дніпрорудне Запорізької області.
Не пізніше 05.05.2022 року (більш точна дата органом досудового розслідування не встановлена) невстановлені особи із числа представників окупаційних сил російської федерації запропонували громадянину Україну, депутату Запорізької обласної ради ОСОБА_8 очолити незаконно створений орган влади - окупаційну адміністрацію держави-агресора «Военно-гражданскую администрацию г.Днепрорудное».
У подальшому, не пізніше 05.05.2022 року ОСОБА_8 , будучи депутатом Запорізької обласної ради, перебуваючи на окупованій території м.Дніпрорудне Запорізької області, діючи умисно, підтримуючи агресію російської федерації на території України, добровільно погодився на пропозицію невстановлених осіб із числа представників рф та зайняв посаду голови незаконного органу влади - окупаційну адміністрацію держави-агресора «Военно-гражданская администрация г.Днепрорудное», пов'язану із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, при цьому нехтуючи положеннями Конституції України та Законів України та нормативно-правовими актами.
05 травня 2022 року ОСОБА_8 , діючи умисно, достовірно розуміючи, що на території м.Дніпрорудне Запорізької області діє окупаційний режим, введений у зв'язку із захопленням військовослужбовцями та представникам збройних сил російської федерації території та державної влади у м.Дніпрорудне Запорізької області, всупереч передбаченого Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» порядку, проголосив себе «головою Дніпрорудненської міської ради» та приступив до виконання покладених на нього представниками рф організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади - окупаційній адміністрації держави-агресора, в які окрім сприяння протиправній діяльності державі-агресору входять: організація роботи окупаційної адміністрації держави-агресора та здійснення керівництва її діяльністю; призначення осіб на посади в окупаційній адміністрації держави-агресора; управління захопленими об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності місцевої ради м.Дніпрорудне, в тому числі на користь представників держави-агресора; здійснення управління захопленим майном, яке перебуває у комунальній власності місцевої ради м.Дніпрорудне, в тому числі на користь представників держави-агресора; встановлювання обмеження щодо перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без визначених документів; тимчасове обмежування або заборона руху транспортних засобів і пішоходів на вулицях, дорогах та ділянках місцевості; організація перевірки документів, що посвідчують особу, у фізичних осіб, а в разі потреби - огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.5 ст.111-1 КК, як добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, в тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора. Йому призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади строком на 15 років, з конфіскацією всього належного йому майна.
Вирішено питання про запобіжний захід, початок строку відбування покарання та речові докази.
В апеляційній скарзі захисник просив вирок змінити та призначити обвинуваченому ОСОБА_8 більш м'яке покарання. Свої вимоги мотивував тим, що обвинувачений раніше не судимий, вперше вчинив тяжкий злочин, являвся депутатом, позитивно характеризується, одружений, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вчинив злочин знаходячись на тимчасово окупованій території України, перебуваючи в скрутному становищі фактично погодився на співпрацю під впливом представників країни агресора, знаходячись у безвихідному становищі. Злочин вчинив з метою зберегти своє життя та життя своїх рідних, опинившись в скрутній обстановці. На підставі наведених обставин суд мав можливість призначити обвинуваченому більш м'яке покарання, що було би достатнім для досягнення мети покарання.
З огляду на те, що зазначене кримінальне провадження було розглянуто судом першої інстанції у спеціальному судовому провадженні, обвинувачений ОСОБА_8 повідомлявся про дату, час і місце апеляційного розгляду шляхом направлення йому повістки про виклик за останньою відомою адресою його проживання та шляхом публікації інформації про виклик в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - в газеті «Урядовий кур'єр», а також шляхом публікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті апеляційного суду. Відтак з моменту опублікування повістки про виклик в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений ОСОБА_8 вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію захисника, який повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні; прокурора, який заперечив проти скарги та просив залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК.
Розглянувши це кримінальне провадження в порядку спеціального судового розгляду, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання.
Так, свої висновки щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні передбаченого ч.5 ст.111-1 КК кримінального правопорушення, суд першої інстанції обґрунтував письмовими доказами, зібраними в ході досудового розслідування, які були надані стороною обвинувачення і досліджені судом першої інстанції, зміст яких детально розкрито у вироку.
Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведеності винуватості поза розумним сумнівом, наведених у висновках Європейського суду з прав людини.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.374 КПК у зазначеному рішенні суд обґрунтував, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вжила всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду сторона захисту не оспорювала належність та допустимість доказів, наданих стороною обвинувачення. Не ставилось про це питання і в апеляційній скарзі.
В своїй апеляційній скарзі захисник посилався на надмірну суворість призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, у зв'язку з чим вимагав вирок змінити та призначити обвинуваченому більш м'яке покарання.
Проте такі доводи і вимоги захисника не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.
Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного і обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили тяжкі злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили менш небезпечні злочини.
Тобто, залежно від конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Мотивуючи своє рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке за класифікацією віднесено до тяжких злочинів; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, мешкає на тимчасово окупованій території України. Обставин, які би пом'якшували покарання обвинуваченого, та обставин протилежного змісту суд першої інстанції не встановив.
Крім того, колегія суддів зазначає, що обвинуваченим ОСОБА_8 вчинено тяжкий злочин проти основ національної безпеки України. Такі злочини є найбільш суспільно небезпечними посяганнями. Їх родовим об'єктом є суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, конституційний лад, суверенітет, територіальну недоторканість, обороноздатність, тобто основи національної безпеки України. Іншими словами, родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.
Також обвинувачений ОСОБА_8 як депутат Запорізької обласної ради зобов'язаний був неухильно додержуватися Конституції України та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, представляти інтереси територіальної громади, керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади. Між тим, ОСОБА_8 фактично будучи представником влади, підтримав агресію рф на території України та добровільно зайняв посаду голови незаконного органу влади, знехтувавши при цьому положеннями Конституції України, Законів України та нормативно-правовими актами та таким чином сприяв протиправній діяльності держави-агресора.
Таким чином, ОСОБА_8 , якого держава наділила правом представляти інтереси територіальної громади, вчинивши інкримінований йому злочин, діяв всупереч суспільним інтересам, а відтак він становить підвищену суспільну небезпеку.
А тому, на думку судової колегії, за встановлених у справі обставин лише покарання у максимальному розмірі, визначеному санкцією ч.5 ст.111-1 КК, яке призначив суд першої інстанції, відповідатиме меті, визначеній у ст.50 КК. Адже виправлення обвинуваченого під час застосування менш суворого покарання не можливе через його суспільну небезпеку та не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства, не слугуватиме цілям його застосування і не відповідатиме вимогам справедливості щодо застосування покарання встановленим ст.2 КПК.
Колегія суддів вважає, що в цьому кримінальному провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Обставини, на які посилався в своїй апеляційній скарзі захисник, були враховані судом першої інстанції, проте їх недостатньо в даному випадку для висновку про необхідність призначення більш м'якого покарання.
Твердження захисника в апеляційній скарзі про те, що обвинувачений ОСОБА_8 погодився на співпрацю під впливом представників країни агресора, знаходячись при цьому у безвихідному становищі, не є прийнятними. При цьому колегія суддів виходить з того, що на свідомий і добровільний характер дій обвинуваченого з зайняття посади у незаконному органі влади вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Адже обвинувачений не лише очолив незаконний орган влади, а ще й агітував інших співробітників міськради на співпрацю з окупаційною владою, що було встановлено із показів свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відеозапис допиту яких було досліджено в судовому засіданні суду першої інстанції.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_8 , маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду не міг не розуміти незаконності вчинених ним дій. Між тим, заходів, спрямованих на виїзд з тимчасово окупованої території України, обвинувачений не вживав.
Сукупність зазначених обставин дає підстави стверджувати про добровільність дій обвинуваченого ОСОБА_8 та його свідомий вибір із зайняття посади у незаконному органі влади, створеного на тимчасово окупованій території.
Отже переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного обвинуваченому за вироком суду, а також ставили під сумнів законність висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що в ході розгляду цього кримінального провадження районний суд не допустив істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вирок суду відповідає вимогам статті 370 КПК, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 06 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а засудженим - в той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4