Справа № 740/1617/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/516/23
Категорія - ч.1 ст. 286-1 КК України. Доповідач ОСОБА_2
16 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
сторін кримінального провадження
обвинуваченого ОСОБА_6
його захисника - адвоката ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8
прокурора ОСОБА_9
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12022270300000853 від 06 вересня 2022 року, за апеляційною скаргою першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 квітня 2023 року,
щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, не одруженого, навідника-оператора1-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 6 батальйону оперативного призначення (на БТР) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,
Цим вироком ОСОБА_6 засуджений за ч. 1 ст. 286-1 КК України до 1 року позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 2 265 грн. 36 коп. процесуальних витрат на залучення експертів.
Питання про долю речових доказів і документів було вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Судом ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що 05 вересня 2022року, близько 23 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем Опель Астра, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Васильківська у напрямку центру міста Ніжин Чернігівської області, діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, на порушення п. 2.3 «б», 10.1 Правил дорожнього руху, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого на перехресті вулиць Васильківська та Синяківська в м. Ніжин, виїхав на праве узбіччя, де здійснив наїзд на електроопору та контейнери для сміття.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля Опель Астра, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої ключиці зі зміщенням уламків, забійної рани нижньої губи, які в сукупності, як наслідок одного травматичного процесу в умовах дорожньо-транспортної пригоди, відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я на строк більше ніж 21 день.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_6 порушив вимоги п. 2.3 «б» та п. 10.1 Правил дорожнього руху, що є причиною та умовою виникнення та настання даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з її наслідками, які наступили.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286-1 КК України призначити покарання у виді 1 року позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Мотивує тим, що при вирішенні питання про призначення ОСОБА_6 покарання, суд безпідставно не призначив йому додатковий вид покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами з посиланням на те, що він не має посвідчення водія та ніколи його не отримував, а отже, не має права на керування транспортними засобами, а тому не може бути його позбавлений.
Такий висновок суду суперечить практиці Верховного Суду, який вказував на те, що якщо додаткове покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК України, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції. У випадку, коли додаткове покарання передбачається, як обов'язкове до призначення, то це вирішено самим законодавцем, який створюючи таку санкцію, покладає на суд обов'язок призначити додаткове покарання. При застосуванні таких санкцій відмова від призначення обов'язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України.
Призначаючи покарання, суд вказав на те, що ОСОБА_6 неодноразово керував автомобілем, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, що не дає підстав при призначенні покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України, перейти до більш м'якого покарання ніж визначений законодавцем, тобто, суд не знайшов підстав для застосування вимог ст. 69 КК України, а тому повинен був з основним видом покарання у виді позбавлення волі призначити додатковий вид покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Не погоджується з висновком суду про те, що суд не вправі призначити як додатковий вид покарання позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не має такого права, оскільки позбавлення спеціального права, в даному випадку права керувати транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію цього права, на що звернув увагу Верховний Суд у своєму рішенні від 08 лютого 2023 року.
Той факт, що ОСОБА_6 двічі був зупинений за керування автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, з чим погодився і суд першої інстанції, свідчить про те, що не застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами може призвести до вчинення нових правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту з боку останнього, оскільки раніше відсутність водійського посвідчення не перешкоджала йому сісти за кермо автомобіля. При цьому, кожного разу, як обвинувачений вчиняв нове правопорушення, розмір спричиненої шкоди збільшувався.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу про призначення додаткового покарання, призначення якого є обов'язковим за санкцією статті, обвинуваченого, його захисника та потерпілу, які заперечували проти аргументів прокурора,вказуючи, що ОСОБА_6 прав не одержував, був притягнутий до адміністративної відповідальності за ці самі дії, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_8 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, відповідають фактичним обставинам справи, зібраним доказам, в апеляційній скарзі не оспорюються. Розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен призначити його у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини КК України та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Суд, прерогативою якого є призначення покарання, повинен дотримуватись визначеної в кримінальному законі системи покарань, і не може відступити від неї. Якщо додаткове покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК України, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції. У випадку, коли додаткове покарання передбачається як обов'язкове до призначення, то це вже вирішено самим законодавцем, який, створюючи таку санкцію, тим самим покладає на суд обов'язок призначити додаткове покарання. При застосуванні таких санкцій відмова від призначення обов'язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України.
Санкція ч. 1 ст. 286-1 КК України передбачає призначення обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п'яти. Тобто, питання про необхідність призначення додаткового покарання вирішено у самій санкції статті, а тому суд зобов'язаний його призначити, за відсутності підстав для призначення більш м'якого покарання ніж визначено законодавцем (ст. 69 КК).
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції вірно врахував конкретні обставини вчинення даного кримінального правопорушення, те що обвинувачений не маючи посвідчення водія, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем, проявив неуважність, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода, наслідком якої стало отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
При цьому, не зважаючи на щирість каяття та позитивні дані про особу винного, який проходить службу в Національній гвардії, має подяки за сумлінне ставлення до служби, ОСОБА_6 має дисциплінарні стягнення за перебування у стані з явними ознаками алкогольного сп'яніння та вживання алкоголю на території військової частини, за що 20 липня 2022 року йому було оголошено догану від командира військової частини, за відсутність на службі без поважних причин та не відповіді безпосередньому начальнику, притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 та ст. 173 КУпАП.
Отже, слушними є доводи прокурора в тій частині, що під час досудового розслідування та судового розгляду не було здобуто даних, які б настільки позитивно характеризували особу винного та знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та суспільну небезпеку ОСОБА_6 для суспільств, щоб суд мав підстави для призначення покарання нижче від найнижчої межі та без призначення додаткового обов'язкового виду покарання.
Водночас слід зазначити, що Правилами дорожнього руху регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, і навіть ті, які не мають права на керування автомобілем, але керують транспортним засобом, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, через це уникнення обвинуваченим справедливого покарання негативно вплине й на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності суворо дотримуватись Правил дорожнього руху.
Той факт, що ОСОБА_6 , не маючи посвідчення водія та не отримуючи права на керування транспортними засобами допускав факти керування автомобілем, при цьому, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, що в результаті призвело до того, що неповнолітня особа отримали середнього ступеня тілесні ушкодження, вказує на те, що не застосування стосовно ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами може призвести до вчинення ним нових правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Позбавлення ОСОБА_6 права на керування транспортними засобами на визначений законодавцем термін, позбавить останнього можливості реалізувати своє право на отримання такого права в цей період, а тому такий вид покарання має бути призначені особі у даному випадку, що відповідатиме меті покарання та сприятиме виправленню останнього.
Прохання потерпілої не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами, не є визначальним, оскільки керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння є умисним, грубим порушенням правил безпеки руху.
Той факт, що постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2022 року ОСОБА_6 визнаний винним у порушенні п. 2.9 а Правил дорожнього руху, за події, що мали місце 05.09.2022 року о 23 год. 36 хв. та притягнутий до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, не перешкоджає апеляційному суду за невиконання вимог п. 2.3 «б», 10.1 Правил дорожнього руху у стані алкогольного сп'яніння, що призвело до травмування потерпілої, призначити додаткове покарання у виді позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, таке покарання не буде надмірним, адже санкція ч. 1 ст. 286-1 КК України в частині додаткового покарання починається від трьох до п'яти років позбавлення права керування.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 409, 420, 532 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_10 задовольнити.
Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасувати.
ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286-1 КК України призначити покарання у виді одного року позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_6 обчислювати з дня приведення вироку до виконання, з дня його фактичного затримання.
У решті вирок суду залишити без змін.
Вирок набуває законної сили негайно після його проголошення і може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13