Дата документу 13.06.2023 Справа № 331/4895/22
Єдиний унікальний № 331/4895/22 Головуючий у 1 інстанції: Світлицька В.М.
Провадження № 22-ц/807/1092/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«13» червня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Подліянової Г.С.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області в особі Олександрівського відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Авдіївський міський сектор Державної міграційної служби, про встановлення факту, що має юридичне значення,
В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, яку протягом розгляду справи уточнив, про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Авдіївський міський сектор Державної міграційної служби.
В обґрунтування вимог зазначив, що 07 травня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якого мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час звернення до суду він самостійно виховує дитину. Оскільки дитина знаходяться на його одноособовому утриманні та він самостійно її виховує, є необхідність юридичної фіксації зазначеного факту для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, переміщення його та дитини без документального оформлення згоди від матері, зняття та реєстрації місця проживання.
Також багато організацій потребують згоди всіх батьків або в разі відсутності необхідно пред'явити документ, який підтверджує, що батько самостійно виховує дитину.
На підставі зазначеного просив встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року заяву задоволено.
Встановлено факт, що громадянин України ОСОБА_1 самостійно виховує малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області в особі Олександрівського відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неотримання управлінням копії ухвали суду про відкриття провадження та копії матеріалів справи, ненадання позивачем пояснень та доказів необхідності встановлення такого юридичного факту, неможливості реалізовувати будь-які особисті права або ж виникнення правових наслідків без встановлення такого факту, врегулювання виховання батьками дітей Сімейним кодексом України, вирішення заявником питання в поза судовому порядку, такий юридичний факт фактично підмінює позов щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від дитини, незалучення до розгляду справи органу опіки та піклування, просило скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні заяви.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 07 травня 2016 року зареєстрували шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб від 22 грудня 2022 року серія НОМЕР_1 (а.с.17).
Згідно з свідоцтвом про народження від 10 грудня 2016 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).
05 січня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні, згідно з умовами якого сторони домовились між собою, що місцем постійного проживання дитини є місце проживання батька; сторони цього договору погодили, що батько буде самостійно здійснювати свої батьківські права і обов'язки і не буде перешкоджати, а навпаки сприяти вільному та безперешкодному спілкуванню дитини з матір'ю; батьки домовились між собою, що батько буде самостійно виховувати дитину; за домовленістю батьків встановлюється обов'язок матері щомісяця до досягнення дитиною повноліття сплачувати на утримання дитини аліменти у сумі, яка становить 4000 грн., сума аліментних виплат зростатиме у випадку інфляції; шляхом досягнення спільної волі сторони домовились про забезпечення рівного та вільного доступу до виховання дитини, можливості безперешкодного спілкування з ним, а також не перешкоджати одне одному у здійсненні прав та обов'язків стосовно виховання та спілкування з дитиною та забезпечення її належного розвитку, при вихованні дитини піклуватись про її здоров'я, фізичний, психічний та моральний розвиток, з метою захисту від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образ та зловживань (п.п. 2.1., 2.2., 3.1., 3.4., 4.1.) (а.с.28-31).
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 07 травня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Авдіївського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №39, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище відповідачки залишено « ОСОБА_2 » (а.с. 37-40).
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2023 року набрало законної сили 09 лютого 2023 року.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення розглядаються судом у окремому провадженні, яке належить до непозовного цивільного судочинства.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18).
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої у порядку окремого провадження, встановлені у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує малолітню дитину.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
При цьому, питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Так, ч.1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.
За приписами ч. 2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком необхідно встановити юридичний факт або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
ОСОБА_1 у поданій заяві зазначає, що дитина проживає разом з ним, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні.
За матеріалами справи відповідно до договору оренди житлового приміщення від 20 листопада 2022 року ОСОБА_1 орендує будинок за адресою: АДРЕСА_1 , для проживання разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, ОСОБА_1 не надав доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини ОСОБА_2 умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з даного приводу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до укладеного між батьками договору про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні від 05 січня 2023 року сторони обумовили сплату ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, порядок зустрічей та спілкування матері з дитиною та домовились про забезпечення рівного та вільного доступу до виховання дитини, можливості безперешкодного спілкування з ним, а також не перешкоджати одне одному у здійсненні прав та обов'язків стосовно виховання та спілкування з дитиною та забезпечення її належного розвитку (п. 4.1. договору).
Докази невиконання вказаного договору відсутні.
Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не довів, що ОСОБА_2 в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов'язків щодо своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою та доказово не підтвердженою.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
На підставі зазначеного, рішення суду першої інстанції згідно з п.п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Авдіївський міський сектор Державної міграційної служби, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області в особі Олександрівського відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2023 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Авдіївський міський сектор Державної міграційної служби, про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 15 червня 2023 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: Г.С. Подліянова
І.В. Кочеткова